За сім років, що минули відтоді, як на ICTV стартувала «Свобода слова» з Савіком Шустером, в Україні відбулась очевидна десакралізація формату прямоефірного політичного ток-шоу. Те, що видавалося найвищим пілотажем політичного телебачення і журналістики, нині сприймається як рутинність і театральність, гонитва за рейтингом, нескінченний самоповтор і криза жанру. Про недоліки та переваги жанру, який в Україні заведено називати вже загальною назвою «свобода слова», ТК писала багато - охочі можуть переглянути чимало публікацій на цю тему за теґом «ток-шоу», а також ознайомитись із регулярним моніторингом політичних програм і політтехнологій. Зробивши великий крок уперед у технологічному розвитку та набувши лоску як продукт телешоубізнесу, ці програми, однак, утратили спроможність ставати подіями, що виходять за межі телеефіру, та відчутно впливати на порядок денний суспільної дискусії.

І все ж ток-шоу в прямому ефірі залишаються запитаними як аудиторією, так і ненаситними споживачами ефірного ресурсу - політиками. У телесезоні 2011/2012 тріумвірат «Свободи слова» з Андрієм Куликовим на ICTV, «Шустер live» на Першому національному та «Великої політики» на «Інтері» залишився незмінним, а програми невеликих каналів - «Політклуб» Віталія Портникова на ТВі, «Республіка» Анни Безулик на 5-му каналі тощо, - радше опановують нові ніші, аніж зазіхають на гегемонію великих ток-шоу. Ми звернулися до експертів, щоб з'ясувати, яку насправді роль сьогодні відіграють ці проекти, в який бік вони розвиваються, - і чи взагалі не зупинились у розвитку, - хто впливає на їхню редакційну політику й чи справді вони є полігоном для ідеологічних та інформаційних маніпуляцій влади.

Що нового?

Нічого. На думку більшості опитаних ТК експертів, вагомих змін у політичних ток-шоу протягом сезону, що минув, не відбулося. Позаяк наближаються вибори, політики закономірно використовували ефір цих програм із агітаційно-пропагандистською метою. Втім, для України це не дивина, радше норма. Плюралізму дещо поменшало, маніпуляцій - дещо побільшало, далі, з наближенням виборів, буде ще гірше, а коли вибори минуть, настане відлига - навряд чи тривала.

«У цьому сезоні не було ніяких змін, тому що продовжується минулорічна тенденція: зачистка будь-яких демократичних проявів», - резюмує голова Комітету з питань свободи слова та інформації Верховної Ради, генеральний продюсер 5 каналу Юрій Стець. Він перелічує програми, творці яких у цьому сезоні «дотримувались стандартів, як і завжди»: «Свобода слова» з Андрієм Куликовим на ICTV, «Республіка» з Анною Безулик та «Час. Підсумки дня» зі Святославом Цеголком і Сергієм Дорофеєвим на 5-му каналі, «Вечір з Миколою Княжицьким» на ТВі.

На думку політичного журналіста Євгена Булавки, ток-шоу зазнали змін хіба що «косметичного характеру»: «Від перестановки крісел у студії, появи в них додаткових аксесуарів нічого принципово не змінюється. Ці програми яскраво ілюструють найбільш характерну рису свободи слова по-українськи - свободи, яка сьогодні перебуває на ручному управлінні Адміністрації Президента. Кисень не перекрито, але доступ до ного відбувається дозовано. Чиясь рука лежить на вентилі. Тому впродовж сезону ми могли бачити яскраві політичні ефіри, включенння, в яких ішлося про резонансні злочини в регіонах. Запрошували також людей, яких справді не вистачає на телебаченні. Проте, коли було необхідно, вентиль закручувався». За словами експерта, найчастіше табуювали теми справи Тимошенко та «Межигір'я».

Директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко вважає, що протягом сезону 2011/2012 у політичних ток-шоу відбулося вдосконалення маніпуляцій та зведення публічності до примітивних конфліктів. Артем Біденко, керівник Асоціації зовнішньої реклами України, бачить зміни технологічні та ідеологічні: «Ток-шоу виходять із формату діалогу, втрачають елемент несподіванки та стають повторенням одних і тих самих речей по спіралі».

А ось політологу й членові «Батьківщини» Олегу Медведєву ток-шоу в цьому сезоні видалися менш цікавими, більш контрольованими та провладно-маніпулятивними. «За непрямими ознаками в цих програмах можна виявити і заборонені теми, й табуйованих епрсонажів. Наприклад, до табуйованих тем належить корупція чи розкішний побут чинної влади. Резонансні журналістські розслідування, які за попередньої влади ставали предметом обговорення в студіях ток-шоу, тепер такими не є. Але це не означає, що якийсь черговий опозиціонер не може розповісти про розслідування, наприклад, "Української правди". Просто самої теми корупції в порядку денному програми не передбачено. Також є чорні списки, які закривають дорогу в ефір деяким представникам опозиції. Якщо торік протягом кількох місяців перед своїм ув'язненням до студій основних ток-шоу не могла пробитись Юлія Тимошенко, то тепер такі самі проблеми в Арсенія Яценюка. "Інтер" кілька разів офіційно його запрошував, але потім скасовував чи переносив ці запрошення. Зрештою останній ефір було віддано Вікторові Ющенку, який використав його для різкої критики Юлії Тимошенко та української опозиції», - коментує політтехнолог.

Артем Біденко впевнений, що «генеральну лінію» редакційної політики провідних ток-шоу визначає Адміністрація Президента. Рекламіст також зауважує, що політики, особливо представники влади, стали приділяти більше уваги тому, як виглядають і поводяться в кадрі, і працювати з тренерами. Як приклад наводить голову фракції Партії регіонів у Верховній Раді Олександра Єфремова, який став набагато публічнішим і красномовнішим.

Контрольована ілюзія демократії

Кому потрібні політичні ток-шоу на українському телебаченні й чому вони не відмерли в Україні, як у Росії, на яку значною мірою рівняється чинна українська влада? На думку директора фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіної, зберігаючи ці програми, вітчизняна влада демонструє Заходові, що в Україні, на відміну від Росії чи Білорусі, таки є свобода слова. Водночас маючи змогу реалізовувати політтехнології в ефірі контрольованих телеканалів. «Інструментом імітації свободи слова» називає ток-шоу опозиційний політтехнолог Олег Медведєв, додаючи, що програми дають владі змогу «дискредитувати опозицію через маніпулювання темами, складом гостей і порядком доповідачів».

Чи дієвою є така імітація? На думку керівника Інституту масової інформації Вікторії Сюмар, уже ні. «Як уже багато хто розуміє, "свобода слова" від Шустера, Кисельова і навіть Куликова не означає свободи слова в реальності. Свобода слова залежить не від них, вона залежить від суспільства та його реального запиту, від влади, спроможної забезпечити відповідні умови, від реальної конкуренції та медіаринку, якого немає», - каже експерт. Хоча мусимо зазначити, що на багатьох іноземців, які ще не розібралися в українських реаліях, щотижневі дебати в прямому ефірі справляють неабияке враження.

Попри те, що в студіях залежних від влади політичних ток-шоу все зазвичай складається не на користь опозиції, останній, на думку експертів, ці програми також необхідні. Це, за словами Ірини Бекешкіної, трибуна, з якої опозиційні політики можуть промовляти до свого електорату без посередників. Це підтверджує й Олег Медведєв: «Ток-шоу є останніми майданчиками, де опозиція має шанси більш-менш точно, хоч інколи й у скрутних і несприятливих регламентних умовах, донести свій меседж та розповідати те, чого не може розповісти в новинах та аналітичних тижневих програмах, які є найбільш зацензурованими».

Із загального тла експертної думки вирізняється теза політолога Віктора Небоженка, який уважає головною метою політичних ток-шоу «дискредитацію української державності - країни й політиків, як опозиційних так і провладних». «Такою є мета організаторів ток-шоу на всіх трьох каналах та їхніх власників. Влада використовує такі проекти для пропаганди поглядів керівної політичної групи та дискредитації опозиціонерів. А визначають політику цих програм люди, що живуть за межами України - власники каналів, які дискредитують і владу, й опозицію. При цьому основний удар падає на Україну», - каже Віктор Небоженко, називаючи ці проекти «антиукраїнськими». За його словами, порядок денний ток-шоу формують «таємні менеджери», називати яких, утім, відмовляється - «треба питати в спецслужб». А ось у те, що між менеджерами телеканалів або творцями ток-шоу відбувається координація, не вірить ані Віктор Небоженко, ані інші експерти.

Менш однозначною вважає мотивацію власників телеканалів, які залишають у сітці мовлення ці вже почасти анахронічні проекти, Ірина Бекешкіна: «Для власників "Інтера" ток-шоу - це пряма участь у політиці, проведення політтехнологічних спецоперацій, доведення владі своєї потрібності. Для власника ICTV "Свобода слова" з Андрієм Куликовим - іміджевий проект, існування якого дозволяє не втратити лице остаточно. Для власників 5 каналу «РесПубліка» з Анною Безулик, як і щоденна програма "Час. Підсумки дня" - це частина складної комбінаційної гри, хід якої буде більш зрозумілий після виборів. Мотивація держави, себто влади, яка є власником Першого національного, та ж сама - виправдання перед Заходом (персона Шустера тут особливо важлива, бо саме він розпочинав "Свободи слова" в Україні, розмножуючи їх далі по телеканалах). Мотивацію власників ТВі, - єдиного яскраво вираженого опозиційного каналу, який постійно балансує на межі репресій і закриття, - зрозуміти важко». На думку Вікторії Сюмар, власники не лише доводять владі свою лояльність, а й розраховують на вдячність політиків, яких пускають в ефір, сподіваючись передусім на економічні дивіденди.

Опозиційний політик Юрій Стець уважає інтерес медіавласників суто меркантильним: «Це стосується рейтингів та отримання коштів через рекламні агентства... Рейтинг GfK є сталим для всіх ток-шоу, і з погляду доходів там усе стабільно». Його думку поділяє головний редактор «Известий в Украине» Яніна Соколовська. Разом із тим, за словами Олега Медведєва, некерованість ток-шоу (за винятком «Великої політики» на «Інтері») створює власникам і політичним патронам певні проблеми, одним із наслідків яких, зокрема, було рішення Ріната Ахметова позбутися «Шустер live» і «подарувати» проект державному телеканалу.

І взагалі, політики ще пошкодують про те, що випустили цього джина з пляшки. «Ток-шоу остаточно добили будь-яку повагу до політики і політиків, бо політики чомусь не зрозуміли, що для стриптизу (а ток-шоу прямого ефіру - це саме політичний стриптиз) треба мати гарне тіло (тобто - розум, мову, переконання)», - вважає Ірина Бекешкіна.

Експерти сходяться в тому, що, хоч яким є вплив політичних ток-шоу, він переважно залишається в межах трикутника «влада - опозиція - медіавласники», тоді як суспільство сприймає політичні баталії в ефірі як шоу і жуйку для мозку. «Глядачі дивляться ці програми як серіали про вбивство», - стверджує Віктор Небоженко. «Для глядачів це багатосерійна "санта-барбара", де одні й ті самі герої, одні й ті самі промови. І набридло давно, і вже звиклися якось», - висловлює свою думку Ірина Бекешкіна. На думку Олега Медведєва, політичні ток-шоу вже не приносять аудиторії жодної користі, і та відповідає зменшенням зацікавленості. «Політики й технологи думають, що люди сліпі й глухі, нічого не бачать і не розуміють, ними можна маніпулювати, використовуючи тупі схеми. А виявилось, що це не так: люди вже не вірять ток-шоу, й рівень довіри до ведучих із кожним роком падає», - каже Юрій Стець, на думку якого політичні ток-шоу не зможуть істотно вплинути на перебіг виборчої кампанії. Хіба що нашкодять рейтингові партії влади, яка випускає в ефір своїх найодіозніших спікерів - Інну Богословську, Вадима Колесниченка та інших. А Яніна Соколовська вважає ці програми «провокатором, який скеровує енергію глядачів у геть не потрібне русло», нагадуючи афоризм Семена Глузмана: «Вночі треба не політичні ток-шоу дивитися, а сімейними справами займатися».

Не більш ніж рекламні майданчики

Попри те, що, на думку експертів, суспільство охололо до політичних ток-шоу, вони залишаються дієвим інструментом донесення меседжів до великої аудиторії. Хоча дієвість у порівнянні з другою половиною 2000-х - роками розквіту жанру політичного ток-шоу - значно зменшилася. «Звісно, ток-шоу не міняють установок та думок глядачів, проте дозволяють мобілізувати "свого" виборця», - каже Ірина Бекешкіна. «Оскільки ток-шоу - це можливість для активістів громадянського суспільства донести свою позицію до великою аудиторії, це, звісно, позитив, - додає вона. - Добре й те, що в суспільстві завдяки ток-шоу ствердилася думка, що ток-шоу можна й необхідно обговорювати. Але є тут і негативна сторона, адже складається враження, що власне політика - це шоу».

Артем Біденко вважає, що ток-шоу допомагають підтверджувати цінності, притаманні певним соціальним групам, але не можуть ані підштовхнути громадську думку до зміни, ані дати суспільству нові ідеї. На думку Вікторії Сюмар, потенціал упливати на громадську думку ток-шоу мають, але він не реалізовується, передусім через непереконливість позицій політиків.

«Таємні менеджери», про яких каже Віктор Небоженко, навіюють аудиторії упереджену песимістичну картину: «Все в Україні погано, влада погана, держава погана й з такими людьми в майбутнє йти не можна. Люди з огидою сприймають усі теми, всі аргументи політиків, і це ставлення негайно переноситься на Україну в цілому. Це може створити суперечність між тим, чого хоче влада і таємні менеджери. Всі ці скандали та образи - це не постановка Адміністрації Президента, це бажання таємних менеджерів показати нестійкість, аморальність цієї держави і країни». Та влада, з огляду на відсутність ефективної пропагандистської машини, вимушена вдаватися до ток-шоу як інструменту впливу та контролю громадської думки. Методи, успішно застосовані в ток-шоу, поширюються на інші ЗМІ, й усе це, за словами пана Небоженка, веде до дегуманізації українських медіа.

Гіпотезу, що ток-шоу відіграють важливу роль у внутрішній комунікації політикуму, компетентні експерти відкидають. «У політиків достатньо каналів міжфракційного спілкування, щоб доносити меседжі одне до одного, - коментує Олег Медведєв. - У ток-шоу меседжі доносяться до глядачів. Компромісу в ефірі досягти нереально, адже, за законами конфліктології, важливі рішення завжди приймаються на закритих переговорах, і вже потім виносяться на суд громадськості». Винесення певного конфлікту на розгляд у прямоефірній студії, на думку політика, лише поглиблює суперечності між його учасниками. Типовий приклад - обговорення закону про мовну політику. «Війна думок, яка не приводить ні до чого», - характеризує випуски ток-шоу, присвячені, зокрема, мовній темі, Яніна Соколовська.

Артем Біденко закликає розглядати ток-шоу як рекламні майданчики: «Це кількагодинні рекламні споти, які політики купують для донесення своїх меседжів до суспільства. Більше нічого - ніякої ідеології, ніяких цінностей, - у цих проектах я не бачу. Політик приходить, щоб сказати певні речі, він знає, як поводитимуться його опоненти, й отримує чіткий результат».

На тому, що політики купують, просимо експертів зупинитися детальніше. Чутки про те, що участь деяких політичних діячів у прямоефірних політичних ток-шоу не є безкоштовною, ходять відтоді, як цей формат з'явився в Україні. Для Ірини Бекешкіної це очевидний і доконаний факт: «Безумовно, джинса є. Не уявляю, з якого такого дива на всіх телеканалах постійну прописку отримала Наталія Королевська». Яніна Соколовська цього прізвища не називає, але натякає: в неї є питання до ситуацій, коли поруч із відомими політиками в студії регулярно виникають ті, що активно розкручуються.

Найбільш обережним, говорячи про джинсу, виявився Юрій Стець - телеменеджер і політик водночас: він не лише застеріг усіх від бездоказових звинувачень, але й наголосив на тому, що знає багато випадків, коли в джинсуванні підозрюють людей порядних і непідкупних. Його колега Олег Медведєв також стверджує, що джинси «як комерційних матеріалів» у ток-шоу практично немає - натомість є постійне відпрацьовування замовлень влади. Відсутність джинси в політичних ток-шоу констатує й Віктор Небоженко: «Ведучі цих проектів дуже тонко відчувають, хто хоче на них заробити. Такі люди відсіюються на етапі підготовки програм».

Кабаре в ефірі

Редакційна політика політичних ток-шоу в сезоні 2011/2012, на думку Вікторії Сюмар, «змінилася в бік різкого зменшення самостійності й незалежності. Куликов ще може дозволити собі ставити гострі й реальні запитання та добиватися відповіді. Шустер і Кисельов працюють тільки на шоу. Кисельову можна подякувати лише за одне - кабаре в ефірі: цей легкий натяк на несерйозність і картинність того, що відбувається, є єдиною тінню правди, присутньою в ефірі "Інтера"».

Практично всі опитані експерти погоджуються з тезою, що в минулому сезоні в ток-шоу побільшало популізму. «Я думаю, що на першому місці стоїть агресія, на другому - популізм, на третьому - маніпуляції, - каже Яніна Соколовська. - Адже для того щоб професійно маніпулювати, треба вчитися. А в нас маніпуляції відбуваються на аматорському рівні. При цьому кожен, хто виступає в ефірі, хоче отримати аплодисменти чи підтримку аудиторії, і їх неважко отримати, спекулюючи на певних темах. Це, втім, не варто називати маніпуляціями, це просто підігрування аудиторії. В мене немає відчуття, що через ток-шоу провадяться яксісь системні маніпуляції». Натомість, Ірина Бекешкіна вважає, що маніпуляцій побільшало, наводячи приклад розгляду мовного конфлікту: згідно з соціологічними дослідженнями, проблема статусу російської мови цікавить українців дуже мало, тож творці ток-шоу штучно підігрівали інтерес до неї, запрошуючи в ефір одіозних політиків на зразок Ірини Фаріон із ВО «Свобода». «Додалося дурниць, безглуздя, примітиву та хамства», - каже Юрій Стець. На думку Олега Медведєва, маніпуляції в ток-шоу «домінують, але це краще, ніж цілковита цензура».

Людей, здатних говорити конструктивно, майже не бачить в ефірі ток-шоу Ірина Бекешкіна: «Всі дуже швидко збиваються на питання "хто винен?" замість "що робити?". Серед позитивних спікерів можу назвати хіба що Петра Порошенка, Анатолія Гриценка, та й по всьому». Натомість деструктивних спікерів у її переліку більше: Владислав Лук'янов, Юрій Болдирєв, Вадим Колесниченко, Інна Богословська, Сергій Ківалов. Багато з цих людей, наголошує експерт, не мають жодної ваги у своїй політичній силі - Партії регіонів - а отже, їх запрошують в ефір лише у сподіванні, що вони зчинять галас і затримають глядачів біля екранів. Ті ж самі прізвища ми почули від Олега Медведєва. Яніна Соколовська називає лідером серед деструктивних спікерів голову ВО «Свобода» Олега Тягнибока, водночас роблячи йому своєрідний комплімент: «Єдиний лідер партії, який може чітко говорити про свою ідеологію. Але програма його партії, м'яко кажучи, не збігається з демократичними, європейськими лініями». Віктор Небоженко воліє не називати прізвищ, але зазначає, що у спікери ток-шоу потрапляють «тільки ті, хто виглядає цинічним і жорстоким, чи навпаки, слабким».

Тож і потенціалу для конструктивного вирішення суперечок або проблем у цих програмах експерти не бачать. «Конструктиву я не бачу. Прикладів обливання брудом, натомість, достатньо. Згадаймо хоча б виступи Віктора Ющенка у програмах Шустера і Кисельова у форматі "ведучий-інтерв'юер", коли немає ні експертів, ні опонентів. Для мене це схоже на чисту заказуху, спрямовану проти конкретного політика - Юлії Тимошенко. В мене немає сумнівів, що ця людина свідомо йшла на цей форомат і поливала брудом одного зі своїх колишніх соратників. Не маю сумнівів також, що цю схему розробляла Банкова», - каже Юрій Стець.

Артем Біденко наводить приклад, коли обговорення проблеми в ток-шоу мало деструктивні наслідки: «"Сирна війна" з Росією - дуже цікава тема. Якби вона обговорювалась у Франції, її б використали для об'єднання французів проти іноземних інвестицій. В Америці спробували б розібратись, як виробляються ці продукти, які є проблеми в цій галузі і які підприємці можуть робити якісний сир. Таким чином дипломатична війна каталізувала б внутрішнє зростання. В Україні ж ця ситуація спровокувала полеміку та різкі заяви політиків. Глядачі не дізнались, як робиться сир, скільки там пальмової олії, які конкретні претензії має Росія. Вони не отримали корисної інформації ні як споживачі, ні як громадяни. Експерти у ток-шоу могли б давати конкретні поради, пропонувати рішення для уряду, але цього не відбувалось. Поговорили, показали клоунів і розійшлись - користі ані для держави, ані для суспільства немає». На думку Яніни Соколовської, прямого впливу ток-шоу на вирішення проблем не має з огляду на відсутність громадянського суспільства.

Ведучі й журналісти

Найпоширеніші претензії до ведучих політичних ток-шоу сформульовано вже давно. Часто вони взаємовиключні: наприклад, Савіку Шустеру закидали як надмірне втручання в дискусію, так і неспроможність на неї впливати. «Ведучі деяких ток-шоу стали модераторами, чиє завдання - надавати слово політикам, - каже Ірина Бекешкіна. - Вже очевидно, що не вони розпоряджаються своїми ток-шоу, а є виконавцями п'єс, написаних політтехнологами. Вони - як ведучі на збірних концертах, чия функція - оголошувати номери програми». Експерт уточнює, що має на увазі Савіка Шустера та Євгенія Кисельова. Натомість Анну Безулик і Андрія Куликова оцінює позитивно: «Анну відрізняє реальна підготовка до теми ток-шоу, вміння справді модерувати дискусію, долучаючи до неї експертів, наявність власної позиції. Загалом вона привітна й толерантна, але може бути й жорсткою, як це було в ситуації, коли з ефіру пішла Олена Бондаренко. Андрій намагається втримати баланс навіть тоді, коли у студії виступає "соліст" від влади (а це останнім часом трапляється надто часто); до того ж, імпонує явна інтелігентність та якийсь особливий шарм ведучого». Її симпатії поділяє й Олег Медведєв - Анну Безулик він називає найбільш неупередженим модератором, а Андрія Куликова «близьким до неї» з застереженням, що «раніше технікою модерування він користувався майстерніше». Що ж до Савіка Шустера, то, на думку Олега Медведєва, він «у більшості ситуацій перебуває між молотом і ковадлом і старається зберегти обличчя. І навіть коли видно, що йому нав'язано певні теми чи гостей, яких він не хотів бачити, намагається маневрувати». Кисельов, натомість, видається політикові більш схильним до компромісів: «У його проекті домінували теплі ванни для представників уряду. Щоправда, були ефіри, коли він запрошував для тривалих розмов представників опозиції, але було неозброєним оком видно, що тональність спілкування з представниками влади й опозиції різниться. При цьому Кисельов шукає собі психологічних компенсаторів на російських темах і відіграється на Путіні за попередні образи». В цьому Олег Медведєв убачає позитив для українського суспільства - мовляв, Кисельов деміфологізує російську владу та руйнує «путінофілію» значної частини українців.

Яніна Соколовська закидає Савікові Шустеру надмірний автоматизм: «Він веде ток-шоу за запланованим сценарієм, і йому байдуже, що говорять люди, запрошені до студії. Найкраще вміє підлаштовуватись під ситуацію в студії, відігрувати її, жартувати навколо неї, м'яко, але разом із тим твердо проводити бажані ідеї Андрій Куликов. Такий стиль ведення мені імпонує».

Роблячи компліменти ведучим ток-шоу 5-го каналу «Час. Підсумки дня», Євген Булавка, натомість, закликає Євгенія Кисельова завершувати кар'єру на українському телебаченні. «Хоч би скільки він наголошував, що став київським журналістом, російська спрямованість його ефірів помітна неозброєним оком, - пояснює експерт. - Це стало зрозумілим, зокрема, з добору гостей у студії. Хочеться нагадати панові Кисельову, що Україна має багато інших сусідів, яким небайдужа ситуація в нашій країні. Ну, хоча б Польщу. Жодного польського експерта у студії "Великої політики" я не пригадую. А нещодавнім ефіром за участі Віктора Ющенка, під час якого він хіба що не цілувався з екс-президентом, Євгеній Кисельов довів, що з якихось відомих лише йому самому причин він знизив свою професійну планку».

Роль журналістів та експертів у «Шустер live» та «Великій політиці» останнім часом зменшилася. Серед тих, чий голос додає конструктиву до дискусій у студіях ток-шоу або ставлять політикам гострі запитання, називають Володимира Фесенка, Євгена Головаху, Вікторію Сюмар, Олексія Гараня, Олега Рибачука, Юлію Тищенко, Євгена Бистрицького, Еллу Лібанову, Мирослава Поповича, Сергія Рахманіна, Віталія Портникова, Мустафу Найєма, Ольгу Мусафірову, Вадима Денисенка, Сергія Висоцького, Соню Кошкіну, Валерія Калниша. «Інша річ, що навіть своїми гострими запитаннями журналісти не можуть змінити загальний курс програми, адже вони обмежені в часі й не мають змоги вступити в полеміку з політиками», - зазначає Олег Медведєв. За його спостереженнями, у студіях ток-шоу поменшало саме критично налаштованих до влади журналістів.

Артем Біденко звертає увагу на те, що гострі запитання - це ще не все: «На жаль, професійний рівень 90% наших журналістів дуже слабкий. Вони мають проблеми з риторикою й часто ставлять не ті запитання, які важливі для українського суспільства. Грубо кажучи, щоразу питати про "Межигір'я", як на мене, не є професійно. Журналісти не повинні зводити проблеми в суспільстві до самої лише корупції».

На думку Яніни Соколовської, жодних обмежень для журналістів у ток-шоу немає. «Усі вільно висловлюють свою думку. Ніхто ж нікому не вказує, про що говорити, про що ні. Це залежить лише від того, як людина підготувалась до ефіру. Якщо підготувалась добре, запитання будуть цікаві, а якщо прибіг із корабля на бал, то й запитання будуть стандартними. Так найчастіше й трапляється. Яскравістю запитань мене останнім часом ніхто не дивував. Журналісти виступають у ток-шоу не як експерти, вони виглядають як помічники ведучого, дуже рідко - як його опоненти», - каже вона.

Що далі?

На думку Віктора Небоженка, політичні ток-шоу - це своєрідний етап, який Україна повинна пройти. Він зазначає, що в інших країнах формат регулярних публічних дебатів у прямому ефірі віджив своє десятиліття тому, і не в останню чергу через те, що став полігоном для маніпуляцій.

Роль ток-шоу на прийдешніх виборах Артем Біденко називає «суто рекламною». «Політичні ток-шоу спрямовані на те, щоб піднімати рейтинги політичних партій, - каже він. - Зараз у Росії важливою є тема стосунків між державою та церквою. В Україні, здається, не було жодної програми, куди запросили б представників мистецьких кіл та церкви. Але це проблема, яка може стати насущною вже післязавтра, і телевізійні аналітики повинні її передбачати». Тож під час виборчої кампанії політики у телевізійних студіях радше виголошуватимуть гасла та з'ясовуватимуть стосунки, аніж представлятимуть реальні шляхи розвитку країни та вирішення проблем. Щодо того, що перед виборами в ток-шоу буде «як завжди» - пропаганда і контрпропаганда, просування «своїх» і намагання не пустити в ефір «чужих», чорний піар і деструктивна полеміка, - експерти, опитані «Детектор медіаю», одностайні.

Ірина Бекешкіна воліла б бачити в ток-шоу більше справжніх науковців. «Наприклад, в Інституті соціології є Олена Злобіна, завідувач відділом соціальної психології, яка проводить цікаві дослідження у сфері цінностей і може дуже цікаво про це говорити. Або Олександр Вишняк, фахівець з електоральної соціології, який на ток-шоу чомусь не буває», - каже директор фонду «Демократичні ініціативи». На її думку, творцям цих програм варто частіше піднімати теми освіти, медицини, корупції, соціального забезпечення тощо; що ж до вічного заперечення, мовляв, ця тематика миттєво б'є по рейтингу, то тут усе залежить від докладених зусиль, творчого підходу та цікавих героїв. Яніна Соколовська також нарікає на те, що у студіях ток-шоу не видно свіжих облич - ані експертів, ані журналістів, ані навіть політиків. Також, за її словами, бракує «людей із академічною освітою та академічним світоглядом, які можуть оцінити ситуацію професійно, а не публіцистично-популяристично». Водночас головний редактор «Известий в Украине» зізнається, що давно мріє побачити дебати між Юлією Тимошенко та Ганною Герман.

Чи можна щось змінити на краще у політичних ток-шоу, щоб вони почали приносити суспільству більше користі, а аудиторії - більше інформації та смислів? «Нового формату ніхто не вигадає, бо телебачення не вчора народилося, - каже Юрій Стець. - Не вистачає збалансованості та якісного піходу до журналістики. Якщо ці складові повернуться в українську журналістику, все буде добре, а якщо не повернуться, то завжди знайдуться люди, спроможні з будь-якого формату зробити маніпулятивну технологію, яка працюватиме на певну поліітичну силу».

На думку Юрія Стеця, попри розчарування у форматі політичного ток-шоу, українці й далі їх дивитимуться. «Унікальність наших людей у тому, що вони вмикають телевізор і дивляться, хоча кажуть, що не вірять, що політики їх задовбали, що вони рідкісні виродки, - каже народний депутат. - У цьому парадокс: рейтинг довіри мінімальний, рейтинг глядацької аудиторії - максимальний. Можливо, українці мазохісти».

Незабаром «Детектор медіа» опублікує також колонку Валерія Зайцева із його поглядом на поточний стан політичних ток-шоу, яка є своєрідною відповіддю на запитання, поставлені йому як експертові.

Фото - blog.liga.net