Тексти про перший півфінал та другий півфінал

Пісенний конкурс «Євробачення-2011» став історією. Перемогу святкує дует Ель та Ніккі з Азербайджану. Друге місце посів Рафаель Гуолацці з Італії, третє - Ерік Сааде зі Швеції. Українка Міка Ньютон стала четвертою. Одинадцять учасників досягли цього разу показника у 100 балів.

«Feel Your Heart Beat!» - таким цього року було гасло конкурсу. «Відчуй биття свого серця». Якщо колись глядачі й збагнули всю повноту змісту цього девізу, то це вже точно під час оголошення результатів голосування від кожної країни. Такої інтриги не було вже давно. Місця мінялися й тасувалися, а хто переможе - стало зрозуміло лише під самий кінець. Чимало разів на першому місці опинялася й Україна.

Навіть попри те, що сусідське голосування стало традицією, вже давно не було такої кількості найвищих місць, так відверто відданих сусідам. При всьому цьому сталося справжнє диво: Білорусь дала Алексеєві Воробйову - співакові з Росії - лише 5 балів, тобто шосте місце, а на перше вивела «Елдрайн» із Грузії. Дотепер Білорусь завжди віддавала Росії перше місце за єдиним винятком: 2009 року вона віддала лідерство Александрові Рибаку - вихідцеві з Вітебська, а Анастасії Приходько, що виступала за Росію, дісталося від білорусів лише друге місце. Щось, мабуть, таки відбувається в геополітичній тектоніці.

Україна віддала перше місце Грузії, друге Росії, третє - Азербайджану.

Всі прогнози букмекерів полетіли цього разу шкереберть. Усі вони вважали найімовірнішим претендентом на перемогу француза Аморі Вассілі. Далі, за різними прогнозами в різній послідовності, йшли ірландці «Джедуард», британці «Блу», азербайджанці Ель та Ніккі й естонка Геттер Яані. Серед учасників із «великої п'ятірки» - тобто країн, чиї представники одразу виходять у фінал - італійцеві букмекери віддавали ледь не останнє місце. Щодо Міки Ньютон, то вони сумнівалися навіть у її виході до фіналу.

До речі, паралельно з Першим національним телеканалом трансляцію всіх трьох концертів вів Перший канал Національного радіо. Перерву між виступами та початком оголошення результатів він і присвятив огляду різноманітних прогнозів із найостаннішими корективами. До останньої миті прогнози не зазнавали радикальних змін.

У підсумку Аморі Вассілі посів лише п'ятнадцяте місце. Ірландці виявилися восьмими, британці - одинадцятими (от саме вони й набрали рівно 100 балів), естонка - двадцять четвертою.

Востаннє прогнози букмекерів щодо переможця виявилися хибними 2004 року - тоді Руслані прогнозували друге місце, а на перше виводили серба Желька Йоксимовича. Насправді вийшло навпаки. Зовсім же пальцем у небо букмекери останнього разу влучили далекого 2002 року: ніхто тоді не бачив латвійки Мері Н навіть близько до лідерів. Щоправда, подальша доля Марії Наумової (а саме вона взяла для виступу на «Євробаченні» псевдонім Мері Н) склалася вельми драматично: вона так і не стала популярною навіть на батьківщині; певний час вона співала латиськомовні кавер-версії радянських пісень, а згодом зовсім залишила сцену; сьогодні вона веде дитячу вокальну студію.

...Француз сам позбавив себе прогнозованого лідерства: першу третину своєї пісні він проспівав настільки повз ноти, що це неможливо було слухати. Потім розспівався (хоча й було видно, як він ледь не тремтить від хвилювання) й доспівав винятково емоційно; після завершення пісні йому дуже бурхливо аплодували - коли не помиляюся, багато хто навіть стоячи. Але було вже пізно, вести мову про високе місце вже не доводилося. Отак букмекерські прогнози зробили свою лиху справу: Вассілі виходив на сцену не просто як конкурсант, а як одноголосний лідер; цей тягар виявився для нього непосильним. Коли французові двічі віддавали дванадцять балів, і камера показувала його крупним планом, він якось сумно й сором'язливо посміхався.

А виступ Вассілі зайвого разу загострив питання про голосування глядачів за інтернетом та журі за враженнями від генеральної репетиції.  

Нинішній конкурс приніс успіх виконавцям милих, приємних пісень - але навряд чи хітів. Пісню азербайджанців не так уже й легко пригадати. Швед запропонував пісню хоч і з «приставучим» приспівом, але цілком у традиціях шведської поп-музики 1990-х років. Зовсім легко уявити собі, як цю пісню виконували б, скажімо, «Армі ов Лаверз»: і мелодія, й інтонації були суто їхніми - з тією лише поправкою, що це аж ніяк не були «Армі ов Лаверз». Пісня Міки Ньютон - теж мила приємна пісенька.. А от подруга нашої співачки (як підкреслювали наші ведучі) австрійка Надіне Байлер, що зробила ставку на сильний вокал, опинилася у підсумку вісімнадцятою. Данці «Е Френд ін Ландон», що посіли п'яте місце, виконали щось традиційно поп-рокове, теж приємне й теж середньостатистичне.

Формат нокаутом переміг неформат. А ще перемогли ті виконавці, що привезли шоу - попри загальну тенденцію відмови від грандіозних постановок. (Варто очікувати, що наступного року від цієї тенденції залишаться самі тільки згадки.) Тут серед лідерів виокремилася Міка Ньютон, яка шоу як такого  не мала. За всієї великої поваги до Ксенії Симнової, що бачили телеглядачі? Жінку, яка порпається в якомусь ящику, проводить якісь маніпуляції. На екрані висвітлювалися «насипні» картинки - але піди ж здогадайся, що їх тут саме створює оця жінка з ящиком! Коли не знати, що воно таке, картики на заднику виглядали як такий собі мультик. До того ж, існували вони самі по собі, жили власним життям, бо не мали нічого спільного з ритмом пісні. Та ще й показували й пані Ксенію, й екран на заднику дуже фрагментарно, віддаючи перевагу крупним планам співачки. Укотре вже Україна запропонувала не розгорнутий у камеру номер! Номер, що його за всього бажання неможливо зняти й показати в усій красі! Номер, власне, незрозумілий для непосвячених. Але його плюс був у тому, що він був досить оригінальним. Та й треба думати, що талант Симонової вже є досить таки розкрученим не тільки в Україні, а й у світі, незвичність же мистецтва «пісочної» художниці теж сама по собі була здатна привернути увагу.

Окремо варто згадати Рафаеля Гуолацці з Італії. Він співав такий собі джаз-рок. Це був явний неформат - тільки, як то кажуть, на любителя, причому дуже на любителя. Цій пісні теж навряд чи судилося стати суперхітом. Тимур Мірошниченко під час трансляції неодноразово повторював риторичне запитання: що буде, коли італієць не посяде високого місця? Чи Італія знову, як 1990-х років, образиться й відмовиться від участі у «Євробаченні»? (Нагадаймо: Італія повернулася на конкурс лише цього року після довгих, багаторічних умовлянь ЄМС.) І потім, під кінець оголошення результатів, резюмував: Італія має бути задоволеною, вона вже точно братиме участь у подальших конкурсах. Із цього приводу виникають різні припущення, які навряд чи варто озвучувати - втім, і відкараскатися від них не виходить.

Аморі Вассілі виступив, як ми вже зазначили, невдало. Виступ британців «Блу» був непоганим, але й не захопив. Така собі добротна пересічність. От кого було шкода, то це Лену з Німеччини, яка у підсумку стала лише десятою. Її пісня була дуже стильною й смачною. Дуже шкода було ірландців «Джедуард» із їхньою запальною, неформатною Lipstick. Може, вона виявилася занадто неформатною? Може, перебрали ірландці зі стилізацією під enfants terrible, під «дитяче "Євробачення", старшу групу»? Хоч би там як, а вони стали чи не найяскравішими у фіналі. Шкода, звісно ж, явно недооцінену естонку Геттер Яані з її яскравою, досить запальною й стильною піснею. Чи, може, в ній побачили те саме «дитяче "Євробачення", старшу групу»? А чи стильовий натяк на минулорічну пісню Лени? Коли навіть так, натяк цей був зовсім легеньким і не створював враження копіювання. Узявши за правило не нав'язувати читачам своїх оцінок і преференцій, цього разу мушу дещо від нього відійти: особисто мені справделивішими видалися прогнози букмекерів, ніж фактичні результати.

...Оголошувала результати від України Руслана. Легко й невимушено, цілком у тональності дійства. Одне слово, органічно. Тільки от за фон для неї правив «Майдан'с». Речники від інших країн оголошували результати, як і завжди, на фоні краєвидів своїх міст. Рік за роком відбувається одне й те саме - то чи Україна соромиться своїх міст? Чи в Києві не можна знайти привабливих краєвидів, окрім як тисячі танцюристів на асфальті? Мабуть, що так: не встигли ще будівельники замість «старих розвалюх» побудувати на місці Києва «столицю, гідну європейської держави». А там і за Одесу можна буде взятися, й за Львів - от тоді тільки й зможуть українські речники виступати на тлі краєвидів. Хай, мовляв, усі заздрять нашим хмарочосам у стилі «сталінського ампіру»!

Краєвиди, на тлі яких виступають речники, - то своєрідні візитівки країни. Їхні принади. А за яку принаду може правити «Майдан'с», коли європейці навряд чи знають, що воно таке й що то було на картинці? Ну, якісь люди на якомусь асфальті, й де тут була інформація про нашу країну? Краще вже тоді показали б, у радянському стилі, який-небудь коксохімзавод... Принаймні образ промислової країни з екранів постав би. А так... «Та хохли тільки й вміють, що співати й танцювати»? 

Варто сказати, речниками від різних країн часто-густо були люди, чиї біографії так чи інакше пов'язані з «Євробаченням». Від Росії був Діма Білан, від Норвегії - минулорічна ведуча Надія Хаснауї, від Азербайджану - минулорічна учасниця Сафура, від Грузії - Софія Ніжарадзе, від Молдови - Гета Бурлаку (наші ведучі вперто звали її Джетою), від Латвії - Аїша. Речниця від Італії не була пов'язана з «Євробаченням» - це просто була суперзірка 1970-х Рафаелла Карра. Наші ведучі цього не помітили.

Трансляція... Ведучі на сцені Анке, Штефан та Юдіт (Тетяна Терехова вперто звала її Джудіт) влаштували пародію на минулорічну переможну пісню Лени. Потім до них приєдналася сама Лена - попри те, що брала участь у конкурсі. Показали ролик, як футбольний стадіон перетворювали на найбільшу арену для «Євробачення», - «за 19 секунд». Наші ведучі Тимур Мірошниченко та Тетяна Терехова повідомили: на фінал продано 36 тисяч квитків, на півфінали - по 17-18 тисяч.

Як і в півфіналах, у фіналі цьогоріч практично не було включень із Грінруму: лише показали загальний план сюрреалістичного видовища освітлених ячейок на темному тлі та десь посередині конкурсних виступів узяли бліц-інтерв'ю в Аморі Вассілі, тоді ще претендента номер один. Що можна було витлумачити як певну підказку.

Що відзначало проведення конкурсу - то це легка, невимушена, іронічна, по-справжньому святкова атмосфера. На відміну від Москви-2009 (та й від Києва-2005), німці не прагнули щосили показати свою чи то велич, чи то унікальну самобутність, чи то європейську ідентичність. Вони просто отримували задоволення - принаймні, таке враження складалося. От у тому й полягає відмінність між ними (й норвежцями - господарями минулорічного конкурсу) й нами, пострадянськими: вони прагнуть бути, а не справити враження. Бути європейцями, а не справити враження європейців, зокрема. Як-то воно буде наступного року в Баку?

Цікавими знахідками видалися виголошування гасла всіма мовами (на жаль, показали лише закінчення) та емблема - ніби прапор Євросоюзу, тільки з серцятами замість зірочок. Нагадаймо: емблемою кожного конкурсу «Євробачення» є стилізоване сердечко з прапором країни-господаря.

Одного разу, втім, німці дозволили собі показати: от, мовляв, дивіться, які ми. Йдеться про момент, коли задник розсунувся, й безпосередньо за сценою постав Грінрум.

Нарешті вдалося розгледіти  таємницю заставок.  Ні, вони, звісно ж, жодною мірою не знайомили глядачів із країною, яку представляв учасник. У Боснії та Герцеговині немає великих морських портів та доків, у Литві немає засніжених гір, перед виступом росіянина показували яке завгодно місто, тільки не Москву, Санкт-Петербург чи Тулу, в Азербайджані старовинні католицькі храми не є надто прикметною рисою ландшафту. Нарешті вдалося розгледіти інше: наприкінці заставок у куточку екрану з'являвся дрібнесенький напис: такий-то, вихідець із такої-то країни. І - декілька секунд він крупним планом. Але ж увагу глядачів було сконцентровано не на вдивлянні в екран в усі очі!

Вели трансляцію Мірошниченко й Терехова досить рівно.  Тетяна Терехова вперто звала Вірменію «Арменією». До «Германії» справа дійти не встигла - «Германією» ми насолоджувалися вже під час інтерв'ю з переможцями та їхньої прес-конференції після трансляції конкурсу. Там були вже інші ведучі - Тетяна Манжос та Зоряна Ніколаєва.

Що ж до Терехової та Мірошниченка, вони весь час казали: «Усі країни виступили», «Усі країни зібралися у Грінрумі». В інтернетівських форумах, наших та російських, незрідка доводиться читати щось на кшталт: «То голосують же не за артистів, а за країни! Пісні - то просто музичний супровід, а визначають найкращі країни! От 2008 року визнали найкращою Росію!». Чи не наше телебачення привчило нас до різноманітних конкурсів а-ля «Людина року - десятиліття - століття - всіх часів і народів», де визначення переможців часто-густо відбувається за незрозумілими критеріями, а задля їхнього пожвавлення церемонії визначення переможців нагадують щось середнє між концертами та світськими тусовками? Чи не наше телебачення спонукає вважати, що «Євробачення» - то ще один конкурс такого самого штибу? Оце «всі країни» - чи не є воно подальшим переконуванням у тому самому? Німецькі ведучі також вживали «all the cоuntries», але частіше - «artists» та «finalists»...

Отже, цьогорічне «Євробачення» увійде в історію, по-перше, перемогою формату та стандарту, а по-друге, сюрпризами у розподілі місць. А ми привітаймо Міку Ньютон та побажаймо їй подільших успіхів, адже високе місце на конкурсі «Євробачення» є лише вдалим стартом і чималим шансом.

Фото - Reuters

Фото результатів голосування - Інтерфакс