У перші ночі на Майдані в листопаді 2004-го було не лише холодно, але й страшно. У наметовому містечку й навколо нього на ніч залишалося небагато людей, западала тиша, з уст в уста ходили загрозливі чутки про танки й російський спецназ. Тому ідея поставити між наметами машину з плазмовим екраном, який весь час транслював 5 канал, була напрочуд вдалою. Можна було зігрітися біля діжок, у яких горіли дрова, або зігрівати дух біля «плазми». Пам'ятаю, як ми, хукаючи на задублі пальці, вже під ранок дивилися фільм Андрія Шевченка «Обличчя протесту», й тоді з'являлося відчуття, що все це просто не може скінчитися погано, й люди, які вирішили призначити Україні президента всупереч волі більшості виборців і які залишили нам лише цю вузьку інформаційну шпаринку в стіні цензури та пропаганди, врешті-решт зазнають поразки.

Відтоді в історії 5-го було чимало світлих, гідних поваги сторінок: якісні телемарафони, дебати, публіцистичні цикли, журналістські розслідування, соціальні проекти, прориви інформаційної блокади. Не бракувало й темних сторінок: витиснення з каналу Романа Скрипіна та Єгора Соболєва, спроба звільнити Ігоря Слісаренка через оприлюднену ним інформацію про умови навчання дітей президента, лист шеф-редактора новин Володимира Мжельського до журналістів із закликом не чіпати київські теми (читай - Черновецького) тощо. З людей, які у дні Майдану вели новини, підбадьорювали нас і закликали кохатися, на каналі не лишилося майже нікого.

Що ж, це життя, й особливих сподівань на 5-й у «помаранчеву» п'ятирічку, коли на телебаченні існувала рівність корупційних можливостей, політики змагалися за доступ до ефіру й не завжди перемагали, а правду можна було почути якщо не на одному, то на іншому каналі, ніхто не покладав. Сподівання з'явились у 2010-му, коли всі канали враз почали брехати чи мовчати в унісон, а 5-й став єдиним усеукраїнським ефірним каналом поза олігархічними провладними медіагрупами. Та ще й начебто гнаним і гнобленим Службою безпеки України та її головою, який прямо чи опосередковано контролює й примушує бути лояльною до влади значну частину телеринку. 5-й мав знову стати тією ж таки вузькою інформаційною шпариною в стіні.

«Не дочекаєтесь!» - відповідав Петро Порошенко на запитання, чи збирається він продати 5-й комусь із нової влади чи великого бізнесу при ній. «Господь захистив нас від спокуси». Тим часом ми дочікувалися нових і нових виявів готовності Петра Олексійовича та менеджменту 5-го «ввійти у становище» нової влади, яку страшенно дратує неконтрольована присутність в ефірі її опонентів або, ще гірше, незалежних експертів.

У березні каналові раптом «забракло грошей» на подальше виробництво програми «Я так думаю з Анною Безулик» - чи не останнього серйозного політичного формату, в якому відбувалася конструктивна дискусія. У серпні було оголошено, що канал підписує нову угоду з Безулик. То де ж програма? Чи предметом угоди був не вихід, а невихід в ефір?

Потім  зникли «П'ять копійок» - єдине повноцінне іронічне ток-шоу, одна з найяскравіших плям в ефірі каналу. Не знаю, скільки коштувало її виробництво в перерахунку на барелі пшениці, але впевнений, що замість неї можна було б, - якби справа була не в політиці, а в грошах, - пожертвувати будь-яким іншим продуктом каналу, крім новин. Роман Чайка заявив, що готує новий проект. Готує й дотепер.

Ми звикли крізь пальці дивитися на замовні інтерв'ю (вмикаючи канал нерегулярно, я тричі втрапляв на «актуальну» розмову з кандидатом у мери Дніпропетровська Загідом Красновим - до чого б це?), піарні міжпрограмні блоки, засилля джинси в тематичних програмах. Але в останні місяці почала зростати кількість матеріалів із явними ознаками замовного, чи то пак, «продиктованого» характеру в новинах 5-го. За три місяці - майже на дві третини. Й за кількістю випадків замовчування важливої для суспільства інформації 5-й майже не відстає від того ж «Інтера». Історія з сюжетом про річницю вбивства Ґонґадзе, який спробували вихолостити з формулюванням «ми зараз не можемо ображати Литвина», яскраво ілюструє ситуацію в «чесних новинах».

І ось - черговий крок у цьому невтішному напрямку. 18 жовтня з праймового ефіру зняли політичну програму «Новий час». Зняли раптово, тихцем, без жодного попереднього і взагалі будь-якого оголошення (прес-реліз на сайті каналу з'явився о 10.44 20-го жовтня, на третій день!), не попередивши навіть її ведучих. Замість «Нового часу» - останнього проекту, де можна було в праймі почути гостру дискусію компетентних людей на актуальні політичні теми - маємо тепер  «Вечір на 5-му», вечірній аналог ранкової говорильні ні про що. Та ще й «двомовну» - напевно, російськомовним глядачам треба слухати одного ведучого, а україномовним - іншого. Шизофренічна «двомовність» парного ведення, яка раніше практикувалася переважно в розважальних шоу, наводить на думку про реверанс у бік мовних ініціатив нової влади, хоча це було б геть принизливо для каналу з такою патріотичною історією.

Рейтинг? Не смішіть мої капці. Людина, наділена здоровим глуздом і пультом дистанційного управління, не витримає більше п'яти хвилин цього переливання з пустого в порожнє на підкреслено неполітичні, інфотейнментні теми, нарочитого «позитивчику», музикантами, футболістами й дизайнерами в гостях, зачитування ведучим прогнозу погоди та жонглювання безглуздими репліками.  Люди, які хочуть розслабитися після роботи під що-небудь легке й розважальне, мають вибір із десятків інших телеканалів. Власник і керівництво 5-го чудово знають, що саме політичні дискусії - те, заради чого глядачі вмикають їхній канал увечері.  І що вони, знявши «Новий час», підвели свою аудиторію - і, скоріш за все, її втратять.  

Що це насправді? Сподівання заслужити в групи Ахметова захист від групи Фірташа-Льовочкіна-Хорошковського? Випросити-таки у влади ці нещасні малопотужні передавачі й запустити-таки другий канал? Тоді це просто наївно, не кажучи вже про моральність. Чи нова «місія» 5-го - забезпечувати недоторканність бізнесу Петра Порошенка, що стояв біля витоків Партії регіонів і «Нашої України» й чиї політичні амбіції тепер обмежуються Вінницькою областю? Тоді вже чесніше було би продати.

У розмові з ТК керівництво каналу, яке загалом уникає коментарів, назвало деякі припущення щодо цієї ситуації «маячнею». Не можу не погодитися. Повертаючись у спогадах до подій на Майдані, коли логотип 5-го був, разом із українським тризубом, помаранчевою стрічкою та ющенківською підковою, однією з емблем народного спротиву, - і спостерігаючи, як сьогодні канал стелеться перед людьми, яким тоді не боявся протистояти, й намагається щось у них випросити ціною втрати честі та обличчя,  - інакше, як маячнею, назвати це не можу.

Тож, 5-й канале, ти куди?

Або «ти куди, ты куда?», якщо тобі так зрозуміліше.