Новий сезон політичного ток-шоу «Шустер live» на ТРК «Україна» розпочався вибухово. Оце так Савік! Де й подівся затюканий інтелігент, який, навіть не намагаючись перекричати пташиний базар політиків, белькоче щось про «ну разве так можно, ну что же вы, ну как же так, ну зачем вы так»! «Вам лечиться надо!» - таке враження, що класик українського політичного телебачення ковтнув «озвірину» з відомого радянського мультфільму. Й нарешті спробував зробити те, до чого його не перший рік закликають критики: заткнути хамський фонтан своїх гостей, які чомусь вирішили, що «свобода слова» - це свобода не давати сказати слова опонентові.

По-людськи приємно було слухати, як ведучий вичитує політикам, немов школярам-переросткам: «Кто с вами хочет жить? Как вы собираетесь жить в одной стране, сохранять эту страну? Вы губите страну! Я в этой профессии очень давно, я работал с европейскими, афганскими, всякими политиками. Такого я не видел никогда и нигде. У вас нету ни такта, ни понимания. Вы не умеете обращаться с людьми, не умеете говорить, так не указывайте мне, что делать!». Непогано було б, якби він зробив і наступний логічний крок - перестав запрошувати до студії персонажів на кшталт секретаря Донецької міськради Миколи Левченка або народних депутатів Юрія Болдирєва й Геннадія Москаля. На жаль, нотація від Савіка якщо й діяла, то локально й недовго - панове Бродський, Левченко й Болдирєв знову вдавалися до свого улюбленого методу, запозиченого, вочевидь, у радянських попередників, які заглушали незручних промовців на з'їздах «овацією». Відсутність мікрофону не заважала народним обранцям - вони репетували хором на підвищених тонах. У певний момент на адресу ведучого пролунали навіть погрози фізичного насильства - на щастя, всього лише з боку комедіанта Болдирєва, який до того звинуватив Савіка в тому, що той «учився у Вест-Пойнті». Ну, хоч цього типа, сподіваюся, в ефірі «Шустер live» ми більше не побачимо. А Бродський обіцяє сам не ходити.

Насправді все це виглядало гидко (цілком погоджуюсь із відгуком Зої Казанжи), швидко набридало, а від Юлії Тимошенко так і не вдалося почути відповідей на багато важливих запитань - у тому числі й тих, які у свій специфічний спосіб «ставили» їй панове з біло-блакитного табору, але не бажали слухати відповіді. Здається, і глядачі, дві третини яких під час перепалки між Левченком і Тимошенко (яка називала свого опонента «ця людина») тиснули на кнопку «байдуже», і дописувачі, які засипали Петра Магу електронними листами з протестами проти хамства у студії, досить промовисто повідомляють творцям програми, що такий скандал - зовсім не те, що потрібно для підвищення глядацької уваги й зростання рейтингів. Хочеться сподіватися, що хибне й шкідливе уявлення, ніби без мордобою, вереску й анархії - які є наслідком надмірної уваги виробників політичних ток-шоу до політиків як ньюзмейкерів і очевидним ігноруванням у цій якості експертів - рейтингу не буде, незабаром відійде в минуле. Як і «пацифістська» парадигма Савіка у веденні програми.

За інших обставин Савіка можна було би сміливо звинувачувати в тому, що він підіграє лідерці опозиції. Однак за подібної поведінки біло-блакитного воїнства будь-яка нормальна людина, надто ж господар студії, де все це відбувається, не може поводитись інакше. Отже, саме завдяки хамству й агресії представників влади психологічна перевага залишалася на боці Тимошенко - її словам, якщо вірити шкалі ставлення на екрані, симпатизувала більшість глядачів у студії, вона зберігала витримку й знаходила якщо не адекватні відповіді на провокаційні запитання, то елегантні способи на них не відповісти. Водночас було очевидно, що, по-перше, Тимошенко досі почувається кандидатом у президенти (про що відкритим текстом говорили її опоненти), по-друге, оптимізму й віри у власне політичне майбутнє в неї за літо не додалося. Країна змінилася, Юлія ж Володимирівна лишилася та сама. Як і в попередні свої сольні виступи, вона залишила студію відразу по завершенні свого часу на виступ, не залишившись для рівноправної участі в дискусії. Бійцівські якості опозиціонерки, певно, ще не відновилися повною мірою після перебування у владі.

Попри свою головну роль у першій частині програми, а також тривале включення Олександра Турчинова, яке передувало її виходу на сцену, Тимошенко у своєму вступному слові практично звинуватила «Шустер live» у зрежисованості: «...мета сьогоднішнього шоу - показати, що влада бореться з корупцією...», а також наголосила на тому, що їй самій доведеться «приймати удар від усієї Партії регіонів і коаліції». У цьому контексті загрозливо пролунала її фраза «такі речі завжди мають свою мету, але я хочу вже зараз починати руйнувати ці такі красиві речі, які насправді під собою нічого не мають». Хочеться сподіватися, що йшлося не про велику красиву студію «Шустер live» :).

Що ж, дивна манера звинувачувати в замовності і продажності людей, які запрошують її в ефір, була в Тимошенко й раніше. Пригадую, свого часу Анна Безулик після подібного натяку з боку одного з депутатів зупинила програму - й прямий ефір стояв, поки політик не перепросив за необґрунтоване звинувачення. Савік Шустер, натомість, лише кривився, як і в ті декілька разів, коли гостя називала його програму «Свободою слова», а також припустила, що Левченка з Бродським навмисно запросили, аби її «принизити». Ще один параноїдальний вибрик - припущення Тимошенко, що запитання, які телеглядачі надсилали на електронну пошту Петра Маги, «строчить Ганна Герман». І, звісно, твердження: «Всі новини всіх каналів робляться у штабі Партії регіонів».

Враховуючи все це, Тимошенко стає вже зовсім не так сильно шкода, навіть попри те, що вона, - як неодноразово наголошувалось під час програми, - жінка. Тим більше, що жодної серйозної теми - насамперед завдяки політикам-клакерам у партері, які не давали Тимошенко говорити, - в першій частині програми так і не обговорили, й представники влади так само не змогли довести правомірність затримання колишніх урядовців, як опозиція не обґрунтувала, чому ці дії слід вважати репресіями.

Якщо рік тому регіонали, які 25 вересня окупували студію Савіка Шустера й в аналогічний спосіб унеможливили спілкування Тимошенко з журналістами, були опозиціонерами, тепер вони - влада, якій відверте хуліганство і майданні методи боротьби не личать.

Інні Богословській, що змінила Тимошенко біля головного мікрофону, попри всю її скандальність, якийсь час удалося втриматись у більш конструктивному та інформативному руслі, - можливо, завдяки тому, що її майже не перебивали нечисленні опоненти. Закінчилось, одначе, таки перепалкою. Цікаво, що пригадати, про що саме говорилось до і після, просто неможливо - згадується лише, як Марина Ставнійчук обізвала Богословську «пані Герман», як Савік відповів на ображене «чому?» Миколи Левченка твердим «тому», а Інна Германівна почала повчати колег, щоби вони не сміли сперечатися з «хазяїном», і закликати «вернуть какие-то элементарные правила этики в нашу жизнь». Тут мимоволі станеш параноїком - не може не виникнути підозра, що гризня в ефірі потрібна для того, аби навіть озвучені змістовні речі не запам'ятались і не були обдумані.

На той момент, коли прийшов час братися до медійної теми, - її, як завжди, запхали в кінець програми, - всі втомились, язики в учасників шоу плутались. « - Славік! Ой, Савік... - Ірина Ставнійчук! То есть Марина... - Славік! Славік! Савік!».

Тема свободи слова періодично випливала у першій частині програми: перелічуючи недоліки нової влади у порівнянні зі своїм власним минулим правлінням, Тимошенко наголосила, що за її часів «шістсот, чи більше шестисот журналістів не об'єднувались у фронт проти цензури». Піднімалася ця тема й у дуже жорсткому сюжеті, автори якого зіставили перші місяці президентів Ющенка й Януковича. Тут було згадано рух «Стоп цензурі!», побиття журналістів, а також незаконне призначення та відверто провладну позицію нового керівництва Національної телекомпанії України.

Промовцем біля головного мікрофону на початку обговорення теми свободи слова, - точніше, історії зі скасуванням результатів конкурсу на частоти, - залишилась Інна Богословська. Висловлюючи народному депутатові України вдячність за рекламу, яку вона зробила «Детектор медіа», закликавши читати наше видання, все ж констатуємо, що на роль представника влади в обговоренні цієї теми вона не підходила абсолютно. Та обставина, що вона очолює парламентську слідчу комісію з питань розслідування законності прийняття рішень Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення щодо проведення конкурсів та встановлення переможців конкурсів на отримання (переоформлення) ліцензій на мовлення з використанням відповідних частот у 2005-2010 роках, не робить Інну Германівну знавцем сфери медіа та державного регулювання в цій сфері. Пасіонарні заклики «мати совість» не могли замінити поінформованості, необхідної для аргументування позиції влади в конфлікті з позбавленими частот телеканалами. Проте, рятуючи свою не надто обізнану соратницю, в розмову на досить ранньому етапі включилась Олена Бондаренко, яка спеціалізується на цій тематиці й виступає останнім часом саме в прокурорському амплуа.

Аргументація Бондаренко, адресована першому захисникові ТВі Віталію Портникову, була досить предметною. Щонайменше з одним із озвучених нею заперечень - проти того, що, мовляв, людей «не цікавлять подробиці» історії з ліцензіями, - не можна не погодитись. Хоча на шкалі глядацьких уподобань протягом обговорення медійної теми стабільно тримались 40-50 відсотків «байдужості», аудиторія була однаково байдужою як до подробиць, так і до загальних емоційних гасел. Тим часом, як уже не раз писали різні автори «Детектор медіа», саме замовчування подробиць та передісторії в цій справі уможливлює маніпуляції, до яких удаються обидві сторони за допомогою доступного їм медійного ресурсу. (Байдужість аудиторії, до речі, можна пояснити не лише питомою нерейтинговістю теми, але й відсутністю повноцінного бекґраунду, який команда «Шустер live» могла би підготувати в тому-таки форматі відеосюжету або хоча б усної довідки, але чомусь цього не зробила.)

Цій аргументації Портников зміг протиставити два основних контраргументи: по-перше, те, що Хорошковський очолює СБУ й має вплив на суди через Вищу раду юстиції, по-друге, що інші телеканали також отримували свої ліцензії з порушеннями. На цьому місці дискусію було перервано рекламною паузою, після якої перед мікрофоном опинився вже генеральний директор ТВі Микола Княжицький. Від нього ми почули вже відому читачам ТК заготовку про «офіційне введення цензури», про феросплавний завод, а також формулювання «тут багато говорили - один конкурс, інший конкурс, так це не має значення...».

«Нас позбавили всіх частот... Нам заборонили бути регіональним каналом. Хто цього хотів? Валерій Іванович Хорошковський. Ми про це заявляли. Він сам про це відкрито заявляв, на цій трибуні». Ось і привід для позову про захист честі, гідності й ділової репутації для Хорошковського намалювався.

«Просто нам заборонили мовити». Про те, що «всіх» частот до конкурсу 27 січня у ТВі було аж п'ять, і об'єднані вони були Нацрадою в одну ліцензію з новими 33-ма незрозуміло чому і для чого, чомусь не згадувалося.

Пан Княжицький захоплювався дедалі сильніше: «Завтра Валерій Іванович Хорошковський прийме рішення, що оця пара, яка там сидить - чоловік і дружина - повинні розлучитися. Він подасть до суду... Післязавтра він вирішить, що комусь із вас незаконно видали квартиру...». Після цього він по черзі подякував політикам, які підтримують ТВі. Словом, виступ цей являв собою суміш у цілому слушних аргументів та відвертого агітпропу й демагогії, до того ж, уже не раз повтореної в попередніх статтях та інтерв'ю. Експресія Княжицького дала Бондаренко підстави порівняти його з Тимошенко. Утім, невдовзі між ними виникла перепалка, предметом якого було з'ясування в дусі «ви говорите неправду» - «ні, це не неправда, а моя власна думка».

Дорогоцінний ефірний час, який можна було витратити на донесення до глядачів фактажу й подробиць, увесь пішов на волання до небес і фантазії на тему «як Хорошковський забере у вас дружину і квартиру». Розумних і наочних аргументів, які підтверджують правоту ТВі і 5-го каналу, озвучено не було. До чого тут свобода слова, зі слів керівника ТВі так і не стало зрозуміло (хоча і це, в принципі, можна було пояснити) - пролунав хіба що аргумент, що люди, звільнені за демонстрацію ролика «Пропало всьо!», тепер працюють саме на ТВі. Фактично Княжицького виручила прес-секретар екс-президента Ющенка Ірина Ванникова, яка досить чітко описала ситуацію зі свободою слова, цензурою і самоцензурою, відносини влади з медіа,. Власне, з чогось подібного й слід було починати - тоді глядачам, які або дотепер не цікавилися ситуацією в медіа або абстрагувались від неї за місяці літнього затишшя, було б значно легше розібратись, хто на якому конкурсі що виграв і хто в кого що відібрав.

А так - усе закінчилося констатацією факту, що коли зникають журналісти, це не просто погано, а дуже-дуже погано. Тему забалакали так само, як і в усі попередні рази.

Словом, сезон відкрили палко, але не надто результативно. Попри те, що тема майбутніх місцевих виборів не раз випливала в ході програми - подовженої на годину порівняно з попереднім сезоном, - до її обговорення так і не дійшло. Представники регіонів відсиділи в залі чотири години марно, дочекавшись фінального етапу - теми конкурсів краси та обговорення різниці між красивими і смачними жінками. Хіба що меру Вінниці Володимиру Гройсману дали слово, і то в несподіваний для нього момент, тож він не знайшовся і зміг лише повільно повторити запитання, яке йому поставили. Просто так сиділи Тарас Чорновіл, Лілія Григорович, Ігор Попов. Так і не висловився народний депутат Юрій Болдирєв, який на початку програми мав сміливість стверджувати, що Тимошенко боїться саме його. Віктору Пилипишину дозволили дві репліки, одна з них - про конкурси краси. Навіщо збирати таку купу зайнятих людей у студії, де все одно половині не дадуть висловитись? І, з іншого боку, навіщо зайняті люди ходять на подібні шоу, щоб мовчки сидіти у студії? «Торгувати обличчям»? Загадка.

Що ж, «зовсім нового шоу» в Савіка Шустера поки що не вийшло, однак свіжий струмінь здорової агресії, йоржистості ведучого до програми додати вдалося. Якщо концепція «Шустер live» і далі розвиватиметься в цьому напрямку, Савіку світить слава воістину народного ведучого, який каже політикам в обличчя те, що так хотів би висловити пересічний громадянин. Щоправда, тоді варто завести пару міцних бодіґардів, як у програмі «Окна», щоб відтягали панів недоторканних від ведучого в рекламних паузах.

Або, може, все-таки спробувати організувати ток-шоу таким чином, щоби в студії були присутні притомні люди, говорили по ділу й по черзі, висловлювали свої думки й обговорювали задану тему?