Є тільки один спосіб стати героєм цієї програми. Він не залежить від бажання чи доброї волі, від сміливості чи від дурості. Ніяких кастингів, ніяких гостьових редакторів. До розваги допускаються тільки ті люди, яким вдалося специфічно вмерти. Вмерти настільки розважально, абсурдно й неймовірно, щоб здивувати циніків та присоромити потенційних самогубців.

Це шоу починається з застереження: всі історії - правдиві, й кожна смерть, показана у програмі, - реальна. Відтак і слоган видовища («Те, що ми виживаємо в цьому світі, - диво») натякає, що проект «1000 способів умерти» чимось відрізняється від «Камеді-клабу». Натомість український канал QTV не схильний драматизувати дійсність, тож у його суботньому ефірі ця програма іменується «науково-гумористичним серіалом» (якщо вірити офіційному куй-сайту).

«Відтепер смерть стала ще доступнішою, кривавішою та безглуздою», - радісно повідомляє анонс другого сезону «1000 способів умерти», що стартував наприкінці липня.

З огляду на те, що смерть та каліцтва - істинні покровителі вітчизняного телебачення, улюблені гості телевізійних новин, невтомні донори численних кримінальних проектів та добрі пастирі левової частки серіалів, уявити собі «ще доступнішу смерть» не так просто. А ще важче збагнути, в чому полягають її «науково-гумористичні» властивості. Звісно, смерть і гумор непогано співіснують в одній каструлі, внаслідок чого гумор стає чорний, а смерть весело торохтить кістками. Але цей альянс легко перетворюється на блюзнірство, коли йдеться про реальні трагедії.

Мене завжди захоплювали спроби «примирити воду та олію етичних міркувань» у сумнівних телевізійних форматах, які балансують на межі реготу й огиди. Один із найяскравіших прикладів такої еклектичної концепції - це славна програма «Провокатор» на ICTV. А втім, якщо «Провокатор» просякнутий пафосом тотального застереження на кшталт «якщо їстимеш помідори - можеш вмерти», то в «науково-іронічному шоу» на QTV ніякого залякування чи попередження про небезпеку немає. Смерть тут подають прохолодною, як слово «кондиціонер».

Канал, чиє горде ім'я «Куй-ТБ» зазнало дрібної генетичної модифікації, не належить до числа повчально-просвітницьких. Правду кажучи, моя душа сподівалася, що «1000 способів умерти» - це чергова програма про громадян, які стають номінантами однієї з найпопулярніших премій світу. Бо якщо існують телевізійні проекти, в яких молоді мозком люди стрибають із дахів багатоповерхівок то на дерева, то в купи сміття, й залишаються живі, то чому б не зробити програму про джекесів-невдах, які розважилися до смерті? Принаймні, це було б доволі повчальне шоу. Поодинокі сюжети з «1000 способів умерти» й справді присвячені випадкам, що засвідчують можливість гармонійного поєднання олії та води. Так, ідеться про реальну смерть і нічого смішного в цьому немає. З іншого боку, коли сама людина жартома нехтує інстинктом самозбереження, то водночас втрачає право на трагічну роль у цьому житті. На цій межі тільки й може балансувати чорний гумор: людина, яка свідомо ганяється за смертю, і врешті-решт, несподівано для себе, наздоганяє її, здатна викликати посмішку співчуття. І якщо ви переконані, що всі ці міркування - за межею цинізму, то подальший перегляд «1000 шляхів до смерті» може істотно скоригувати уявлення про ці межі. Бо головні герої програми - це люди, які померли наглою, жахливою смертю й далеко не з власної волі.

Водій ремонтував свою машину на стоянці біля супермаркету. Інший водій на фурі вирішив припаркуватися поруч, не помітив його, і буквально перечавив бідолаху навпіл. Етюд виконано в кращих традиціях американських слешерів.

В іншій історії оповідається, що іноді кепські речі трапляються з хорошими людьми: поки робітник, емігрант із Чехії, копав глибочезну яму, під'їхала вантажівка й засипала його землею, поховавши живцем.

А ось і приклад по-справжньому екзотичної смерті. Двоє ковбоїв нажлуктилися пива й вирішили постріляти по порожніх пляшках. Коли один із них пішов поставити нову мішень, іншому закортіло збадьорити ближнього, обстрілявши землю біля його ніг. Той не оцінив жарту - побіг, перечепився і впав мертвий. Але не від кулі. В момент падіння його вкусила отруйна змія.

Розгледіти в цих фатальних випадках щось «науково-іронічне» вдається тільки за допомогою експертів, які коментують кожну історію. Ось як це відбувається.

М'ясника випадково закрили в морозильній камері. Він сидить там десять хвилин, двадцять. За допомогою комп'ютерної графіки глядачеві пояснюють, що відбувається з циркуляцією крові в його тілі, як зниження температури впливає на серце. Щоб краще уявити собі наслідки впливу низьких температур на людські кінцівки - крупним планом демонструють чорні обморожені ноги. А ось і фінал: у кадрі - паморозь на мертвому обличчі, осклілі очі. «Рест ін піс, Біллі», - прощається закадровий голос, після чого вгодований, усміхнений експерт розповідає, як саме і внаслідок чого трапилася смерть. Можливо, знавця отруйних павуків справді розбирає регіт, коли його просять прокоментувати печальну смерть аматора, який тримав у домашньому тераріумі чорну вдову. Зрештою, це єдине джерело «гумору», яке вдається знайти авторам у більшості несмішних способів умерти.

Психологи вважають танатофілію різновидом мазохізму. І якщо виховання глядача-мазохіста у нас фактично завершене, ще не всі привчені отримувати від цього задоволення. Одних тільки новин замало. Та й матеріал краще засвоюється, якщо викладати його легко, грайливо й іронічно.