«Після виборів ситуація змінилася на гірше, головним чином внаслідок того, що нічого доброго у ставленні до ЗМІ від нової влади ані журналісти, ані власники ЗМІ не чекають. У багатьох медіа відбувається зменшення плюралізму чи надмірна обережність в очікуванні якихось спротивів з боку влади. Поки що у цьому напрямі нічого такого не відбувається, наскільки мені відомо, але дехто вже "падає до вистрілу", як висловився один журналіст», - відзначив Олексій Мустафін.

Сам рух «Стоп цензурі!» він назвав потрібним, але недостатнім для утвердження професійних стандартів. Чому - слухайте у програмі «Рентген».

Пропонуємо вашій увазі розшифровку програми:

Рентген. Вся правда про медіа

Тридцятий випуск (22 травня 2010)

М.Б.: В ефірі - спільний проект радіо «Промінь» та громадської організації «Детектор медіа» - програма «Рентген». Всю правду про медіа висвітлює для вас Марина Бердичевська. Мої вітання!

Сьогодні в гостях у програми «Рентген» головний редактор каналу СТБ Олексій Мустафін. Пане Олексію, вітаю! Ми хотіли вас бачити минулої суботи у нас, коли в гостях у «Рентгена» була Наталя Соколенко, але не вийшло, і тому сьогодні ми навздогін говоритимемо про ту ж тему, про тему цензури, яку нині підняли журналісти телеканалів «1+1» та СТБ. Хотіла би дізнатися, на ваш погляд, що відбувається, чому саме зараз журналісти вийшли із заявами про системний тиск на них і про системну цензуру з боку влади.

О.М.: На мою думку, головною причиною цього є стан свободи слова в Україні та побоювання з боку журналістів щодо професії, щодо долі ЗМІ. Справа в тому, що ми говорили про це і до виборів, і під час них, ми бачили намагання, скажімо так, використовувати ЗМІ і нав'язати їм правила гри з боку політиків. І головною причиною цього є те, що абсолютна більшість політиків країни зовсім не відчувають цінності медіа і свободи слова, і тому вся їхня поведінка визначається саме цим фактом - вони сприймають ЗМІ лише як інструмент пропаганди або своєї, або чужої. Відповідно, коли пропаганда своя, треба її підтримувати, а коли вона чужа, - максимально дискредитувати це ЗМІ.

Після виборів ситуація змінилася на гірше, головним чином внаслідок того, що нічого доброго у ставленні до ЗМІ від нової влади ані журналісти, ані власники ЗМІ не чекають. У багатьох медіа відбувається зменшення плюралізму чи надмірна обережність в очікуванні якихось спротивів з боку влади. Поки що у цьому напрямі нічого такого не відбувається, наскільки мені відомо, але дехто вже падає до вистрілу, як казав один журналіст.

М.Б.: Тобто, ми можемо говорити про те, що в деяких випадках це самоцензура, а не цензура?

О.М.: Що значить самоцензура? Самоцензура журналістів - це те, чим дуже легко пояснювати. Я думаю, що тут є комплекс причин: ставлення власників ЗМІ, ставлення менеджменту ЗМІ і ставлення журналістів, можливо, насамкінець.

М.Б.: Ви спілкуєтеся з власниками ЗМІ, на вашу думку, чи змінилися їхні вимоги, чи справді просять чогось не показувати?

О.М.: Я спілкуюся тільки з власником власного ЗМІ, в якому я працюю головним редактором. У нас нічого не змінилося в порівнянні з передвиборчим чи виборчим періодами. Але спостерігаючи як глядач або слухач, або читач інших ЗМІ, більшою мірою, я бачу, як щось відбувається. З власниками я не розмовляв, але існує певна пересторога.

М.Б.: Ми завжди говорили про «Вікна-Новини» як про найбільш вільні новини, про найбільш іронічні новини, де завжди було багато журналістських розслідувань.

О.М.: Я би не сказав, що у нас є багато журналістських розслідувань, але у нас є певний формат новин.

М.Б.: Однак ми знаємо про те, що Осман Пашаєв, Наталя Соколенко постійно займаються якимись розслідуваннями.

О.М.: Я б не назвав це розслідуваннями, я би назвав це підготовкою до створення сюжетів, це не розслідування у класичному смислі цього слова, з одного боку. З іншого боку, у нас є певний формат, ми звикли працювати, а глядачі звикли нас сприймати в ньому, це формат іронічних новин, які звертають увагу не на все, що відбувається в країні. Ми не претендуємо на звання головних новин країни, ми орієнтуємося на глядача, а наш глядач досить розумний. Можливо, не всі підпадають під цю категорію аудиторії, але ми цим не переймаємось, ми орієнтуємося на глядача і знаходимо із ним спільну мову.

М.Б.: Ми знаємо, що журналісти вашого ньюзруму виступили на підтримку колег із «1+1», але й заявили про те, що готується переформатування цих новин. Як ми розуміємо з їхньої заяви, в цих новинах не буде більше іронії, і в них уся політика буде одним рядком. Як ви можете це пояснити і з чим ви це пов'язуєте?

О.М.: Знаєте, пов'язувати можна що завгодно з чим завгодно. На запитання, чи переформатовуються новини, я можу відповісти, що вони переформатовуються, ми хочемо їх трохи змінити. Ми це робимо час від часу, як будь-які новини, як будь-який телеканал. Те, що ви кажете про відмову від іронії чи про політику одним рядком, це не зовсім так чи це зовсім не так. В документах, які було роздано журналістам про переформатування, цього немає.

Тобто, є згадка про іронію і політичні новини, але сформульовано все зовсім інакше. Є відмова від іронії заради іронії, тому що такі журналістські стандарти - новини мають викладатися зрозумілою для глядача мовою, а коли перегинають палицю, коли будь-які тексти або підводки перетворюються на інтелектуальні шаради, коли навіть головний редактор не може зрозуміти, на що натякає журналіст, - це відхід від цього стандарту. Тобто, ця вимога є поверненням до стандарту, іронія - це засіб, а не мета.

М.Б.: Скільки тепер буде сюжетів, присвячених власне політиці?

О.М.: Я думаю, що їх буде досить, аби висвітлити всі політичні події, які потрібні для нашого глядача. Але вважаю, що глядач певною мірою втомився від цього серіалу - хто про кого що подумав, і хто кому плюнув на рукав - ми це бачимо з рейтингів суто політичних програм і ток-шоу. Коли є резонансні події, коли ми бачимо підписання цим російсько-українських угод, ратифікацію, якісь кримінальні справи, пов'язані з цим, то, звичайно, це потрібно висвітлювати. Але коли є рутинна робота депутатів, точніше відсутність цієї роботи, я думаю, що витрачати час новин, принаймні таких, як на СТБ, не варто.

М.Б.: Тобто, журналісти, які працюють над політичною тематикою, не залишаться без роботи, не будуть відчувати якихось переслідувань, не будуть звільнені?

О.М.: У мене є одна вимога до журналістів - дотримуватися стандартів журналістики і формату мовлення. Всіх, хто не дотримується таких стандартів, будуть заохочувати. Поки що серйозних конфліктів з цього приводу немає.

М.Б.: Чому тоді, на вашу думку, журналісти виступили з публічною заявою в той час, коли одна з журналісток СТБ заявила, що це неефективно виносити на публіку подібні речі, а ефективніше боротися зі своїм менеджментом, головним редактором, із власником каналу, тобто, сміливо відстоювати цю позицію у стінах?

О.М.: Як менеджер каналу я не хочу ні з ким воювати і не збираюся ні з ким воювати, в мене є завдання працювати. І журналісти, які є серйозними людьми, теж хочуть працювати, виконувати свою роботу за стандартами. Все це буде. Хто і що там підтримує, мене не цікавить, мене взагалі не цікавлять ті заяви солідарності, які підписують мої журналісти.

М.Б.: Не цікавлять в якому плані? Ви не звертаєте на них уваги?

О.М.: На робочий процес вони не впливають, це їх громадянська позиція. Будь-яка людина має свої переконання, громадянські і політичні, вона їх може висловлювати в позаробочий час. Цей лист був підписаний, до речі, в позаробочий час, тому що за сім днів до його появи «Вікна» не виходили в ефір, у них були канікули. Це, власне, свідчить про те, як гостро постало питання цензури на СТБ.

М.Б.: Ви говорите про головний критерій - професійність і фаховість ваших журналістів. Але ми бачимо останніми роками, і ми дуже багато про те говорили, зокрема в цій студії, що досить часто менеджери та власники прикривають деякі політичні переслідування журналістів і звільнення з політичних причин саме непрофесійністю цих журналістів.

О.М.: Знаєте, це є певна гра, причому з двох боків, коли будь-який крок можна пояснити непрофесійністю журналіста чи непрофесійністю редактора. Протистояти цьому можна тільки будучи професіоналом, грати за правилами, бо виграти без правил - це ще не перемога.

М.Б.: А судді хто?

О.М.: А судді глядачі, по-перше, а по-друге, є розподіл обов'язків між редактором і журналістом. Коли журналіст, умовно кажучи, повністю відповідає стандартам, то йому важко пред'явити претензії, а якщо вони пред'являються, то всі бачать, що це лише пояснення, а не причина. Але коли журналіст каже, що він не подає думку протилежної сторони конфлікту, тому що так вважає - «я художник, не заважайте мені працювати», - то це, очевидно, непрофесійність.

Давайте будемо щоразу дивитися на конкретні речі, якщо вже ви ставите це питання. З іншого боку, я розумію, що всі ми хочемо, щоб професія журналіста розвивалася, тому треба працювати саме в цьому напрямку. І я особисто тільки підтримав би такий рух, рух за підтвердження професійних стандартів у роботі.

М.Б.: Якщо говорити про ситуацію з нашими колегами з «1+1». Наскільки я розумію, саме там зараз прикриваються якимись трудовими угодами, вичерпанням певних контрактів. Все ж таки тиск саме політичної цензури, а пан Ткаченко заявив про непрофесійність деяких журналістів, і про те, що він сам особисто буде відстежувати їх професійність.

О.М.: Я не хотів би коментувати ситуацію на каналі-конкуренті, з одного боку, а з іншого боку, я не є настільки компетентним. Можливо, хтось думає, що я відстежую дотримання стандартів на інших каналах, але я цим не займаюся, в мене є багато своєї роботи. Я просто хочу сказати, що насправді тут є ще один момент - певний редактор не хоче працювати з певним журналістом. Не завжди це є політичний мотив, можуть бути особисті мотиви. Погано, що при цьому подібне пояснюється якоюсь непрофесійністю. Так негарно, але, інакше кажучи, якщо зі мною як із журналістом не хоче працювати редактор, я не керуюся принципом, як у Вишневського, -  «в противном случае я стану с вами жить».

На щастя, в нас поки є альтернативи, вибір роботи і т. д. З іншого боку, є більш філософське питання. Якщо нам не подобаються власники, умовно кажучи, які нав'язують правила гри, які нам теж не подобаються, тоді є два виходи: або працювати за тими правилами, які диктують, якщо вони не суперечать закону, принципам і стандартам журналістської етики, або створювати засоби масової інформації, створювати конкурентні середовища. Якщо це будуть якісні і цікаві для глядача-читача-слухача медіа, вони виграють у нечесних і нецікавих засобах масової інформації олігархів.

М.Б.: Пане Олексію, а хто може створювати власні засоби масової інформації?

О.М.: Ми бачимо цю історію з інтернетом. Я розумію, в телебаченні важко конкурувати, треба дуже багато грошей, але є прецеденти з інтернетом, є прецеденти навіть із друкованими засобами масової інформації. Я ж кажу, що це не єдина альтернатива, але врешті-решт є і така. Якщо вже перебільшувати, то це не може бути так: я працюю на ковбасній фабриці, і мені кажуть, що наші маркетологи порахували, і тепер ми не будемо випускати ковбасу, а будемо виробляти сосиски, я кажу «ні, я вважаю, що наше підприємство має випускати ковбасу і вважаю це зазіханням на мою особисту свободу». З іншого боку, коли пропонують замість ковбаси випускати отруєну ковбасу, то це зовсім інша річ, тобто треба розуміти, якщо це зміна ковбаси на сосиски - це нормально, якщо це не намагання виробляти неякісну продукцію

М.Б.: Пане Олексію, ви самі почали. Ви розумієте прекрасно, навіть краще, ніж я розумію, що у нас в Україні розвинена доларова цензура, яка вже запанувала тут кілька років тому.

О.М.: Це була чудова нагода поговорити на зборах Комітету, коли була ця заява від СТБ і «1+1». Зібрали Комітет з питань свободи слова, і я запропонував, якщо у нас такі сміливі політики і вони підтримують не менш сміливих журналістів, то сміливість політика полягає в тому, що якщо він каже, що підтримує боротьбу із політичним тиском, то перше, що має зробити цей політик, - вдарити по потилиці свого політичного лідера. Тому що, якщо навіть просто прочитати ці листи, і «1+1», і СТБ, ми побачимо, що там ідеться про тиск з боку різних політичних сил, в тому числі й тих, котрі зараз нібито підтримують цю святу боротьбу.

М.Б.: Нібито опозиційних нині.

О.М.: Зараз вони опозиційні, тоді вони були неопозиційними. Раніше опозиційними були Регіони, і їх теж звинувачували, що вони тиснуть. І зараз звинувачують. Ситуація у нас така: політики нагадують, я перепрошую, що повторююсь, коротунів з квіткового міста - всім подобалися карикатури на сусіда, але вони зовсім змінювали настрій, коли малювали карикатури на них. Знову ж таки, це певна гра, і головне не приймати участь у цій грі, якщо вже тут не йдеться про принципи й про цінності.

М.Б.: Я наразі говорю навіть не про політикум, а саме про ту ситуацію, коли наші канали, впливові й рейтингові, поділені між власниками, які насправді навіть не є медіавласниками, займаються зовсім іншим бізнесом. І цей бізнес є для них побічним, і ці люди активно працюють із політиками, лобіюючи свої власні інтереси в хімпромі, металургії і т. д. І цим самим ми справді стаємо залежними не тільки від рейтингів, а й від власників, на яких працюємо.

О.М.: Так.

М.Б.: Чи вам комфортно працювати в такій ситуації?

О.М.: Як казав Сталін, «других писателей у меня нет». В тому то й проблема, що інших власників у нас немає. Тільки ці власники, на жаль, змогли купити свого часу, а потім вкласти великі гроші у ті засоби масової інформації, які зараз є. Тому треба або шукати інших власників, або створювати громадське телебачення, або створювати якусь спільноту, яка буде фінансувати засоби масової інформації. Іншого виходу немає. Ми ж не можемо відібрати у них їхні ЗМІ і встановити там диктатуру та вільну журналістику. Якщо ми починаємо говорити серйозно, то чим більше альтернатив, тим краще.

Ще один спосіб - не допускати сюди, на український ринок, закордонні засоби масової інформації. Ця Декларація була про транскордонне телебачення. Хоча, з іншого боку, ми постійно чуємо, що як тільки ми відкриємо власний ринок, прийдуть росіяни і за своїм зразком встановлять диктатуру ЗМІ. Тобто, однозначних рецептів немає, але мені здається, що треба рухатися в цьому напрямку, напрямку поширення плюралізму, а не перерозподілу медійного ресурсу, який є.

М.Б.: Пане Олексію, якщо вже говорити про політикум, який є, і про ставлення нової влади до журналістів, ми бачимо, що більшість журналістів на спільну прес-конференцію Віктора Януковича та президента Росії Дмитра Медведєва не змогли потрапити. Було лише п'ять камер від України. І я особисто від «Аргументы и факты в Украине» не змогла акредитуватися - вже в п'ятницю телефони прес-служби мовчали, а в понеділок зранку акредитація була закритою.

З одного боку, ми бачимо суто технічні перешкоджання, при цьому також пам'ятаємо заяви Ганни Герман про те, що вона запрошує такі міжнародні організації, як «Репортери без кордонів», щоб вивчити ситуацію, і подивитися, що тут немає жодної цензури. І з іншого боку, бачимо ті сюжети, про які вже було написано на «Детектор медіа», про зустріч Медведєва із студентами, де говориться про співпрацю, де сама журналістка зазначала, що ми багато чого втратили, впустили і нам треба багато працювати, тобто, вона навіть ідентифікувала себе з тією владою, про яку говорила. Тобто, ми вже бачимо, як змінюються наші новини. Як ви охарактеризуєте події останніх тижнів?

О.М.: Насправді це різні речі. Перше, що би я порадив споживачам продукції, згадати, що у них є суперзброя,  проти якої жодний засіб масової інформації не встоїть, - це телевізійний пульт. Ви можете ним користуватися і в будь-який момент перемикати канали, на відміну від політиків, яких ви можете теоретично міняти лише під час виборів. Повірте мені, я працював на кількох телеканалах, я знаю, що на рівень телевізійного глядацького інтересу до певних продуктів менеджери каналів реагують дуже оперативно. Якщо ви якийсь продукт не будете дивитися, це буде кращим за будь-яку заяву натяком менеджеру, що потрібно змінюватися.

М.Б.: «Інтер» як мав рейтинги, так і має, хоча він влаштовував п'ятихвилинки ненависті.

О.М.: А ось і друга справа. Якщо ми вважаємо, що маємо право впливати на засоби масової інформації таким чином, то ми повинні поважати право інших впливати на них таким же чином. Проблема з «Інтером» полягає в тому, що, мабуть, глядачів «Інтера» (я так для себе уявляю, і маю підстави уявляти, бо я там працював) влаштовує це телебачення. Справа в тому, що головне - забезпечення плюралізму, щоб було багато засобів масової інформації, щоб глядач міг обирати, з одного боку. Це не виключає всіх інших способів впливу на громадську думку, на настрої глядачів, на настрої власників і менеджерів, і навіть на журналістів.

М.Б.: Якщо я правильно вас зрозуміла, то у нас немає вибору, у нас немає інших власників для нас, інших політиків для нас, і у нас немає іншої аудиторії, іншого глядача. Як нам змінити?

О.М.: Нам треба мати інших власників шляхом  створення додаткових цінних власників, інших засобів масової інформації, інших політиків і т. д. Громадянська активність починається з громадян, за них це ніхто не зробить, ні власник, ні менеджер ЗМІ, ні журналіст.

М.Б.: Як вам видається, цей рух, який зараз започатковано, вже дуже багато журналістів приєдналися до нього, назвали його «Стоп цензурі!», він щось зробить, це дійсно громадянська ініціатива?

О.М.: Я думаю, якщо підходити до справи розумно, то можна змінити. Але цього недостатньо, крім руху проти цензури, а як на мене, тут щось з цілями не те, я би бажав, щоб це був рух за дотримання стандартів, за утвердження професійних стандартів. Мають бути створені рухи, які б не тільки боролися проти цензури, а й забезпечували доступ громадськості до інформації, створювали нові ЗМІ, створювали політичні ініціативи і т. д. Тобто, цей крок потрібний, але недостатній.

М.Б.: Пане Олексію, я дуже дякую вам за те, що завітали сьогодні до нас у студію. У студії програми «Рентген» був Олексій Мустафін - головний редактор каналу СТБ. Всю правду про медіа висвітлювала для вас Марина Бердичевська. До нових зустрічей!

О.М.: Дякую!

Програму створено в рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізує спільно з Інститутом масової інформації.

«Детектор медіа»

Фото Яни Новосьолової