«Детектор медіа» розпочинає  широку  дискусію довкола громадського руху «Стоп цензурі!» і його програмної заяви.

Нагадаємо, установчі збори руху «Стоп цензурі!»  відбулися 21 травня у Києво-Могилянській академії.

Ми пропонуємо всім небайдужим взяти участь у дискусії та у ініціюванні подальших кроків руху, нових ідей. Тільки разом ми можемо  бути переконливими та ефективними у спротиві тиску на журналістів, уникнемо або оперативно виправимо помилки. До речі, саме про помилки - старі й нові - яких припускається журналістска спільнота - й йдеться у репліці відомого медіа експерта Ігоря Куляса.  Щодо доповнення переліку антицензурних вимог у програмній заяві  висловлюється редактор газети Kyiv Post Катя Горчинська.

Чекаємо інших думок, пропозицій, критичних зауважень від колег та громадських активістів.

Катя Горчинская: «Вы представляете, что было бы во Франции, если бы Николя Саркози попросил у «Ле Монд» свое интервью на вычитку?»

Странно было осознать во время дискуссии о цензуре 21 мая, что многие журналисты не понимают сути своих отношений с властью. Во всем мире эта суть универсальна: они убегают, мы догоняем. Непонимание этого принципа часто приводит к тому, что мы обсуждаем, какие они подонки, что убегают, еще и такими недостойными путями, вместо того, чтобы концентрироваться на том, как эффективнее их догонять и как не дать убежать далеко.

Цензура - это, конечно, один из способов убегания. Но, как ни парадоксально, не все то, что мы сейчас называем цензурой, таковой является. И многие вещи, которые цензурой есть, мы просто не замечаем.

К примеру, возьмем чудесный еловый венок. Просьба мелкого представителя Администрации президента не ставить какие-то фото в ленту - это всего лишь просьба. Представители Белого Дома, представьте себе, тоже со всякими просьбами к журналистам обращаются, и никто не говорит о цензуре. Просто просьба вежливо и профессионально отклоняется, и журналист делает то, что считает нужным. Как сели, так и слезли.

Другое дело - реакция наших СМИ, о которой многие говорили. И она неизменно должна привести к глобальной дискуссии о профессионализме и стандартах внутри журналистской гильдии. Ведь часто под той же цензурой, как сказал Виталий Портников, понимают невозможность высказывать собственную политическую позицию в эфире, помимо прочего.

Также о цензуре часто кричат те, чьи сюжеты  и статьи рубят редактора из-за несоблюдения базовых принципов - например, получения комментария от другой стороны. Но это ведь редакторская работа, а не цензура!

В то же время, что в Украине есть институциализированная и легализованная цензура, о которой вообще никто не упоминает: к примеру, идиотская статья 13, пункт 3 закона об авторском праве.

Цитирую:

«Співавторством є також авторське право на інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка його взяла. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю».

Вы представляете себе подобный атавизм в любой стране мира, на которую мы хотели бы равняться в смысле свободы слова? Вы представляете, что было бы во Франции, если бы Николя Саркози попросил у «Ле Монд» свое интервью на вычитку, да и еще при этом попросил вырезать из него кусочки, несмотря на то, что он сказал это под запись?

Конечно же, этот закон надо саботировать / исправлять / отменять. Это делает, к примеру, агентство «Рейтер», репутация которого не вызывает никаких вопросов во всем мире и которое мягко посылает желающих что-то вычитать в Украине. Если в результате спор получается слишком горячим, материал просто не ставится в ленту новостей.

Некоторые печатные издания посылают на вычитку тексты с таким расчетом, чтобы тот самый «соавтор» не имел времени ничего исправлять, тем самым соблюдая закон только формально. Но, конечно, это полумеры. Естественно, с помощью многочисленных депутатов, обладающих правом законодательной инициативы, нужно пытаться отменять это бред. Причем пытаться столько раз, сколько это необходимо - до победного конца.

Катя Горчинская, редактор Kyiv Post

Ігор Куляс: Цілком несподівано для себе я довідався з повідомлення в «Детектор медіа» про те, що я є членом координаційної ради новоствореного громадського руху «Стоп цензурі!»

Гадаю, тут вийшла якась прикра помилка, оскільки я не був присутній на сьогоднішніх установчих зборах руху, не знав, що мою кандидатуру пропонують у його координаційну раду, і, зрозуміло, не міг повідомити про свою незгоду. Я дуже вдячний колегам за ту довіру, яку вони мені в такий спосіб висловили, цілком підтримую в їхніх кращих намірах всіх, хто долучився і ще долучиться до цього руху, готовий допомагати своїм досвідом і знаннями, але змушений відмовитися від участі в ньому, як у організації. Поясню чому.

Ще в попередній статті про «35 способів спротиву цензурі» я висловив декілька принципово важливих, як на мій погляд, речей. Зокрема, що особисто я не вважаю правильним створення нових організаційних структур для ефективної боротьби з цензурою. Мої міркування тут такі.

По-перше, така структура створюється на підвищеному емоційному тлі. А для ефективної протидії новітній цензурі потрібні не «революційні», а системні й масові зусилля. Я просто не вірю в дієвість саме «революційної» структури. Завтра, коли емоції вщухнуть, вона стане аморфною і толку з неї не буде.

По-друге, організаційний хаос, який є незмінною властивістю подібних «швидких» рішень, не дасть структурі розвинутися в щось серйозне і дієве. І знов-таки чимало буде зроблено необов'язкових, але інколи фатальних помилок.

По-третє, вже існуючі профспілкові структури цілком здатні в цій складній ситуації брати на себе велику частину з необхідних офіційних і організаційних кроків. Розумію, що до профспілок є чимало питань, але це не означає, що вони не можуть робити нічого корисного й ефективного в нинішній війні з системною цензурою. Можуть, і, до речі, чимало журналістів, які вже приєдналися до новоствореного руху, є водночас і членами профспілок. Що заважає їм спрямувати свою активність на пожвавлення роботи власної профспілки? Яка може, в тому числі й за законом (бо ж мають реальний офіційний статус!) чимало з того, що сьогодні було закладено в завдання нового громадського руху (який жодного офіційного статусу не матиме).

По-четверте, нічого нас з вами історія, схоже, не вчить! ((( І вже на цьому стартовому етапі організатори нового руху припустилися кількох цілком звіданих в не такі вже віддалені часи помилок. Зокрема, мені особисто незрозуміло, коли уже журналісти в цілому нарешті зрозуміють, що в нашій професійній боротьбі за свободу слова і за право на професію ніякі політики не є і не можуть бути нашими союзниками. Ні провладні, ні опозиційні. Ні навіть найсимпатичніші. У нас з ними принципово різні інтереси. Чіткий конфлікт інтересів. Вони завжди тимчасово намагаються бути нашими союзниками, поки їм таке союзництво є вигідним. І це союзництво завжди закінчується, коли наш професійний стандарт вимагає від нас оприлюднювати неприємні для них факти і думки. Отже, не можуть журналістський рух за професію організовувати політики. А тут ще навіть на попередньому оголошенні заходу було вказано, що головою оргкомітету є Олег Рибачук. Скажу чесно, мені особисто імпонує цей політик. Але він є політиком.

Я вже мовчу, що тим самим організатори руху сходу поставили свій же рух під цілком передбачуваний удар - невже досі не помітили, якою є основна аргументація влади на закиди в системній цензурі? «Це лише підступи опозиції»! І цей аргумент влада транслює в тому числі і «західним контролерам демократії в Україні».

А завтра, коли влада почне жертвувати «доброю думкою Заходу про Україну» задля «утримання ситуації під контролем» (а такий момент обов'язково рано чи пізно настане), вона додасть новий аргумент, уже «для внутрішнього вживання». Про «підступи Заходу». Згадайте-но риторику режиму Кучми. Невже так швидко забули «повний перелік» аргументів? От тут владі вже знадобиться те, що нову організацію від початку спонсорував Фонд імені Генріха Бьоля.

Нарешті, ще одні «граблі», на які сходу, ще навіть до ладу не зорганізувавшись, наступили активісти нового руху. Ще напередодні «в чернетках» ішлося про «захист трудових, професійних та громадянських прав всіх членів Руху». Це ми з вами вже проходили ще в 2002-му році. «Приєднуйся, тоді захищатимемо». А я особисто вважаю, що в ситуації, коли йдеться хай не про виживання, але як мінімум про загрозу маргіналізації всієї нашої професії, пора вже припинити ділитися на «своїх» і «чужих». Якщо вже рух ставить собі таку високу мету, як відвоювання права на свободу слова, то такий рух має захищати права будь-якого журналіста, що потрапить під цензурний тиск і боротиметься з ним. Будь-якого! Якщо така висока місія, то чи має значення, чи став той журналіст «членом Руху» чи не став? Особисто я глибоко переконаний, що не має значення.

Підкреслюю, усе сказане є лише моєю особистою позицією, яка сформована не вчора, і яка сформована на попередньому досвіді різноманітних - вдалих і невдалих, індивідуальних і колективних, моїх і не моїх - спроб активного спротиву цензурі. Наостанок же хочу побажати новому руху припускатися менше помилок, і щоби мої погані прогнози не справдилися! )))

Ігор Куляс, медіаексперт

P.S. від «Детектор медіа». - Нам дійсно прикро, що Ігоря Куляса не було  з нами під час установчих зборів руху «Стоп цензурі!».  Адже модератор зборів Вікторія Сюмар оголосила під час голосування за створення Ради руху, що  кандидатури тих, кого немає,  ми вносимо  «за згодою». На жаль, через технічну помилку це не було одразу відображено у публікації «ТК». Але в протоколі і стенограммі  зборів це зафіксовано.

Також Ігор не зовсім точно зрозумів роль політика Олега Рибачука у подіях. Насправді через швидкий розвиток подій  було вирішено провести разом фактично два заходи - дискусію «Медіа-діагноз -2010», яка  була ще раніше оголошена «Новим громадянином», та установчі збори руху «Стоп цензурі!», ідея яких народилася під час зустрічі близька 30 журналістів-ініціаторів руху 18 травня. Тож Олег Рибачук повівся насправді дуже благородно, фактично віддавши не тільки місце й час, але й всю ініціативу журналістам, що бачили всі присутні вчора у Могилянці.

 Водночас підкреслимо: завдання створення нової Асоціації журналістів України або ж укріплення вже існуючих медіа-профспілок - надактуальне і є, водночас,  справою виключно самих медійників. Над цим завданням буде працювати й  координаційна Рада руху  - як над одним з багатьох інших. Адже рух «Стоп цензурі!» - це ініціатива більш широкого масштабу, який має об'єднати на боротьбу з  тиском на журналістів всіх небайдужих громадян України.

Що ж до захисту  членів руху - то, власне, це є одним з головних принципів побудови громадянського суспільства: громадяни об'єднуються для захисту власних прав, і перш за все підтримують членів власного об'єднання.  Що, з одного боку, не заважає їм займатися й більш широкою діяльністю - тим більше, коли мова йде про свободу слова, яка є цінністю для всього суспільства, й підтримка навіть одного журналіста, який зазнає утисків у своєму бажанні надавати громадянам достовірну та збалансовану інформацію,  автоматично означає підтримку й «права знати»  всього суспільства.  З іншого боку - ніхто не заважає іншим громадянам, які не підтримують ідеї якоїсь громадської організації, створювати власні ініціативи. Сотні, тисячи таких ініціатив, які перш за все захищають ВЛАСНІ права - це й є фундамент розвинутого громадянського суспільства.

Водночас ми вдячні Ігореві за щире вболівання нашою загальною справою.

Фото Яни Новосьолової, susvet.info та з архіву ТК