На ТК триває дискусія щодо нового шоу «Велика різниця по-українськи», що стартувало в ефірі каналу ICTV 10 квітня. Після авторської колонки Андрія Кокотюхи своїми враженнями від побаченого ділиться наш інший постійний автор Павло Кнур.

Пробний новорічний випуск «Великої різниці» занурив мене в екстатичний транс. Уже досить давно мені не було так безтурботно і весело біля телевізора. Гумор - річ дуже інтимна і специфічна, і я навряд чи можу віднести себе до когорти веселунів-реготунчиків, скоріше навпаки. Але в даному випадку - суцільна щаслива істерика. Хотілося волати «Браво!!!», хоча я розумів, що Ургант із Цекало навряд чи почують мій радісний вереск.

Спис пародії - грізна зброя в умілих руках, але зусилля галкіних, вороб'їв, пєскових майже відправили його до музею старожитностей. Та й усі намагання повеселити людей в телевізійному форматі мене останнім часом дуже засмучували. Складалося враження, що професійним жартівникам із Comedy Club, «95-го кварталу» та старої гвардії епохи Петросяна і самим не надто смішно з власних креативів, але хочеш не хочеш, а жартувати мусиш. Нарешті сміливі сини Мойсеєві вирвали списа з немічних рук попередників і сміливо понеслися з ним на білих кониках у саме VIP-пекло.

Коли камера вихоплювала із залу то «Пару Нормальних», то Вінницьку, то Сумську, то всюдисущого Діму Коляденка, я трохи напружувався. Думалося - ну чому знову вони, чому в залі немає письменників, вчених, альтернативних музикантів, передовиків виробництва, кінець-кінцем? Але передивившись 10 квітня випуск, із якого має початися регулярний (раз на місяць) вихід цього проекту в ефірі ICTV, я заспокоївся. Справді, а навіщо там потрібні всі ці люди? Їхня впізнаваність для широких народних мас річ сумнівна, рейтингів вони не виростять. Та й навряд чи нашим інтелектуалам було б комфортно в заповіднику косметичної хірургії та марнославства. Хоча, не виключено, що колись найпопулярніші контркультурні герої таки посвітять обличчями в студії. Сидів же колись мегаальтернативщик Толічка в студії ультрагламурного М1. Не користі раді, а токмо волею пославших єго...

Другого українського ефіру «Великої різниці» я чекав із особливим сердечним трепетом. Цього разу мені навіть пощастило не пропустити музичної заставки, заспіваної нашим народним гумористом Віктором Бронюком. «Душевно!» - подумалось. Але заздрісна хмарка все ж таки набігла на чоло: а чому саме вокаліст «ТІК», а не Вєрка Сердючка, чи, до прикладу, Юрко Юрченко? Так тому що у «ТІКа» чудовий продюсер Олег Збаращук, та й із завданням хлопці впоралися чудово.

Ну добре... Перший скетч - «Фабрика зірок» у Бердянську. Номери «конкурсантів» видавалися просто фоном для жартів «журі». Хотілося тиснути телевізор на паузу і записувати. Я записував... Продюсер М1: «Это самое ужасное выступление на этом шоу ужасных выступлений». Топ-менеджер Нового каналу: «Вам нужно работать, работать и ещё раз работать, а не петь». Гендиректор «Русского радио»: «Это выступление ещё раз доказало, что будущее нашей эстрады в прошлом».

Далі - відповідь запорожців із картини Рєпіна 95-му кварталу. Постпродакшн, ідея, актори - все геніально. Крім діалогів запорожців. Якось кволенько, негостро, без перцю й енергії. Чудова тема, яку ледь не поховали зусилля копірайтерів.

Повністю провальним, на мою думку, виявився номер із ведучими ICTV Стогнієм, Куликовим та Луценком. Гег на рівні відбіркового конкурсу українських талантів. Читати реп та співати їх не навчили, текст пісні посередній, та й сама ідея не дуже вражає. Можна ж було зробити з хлопців і гарненьких дівчаток, і звіряток, та кого завгодно. А тут - репери!? Жириновський із Лужковим побували в ролі реперів майже десять років тому, і їм це вдалося набагато органічніше. Я засмутився.

Номер із зимовою олімпійською збірною теж не потішив. Учні Маслякова не дозволяють собі таких домашніх завдань у КВНі, а це ж не студентська самодіяльність, а дорогезний продюсерський проект. Римовані оповіді про невдачі наших спортсменів рятувала лише міміка актора, що грав Бубку.

Все вище написане можна забути і пробачити творцям української «Різниці» за фестиваль божевільного реготу наприкінці програми у філігранній пародії «Рим має талант». Враження від її перегляду не могли зіпсувати навіть натужні фантазії Оксани Марченко у преамбульній розмові з ведучими. Тонко, смішно, детально відпрацьовано, ідеальна терапія, яка може привернути до перегляду шоу навіть найбільших скептиків.

Після всього почутого та побаченого так хочеться, щоб «Велика різниця» не вичерпувалася, щоб ідеї фонтанували, тексти сценаріїв розрізали телепростір, а актори так само точно влучали в «десятку» образів. Якісь «несмішності», які я побачив у другому випуску, - річ глибоко суб'єктивна. Можливо, інший глядач віддав би розкритикованим номерам найкращі призи свого серця. Але над розширенням контингенту об'єктів насмішок попрацювати треба. Дивитися на Діму Коляденко та Влада Яму у третьому випуску шоу особисто мені вже дуже не хочеться.

Коли на російському телебаченні з'явився «Прожекторперісхілтон», доводилося читати у блогах, що в нашому телепросторі така передача неможлива. Мовляв, немає таких ведучих і таких продюсерів. Що ж, у недавньому інтерв'ю Олександр Цекало пообіцяв створити вітчизняний аналог «Прожектора». Я вже не знаю - радіти цьому факту чи плакати. Але пан Олександр - син нашої землі. Щоправда, для тріумфального повернення йому довелося попрацювати більше 20 років у Білокам'яній, але це не його винахід, а незмінювана максима для дуже багатьох українців. Чудовий продюсер, актор та ведучий уже встановив собі нерукотворний пам'ятник на пострадянському просторі. Тим часом зусилля команди «Великої різниці» на території українського гумору рівнозначні роботі Вавилова з саджанцями, а енергетичний струмінь, кинутий у середовище вітчизняного телепродюсингу, просто неоціненний.