В ефірі російського радянського телебачення в середині 1980-х років нерегулярно та невідомо з якого приводу виходила програма під милою назвою «Веселые ребята», випуски якої досі (!) цитують у «просунутих» колах. Особливо запам'ятався кількагодинний випуск (здається, він був останнім із невеличкого циклу), повністю наповнений пародіями на популярні в СРСР телевізійні програми-довгожителі - «Кинопанораму» з Ельдаром Рязановим, «Вокруг смеха» з Олександром Івановим, «Что? Где? Когда?» з Володимиром Ворошиловим, «Клуб кинопутешествий» з Юрієм Сенкевичем.

З того часу лишилися згадані вже цитати: «Пусть пойдет кровь из носу в мире шоу-бизнесу!», «Тех, кто слушает "Пинк Флойд", гнать поганою метлой!» або «О чем этот фильм? Да ни о чем! Если картина называется "Сенокос", значит, в фильме никто этим делом не занимается». Крім ностальгії, залишається стійке переконання: той, кого пародіюють, або те, що пародіюють, справді популярне і навіть має на споживачів пародії, тобто - нас із вами, певний вплив.

Тому вашому автору було дуже прикро, коли «Вечірній квартал» або «Дует імені Чехова» починали пародіювати українських політиків. Якщо об'єкт пародії - це те, що нас найбільше цікавить, то мені неприємно, що найбільше нас цікавить політика. Тому до «Вечірнього кварталу» в мене хронічне відторгнення (бо там у них ще Кіркоров прописався, а політики з Кіркоровим - гидотний на смак телекоктейль), а коли «Дует імені Чехова» (Андрій Молочний та Антон Лірник) переходили від загальнолюдських скетчів до політичних, я просто перемикався, як під час рекламних блоків.

Проте перші випуски «Великої різниці» в Україні, які з'явилися на каналі IСTV, трошки попустили: ані в новорічному «пілоті», ані тепер, у першому випуску, прем'єра якого відбулася 10 квітня о 19.35, пародій на політичні програми не було. Навіть Шустера обійшли увагою, хоча Шустер як персонаж був у пародії на «Світське життя» і виявився найбільш безбарвним. У випуску від 10 квітня з'явився і Андрій Куликов, так само ведучий політичного ток-шоу, але, по-перше, він там зіграв сам себе, явившись у дещо дивній для себе іпостасі, а по-друге, в одному з недавніх інтерв'ю я з задоволенням прочитав, що пан Куликов хоче в перспективі вести програму про рок-музику, фанатом якої я є. Отже, щось віддалено-рокерське в цій самопародії мені вчулося.

Отже, тепер абревіатура ВР - це вже не Верховна Рада, а «Велика Різниця». Правда, калічене «веселі реб'ята» тут теж підходить. Бо проект показав та підтвердив кілька, на жаль, очевидних речей.

Скажімо, якщо тут пародіюються лише найпопулярніші проекти, то серед популярних проектів українського телебачення україномовних програм, як і україномовних персонажів, які лягають під пародіювання, дуже мало. Практично нема. Під Новий рік у «пілоті» серед іншого показали ймовірний візит Святослава Вакарчука в дитячий садок (до речі, а коли у форматі «Великої різниці» покажуть аналогічний, тільки реальний візит його землячки Ірини Фаріон?), пародію на різномовне «Світське життя» та зовсім прісну пародію на Поплавського (прісну - бо важко показати адекватну пародію на пародію). А в першому випуску і цього не було: спародійовані «Фабрика зірок» та «Україна має талант!» тому підтвердження. І напрошується сумний висновок: українська мова не домінує в рейтингових проектах. Хоча саме ці проекти мають високий рейтинг не через мову, а через формат та наповнення.

То чому б не використати рейтинг та вплив на аудиторію з цілком невинною метою - популяризація української мови? Члени журі тієї ж «Фабрики...» можуть спілкуватися як завгодно. Проте конкурсанти мусять знати: співати мусять лише українською, інакше на «Фабрику» - зась. Адже он «Євробачення» висуває мовні вимоги - і хоч би яка Руслана чи хоч би які «Гринджоли» обурилися...

Або: як глядач я нічого не маю проти ведучих - Олександра Цекала та Івана Урганта. Проте якщо вже «Большую разницу» адаптують до «Великої різниці», можна було б ризикнути та пошукати ведучих тут. Між іншим, усі вони, потенційні ведучі такого проекту, сиділи в студії під час запису, і камера постійно зупинялася то на одному, то на іншому відомому обличчі. Перераховувати не буду - марна справа: були всі.

Так невже якби в Україні «Велику різницю» вели наші громадяни, рейтинг пародійної програми, котра сама по собі приречена на глядацьку увагу через те, що люди люблять пародії і хочуть впізнавати об'єкти, які пародіюються, був би значно нижчим?

Щоби не зводити все до безкінечних мовних питань, скажу: насправді мова, якою висловлюються українці, не свідчить про наявність або відсутність у них здорового глузду. Набагато важливіше, що вони говорять. А говорять іноді дивні й нелогічні речі. Зокрема, під час представлення «Великої різниці» наприкінці минулого року прозвучало: разом із каналом IСTV Ургант і Цекало братимуть участь у виробництві російського аналогу цієї програми. Але вже в квітні цього року, анонсуючи прем'єру, офіційний сайт каналу IСTV, серед іншого, повідомляє: цей проект не має аналогів ані на українському телебаченні (тут згоден), ані за кордоном (?!). Вибачте, а Росія - це територія України? Це хіба не «закордон»? І згаданий вище «російський аналог», тобто - першоджерело, яке в нас лише адаптується, до уваги не береться взагалі? Тут прочитується навіть не бажання Табачника інтегрувати велику російську культуру в маленький український культурний контекст, а навпаки - робити рейтингове телебачення на українському російськомовному телевізійному матеріалі з популярними та харизматичними російськими ведучими, при цьому заявивши: за кордоном, тобто в Росії, такого нема.

Бачите: сама наша дійсність вводить усіх нас, українських телеглядачів та громадян, у контекст, вартий пародії в форматі «Великої різниці»!

Нарешті, останнє спостереження: коли Михайло Бриних пише про те, що в українській актуальній літературі не вистачає гною, тобто - стабільно посереднього повсякденного продукту, котрий не має жодної іншої характеристики, крім споживчої, я б поширив це його твердження і на українське телебачення. Бо Іван Ургант на презентації «Великої різниці» сказав: «Поки є об'єкти для пародіювання, пародії будуть». Потім я для цікавості глянув пару російських випусків і зрозумів: я зовсім не знаю, що відбувається на російському телебаченні, і я сусідам заздрю - в них купа проектів власного виробництва, відомих настільки, що на них не гріх зробити пародію.

А в нас? Чи стане «Велика різниця» програмою-довгожителем? У нас на всі канали п'ять популярних ведучих плюс Кузьма Скрябін, які ведуть буквально все не через те, що такі хороші, а через те, що проектів мало і немає сенсу залучати до них когось нового, щоби розкрутити. А раз так, то чи буде вдячний матеріал для пародіювання?

Подібні «дзвіночки» в «Великій різниці» дзенькали. Так, у новорічній програмі показали пародію на відомий ролик із підготовкою Михайла Добкіна до телезапису. Але цьому ролику - більше трьох років. Гаразд, скажете ви, класика не старіє. Адже «Большая разница» звертається до «Іронії долі» та «Службового роману» - радянських телехітів на всі часи. Проте ці фільми знає напам'ять і той, хто їх ненавидить. Тоді як виступ Добкіна переглянули навіть не всі користувачі інтернету, та й інтернетизація України, за останніми публікаціями в тому ж таки інтернеті, далі незадовільна. Отже, вдала пародія на оригінал, не відомий широко, - це мета, досягнута лише наполовину.

Або розіграна відповідь запорожців на мюзикл «Як козаки...». Запорожці нібито ображені. Проте тут порушено головний принцип пародіювання: обирати для цього лише популярний продукт, який мав певний успіх. Натомість «Як козаки...» - провал, хто б там не говорив про рейтингові показники. Пародія на провал, погодьтеся, теж не зовсім логічна. Але раз її зроблено, значить, вибирати поки що на українському телебаченні особливо немає з чого.

Втім, якщо «Велика різниця», зроблена все ж таки на сякому-такому, а все ж українському матеріалі, приживеться в нас, то це може дати хоч якійсь стимул для розвитку власних проектів. Бодай для того, аби їх популярність та актуальність було підтверджено пародією...