Напевно, все могло бути інакше, якби голова Проводу Організації українських націоналістів мав прізвище Котик або, наприклад, Усміхайко. Різке слово «Бандера» не лише означає бойовий прапор, але й навіює, - не без допомоги спершу радянсько-більшовицької, а тепер російсько-постбільшовицької пропаганди, - не найприємніші асоціації. Ані більше за Бандеру шанований багатьма націоналістами провідник ОУН Андрій Мельник, ані безпосередньо причетний до бойових дій Роман Шухевич, ані ініціатор створення ОУН Євген Коновалець із їхніми миролюбно-заколисуючими прізвищами не викликають у наших співгромадян і «соотечественников» нічого схожого на блискуче описану Ігорем Лосєвим бандерофобію. Нещодавно ваш автор, ідучи у справах площею Кропивницького у Львові, бачив статечного літнього дядька, який тинявся туди-сюди на безпечній відстані від пам'ятника (все ж Бандера, не абихто, хоч і бронзовий) і методично плював у його бік. Хочеться вірити, що цей пасіонарій не довів себе таким чином до повного зневоднення. А від його однодумців на сході України не раз доводилося чути «Бандера!!!» як універсальний, самодостатній і вичерпний контраргумент проти всього, чим є або хоче бути Україна, її мова, народ, державність і так далі.

Та якщо раніше бандит Бандера дер Україну на два непропорційні шматки самим фактом свого існування в минулому, то після виданого 22 січня Указу президента Ющенка №46/2010 еманації з його могили на мюнхенському цвинтарі стали геть нестерпними для тих, кому мріялося, що всі ці мазьопи, бандьори і тому подібні стуси назавжди скінчились із перемогою Віктора Януковича. Своєрідну іронію долі можна вбачати в тому, що переважна більшість «адресатів» цього піар-кроку Віктора Ющенка - майбутнього потенційного електорату його помірковано правої політичної сили - відреагувала на вшанування Бандери негативно або скептично, вважаючи його запізнілим або нарікаючи на те, що у списку Героїв України на провідника ОУН чекає сусідство Тетяни Засухи, Юрія Бойка, Юхима Звягільського, Олексія (батька Петра) Порошенка, Олександра та Григорія Омельченків, Володимира Литвина, Валентина Ландика та інших діячів, чий внесок у побудову тієї України, за яку боровся й загинув Бандера, викликає сумніви.

Чимало, звісно, було й тих, хто побачив у наданні Бандері звання Героя сатисфакцію за роки переслідування й гноблення. Дотеп Степана Бандери-онука, який запропонував Януковичу обмін геройського звання діда на Межигір'я, зрозуміли також не всі. Та загалом реакція у націонал-патріотичному таборі була порівняно спокійною: присвоїв, то й присвоїв, аби ж тепер не відібрали.

Януковичу в цій ситуації можна лише поспівчувати. Навряд чи він ненавидить Бандеру, хоча, дякуючи засобам масової інформації, - як нашим, так і російським, - напевно щось про нього знає. Слід віддати новому президентові належне: він ще до обрання впевнено заявляв, і не раз, що не збирається позбавляти Бандеру звання Героя, а просто «змінить політику щодо нагородження», інакше кажучи - не відзначатиме нагородами та почесними званнями «сумнівних» і «суперечливих» історичних діячів, чого від нього, в принципі, ніхто й не сподівався. Він легко міг зігнорувати вимоги з боку вітчизняних «бандерофобів», усіх цих «дітей війни» 50-х або й 60-х років народження, лідерів проросійських організацій та інших не надто впливових діячів. Адже їх неважко пацифікувати закликами до об'єднання, взаємної поваги до символів і цінностей тощо. Схоже, вирішальною стала реакція закордону - Москви, яка напряму зажадала виправити «історичну несправедливість», і Євросоюзу, де також негативно оцінили указ Ющенка. Попередній президент, можливо, й витримав би подібний тиск, але Януковичу Бандера не брат і не сват, щоби псувати через нього міжнародні відносини.

Залагодити проблему вирішили перевіреним методом, який набув популярності якраз за часів Ющенка: скасувати Указ рішенням якого-небудь суду. Загалом, можна було піти й далі - скасувати сам факт існування Бандери, оскарживши в суді його метрику та записи в церковних книгах, однак для цього в нової влади винахідливості забракло. Донецький окружний адміністративний суд  визнав незаконним і скасував Указ президента про присвоєння Степанові Бандері звання Героя України.

Все було зроблено ювелірно: по-перше, в п'ятницю перед трьома вихідними днями, аби затягнути реакцію та послабити інформаційну хвилю; по-друге, перед Великоднем, а треба зважати на те, що патріархальні українці, особливо ж прихильні до Бандери галичани, на Великдень не відірвуться від пасок і писанок, навіть якщо станеться обіцяний 9-бальний землетрус. У вівторок, коли більшість ЗМІ повернеться до роботи після святкової сплячки, новина вже не буде новиною.

Щодо реакції російських медіа вже висловився у своїй статті «Пристрасті за Бандерою» Сергій Грабовський. До картини, змальованої «Вечірнім кварталом», як завжди, додати нічого, та й навряд чи хтось чекав чогось іншого. Натомість українські теленовини здивували. Точніше, «в черговий раз здивували», бо про тенденцію до засування голови в пісок я вже писав в одному з нещодавніх текстів - але не думав, що все настільки серйозно.

Отже, з історії про «дегероїзацію» Бандери в Донецьку випливає низка очевидних запитань:

Наскільки законним є позбавлення почесних звань шляхом оскарження в суді указів про їх присвоєння?

Чи є справа щодо оскарження Указів президента підсудною окружному адміністративному судові? Якщо ні, то якому?

Чи буде оскаржено рішення Донецького суду? (Адже якщо його оскаржать, Бандера знову «стане Героєм» і буде ним до того моменту, коли - і якщо - суд наступної інстанції підтвердить це рішення.) Хто може його оскаржити?

Чи рішення суду фактично скасовує Указ президента, чи це повинен зробити сам глава держави? Якщо друге, то що буде, якщо він цього не зробить?

У рішенні Донецького адміністративного суду зазначено, що особам, які померли до 1991 року, не може бути посмертно присвоєно звання Героя України, позаяк вони не були громадянами України. Які юридичні підстави такого твердження? Чи означає це автоматичне позбавлення звання Героя Романа Шухевича, а також громадян СРСР Василя Стуса, Володимира Івасюка та Олекси Гірника, громадянина США бандуриста Григорія Китастого, радянського генерала Кузьми Дерев'янка, загиблої в 1943 році підпільниці Тетяни Маркус, емігранта - визволителя Освенціма Анатолія Шапіра, лейтенанта Олексія Береста, який установив радянський прапор на будівлі Рейхстаґу, загиблих 1986 року ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи Миколи Титенка, Олександра Лелеченка, Василя Ігнатенка та Миколи Ващука?

Усі ці запитання - до фахових юристів, знавців процесуальних норм та конституційного права. Почасти - до президента та його адміністрації. Жодне з цих запитань, утім, вітчизняними тележурналістами поставлено не було.

2 квітня про рішення Донецького окружного адміністративного суду коротко повідомили лише п'ять телеканалів. Про інформацію 5-го каналу вже йшлося в тексті Сергія Грабовського, а ось решта:

Перший національний

«Степан Бандера більше не Герой України. Донецький окружний адмінсуд скасував указ Віктора Ющенка від 20 січня 2010 року. Працівники Феміди постановили: звання лідеру ОУН дісталося з порушенням. Зокрема, Степан Бандера ніколи не був громадянином України, тому і не може бути її героєм. Мовляв, Україна здобула незалежність лише 91-го, а помер лідер ОУН 59-го. Онук Степана Бандери не зміг опротестувати рішення, оскільки проживає у Канаді, а перенести слухання до його приїзду судді відмовилися. Щоправда, у нього та його однодумців є 10 днів на оскарження висновку суду».

«1+1»

«Маємо подробиці з Донецька, де обласний адміністративний суд ухвалив рішення: Бандера - не герой. Суд задовольнив позов донецького юриста Володимира Оленсевича проти указу президента Віктора Ющенка про надання звання героя України Степану Бандері. Аргумент у тому, що звання "герой України" може бути надано лише громадянам України. Степан Бандера не був громадянином України. До розгляду справи судді залучила в ролі третьої особи онука Степана Бандери, але він надіслав на адресу суду клопотання про перенесення розгляду справи на три місяці. Проте за процедурою суд мав ухвалити рішення у цій справі у 2-місячний термін. Тож сьогоднішнє засідання суду минуло без участі відповідача та третьої сторони і тривало 6 годин поспіль. Висновок - Бандера не міг бути громадянином України і не міг бути відзначений званням героя. В 10-денний строк на рішення суду може бути подана апеляція.

Карине АБДУКАДИРОВА, суддя: "Визнати незаконним та скасувати указ президента України номер 46-2010 від 20 січня 2010 року про присвоєння Бандері звання героя України"».

«Інтер»

«Донецкий суд сегодня отменил указ Президента Ющенко о присвоении Степану Бандере звания героя Украины. В решении сказано, что этот указ был издан с нарушениями, так как Бандера никогда не был гражданином Украины. Суд также постановил выплатить из госбюджета судебные издержки адвокату, подавшему иск. Сумма составляет 3 гривны 40 копеек».

СТБ

«Бандера - не Герой. Так вирішив адміністративний суд Донеччини. Перегляду історії вимагав юрист Володимир Оленцевич. Він вважає, що Ющенко не мав право надавати звання Героя тому, хто юридично не є громадянином України. Судді з ним погодилися. Чи оскаржуватиме Президент Янукович рішення - поки невідомо.

Карине АБДУКАДИРОВА, суддя: "Скасувати указ Президент України Віктора Ющенка №46/2010 від 20 січня 2010 року про присвоєння Бандері звання Героя України"».

Вражає те, з якою легкістю телевізійники кидаються фразою «Бандера (більше) не герой». Зрозуміло, що це досить звична для наших теленовин практика «прикрашання». Але ж бути героєм і мати почесне звання Героя України - це різні речі. Для тих, хто шанує Степана Бандеру, він був і залишиться героєм і без жодних президентських указів, а для тих, хто вірить, що він стріляв дідам у спину, не став і навряд чи стане героєм попри будь-які укази. Натомість жоден із названих каналів не зацікавився подією настільки, щоби спробувати розібратися в законності того, що відбулося, знайти, кому може бути вигідне таке рішення суду, і як ним розпорядиться влада. Хоча Перший національний оцінив важливість новини настільки високо, що розпочав із неї випуск «Новин» о 21.00. Не встигли підготуватися? Телеканал ICTV, не приділивши уваги справі Бандери, натомість висвітлив візит Леоніда Кучми до Куби...

3 квітня в новинах панував Великдень. У підсумкових тижневиках 4 квітня місце для повідомлення про рішення суду щодо Бандери знайшов тільки 5 канал:

«3 гривні 40 копійок - таку ціну Героя України - звання присвоєного Степанові Бандері - визначив Донецький окружний адміністративний суд. Страсної п'ятниці він ухвалив рішення про незаконність відповідного указу Президента. Бандера не був громадянином України - йдеться у вердикті судді Каріне Абдукадирової. Згідно із законодавством, присвоїти Героя можна лише українським громадянам. А той, хто помер до 91-го, не може бути суб'єктом отримання такої відзнаки, - наполягав на суді позивач - адвокат Володимир Оленцевич. Колегія суддів із цим погодилася і постановила: указ Президента визнати незаконним і скасувати. Оскаржити рішення можна в апеляційному суді Донецька. Онук Степана Бандери просив перенести судове засідання на 3 місяці, однак йому відмовили. Окрім того, служителі Феміди постановили стягнути із державного бюджету 3,40 на користь позивача. Речниця Ющенка вже назвала рішення донецького суду неправедним і політичним. Його оскаржать, - запевнила Ірина Ванникова. Скасування указу попередника щодо Бандери до Дня перемоги 9 травня анонсував Віктор Янукович під час візиту до Москви. Присвоєння звання Героя Степанові Бандері раніше вже оскаржив у суді кримський парламент. А Європарламент висловлював жаль рішенням щодо Бандери попереднього керівництва України і сподівання на його перегляд. Ющенко та низка інших українських політиків зараз намагаються переконати Брюссель змінити ставлення до Бандери».

Тут маємо набагато більше фактів, аніж у термінових повідомленнях 2 квітня, але знову - жодних коментарів експертів, лише сухий виклад подій. Наче й жодної суперечності немає в тому, що президенти Кучма і Ющенко, виявляється, «героїзували» тих, хто не мав права посмертно стати героєм України.

Нарешті, аж 5 квітня телеканал «1+1» спромігся на повноцінний сюжет, присвячений цій події:

«Віктор Ющенко не змириться із рішенням донецького суду, який три дні тому в Бандери присуджене екс-президентом в останні дні своєї каденції звання. Я нагадаю, суд мотивував свій вердикт тим, що Бандера не був громадянином України. Бо помер до 1991-го року. Натомість на Львівщині вже збирають підписи за повернення Бандері звання і навіть говорять про можливість масових акцій протесту.

Олександр ШИЛКО, кореспондент: Володимир Оленцевич, досі мало відомий адвокат із Донецька за кілька днів прославився на всю Україну. Він виграв суд у Ющенка. Причому скасував через суд один із найрезонансніших указів - про присвоєння звання героя України Степанові Бандері. А приводом стала дрібниця - два слова у законі про державні нагороди України. Звання герой України присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку, або визначного трудового досягнення. Оленцевич не позивався по суті і не опротестовував заслуги Бандери. А зіслався лише на аргумент, що Бандера не був громадянином України.

Володимир ОЛЕНЦЕВИЧ, адвокат: "Когда я увидел указ и текст указа и для меня совершенно очевидно было давно уже, что он не является гражданином Украины. И получилось - суд принял мою точку зрения".

Олександр ШИЛКО, кореспондент: Адвокат онуки і тезки лідера ОУН Степана Бандери наполягає на тому, що Бандеру потрібно вважати громадянином України, оскільки той сам є автором акту проголошення української держави у 41-му році у Львові. І громадян тієї держави слід вважати громадянами нинішньої України. Прибічники Бандери говорять, що чинитимуть спротив рішенню суду.

Олег ТЯГНИБОК, лідер ВО "Свобода": "Бандера для українців - це є символ нескореності, символ перемоги українського духу, символ боротьби, символ справедливості. І таким чином вони можуть спричинити настільки величезні вуличні зрушення, що помаранчева революція для них видасться просто дитячим майданчиком".

Олександр ШИЛКО, кореспондент: Водночас частина політичних сил не приховує задоволення рішенням суду.

Леонід ГРАЧ, член Комуністичної партії України: "Я искренне рад за истца, за судей Донецкого областного административного суда, которые приняли гражданское решение, прежде всего, политическое решение. И очистили, по крайней мере все, что от них зависило - наше великое историческое прошлое".

Олександр ШИЛКО, кореспондент: Юрій Рубан, що очолював при Ющенкові Національний інститут стратегічних досліджень тепер чекає, як відреагує на рішення суду нинішня влада.

Юрій РУБАН, колишній директор Національного інституту стратегічних досліджень: "Це питання є наскрізь політичним. Суд за допомогою формальних ознак хоче вирішити фундаментальне питання - чи був Степан Бандера героєм України. В очах мільйонів українців без всяких указів Степан Бандера є героєм".

Олександр ШИЛКО, кореспондент: Прибічники Бандери говорять, що використовуючи аргументи суду так само можна скасувати звання героїв наприклад для пожежників, які загинули внаслідок ліквідації на Чорнобильській АЕС. Адже вони також не дожили до 91-го року і не були громадянами України. Або ж героям великої вітчизняної. Адвокат Оленцевич погоджується: справді, формально і ті укази були незаконними, але до суду мовляв навряд чи хто подасть. Сам він уже готує позов на указ про присвоєння звання героя Роману Шухевичу».

Що ж, «1+1» - у своєму репертуарі. Зрозуміло, що Оленцевич виграв суд не в Ющенка, який на сьогодні є звичайним громадянином України, а в держави і чинного президента Януковича. Утім, попри численні оцінкові судження в авторському тексті та не зовсім зрозумілий добір спікерів - Олега Тягнибока, який не є представником ані Бандери, ані ОУН, Юрія Рубана, який також уже нікого не представляє, і комуніста Леоніда Грача, який взагалі не має до цієї історії ніякого стосунку, - з цього матеріалу нарешті можна зрозуміти хоч щось про подію, яка сталася. Разом із тим людина без спеціальних знань умить заплутається в дійових особах. Яку роль у цій історії відіграє Ющенко, і чому його представляють як зацікавлену сторону, хоча він уже не є главою держави? Хто такі «прибічники Бандери» і «частина політичних сил», яка відчуває радість? Хто такий адвокат онука Степана Бандери? Хто на Львівщині збирає підписи? І, знову ж таки, чому єдиним юристом, який коментує справу та рішення у ній, у цьому сюжеті є Володимир Оленцевич - позивач? Непогано було б дати експертну оцінку й досить цинічній, як на правника і громадянина правової держави, думці Оленцевича, що інші «незаконні» герої, мовляв, можуть залишатися зі званнями, бо ніхто не подаватиме щодо них до суду.

Напевно, останнє, що варто було робити в цій ситуації - цікавитися думкою політиків, та ще й такого штибу, як Тягнибок і Грач. Усі ці персонажі своїми численними заявами, закликами та участю в міжнаціонально-історичній полеміці в ефірі політичних ток-шоу давно довели, що неспроможні оцінювати історичних діячів саме як історичних діячів, а не вигідні чи невигідні їм символи. Вони не розуміють різниці між поняттями «герой» і «святий праведник». Одні з них ніколи не визнають, що українські націоналісти, зокрема й Бандера, боролися за вільну Україну й тому їх має бути принаймні визнано борцями за неї, інші - не погодяться, що деякі методи, дії та погляди Бандери не заслуговують на повагу та наслідування. До того ж, укази президента та їх оскарження в суді ніяк не стосуються компетенції народних депутатів і лідерів позапарламентських партій. З того моменту, як рішення суду про скасування геройського звання Бандери стане предметом телевізійно-політичної говорильні, або, як кажуть в інтернеті, «хохлосрачу», на правовому вирішенні цього конфлікту можна буде поставити жирний хрест.

Коли раніше автори «Детектор медіа» писали, що політики замінили українським ЗМІ все і всіх, ставши головними джерелами інформації, коментаторами, експертами й зірками-селебритіз, це ще було великим перебільшенням. Сьогодні ж бачимо, що навіть якщо завтра який-небудь Бабушкінський або Дєдушкінський районний суд скасує Конституцію України, якщо Кабінет Міністрів своєю постановою звільнить президента, а голова Харківської облдержадміністрації оголосить возз'єднання регіону з Уругваєм, журналістів у першу чергу зацікавить не законність і адекватність цих дій, а думка про них Шуфрича, Тягнибока, Грача і прес-секретарки Ющенка.

І це не найстрашніше. Версія щодо заборони експертних коментарів, яка видавалася близькою до абсурду ще кілька тижнів тому, стає дедалі більш схожою на правду. Іншого пояснення відсутності думки фахівців у матеріалах, де вона не просто доречна, але необхідна, у мене немає. «Добровільна» самоцензура всупереч і на шкоду професіоналізму не була б настільки тотальною - хоч один телеканал та й спробував би розставити все по місцях, залучивши до коментування професійного правника. У масове й тотальне перетворення журналістів на страусів, які так поспішають сховати голови в пісок і розбивають їх об асфальт, віриться менше, ніж у чиюсь злу волю, що вилилась у наполегливу рекомендацію «не умничать».

І, за всієї поваги до Провідника українських націоналістів, позбавлення його формального й знеціненого звання Героя України - не найбільша біда, яка може статися з Батьківщиною і з нами - і пройти непоміченою завдяки цензурі, самоцензурі, або чим там насправді пояснюється ця нездорова тенденція.