«Будєм! Гєй!»
Телеканал «Інтер» та українські політики зробили все можливе, щоби зіпсувати новорічний застільний телеперегляд щонайменше чотирьом українським громадянам віком від 27 до 39 років: вашому автору та ще трьом людям, у компанії яких він зустрічав Новий рік. Хоча я не схильний думати, що готуватися до новорічної ночі для когось означає всерйоз готуватися дивитися телевізор. За не нами придуманою традицією «ящик» із блакитним екраном - лише незмінний супровід, фон, але аж ніяк не головний атрибут новорічної ночі. Тому з року в рік не перестаю розуміти, як до цього не дійшли голови в телевізійного керівництва і чому вони вперто думають: у ніч із 31 грудня на 1 січня ми всі чекаємо телесюрпризів і бажано - приємних.
На телесюрпризи новорічний ефір справді виявився небагатим. Навряд чи слід вважати несподіванкою пряме включення концерту українських артистів «із громадянською позицією» на підтримку Юлії Тимошенко. Абсолютно очікуваною виявилася так само присутність у святковому телевізорі народного артиста України Філіпа Кіркорова та найкращого друга родини Повалій-Ліхута - Ніколая Баскова. Мало в кого виникали сумніви, що українські телеканали закуплять російські «блакитні вогники» або, як варіант, покажуть старі: яка різниця, все одно склад учасників (включно з Кіркоровим) не змінюється ось уже років десять, а гримери та пластичні хірурги допомагають самим артистам не змінюватися з плином часу. Навіть нагородження глупої ночі харчів та алкогольних напоїв на 5-му каналі в програмі «Вибір року» не виглядало на тлі всього цього аж таким уже безглуздим, цілком вписавшись у новорічний контекст.
Ніхто з нас (маю на увазі нашу невеличку і, на жаль, у силу цілої низки обставин тверезу компанію) так само не здивувався, коли з боєм годинників, навіть в унісон із цим сакральним бомканням, почали вистрибувати, мов чортики з кадру, кандидати в президенти України, бажаючи щастя в новому році. Цим самим роздратували хіба мене, бо не дали толком зосередитись і загадати бажання. Очевидно, Янукович, Литвин, Тігіпко й Арсеній передбачили - я загадаю, щоби в наступному році або не бачити й не чути їх та їхніх колег, або хоча б зменшити їхню присутність в інформаційному просторі. Тому рвонули наввипередки, втручаючись навіть у цей, найінтимніший у світі процес загадування бажань. Мої гості лише знизали плечима і сказали, що все одно на вибори не підуть. Гроші, втрачені на безглузду покупку перших, найдорожчих хвилин нового ефірного року, політики могли б справді пустити на щось корисніше. Наприклад, на різдвяні подарунки для своїх політтехнологів, креативників, піарників, маркетологів чи хто у них там ще розумний.
Словом, старання більшості тих, хто показував і кого показували новорічної ночі, виявилися здебільшого марними: їм не вдалося викликати ані цікавості, ані навіть емоцій. Хіба СТБ, запустивши повтори «Україна має талант!», та Новий канал, упорядкувавши нічний ефір випусками «Файної Юкрайни», довели: українське телебачення таки мало успішні проекти. Бо цей телевізійний продукт, розрахований, як будь-який телевізійний проект, на одноразове споживання, виявився поживним вдруге, а «Файна Юкрайна» - навіть у ранкових повторах. Знову ж таки, транслюю тут загальну думку нашого невеличкого тверезого колективу телеглядачів.
Але є все ж таки винятки. Каналу «Інтер» та «Студії "Квартал 95"» вдалося те, на що не спромоглися інші канали: викликати в нас хоч якісь емоції. Бо подив, який за мить переходить у стійкий негатив відносно побаченого - теж емоції, хоча й не найкращі в новорічну ніч. Тим не менше, анонсований мюзикл «Як козаки...», прем'єра якого почалася ще в 2009-му (31 грудня, 23.20), а закінчилася 1 січня після 01.00, перериваючись на новорічне вітання поки що президента України та рекламу, викликав щире обурення.
Одразу зазначу: наше обурення не має нічого спільного з прогнозованим обуренням активістів товариства «Просвіта», ВО «Свобода», особисто Олега Тягнибока, вусато- вишиваних лишенців ще з часів першого, зразка 1988-1989 років, Народного Руху, представників української діаспори, котрі в ті ж самі часи ладні були розбудувати Україну за сто «американшьких долярів» - словом, комерційний телевізійний розважальний продукт під назвою «Як козаки...» (режисер Ігор Іванов) жодним чином не образив наших національних та патріотичних почуттів.
Бо замахом ані на перше, ані на друге плід колективної творчості продюсерів та сценаристів Володимира Зеленського, Бориса Шефіра та Сергія Шефіра вважати не слід. Для того, щоб образити чиюсь гідність, треба цим самим у якості альтернативи захищати чи бодай мати власну. А відсутність останньої кварталівці давно і вперто демонструють, братаючись із Кіркоровим (зокрема, перед цим Новим роком у святковому випуску «Вечірнього кварталу» вони носили свого кумира на руках), заграваючи з політиками, які на кожному концерті сидять у залі та ржуть із жартів про себе.
За задумом, «Як козаки...» мусив стати переспівом популярного із 1970-х років і дотепер мультсеріалу Володимира Дахна: «Як козаки куліш варили», «Як козаки в футбол грали» і так далі. Троє козаків - єдині україноцентричні персонажі мультфільмів, популярні в нашій візуальній рекламі на рівні з Чебурашкою, Вовком&Зайцем, котами Леопольдом та Матроскіним і Карлсоном ще з радянських часів. До речі, факт появи цих (двомовних, російською мовою їх показували в РСФСР, українською - на УТ-1, ми дивилися обидві версії) мультиків три десятиліття тому і популярності персонажів у шароварах та з оселедцями підтверджує: якщо вийшов якісний продукт, він буде популярним незалежно від того, бореться з нашою національною ідентичністю російська імперія чи ні.
Тут я підводжу до того, що запропонований «Інтером» і кварталівцями у нинішню новорічну ніч продукт - насамперед низької якості. Це просто неможливо було дивитися, хоча ми дуже старалися. Більше того: на нашу концептуальну тверезість я таку реакцію не списую. Нетверезі телеглядачі теж, думаю, не могли б це дивитися і напевне перемкнули канали з одного зображення Кіркорова на інше.
Тут я готовий сперечатися з думкою, яку не раз чув від українських продюсерів: ідея в наш час не важлива, головне - кого вмовили зніматися. Але варто хоча б нагадати давній провал проекту «Красотки», який виходив у ефірі НТН у 2006 році. Після успіху серіалу «Не родись вродливою» заманухою шоу повинна була стати «зірка» цього серіалу Неллі Уварова, проте дивитися на Катю Пушкарьову в образі телеведучої програми, ідея якої висмоктана з пальця, фанатки серіалу чомусь не захотіли. Можна довго перераховувати інші провальні проекти із залученням медійних облич. Ще свіжіший - «Танцюю для тебе»: успіху «Танців з зірками» він не повторив, хоча танцювали і вели шоу відомі персонажі. Ідеї або не було, або вона була невдалою, або хорошу ідею спаплюжили. В будь-якому разі винні не ті, хто втілював чужий задум, а ті, хто все це придумав і знайшов на реалізацію гроші.
У випадку з «Як козаки...» фінансування, як я розумію, знаходилося досить легко. По-перше, «Студія "Квартал 95"» та «Інтер» - партнери чесні. Пообіцяли показати логотипи спонсорів за їхні ж гроші в новорічну ніч - показали. По-друге, хіба в нас є розумна альтернатива цим партнерам? Принаймні, багаті власники відомих брендів думають, що немає. Між тим, як відомо, монополія не сприяє підвищенню якості. Та все ж таки мені цікаво: невже тим, хто дає гроші під такі проекти, дійсно по барабану якість? Невже справді головне - напис «Хортиця» крупними літерами на заднику бутафорського воза, показаний по телевізору за 5 хвилин до появи в кадрі президента України зі своєю вітальною промовою, а не сумнівний навіть для розважального продукту контекст, у якому цей та інші написи виникають?
А контекст досить промовистий. Перед прем'єрою мюзиклу «Як козаки...» на тому ж «Інтері» той самий Зеленський, який грає роль козака Остапа, у «Вечірньому кварталі» виступив у звичній для себе ролі Ющенка, який катався п'ять років на велосипеді під назвою «Україна» і поламав його. Лишився від велосипеда бардачок. Вже за кілька хвилин цей самий «бардачок», а точніше - повний бардак, відтворили в мюзиклі про козаків. Ряджені в шароварах бухають, волають, хапають закусь брудними руками і запихають у ротяки, знову запиваючи це горілкою з сакральних сулій та споюючи іноземця. Дівчата в червоних чоботях та вишиванках витанцьовують канкани на столах із бухлом та жрачкою, демонструючи не лише акробатику, а й спідню білизну. Всього цього розгуляю вистачає на 20 хвилин, а потім з'являється власною персоною і організатор «бардачка» - Віктор Ющенко. По тому - пошуки «горілки з бульбашками» (ну не тягне шампанське на такий титул), знову бухання, Кіркоров, тиха Російська імперія з царицею Катериною, реклама в сюжеті мюзиклу, реклама в призначених для неї паузах, політики, п'янка ряджених - і відсутність навіть натяку на ідею (Бог з нею, з національною, хай би інтернаціональна була), гумор (нехай і брутальний) та смак (нехай і поганий, бо поганий смак - теж смак).
В сухому залишку - освоєння бюджету, отриманого для створення продукту, який покажуть у новорічну ніч і де буде задіяний Кіркоров. Воістину, згадується Бургомістр із «Того самого Мюнхаузена», який вимагав програми-мінімум для успішного панського полювання: «Чтобы через час в лесу было сухо, светло и медведь!».
Отакий візуальний ряд. Як зустрінеш Новий рік, таким він і буде. Можна хіба заднім числом прикинути: Зеленський брав участь у «Танцях з зірками», тепер, після цього мюзиклу, в Могилевської було б більше шансів на перемогу. Ну, і наостанок варто дорікнути авторам проекту за непослідовність. Якщо вже персонажі у вишиванках та шароварах вирішили в перервах між п'янками говорити російською, чому не менш бутафорський тост «Будьмо! Гей!» вони викрикують мовою оригіналу? Кричали б уже: «Будєм! Гєй!» - для остаточної довершеності образів та підтримки загального настрою свого дійства...
Фото - www.inter.ua