Минули ті часи, коли постколоніальні диктатори, східні деспоти й тоталітарні лідери були міжнародними вигнанцями, ізольованими від світових засобів масової інформації. Сучасний тиран мусить бути такою ж телезіркою, як і президент країн «першого світу». Найпоказовішим прикладом перетворення одіозного диктатора на світського персонажа та завсідника міжнародних салонів є лідер лівійської вересневої революції Муаммар Каддафі.

Здається, мало хто звертав увагу на доленосний перелом у кар'єрі лівійського диктатора, доки він у липні цього року не з'явився на саміті країн-учасниць «великої вісімки» в компанії Сільвіо Берлусконі, Ніколя Саркозі, Дмітрія Мєдвєдєва, Барака Обами та генсека ООН Пан Гі Муна. Формальним приводом до появи Муаммара Каддафі в такому поважному товаристві було його головування в Африканському Союзі (тамтешньому аналогу ЄС). Каддафі вдалося сповна скористатися шансом прикути увагу медіа до своєї персони, убравшись у щось середнє між костюмом Сталіна й уніформою Бетмена. Групове фото з чільними лідерами світу, що знічено позують поряд із пафосною постаттю в чорних окулярах і мініатюрним зображенням чорного континенту, припнутим до білого піджака, варто визнати одним із ключових медіа-артефактів 2009-го року. «Міжнародне співтовариство», яке щосили прагне дотримуватися - бодай формально - ідеалів мультикультуралізму й поваги до Іншого, дістало в особі Каддафі нав'язливого дзеркального образу власної ідеологічної ілюзії. Згідно з цією ілюзією, Іншого треба толерувати «таким, як він є насправді» - навіть якщо це «насправді» зводиться до прагнення будь-що бути прийнятим до «пристойного товариства». Не дивно, що реалізація цього прагнення виглядає як непристойна пляма на бездоганному медіа-образі.

Яким чином Муаммару Каддафі вдалося перетворитися з міжнародної парії на респектабельного лідера, з  яким змушені фотографуватися найвпливовіші люди планети - навіть попри його відверто провокативний вигляд, що виставляє на посміховисько всіх довкола? Каддафі, що протягом кількох десятиліть перебував у списку чільних спонсорів тероризму й на чиєму рахунку такі витівки, як підрив літака над Локербі та вибух у в берлінському клубі, внаслідок карколомного політичного фінту перетворився на активного учасника «війни з терором». Це сталося далекого 2003-го, коли Каддафі, нажаханий долею Саддама Хусейна, самостійно відмовився від зброї масового знищення, засудив Аль-Каїду й почав демонструвати прагнення долучитися до «вільного ринку» бодай своїми нафтовими родовищами. Американський уряд, що довго був найзапеклішим опонентом Каддафі, раптом виявив відсутність принципових розбіжностей з учорашнім спонсором тероризму. Президент Буш тоді говорив про навернення Каддафі як одне з головних досягнень американського вторгнення до Іраку - мовляв, запущено процес добровільної демократизації войовничих режимів. Каддафі поступово почали приймати у вищих колах політичного бомонду. І тут Муаммара понесло.

Медіа-образ Каддафі - це низка фантастичних провокацій, здійснених радше несвідомо, через потребу «вгадати бажання» мас-медіа, постати перед ними саме таким, яким вони, на його думку, хочуть бачити мультикультуралістського, постколоніального Іншого. Але це не стерильний, політкоректний, позбавлений власної сутності Інший, яким його хоче представити ідеологія толерантності. Давши йому слово на Генеральній асамблеї ООН, його неможливо зігнати з трибуни протягом майже двох годин. Він з плеча розрубує глобальні проблеми на кшталт арабо-ізраїльського конфлікту (вікопомна пропозиція створити спільну державу під назвою Ізратіна) або українсько-російського протистояння (необачно проігнорована вітчизняними аналітиками стаття Каддафі «Україна - справжня проблема»).  

Сьогоднішній Каддафі функціонує як симптом сучасної глобальної політики саме тому, що він унаочнює критичне зближення «цивілізованого світу», що веде безкомпромісну «війну з тероризмом», із власним непристойним зворотом - диктаторськими режимами Третього світу. Робить він це в найдошкульніший спосіб, використовуючи жагу демократичних засобів масової інформації до екзотичного радикалізму та «підривних» практик, що підживлюють функціонування системи. Колишній революціонер, терорист і диктатор, чиї наряди обговорюються в чільних модних журналах, - ось серцевина сучасного політичного процесу, підпорядкованого законам медіа-спектаклю. Причому йдеться зовсім не про симуляцію впливовості. У тому, що екзотичні забаганки Каддафі більше не можна ігнорувати, усі переконалися після вимоги Лівії випустити з в'язниці організатора вибуху над Локербі - Велика Британія не змогла відмовити Муаммару навіть попри гучний протест США.

Каддафі краще за багатьох інших засвоїв, що сучасний політик має бути кимсь на кшталт художника-перформансиста, що мусить провокувати, бентежити, озадачувати публіку загадковими посланнями. Його подорожі столицями світу в бедуїнському наметі й в оточенні кількох десятків дебелих незайманок, з яких складається охорона Каддафі, було б доречно порівняти з усесвітнім турне художника-суперзірки, що встановлює власні правила гри і змушує сильних світу сього їм слідувати. Так, у жовтні 2008 року він розбив свій знаменитий намет під Адміністрацією Президента України й приймав там усіх чільних політиків, продовживши таким чином славну традицію революційних наметів на Банковій.

Та найбільш гідна подиву складова мистецтва бути Муаммаром Каддафі - це його властивість до мімікрії перед об'єктивами камер, що дає підстави порівняти його з видатним персонажем фільму Вуді Аллена «Зеліг». У цьому псевдодокументальному фільмі простежено історію людини, що мала властивість фізично змінювати власну зовнішність відповідно до наявних обставин: під час перебування серед негрів його шкіра темнішала, під час спілкування з ортодоксальними євреями в нього виростали пейси, а серед нацистів він перетворювався на типово арійську особину. Чи не те саме робить Муаммар Каддафі за допомогою своїх численних стилістів? Зустрічаючись із певним політиком, він несвідомо творить карикатуру на нього - ймовірно, внаслідок бажання догодити його вподобанням і потрапити до уваги мас-медій. Саме в цьому полягає актуальний революційний потенціал лідера Лівійської Джамахірії.

Фото - www.news.bbc.co.uk, www.vanityfair.com, www.zimbio.com, www.wistedsifter.com, www.washingtonpost.com, www.gdb.rferl.org