ТК друкує ще один відгук на статтю «Юля і ми», у якій Отар Довженко ґрунтовно проаналізував ефір програми «Шустер live» від 18 грудня за участю кандидата в Президенти України Юлії Тимошенко.

Нагадуємо, що ТК, підтримуючи репутацію відкритого дискусійного майданчика, надає можливість висловитися на редакційному ресурсі й тим авторам, думку яких не поділяє. На вимогу автора друкуємо дану статтю без скорочень і редакційних правок.

У ролі екстрасенса

Зазвичай оптимістично налаштованим Отаром Довженком зненацька оволоділи апокаліптичні передчуття. В опублікованій на сайті «Детектор медіа» розлогій статті «Юля і ми» він б'є на сполох: над свободою преси в Україні нависла небезпека, тож гуртом рятуймо її! Причина для тривоги є. Попри гучні заяви деяких політиків, у рейтингу-2009 Freedom House за цим критерієм Україна посідає не вельми почесне 115 місце у світі. Та найпереконливіший  аргумент - наочний: вміст «балакучого ящика».   

Однак те, чому Україна опустилася до такого рівня, пана Отара у даному разі не обходить. Він б'є у всі дзвони, застерігаючи від гіпотетичної загрози. «...За підсумками цього ефіру (виступу прем'єр-міністра Юлії Тимошенко у ток-шоу "Шустер live" на ТРК "Україна" 18 грудня), - стверджує автор, - відчуття (виділено автором), що перемога Юлії Володимирівни на прийдешніх виборах може нести загрозу свободі слова, особисто в мене значно посилилось». І ще категоричніше звучить його теза про ймовірне створення Юлією Тимошенко «системи контролю та пригнічення ЗМІ».

Відчуття, як відомо, нас часто підводять. У світі не так вже й багато екстрасенсів, а пан Отар навряд чи належить до них. Тож його заангажованість і тенденційність статті не те що впадає, а ріже око. Він вважає зайвим проаналізувати причини теперішнього тривожного стану  журналістики в Україні і можливі шляхи виходу з нього, певно, тому, що не в змозі звинуватити у причетності до цього Юлію Тимошенко. Адже факт лишається фактом: на противагу іншим представникам тубільного бізнес-політикуму, вона не володіє жодним телеканалом і жодного не контролює.

Прикметно інше - у статті пана Отара я не знайшов про прем'єра, якого поважають у власній країні і в світі, не те що позитивного, а навіть нейтрального слова. Висловлювання ж на її адресу на кшталт «демагог і народний трибун», «популістська арія», «фарисейство аргументу», «відверте крутійство» багато про що говорять. Від них не така вже й далека відстань до інших - «набралася боргів, як сука бліх» та «дівчина, яка стоїть на Окружній».

Абсурди замість доказів

В антиюліані пана Отара (інакше я не можу назвати його статтю) відсутні аргументи, зате нісенітниць хоч відбавляй. Цитата з оригіналу: «Ніби незначна, але досить показова сценка - відповідь на запитання головного редактора газети "День" Лариси Івшиної про зірвану презентацію книжки російського опозиціонера Михайла Касьянова». Загалом уся ця історія доволі плутана. Та яке відношення до неї має прем'єр? Провести прес-конференцію, судячи з усього, заборонило начальство «Президент-паласу», який продала одному з російських олігархів горезвісна ДУСЯ. Хто ним керує і хто здійснює фінансові оборудки під його прикриттям, добре відомо.

Патріотичний рефлекс пана Довженка у відповідь на резонний відкош прем'єра був надто емоційним. Він вибухнув довжелезною полум'яною тирадою. Наводжу її повністю, бо, зізнаюся, подібного ще не доводилося читати: «Коли в Україну таки залетить у своїх справах легендарний російський спецназ, коли росіяни вирішать охороняти свій газ у наших сховищах, розмістити ще в парі портів свій Чорноморський флот абощо - чи це також буде з легкістю трактовано Тимошенко як "не наші справи"? І чи не виправдовуватиметься вона, що занадто зайнята президентськими турботами й не звертає уваги на "інтриги", коли їй повідомлятимуть про порушення прав і свобод українських громадян?». Цього пану Отару здалося замало, і він ще й навів з пам'яті чи то зацитував з тексту Конституції України докладний перелік обов'язків глави держави.

Та до чого тут Юлія Тимошенко? Адже чинний Президент поки що не вона. Від себе додам такий штрих: перш, ніж влаштовувати ґвалт, не завадило б знати, що «опозиціонера Касьянова» за корумпованість у часи його прем'єрства в Росії називали не інакше як «Миша Пять Процентов».

Характерний прояв заангажованості: пан Отар помічає тільки те, що хоче помітити. Він охоче приєднується до закиду присутньої на ток-шоу журналістки Ольги Червакової, ніби в радіоефірі лунає «замовлена штабом Тимошенко» антиреклама («він знімав шапки...»), і це, мовляв, суперечить заявам Юлії Тимошенко про неприйнятність бруду у виборчій кампанії. Не знаю, чи чув цю антирекламу пан Отар, та мільйонам телеглядачів вже набив оскому «чорний піар» Партії регіонів у дусі «вона обіцяла - вона не виконала».

Мені сумно, коли екс-керівник президентського секретаріату Олег Рибачук виступає у ролі хлопчика на побігеньках у бідолашних Сергія Лещенка та Романа Скрипіна, які потрапили до «чорних списків». Перший «мочив» Тимошенко ще на 5 каналі, другий ледь не щодня «мочить» її у шанованій в часи Гонгадзе «Українській правді», яка швидко втрачає репутацію солідного видання.

Яка країна - такі й політики та журналісти! Свободу слова душать не «темники», її добровільно продають ті, хто мав її відстоювати. Ось вам і «четверта влада»! 

Я проти запропонованої Рибачуком та Найємом ініціативи, що викликала захоплення в Отара, - ставити на ток-шоу питання від журналістів, які спроможні самі пробити будь-який мур і використати це як додатковий засіб піару. Чи не ліпше було б наділити цим правом журналістів з  регіональних медіа, що зазнають жорстких утисків від тамтешніх політичних держиморд?   

Пані, на вихід!

Мені незрозуміло, чому на ток-шоу у ролі арбітра постійно присутній, за висловом пана Отара, «найпересічніший громадянин» (за гендерною ознакою - громадянка). Вона ж Голова (в  авторському правописі ще й з великої літери) Асоціації медіаюристів Тетяна Котюжинська. Вона ж нібито виконує в ефірі «Шустер livе» роль гаранта відповідності змісту висловлювань  вимогам законодавства про вибори.

В останній програмі Котюжинська переривала попередженнями намагання прем'єра поставити на голосування питання «Можна чи не можна Януковичу красти в держави "Межигір'я"?» та «деякі подальші, не менш маніпулятивні висловлювання» (виділено автором). Та хіба це не проблеми, що мають життєве значення для суспільства, враженого корупцією та здирництвом?

Чому ж та пані затикає рота іншим під тим приводом, що агітацією та контрагітацією займатися заборонено. Мені байдуже, хто встановлював ці безглузді правила, якщо вони взагалі існують. Невже у розпал президентської виборчої кампанії краще сперечатися про жіночі туфлі на високих підборах та про чоловічі черевики з крокодилячої шкіри? Хоча в Україні це, зрештою, теж політична тема.

Репліка Юлії Тимошенко пані з незрозумілим статусом «Ви хто? Ви що, присутні на всіх ефірах - тут, на "Інтері", на ICTV...? Ні? І що, це не пов'язано з тим, що канал належить Партії регіонів?» чомусь викликала роздратування у пана Отара. Як на мене, то вона цілком доречна. Можна було б спитати й про інше: де була претензійна пані Котюжинська, коли 28 вересня на тому ж каналі  ТРК «Україна» «регіональниці», порушуючи елементарні моральні й етичні норми, «мочили» Юлію Тимошенко так, що навіть їхній зазвичай безсоромний однопартієць Азаров від сорому очі опустив долу?

Що  це за «апендикс» до тележурналістики, невідомий у жодній цивілізованій країні світу? Чи це, бува, не радянський цензурний «Главлит», що відроджується у публічному варіанті? Тож чи не ліпше відразу видалити його хірургічним методом?

З паном Отаром можу погодитися хіба що в одному: гострі питання має ставити господар студії - ведучий. Та в умовах «свободи слова» в Україні це - фантастика.

Схоже, що інтелігентний Отар Довженко приєднався до тандему не вельми галантних «джентльменів», що методично «клюють» тендітну жінку, яка несе на собі тягар економічної кризи і, по суті, єдина в українському політикумі займається конкретними справами. Це зрозумів навіть  Лукашенко, який під час візиту до Києва побажав Юлії Володимирівні вийти з боротьби з ними «цілою і неушкодженою».

Не важко збагнути, чому пан Отар не розуміє очевидного. Він - запеклий антиюліанець на підсвідомому рівні і, що б не казала і не робила Юлія Тимошенко, йому все буде не до смаку.

Стаття «Юля і ми» - емоційна й поверхова. В ній висловлене власне ставлення автора до певної особистості. Вона не дотична до складних суспільних проблем України і тим більше можливих шляхів їхнього вирішення. Отже, яка цінність статті?

Фото - www.politsovet.info