Поправте мене, якщо помиляюся, але, здається, Оксана Байрак - чи не перший український кінорежисер, яка стала ведучою телевізійної розважальної програми. З 31 серпня щотижня з понеділка по четвер о 20.00 на каналі СТБ почалося «знайомство-шоу» (dating show) «Давай одружимось!». Це купований російський формат, адаптований для українського глядача зусиллями компанії Film.Ua.

Щоби позбавити себе і вас зайвої потреби докладно пояснювати, що відбувається протягом 45 хвилин у кожному випуску, відсилаю всіх зацікавлених до генерального продюсера Film.Ua Алли Липовецької, котра вже дала потрібні пояснення. Бо насправді далі мова піде не про втілення формату, з російською версією якого широкий український глядач навряд чи знайомий, а отже, не потребує порівнювальних характеристик. Враховуючи, що «Давай одружимось» уже має перші показники, треба спробувати розібратися, а що ж саме нам пропонують спожити. І хто пропонує.

Серед різних неписаних правил хорошого тону, якими користуються українські журналісти та аналітики «від культури», є одне: про фільми Оксани Байрак писати і говорити або погано, або нічого. Бо на критику вона, кажуть, ображається, тож для чого ображати людину? Хоча вітчизняне культурне середовище насправді повинно їй добряче подякувати: це ж Оксана Байрак три роки тому зробила всім прекрасний подарунок - фільм «Аврора», який став, можна сказати, легітимним об'єктом для критики, коли треба навести приклад того, як не треба втілювати амбіційні проекти. І, будемо відверті, кіно справді... не того. Проте не було б «Аврори» - не було б поганого зразка.

Але критики якось забувають: усе, чим займається режисер Оксана Байрак, має інший, непомітний бік. Наприклад, чомусь зовсім не береться до уваги обставина, що саме цей режисер із 1992 року по сьогодні незалежно від того, а якій кризі перебуває кінематограф і кіновиробництво, здається, жодного року не була в простої. Кіно - витратний бізнес, і раз цьому режисеру довіряють робити такі витрати - значить, Байрак довіряють взагалі. Вона за цей час давала роботу майже всім українським акторам і, між іншим, продовжує її давати. Її фільми, котрі ваш автор дивитися не може, і мою думку поділяють навіть затяті шанувальниці всіх ста романів Дар'ї Донцової, тим не менш, регулярно показують пасажирам поїздів, автобусів та маршруток міжміського сполучення, а також у літаках та по різних телевізійних каналах на 8 Березня («Аврору» тепер - під чергову календарну річницю Чорнобиля). Нарешті, серед піратських DVD на Петрівці можна знайти збірник під назвою «Фільми Оксани Байрак», а ринок піратських DVD жорстокий: того, що не користується хоч якимсь попитом, на піратських дисках не продаватимуть.

Таким чином, можна говорити про щось на зразок феномену Оксани Байрак в Україні: попри тотальне, навіть часом демонстративне несприйняття, вона, ніби існуючи в паралельному світі, лишається продуктивною і не враховує жодних, навіть справедливих зауважень на адресу своїх фільмів.

Все це я пишу зараз для того, щоби спробувати пояснити хоча б собі, чому, обираючи ведучу «знайомство-шоу», продюсери зупинили свій вибір саме на персоні режисера Оксани Байрак. За 45 хвилин треба змоделювати необов'язкову мелодраму і стати її модератором. Вправних модераторів серед жінок багато. Але моделювати та модерувати мелодраму одночасно, при цьому в будь-якій ситуації відверто грати на жіночому полі та ненав'язливо робити все можливе для того, щоби жінка сто разів подумала, перш ніж обтяжити себе чоловіком, може, як мені здається, тільки Оксана Байрак. Хоча взагалі її формат - це не «Давай одружимось», а щось типу «Я сама». Свою думку готовий обґрунтувати на основі побачених серій проекту.

Кількома реченнями нагадаю мету шоу. Є дві самотності, котрі хочуть зустрітися. Найвідчайдушніші розміщують анкети на спеціальному сайті. Чоловіки обирають жінок, жінки - чоловіків. Потім претенденти знайомляться в студії, розказують про себе, намагаються справити одне на одного по можливості хороше враження, тому найбільш очікувана частина програми - сюрпризи. Самотня бізнес-леді виконує для чоловіка експресивний танець живота. Професійна піарщиця пригощає мужчину суші. Тусовщик, аби вразити жінку, заводить у студію поп-групу «4 королі». Старша жінка годує опасистого дядька медом із ложечки. Словом, кожен, хто хоче знайти собі пару, готує такі сюрпризи, які підказує йому особиста фантазія.

Проте складається враження: саме ведуча зовсім не зацікавлена в тому, щоби під кінець програми склалася пара. Якщо знайомство в студії двох самотностей лише вечерею в ресторані й обмежиться, все одно якийсь час ці люди будуть потрібні одне одному. Тим більше не секрет, що самотніх жінок набагато більше, ніж самотніх чоловіків, і це - не лише в Україні. Ситуацію треба виявляти: самотність - це недобре. Але загальна налаштованість Оксани Байрак така, що насправді жінкам чоловіки не потрібні, а страшніше за цих грубих волохатих чудовиськ - хіба що атомна війна (чи аварія на ЧАЕС, наслідки якої показані в її фільмі «Аврора»).

З реплік, котрі ведуча в якості модератора подає учасникам програми, стає зрозуміло: мужчина - це той, хто проживає день від бутерброда до котлети. Це такий собі вічний спиногриз, який валяється на дивані перед телевізором, хлебче пиво, матюкає футболістів за погану гру, відригує і постійно чеше неодмінне пузце. Тоді як жінка заради такої ось потвори щодня крутиться, мов та білка в колесі, віддаючи його бутербродам, котлетам, пиву і пузцю свої найкращі роки. Бо, бачте, їй соромно бути самою - отакий стереотип.

Жінкам, які прийшли в студію з надією познайомитися з чоловіком після кількох невдалих спроб попереднього спільного життя, Оксана Байрак радісно повідомляє: «Як це смачно, коли говориш мужчині: "Ти для мене ніхто!". Або під час пригощання суші проводить паралелі: «Чоловік - це імбир! Спочатку не подобається, потім розпробуєш - і то виходить на любителя». І жінки різного віку, котрі прийшли в пошуках можливої пари, хто - мимоволі, але більшість - все ж таки з великою охотою підтримують ведучу, навіть розвивають подібні теми. Як би не склалася конфігурація в студії кожного окремого разу, жінки все одно постають ображеними, а мужчини - тими, хто їх ображає і мусить постійно вибачатися.

Згоден, це шоу - не для мене. Так само, як фільми Оксани Байрак мені не адресовані, бо я - чоловік із іншими вподобаннями, до того ж схильний, визнаю, до сексизму. Але в такому разі що роблять на цьому шоу інші чоловіки? Адже ведуча дає зрозуміти: вони тут ніхто. А якщо не вірять - то в один прекрасний день їм про це зі смаком повідомлять. Оксана Байрак може поговорити з жінкою в студії по душах, як із близькою подругою, навіть вживаючи таке близьке кожному жіночому колективу слово «дєвочкі». Вона щиро поцікавиться, чи не розчарувала жінку перша близькість, обрушить весь свій праведний гнів на тих невдячних самців, котрі дозволяли собі розпускати руки, і пожаліє молоду даму, чиї попередні мужчини бухали. Тоді як до чоловіків вона настільки сувора, що здається: ще трохи, і комусь із тих, хто шукає пару, доведеться вислухати сакраментальну фразу: «А ты скажи спасибо, козел, что тебя вообще позвали!».

Аби уникнути нехарактерного вже для мого досить дорослого віку максималізму, готовий визнати: можливо, чоловіки заслужили таке ставлення до себе з боку радикально налаштованої на визвольну боротьбу жіночої аудиторії. Проте в такому разі самим жінкам цікавіше було б обговорювати всі недоліки протилежної статі в студії, де чоловікам місця немає. Щось типу «Свободи слова», тільки обговорюється не політика, а незадовільний процес інтеграції жінки в сучасне суспільство. Причому «чоловіче» шоу аналогічного налаштування неможливе: чоловіки, якими б вони чудовиськами не були, ніколи не дозволять собі щовечора в прайм-таймі публічно применшувати роль протилежної статі в своєму особистому житті.

І те, що під кінець кожного випуску «Давай одружимось» складається пара, в світлі викладених вище спостережень виглядає подвигом: мабуть, чоловіки - це той імбир, який все ж таки варто спробувати. Та й закони мелодрами, в яких Оксана Байрак спец, теж вимагають такого фіналу. Значить, жінки, ми з вами потрібні один одному...

Фото - focus.in.ua