Ми хочемо в Європу. По-різному. Товарами, послугами, людьми. Європа нас не хоче. Особливо активно – в тому випадку, коли товари жорстко конкурентні. Послуги якісні і дешеві. Люди розумні і професійні. Така от вона, Європа – звикла дбати тільки про своїх і своє. Особливо це відчутно, коли йдеться про сфери багатомільярдні. До них, і по праву, відноситься телебачення та шоу-бізнес. Тут, крім загрози своїм мільярдам євро, Європа одразу відчуває ще одну реальну загрозу – своїй інформаційній та культурологічній безпеці. Тому потрапити на європейські національні телевізійні канали українським професіоналам і їх шоу-бізнесовому та телевізійному продукту врай важко. Для знервованих: я про Європу, яка обмежується не Воркутою згори і казахськими степами знизу, – я про інші терени, іншу атмосферу та іншу спільноту.

 

Але українська держава, хоч що б там не казали, про своїх громадян дбає. Не дуже помітно, не дуже з розголосом, але цілеспрямовано. От і про вихід українського до люду європейського держава наша подбала. Ми з вами обіймаємо місце у потужній професійній спільноті – Європейській мовній спілці. Членствує там Національна телекомпанія України – найпотужнійший вітчизняний телемовник і телевиробник. Крім гуманітарного і культурологічного спрямування (спорт, новини, фільмові проекти тощо) Європейська мовна спілка опікується і грандіозними видовищними телевізійними проектами: всі вони за традицією мають у назвах ім’я найстарішої європейської телевізійної забави – «Євробачення».

 

Так от, «Євробачень» котиться європейськими телевізійними каналами уже четверо: наймогутніше – конкурс європейської пісні, цікаве та несподіване – танцювальний конкурс, веселе та подекуди кумедне – дитячий пісенний конкурс, вишукане та елітне – юнацький конкурс класичної музики. Всі ці шоу бачить і український глядач. Участь у всіх цих конкурсах дозволяє Україні потрапити в прайм-тайм десятків провідних європейських телевізійних каналів. І продемонструвати свій справжній рівень – інтелектуальний, творчий, духовний. Рівень той (за деякими винятками) – достойний і високий. Демонструють українці рівень у піснях від профі та в дитячому щебеті, танцювальних па особистостей та у вишуканих рухах музичної класики. Демонструють фантастичній аудиторії – від десятків мільйонів телеглядачів (дитяче та танцювальне змагання ) до більш ніж 150-мільйонної аудиторії пісенних перегонів. І все це – з гарантованим суперрейтингом! І все це – з гарантованою якістю виготовлення кінцевого телевізійного продукту. Зі світового рівня декораціями, світлом, звуком, доволі професійною роботою телевізійників. Навіть у Великій Британії, яка регулярно і з ганьбою займає останні місця на пісенних «Євробаченнях» останніх років, Бі-бі-сі констатує : рейтинг фантастичний! І повірте, що той «рейтинг» – це не потуги «правильно виміряти» у вітчизняному аудіовізуальному просторі. Принагідно зазначу – жодна вітчизняна телекомпанія не забезпечує такий рівень «виходу в Європу» українського видовищного продукту. Жодна.

 

Крім ефектних зовнішніх євровізійніх векторів НТКУ може спокійно і впевнено забезпечити, на основі цих проектів, також потужний стрибок у вітчизняному гуманітарному та аудіовізуальному просторі. Адже професіонали, і не тільки вони, розуміють: участь представника нашої держави у кожному з європейських конкурсів потребує потужного і вкрай професійного загальнонаціонального відбору. Відбору за право представляти не себе коханого(-ну), а нашу країну за кордоном. Відбір цей має бути прозорий, зрозумілий, із жорсткими критеріями. Кожен такий відбір – це робота сотень композиторів та звукових студій (а значить – тисяч українських професіоналів), це сотні нових оригінальних пісень та танцювальних композицій, сотні якісних фонограм та десятки нових сценічних імен та образів!

 

Має запрацювати нарешті створений технологічний і творчий механізм вітчизняного шоу-бізнесу. Запрацювати і набрати потужні оберти. Крім музичних і шоу-бізнесових справ кожний такий відбір – це як мінімум повномасштабні телевізійні програми, відзняті в областях або в регіонах нашої держави, багатоетапний загальнонаціональний телевідбір та фінальні телеконцерти. А перед Новим роком або під час свят – теле-гала-концерт найкращих на кожному конкурсі у прайм-таймі! А ще – низка телевізійних інформаційних сюжетів та розважально-документальних «щоденників відбору».

 

Тобто, кожен конкурс являє собою цілісну багатоетапну телевізійну загальнодержавну акцію. А це значить – ефективну рекламну компанію. Акція ця – з багатогодинним і багаторазовим виходом у прайм-таймах на найпотужнішому загальнонаціональному телеканалі. Та ще й із повторами вдень і вночі! Тобто: ефір, ефір і ще раз ефір! І ефір для гарантовано багатомільйонної аудиторії. Чи не цього катастрофічно бракує українським музикам? І це тільки покази національного відбору. Вінчають усі чотири піраміди – євровізійні шоу в прайм-таймі найбільших і найпопулярніших телеканалів десятків країн Старого світу і навіть Африки та Австралії!

 

Всі «Євробачення» ( і загальноукраїнські, і європейські), які виходили в ефір НТКУ, мають беззаперечно високу і повністю безконкурентну глядацьку аудиторію також і в Україні. Комерційні конкуренти НТКУ розуміють безперспективність потуг... і просто заповнюють цей час в ефірі банальним кінопоказом. Уже багато років... Ті, хто намагається посперечатися, програють. Навіть за умов повної мовчанки і відсутності тотального анонсування «Євробачень» в ефірі Першого національного. Та чого гріха таїти – взагалі будь-де! Навіть за умов «істеричного нагнітання» конкурентами «типу глядацького інтересу» всіма методами (у непродажних друкованих ЗМІ, зовнішньому анонсуванні на вулицях і в метро, через внутрішній «підігрів» у власному ефірі і в ефірі поруч). Результат у підсумкових сухих рядках із останніми «фронтовими вимірюваннями»: «Фабрика зірок» – «Танцювальне Євробачення» 0-2 (і незарахований «чесними суддями-вимірювальниками» пенальті). Джерело цифр – «Детектор медіа». Без коментарів.

 

Коментарів потребує інше. Скажу модними словами: потребує аналізу, точніше розголосу, «інвестиційний клімат», створюваний останніми роками навколо роботи Національної телекомпанії. Хто тільки не «повідомляв» зацікавленим вітчизняним рекламодавцям протягом 2005-2008 років про «закриття», «реорганізацію», «перетворення», «вивчення необхідності існування» і т. п. Національної телекомпанії в Україні. Дрібні, середні і дуже дебелі чиновники, посадовці, колишні, нинішні і майбутні депутати… І на додачу – садять на голову співробітникам Першого національного ще й керівників, з дозволу сказати, президентів НТКУ. Призначають у різний спосіб і з різною метою. Кого – над грошима київського «Євробачення» шулікою покружляти. Кого – над держзамовленням тихесенько руки погріти! Причому з їх приходом «усе» має статися практично завтра: от «мене призначили і через три місяці...», «я прийшов і до осені...». І де воно «те все», і де вони «всі»? Шкода тільки, правоохоронні структури куняють – адже десятки мільйонів державних бюджетних гривень уже пішли в потрібному напрямку і не повернуться!

 

А колеги з Першого національного продовжують виконувати свою роботу. Професіонали домовляються під чесне слово з іншими професіоналами і творять програмний продукт. Якісний, наскільки сил вистачає. Роками – без цивілізованого, коректного і зрозумілого фінансування. Для довідки: за останніми даними, які маю, з 1996-го по 2002 рік заборгованість по фінансуванню державного аудіовізуального сектору становить більше ніж 235 000 000 гривень. І це лише тотальне невиконання Законів України «Про бюджет...» різних років. Із урахуванням інфляційних процесів мова сміливо може вестися про півмільярда! А на додачу до всього – рекламні надходження на рахунки НТКУ за ці роки стали катастрофічно падати. Телепродукту світового рівня більшає, а грошей меншає. І чого б це раптом? Зверніть увагу: з огляду на попередні абзаци написаного, розмови про начебто погану якість телепродукту в ефірі НТКУ і «невміння виробляти конкурентні програми» просто смішні. Адже євровізійний продукт супер’якості вироблений не тільки колегами з Мельникова, 42, але й колегами з Європи. І найбільший рейтинг він має як у Європі (справжній), так і в Україні. А грошей – катма! Щось тут із логікою. Така собі маленька внутрішньоукраїнська корпоративна змова. Змова над рекламною тацею вагою в мільярд! Чимось тут пахне...

 

Але професіоналам – своє робить! Очевидною і нагальною є потреба виокремити в Національній телекомпанії України євровізійні проекти в спеціалізовану фахову потужну телевиробничу структуру. Вочевидь, це має бути або дирекція, або творче об’єднання. На чолі цієї структури має постати окремий віце-президент НТКУ та директор – головний продюсер. Звісно, це мають бути професіонали. Проекти мають стати зрозумілими і прозорими для громадськості та фахівців – гра має йти за сталими та чіткими загальноукраїнськими правилами (звичайно ж, із урахуванням вимог Євроспілки). Серед іншого це означає сталу і довголітню структуру проведення кожного з національних відборів на євроконкурси. Про все це потрібно публічно і неодноразово повідомити всіх – і професіоналів, і телеглядачів. Професіонали готуватимуться довго, спокійно, цілеспрямовано. Фахівці творитимуть дизайн, декорації, світло, спецефекти, фонограми. Глядачі чекатимуть у заздалегідь повідомлений час, із певним настроєм.

 

Така система дозволить вибудувати роботу зі спонсорами на багато років уперед. Фінансування у межах бюджету НТКУ має здійснюватися за окремими кошторисами, які мають бути профінансовані як пріоритетні, до того ж протягом року, а не 29 грудня! Наявність зрозумілої і чіткої системи фінансування чотирьох загальнонаціональних євровізійних проектів дозволить поступово сформувати та здійснити потрібні технічні й технологічні переозброєння для створення сучасного українського телепродукту: світло, звук, спецзасоби, телевізійне обладнання. Потрібно нарешті спокійно і розважливо прийняти рішення і щодо виробництва супутнього продукту: аудіо- та відеоносії, символіка і т. п. Все це працюватиме на загальний імідж як телекомпанії і Першого національного, так і окремих проектів і підрозділів. Такі підходи дозволять наповнити телепрограми і технічно, і творчо. Здавалось би, зрозумілі і прозорі речі, які, утім, протягом багатьох років чомусь не робляться.