Гай-Крістіан Рітчі-Андерсон – інженер гангстерських душ, співець Лондона
У Гая Рітчі, видатного британського кінорежисера сучасності – важке життя. Відповідальність, яку кладе на його плечі шлюб із Мадонною, можна порівняти хіба що з нелегкістю посади Папи Римського: кожен твій крок прискіпливо відстежується, надлюдяність очікується від тебе чи не щодня і в усьому, що ти говориш і робиш, намагаються відшукати прихований, найчастіше моралізаторський, сигнал. А ти – просто здібна людина, яка опинилася на верхівці певної соціокультурної піраміди. Точніше, ні: ти – складно здібна людина, яка опинилася на верхівці піраміди, яку сама протягом років будувала.
.jpg)
Він героїчно протистоїть світові, який намагається применшити його до обсягів містера Чікконе і покірно приймає стусани долі, яка незрозуміло чому дає низькі касові збори саме тим його фільмам, де одну з ролей виконує сама місіс Рітчі. Він, попри все, говорить: «Я знаю, що я добрий кінорежисер. Я знаю, як робиться якісне кіно».
.jpg)
Гай Рітчі не знімає блокбастерів, а натомість майже артхаузні фільми, в яких, окрім злочинців, що ідуть шляхом комічних пригод до примарної перемоги, як правило у вигляді якогось матеріального зиску, головний герой завжди один – Лондон, з його блискучою вилощеною спинкою і забрьоханим багнюкою животом. Цей Лондон – несправжній, він складений зі шматочків розкиданих у різних кутках пазлів: звідкись взято брудну вулицю, звідкись розкішний автомобіль, звідкись чоловіка в шубі і золотих кільцях, який може виявитися наркоділером або реп-музикантом, звідкись – жінку-вамп на нереально довгих ногах, звідкись – жменю зброї, і з усього цього Рітчі складає свій казковий Лондон, зі злими чаклунами, принцами на білих конях та принцесами, яких треба негайно врятувати.
.jpg)
Найновіший його фільм – «Рокнролла» – вийшов на екрани Лондона кілька тижнів тому, отримав традиційну частку скепсису від тих кінокритиків, які не можуть відокремити Гая від Мадонни, але і достатню (ура!) кількість позитивних відгуків від тих, хто розуміє, що він таки справді робить гарне кіно.
«Рокнролла» – фільм про те, як кілька дрібних гангстерів випадково втрапляють у гру з набагато вищими ставками за ті, до яких вони звикли, викрадають небезпечно великі суми, кілька разів висять на волосинці між життям і смертю, закохуються, розкохуються, встановлюють нарешті справедливість і, взявши собі відносно скромну частку чесно награбованого, повертаються до дрібногангстерських розкладів. І так, у цьому фільмі справді є російські герої. Один із них – блакитноокий мільярдер Юрій із триденною щетиною, якого ми вперше бачимо на тлі його власного стадіону одного з лондонських футбольних клубів.
.jpg)
Схожість Юрія на одного відомого російського мільярдера, який придбав один відомий лондонський футбольний клуб, – пародійна, і решта фільму – також. Рітчі висміює всіх героїв, але водночас ділить їх на хороших і поганих, і ми, глядачі, любимо хороших і не любимо поганих. І правильно робимо, бо в кінці всі погані зникають, а лишаються тільки хороші, і ми виходимо з кінотеатру з почуттям встановленої казкової справедливості, як діти, яким мама, читаючи на ніч історію про Білосніжку та її невгамовних гномів, тішаться від найостаннішого рядочка найостаннішої сторінки: «І жили вони потім довго і щасливо!».
.jpg)
У Лондоні, який ніжно знімає Рітчі, НЕ жити довго і щасливо просто неможливо. Особливо якщо ти романтично налаштований гангстер, який блукає вулицями Сохо, залазить у лімузин до інших знайомих гангстерів, просто щоб перетерти про пару важливих справ, а потім іти собі грати в карти у підпільному гангстерському клубі.
.jpg)
Візуально фільм – винятково красивий. Знятий у коричневато-чорних тонах, він починається з довгої мускулястої спини самого Рокнролли (це слово «rock-n-roller» – тобто, рок-музикант, але вимовлене з типово лондонським акцентом, який схильний до випускання приголосних і однозначно не товаришує з кінцевим «р»), який дістає з задньої кишені джинсів пістолет, натискає на спусковий гачок і... пістолет виявляється запальничкою! Ось і налякав-надурив уперше за фільм, радісно хихотить Рітчі за кадром. Він зробить це ще неодноразово, але під кінець ви вже розслабитеся, бо будете знати, що у цій казці переможе добро, хоча і гангстерське.
.jpg)
Є майже барокова сцена на лондонській вечірці, де підступність і зрадливість нагадує шекспірівських героїв. Шекспірівською лірикою бринить і печальний підсумок від росіянина Юрія: «Краса – жорстока пані». Через кілька секунд після цього він знищить одну таку жорстоку красу.
.jpg)
Фільм багатий на звуки, передовсім на мову. Рітчі і раніше грав із акцентами – у «Снетчі» Бред Пітт грав ірландського боксера, який говорив так, що лондонські злодії не могли його зрозуміти. У «Рокнроллі» головний герой – шотландець із «р» твердим, як і його протестантська мораль, інший головний герой – старий кокні, з плямкаючими вставними щелепами, а росіянин Юрій тішить своїми «х» і «з» і не збирається ні під кого підлаштовуватися.
Музики Мадонни у фільмі немає, натомість є найсучасніші рок-доробки у вигляді британських «Сабвейз» та шведських «Хайвз», і щедрі порції класики 60 – 70-х у вигляді «Клеш», «Саєнтистс», Лу Ріда і Ванди Джексон.
Є у фільмі символічний золотий ключик – так звана щаслива картина, яка спочатку належить тому ж таки Юрію, а потім переходить із рук у руки, позначаючи, кому в цій частині фільму справді щаститиме.
.jpg)
«Часи змінюються», – оголошує росіянин Юрій, перш ніж скалічити старого кокні (нам його не шкода, він поганий), намагаючись повернути собі «щасливу» картину. Потім виявляється, що Юрій поквапився з такою заявою: фільм закінчується молодим кокні в елегантно зшитому англійському пальто, який отримує «щасливу» картину від кокні середнього віку.
Часи змінюються, а Лондон і далі надихає Гая Рітчі на казки, і він знімає їх на плівку, як справжній добрий кінорежисер, який знає, що таке якісне кіно. А ось невелика екскурсія Лондоном від самого Гая Рітчі, якому ми повіримо навіть якщо він скаже, що Дід Мороз є, а свині – літають:
Катерина Хінкулова, Українська служба Бі-бі-сі
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
5
Колега
5764 дн. тому
Катерино, я інколи замислююся, ЗА ЩО вас працевлаштували в Лондон на Бі-Бі-Сі, й через це Україна і "Телекритика" повинні страждати, читаючи ваші постмодерністські опуси з дитячими винаходами велосипедів? :-))) Ну не повірю, що ось так просто ви вигулькнули в культурно-ментальні гуру України тільки через банальне знання англійської на рівні TOEFL!!! Ну нема ж у вас, Хінкулова, ані досвіду життєвого, як у Скофенко, ані таланту, як у Пиркало, ані розуму, як Куликова, ані бодай респектабельності, як у Громницького... І нашо оце писати про нісенітниці? Ото краще ведіть собі вечірні радіостудії! Добре, що тембр вашого жіночого голосу і стиль ведення адекватно відповідають потребам сучасного радіо... Але ж не пишіть більше! Благаю. Не руйнуйте імідж Хінкулової! :-)))
J.B. Lanois
5901 дн. тому
Слабенький режисер, одна випадкова удача, решта - recycling.
Про Гая Ричи немного правильно пишешь,его я уважаю, может и тя зауважаю, может еще что хорошее напишешь))))
5901 дн. тому
от
5901 дн. тому
От я ее спрашиваю-спрашиваю, внучка ли она толстого Лёни Хинкулова с Костёльной из дома с обнявшимися музчинками? Деда ли еёйный так хорошо начал писать про киевские точки литклассиков?А она ни бе не ме...подозрительно...может, точно гастарбайтерша-наследница?...Может, киянам чего накапала в стаканчик и решила вопрос?...Не томи!..
русская из Англии
5901 дн. тому
Скажите, Хинкулова - это ваша фамилия или по мужу? Не ожидала от молдаванки интереса к таким темам.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
