Київ у світлі історії і телепроектів
Визнаю: в мене не було наміру встрявати у дискусію з приводу проекту «Великі українці». Зрештою, ця стаття не стосується проекту, вона скоріше доповнює зміст статті Сергія Грабовського «Улюблений експерт наших телепроектів: Табачник forever», у якій автор викладає свій погляд стосовно окремих сторінок історії воєнного Києва. Я також спробую торкнутися цієї теми, але у світлі документів, які довший час залишалися невідомими українцям, що жили в Україні, але без яких неможливо відтворити один із найдраматичніших періодів історії нашого міста. Також не маю наміру полемізувати із Дмитром Табачником, який, на мій погляд, свідомо зайняв позицію апологета радянської історіографії, а тому будь-які апеляції до нього – це марнування часу.
Під час війни Київ був одним із багатьох осередків національно-визвольного руху, який справедливо асоціюється з діяльністю націоналістичного підпілля, зокрема боротьбою Організації українських націоналістів. До Києва перші члени ОУН нелегально прибули у двадцятих числах вересня 1941 року, коли тут ще перебували частини Червоної армії. Згодом до столиці прибуло більше сотні українських націоналістів.
Київ зустрів українських патріотів багатьма зруйнованими більшовиками будинками, голодом і холодом, який посилювався з наближенням зими. Ситуація ускладнювалася й тим, що німці не були зацікавлені у нормалізації міського життя. А тому основний тягар у відбудові Києва, налагодженні роботи його комунальних служб, забезпеченні мешканців продуктами харчування та дровами взяли на себе українські націоналісти. Вже на четвертий день після зайняття німцями Києва було створено Міську управу, яку спочатку очолив професор Оглоблін, а згодом інженер Багазій. Саме на плечі останнього ліг важкий обов’язок відродити зруйнований більшовиками Київ.
У жовтні почалися відновлювальні роботи. Так про це згадує очевидець Федір Гайовий: «Праця тут кипить жваво, всі горнуться і працюють. Київ – місто дуже чудове, однак більшовики лишили на ньому свою печатку. Це – знищення міста взагалі: вулиці й хідники погані й ненаправлювані, фасади домів запущені й необновлювані, бо населення міста не мало грошей і на мінімальні потреби життя. Чудові київські старовинні церкви також понищені: хрести й бані порозвалювані, а церкви перемінені на приватні доми або на клуби... Тепер всі церкви очищуються від більшовицького барахла й в скорому часі будуть повернені українському народові. Вже в Андріївському соборі на крутому березі Дніпра відбулося святочне висвячення собору й відбуваються в ньому щодня Служби Божі при масовій участі народу» (На зов Києва. Український націоналізм у Другій світовій війні: Збірник статей, спогадів і документів / Зредагув. К. Мельник, О. Лащенко, В. Верига. – К.: Дніпро, 1994. – С.191).
У листопаді розпочалося навчання у київських школах. Загалом було відкрито понад 70 загальноосвітніх шкіл і загальноосвітніх гімназій. Відновилося навчання у Свято-Володимирівському університеті. При цьому слід підкреслити, що всі школи та вищі навчальні заклади забезпечувалися кваліфікованими українськими кадрами. Ось як про це писалося на шпальтах газети «Українське слово», яка виходила на той час у Києві: «Всього в Києві є 67 загальних шкіл-семирічок, 4 чотирилітки і 24 гімназії, з них 10 чоловічих і 14 жіночих. Крім того мають бути відкриті спеціальні професійні школи, що будуть готувати фахівців середньої кваліфікації. Гімназії і професійні школи розпочнуть навчання пізніше, бо відповідні програми для них ще не повністю опрацьовані. При кожній загальній школі відремонтовано кухню і їдальню для гарячих сніданків. Відділ постачання має ближчими днями забезпечити школи необхідними продуктами. Відділ освіти Міської управи провів велику роботу щодо підготовки шкіл до початку навчання. Але ще багато важливих завдань стоїть перед ним. Українська нація вимагає від нього ґрунтовної наполегливої праці в справі національного виховання молоді». (Українське слово. – 1941. – 5 листопада.).
У кооперативних формах відроджувалося приватне підприємництво та профспілковий рух, зокрема, було засновано Всеукраїнську кооперативну спілку та профспілку. На культурній ниві, окрім Спілки письменників, діяли Спілка образотворчих мистців, Спілка музик, Спілка лікарів і медичних працівників, Спілка інженерів тощо. Для координації церковного життя було створено Церковну раду Української Автокефальної Православної Церкви. Досить плідною була робота Українського Червоного хреста, який опікувався полоненими українцями та надавав посильну матеріальну допомогу українській інтелігенції. Значна увага приділялася молоді. Зокрема, було засновано мережу молодіжних організацій спортивного товариства «Січ», яке вело роботу з фізичного та патріотичного виховання молоді. ОУН таємно залучала до співпраці українських військовиків. З цією метою було засновано військовий клуб імені гетьмана Полуботка.
Окремо слід зупинитися на культурному і духовному відродженні столиці, яке безпосередньо пов’язане з діяльністю визначної української поетеси, чільного діяча ОУН Олени Теліги. Олена Теліга прибула до Києва у складі перших похідних груп ОУН й одразу ж активно включилася в організаційну роботу з налагодження повноцінного культурного і духовного життя столиці. Насамперед вона відшукала у місті відомих київських письменників та організувала Спілку українських письменників, її авторитет у середовищі української інтелігенції був настільки вагомим, що Олену Телігу одностайно обрали головою Спілки. Секретарем став поет-закарпатець, член ОУН Іван Ірлявський. Усім членам Спілки були видані друковані посвідчення.
Олені Телізі доводилося не лише організовувати культурне і літературне життя, а й дбати про соціальний захист письменників, які не тільки не мали умов для творчої праці, а й голодували, часто хворіли. Вона організувала при Спілці їдальню для допомоги найменш соціально захищеним письменникам і поетам. Неодноразово Олена Теліга зверталася до Українського Червоного хреста із проханням допомогти тому чи іншому письменникові. Щоб реалізувати свої завдання у сфері відродження української духовності, вона засновує й редагує літературний тижневик «Літаври». Часопис об’єднав довкола себе талановиту молодь. На його сторінках друкувалися заборонені радянською владою письменники і поети. Так, до грудневого числа «Літаврів» Олена Теліга підготувала матеріали про розстріляних у грудні 1934 року українських письменників: Григорія Косинку, Дмитра Фальківського, Костя Буревія та Олексу Близька. З «Літаврами» співпрацювали такі відомі митці, як Улас Самчук, Євген Маланюк, Олег Ольжич. Очевидці згадують про Олену Телігу не лише як про талановиту поетку й публіцистку, а й вимогливу редакторку. Вона не дозволяла вміщувати на сторінках тижневика жодні панегірики на честь нової окупаційної влади, дбала про естетичний та художній рівень творів, що з’являлися у виданні.
Важливу роль у духовному житті столиці відіграло видання газети «Українське слово», яку редагував член ОУН, поет Іван Рогач. Газета, що виходила 50-тисячним накладом і поширювалася далеко за межами Києва, несла правду про мету і завдання українських націоналістів, інформувала людей про останні політичні події, була речником української нації, яка боролася за свою державу.
Активним також було політичне життя столиці. У цьому велика заслуга Олега Ольжича, який одним із перших прибув у столицю й фактично був ініціатором та організатором усіх політичних заходів, що їх здійснювали в Києві ОУН та українські національні сили. Саме Ольжич виступив із ідеєю створення у Києві Української Національної Ради, яка згодом стала важливим державницьким інститутом поневоленої України.
Українська Національна Рада постала на початку жовтня 1941 року на велелюдних зборах у Києві. Очолив УНРаду професор Микола Величківський. За своєю структурою та політичною спрямованістю УНРада нагадувала Центральну Раду часів Української Народної Республіки. Це символізувало спадкоємність державницької традиції. УНРада складалася зі 130 делегатів, які представляли всі українські землі. Це не була однопартійна формація. До її складу увійшли члени різних політичних напрямів: від гетьманців до націоналістів. Керівним ядром стала Президія, до якої, крім професора Величківського, увійшли інженер Антон Баранівський, геолог Іван Дубина і член проводу ОУН Осип Бойдуник.
Окреме місце в українському житті Києва посідає діяльність Буковинського Куреня, який прибув до столиці восени 1941 року й затримався аж до осені 1942 року. Історія Буковинського Куреня, його становлення та боротьба також мають пряме відношення до діяльності Організації українських націоналістів.
Перед війною Буковина довший час перебувала під владою Румунії. У 1940 році внаслідок домовленостей між СРСР та Німеччиною буковинську землю окупувала більшовицька Росія. Це особливий період в історії Буковини, позначений жорстокими репресіями з боку радянської влади. Саме тоді Буковину перейменовано у Чернівецьку область у складі УРСР. Спротив новому окупантові чинила лише ОУН, яка посилила свою організаційну діяльність напередодні радянсько-німецької війни.
Після початку війни відділи ОУН перейшли до відкритих сутичок із відступаючими силами Червоної армії та чинили активний спротив румунській окупаційній армії, яка, як союзник Німеччини, вдерлася в Україну. Унаслідок таких дій у багатьох містах і селах встановлювалася українська влада. Однак на допомогу румунам прийшли німці, що змусило провід ОУН віддати наказ про реорганізацію бойових відділів ОУН. Зокрема, було сформовано три бойові групи: чернівецьку під проводом сотника Петра Войновського, підкарпатську під керівництвом Дарійчука (псевдо Сокіл) та у містах Вижниці й Кіцмані. Згодом усі групи об’єдналися у Буковинський Курінь, який очолив Петро Войновський. До складу Куреня входило близько трьох тисяч осіб переважно молодого віку, які вирішили боротися за визволення України, а свою діяльність вважали початком творення майбутньої української армії.
За наказом проводу ОУН Буковинський Курінь вирушив до Києва. Шлях пролягав через Бар, Вінницю, Бердичів, Житомир і Білу Церкву. У кожному місті, де буковинці залишалися на нічліг чи відпочинок, вони залишали своїх людей, які мали завдання організовувати осередки українського життя. До столиці Курінь прибув восени 1941 року. Насамперед керівництво Куреня в особі Войновського, двох старшин та двох підстарший з’явилося до УНРади. Сотник Войновський від імені Буковинського Куреня привітав голову УНРади Величковського і присягнув на вірність Українській Національній Раді як єдиноправному репрезентантові українського народу.
Ось як про це згадує сам командир Буковинського Куреня сотник Петро Войновський: «Про відбуття акту присяги мене попереджено О. Ольжичем та інженером О. Бойдуииком у моїй хаті, де вони перебували. Присяга в Академії наук, де містилося все керівництво Української Національної Ради. А відбувся акт присяги так: на площадці останнього поверху стояли всі члени Конститутанти України на чолі з вибраним головою проф. Миколою Величківським... Почесна сотня на чолі зі мною вмаршовує сходами вгору. На наказ сотенного: “Почесна сотня, струнко, почесть дай!” піднесено прапор Буковинського Куреня, і я від цілого Куреня склав присягу: “Присягаю в нашім святім Києві – нашій столиці в мойому імені і в імені вояків Буковинського Куреня Богові і українському народові та Українській Національній Раді вірно служити і життя віддати за українську справу. Так мені, Боже, допоможи!» (Городиський 3. Українська Національна Рада. – К.: Вид. дім «КМ Асасіетіа», 1993. – С.35).
У лютому 1942 року до Куреня приєдналося ще триста галичан та майже дві тисячі наддніпрянців. Очевидно, що буковинці не сиділи склавши руки, а одразу ж взялися до активного національно-державного життя. Частина з них виїхали у суміжні з Києвом області України, оскільки отримали доручення вербувати добровольців у майбутню українську армію. Окремі члени Куреня створили загони української поліції, яка дбала про порядок у Києві. Інші плідно працювали у Міській управі.
Яскравий спалах національного життя в українській столиці не міг бути непоміченим німцями. Чим далі вони просувалися на схід, тим жорстокішим ставав їхній режим на окупованих землях. Дуже скоро виявилося, що реальний спротив німецькій владі у Києві становлять лише українські націоналісти, які крок за кроком опановують тут ситуацію. Розпочалися масові арешти і розстріли. Першими від рук нацистів у Києві загинула група українських націоналістів на чолі з Романом Бідою. У середині грудня заарештовано групу працівників редакції газети «Українське слово» – Івана Рогача, Петра Олійника, Ореста Оршана-Чемеринського, Івана Кошика, Якова Шумелду. Перестало виходити «Українське слово». Натомість з наказу німців з’явилося так зване «Нове українське слово» з виразною пронімецькою спрямованістю. В очікуванні наступних арештів керівництво ОУН у Києві вирішує відправити зі столиці «засвічених» членів ОУН, зокрема Олену Телігу. Однак поетеса навідріз відмовилася покидати Київ. «Я вдруге з Києва не виїду», – категорично заявила вона, оскільки була переконана, що не має права покидати своїх друзів.
На початку лютого 1942 року прокотилася нова хвиля арештів і розстрілів. У Бабиному Яру знайшли свою смерть Олена Теліга та її чоловік Михайло Теліга. Там також поховані молоді тіла поета-закарпатця Івана Ірлявського, Івана Кошика, професора Костя Гупала. Від рук німецьких окупантів гинуть інженери Романов та Сиченко, проректор Київської політехніки, учасник визвольних змагань 1917–1919 років Тодот Черидниченко. Голову Київської облспоживспілки Бондаренка німці розстріляли разом із дружиною та дітьми. Лицарською смертю загинув провідний член ОУН Домазар-Діброва, який на стіні камери Лук’янівської в’язниці кров’ю написав: «Спливаю кров’ю – але не зраджу тайни друзів».
Історик Сергій Карамаш, старший науковий співробітник відділу інформації та використання документів Державного архіву м. Києва, вважає, що загалом у Бабиному Яру розстріляно 621 особу – членів ОУН. Тут загинули міський голова Києва Багазій, голови районних управ міста: професор Махиня, Євген Форостівський із дружиною, Руль, Чверда, інженер Романов, професор Лазорко. Жертвами німецького терору стали близько півтисячі членів Буковинського Куреня. Не жаліли нацисти українських священиків і монахинь. У Яру знищено архімандрита Вишнякова та протоієрея Павла. Як стверджує Сергій Кармаш, за підрахунками, які базуються на аналізі найновіших досліджень і джерел архівів, за роки німецької окупації у Бабиному Яру загинуло 100 тис. осіб, більшість із яких українці, росіяни, представники інших національностей, а також близько 40 тис. євреїв.
Ось така правда про український Київ під час війни. І цю правду не вдасться приховати нікому.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
15
Полковник
5819 дн. тому
Бендеры !!!!!!!!!!!!!!!!! Мой первый дед погиб на войне, второй востанавливал страну. Долбанные последователи ОУН и УПА Вам нет места не только в киеве а и на Украине. Перевожу. Геть срань та ганьба Українського народу з своїм викормишем Ющенко до своїх братів у живописну Канаду. Спочатку він батяню відмив, а потім фашистських прихвоснів до ветеранів хоче прирівняти. Мабуть ікаються апельсіньчики обколоті.
то ли ещё будет
5819 дн. тому
даааа, фашизируется украинская общественность, браво, Ющенко! вы превзошли своего отца - концлагерного провокатора, вас уже завхозом при газовой камере можно назначать
тупому сину
5820 дн. тому
Я здесь родился и вырос, буду жить здесь, козел, назло тебе. Какой бы убогой эта страна не была. Это я, работая не покладая рук, поднимаю экономику этой страны, чтобы ты, фашист, мог жрать и пить. Или ты своим украинским духом питаешься, убогий? Валил бы ты на свои полоныны и питался книжками Телини. Черт побери, и фамилия-то у этой тетки убогая.
Син України - До Бидла
5820 дн. тому
Наша зброя - український дух. Але тобі, бидло, цього не зрозуміти - для тебе існують лише примітивні тваринні інстинкти. Тварини теж живуть не заради "какой-то тупой национальной идеи" - вони живуть, щоб жерти, спати, трахатися і гадити. Але гадити на нашу землю ми вам не дозволимо. Збирайте речі, ваш маршрут - Валіза-Вокзал-Москва!
p.s. сыну
5820 дн. тому
Забыл спросить. А ворогив громыть будете вилами? Или раскопаете схроны УПАшные? Чем вам громыть?....ржунимагу......
опять сыну
5820 дн. тому
Я понял, ты на самом деле русский шовнист, который пишет всякую муть, чтобы русские ненавидели украинцев. Ведь правда, за что любить таких идиотов. Но если это не так, послушай взрослого человека, у которого есть и жена, и дети , и родители. Я живу для них, а не ради какой-то тупой национальной идеи, не важно - русской, украинской, казахской или туркменской. Короче, сынок, сходи к психиатру. Судя по твоим сообщениям, больничка по тебе плачет...
Син України
5820 дн. тому
Да кацапського "інтернаціонального" бидла. 27.05.2008 20:42:22 Покидьку, в тебе є дружина, діти, батьки? Згадай про них! Бо саме вони тяжко страждатимуть через твою ненависть до Українства!
Ми всі вірні сини України,
Грізні месники наших братів.
Ми чекаємо тільки хвилини,
Ждем наказу “Громіть ворогів”!
Сыну Украины
5820 дн. тому
Сынок, твое сообщение будет карйне интересно для психиатра. Вы действительно будете безжалостными, ведь речь идет об интересах нации.. Какое убожество... Да что стоит нация перед интересами и судьбой одного человека? Да живите себе спокойно, развивайте свою культуру,науку, искусство. Станьте наконец самодостаточными, а не вечно ноющими - ах, нас гнобили... Смешно, ей Богу. Но иногда становится не смешно, а страшно, когда видишь взгляды обезумевших нациков. Да не УПА создала Украину, как государство, а СССР, подаривший вам страну , в границах которой вы сейчас живете. Вот интересно получается - Австро-Венгря гнобила, но нынешние австрийцы и венгры сейчас друзья, адже вони эуропэйци. Поляки гнобили -не важно, теперь братья. Немцы пришли, резали всех без разбора, жгли города, миллионы людей уничтожили - хорошие. А русские как были плохими, так и остались. Боже, какие вы слепые ограниченные, глупые, необразованные. Только тупица может утверждать, что развитию его нации(фу ты блин, из-за вас это слово у меня вызывает теперь только негативное отношение) мешает кто-то другой. И из-за мовы вы беситесь, что тупо не хотите признать, чо русский язык - не язык другой, пусть и враждебной, по вашему мнению, страны, а язык миллионов ваших сограждан, которые волею судьбы и того же СССР оказались с вами в одном государстве. Вы навязываете свой язык только потому, что боитесь конкуренции. Что он вытеснит вашу мову из всех сфер жизни. Ведь признать, что нынешняя Украина - мононациональное гсударство может только ограниченный нацик. Вы еще заставьте греков Приазовья или крымских татар говорить по-украински. А еще у меня вопрос к автору этой бредовой статьи - а почему бороться за независимость Украины УПА пришла в Киев с Буковины. В Киеве что, патриотов не было? Киев всегда был Анациональным, если хотите, космополитичным городом. Здесь жили сотни тысяч русских, тех же евреев, которые для вас - враги вашей великой нации. Не может быть нация великой, если она не признает какую-либо другую. И не только не признает, а способствует ее уничтожению. И хватит вам уже о вашем голодоморе. Его факт никто не отрицает. Но выдавать на пропагандистской СБУшной выставке, проехавшей по всем городам Украины, фот
корінний киянин
5820 дн. тому
Дякую за чесну статтю.
Син України
5820 дн. тому
Україножери, схаменіться! Краще покайтеся за ваші злочини проти Українства - окупацію, русифікацію, Голодомор-геноцид! Бо інакше на вас чекатиме жорстока Українська помста! Не забувайте, що ми - нащадки козаків та онуки вояків ОУН-УПА. Ми можемо бути безжальними - коли йдеться про інтереси Нації! В страшних муках загинете ви, ваші дружини та діти! Покайтеся, україножери! Доки не пізно...
Остапу
5820 дн. тому
Мой дед за Украину погиб. Защищал от немцев и украинцев, и русских, и евреев. А вы, мудачье, перед ними прислуживались. Утрись, подонок. Так, кажется, переводится это ваше мутное "покидьок"? А ты, Остап, набеги на продовольственные склады считаешь освободительной борьбой? Эта тупая слепота вашу "велику націю" и погубит когда-нибудь. Гитлер тоже с этого начинал. И чем закончил? Для вас все -жиди, кацапчики и.т.д. Ну а вы-то кто? Хохлята? Подберите капусту с усов и помойтесь. (к нормальным представиелям укринской нации моя брань не относится)
Остап
5820 дн. тому
Кацапчегів як завжди верне від одного лишень українського слова... Ну написали б хоч пару рядків як ви за Україну кров проливали... покидьки
диаспора
5820 дн. тому
Эх, не удалось агентам Бандеры Рузвельта взорвать, а смоги они этот "крок национально-вызвольной боротьбы украйинцив" совершить, никто бы сейчас и не знал ни про свидомых, ни про галицийцев, ни про "украйинську дэржавнисть"... вырезали бы амеро-демократы их всех под корень, до полной ликвидации международного терроризма, вот бы жизнь оставшимся украинцам и была!
5820 дн. тому
Примеры типичных публикаций из «Украинского слова»: «САМЫЙ БОЛЬШОЙ ВРАГ НАРОДА — ЖИД» (заголовок статьи, 3 октября 1941 года.) «Наша задача — восстановить разрушенную жидо-большевиками украинскую национальную культуру». (Из статьи «Задачи украинской интеллигенции»: там же, 10 октября 1941 года.)
шок
5820 дн. тому
"Окремо слід зупинитися на культурному і духовному відродженні столиці, яке безпосередньо пов’язане з діяльністю визначної української поетеси, чільного діяча ОУН Олени Теліги. Олена Теліга прибула до Києва у складі перших похідних груп ОУН й одразу ж активно включилася в організаційну роботу з налагодження повноцінного культурного і духовного життя столиці. Насамперед вона відшукала у місті відомих київських письменників та організувала Спілку українських письменників, її авторитет у середовищі української інтелігенції був настільки вагомим, що Олену Телігу одностайно обрали головою Спілки. Секретарем став поет-закарпатець, член ОУН Іван Ірлявський. Усім членам Спілки були видані друковані посвідчення."
Пока ваша Телига сеяла разумное , доброе ,вечное - немцы тысячами уводили киевлян в Бабий Яр.
"Спротив новому окупантові чинила лише ОУН, яка посилила свою організаційну діяльність напередодні радянсько-німецької вій". То есть, местное население в принципе было довольно новой властью, и только ОУН, как Баба Яга, была против.
"За наказом проводу ОУН Буковинський Курінь вирушив до Києва. Шлях пролягав через Бар, Вінницю, Бердичів, Житомир і Білу Церкву. У кожному місті, де буковинці залишалися на нічліг чи відпочинок, вони залишали своїх людей, які мали завдання організовувати осередки українського життя." То есть до этого никакого украинского життя там не было?
"Окремі члени Куреня створили загони української поліції, яка дбала про порядок у Києві. Інші плідно працювали у Міській управі." Ну теперь понятно, кто сопровождал с автоматами на перевес обреченных людей в Бабий Яр.
"На початку лютого 1942 року прокотилася нова хвиля арештів і розстрілів. У Бабиному Яру знайшли свою смерть Олена Теліга та її чоловік Михайло Теліга. Там також поховані молоді тіла поета-закарпатця Івана Ірлявського, Івана Кошика, професора Костя Гупала. Від рук німецьких окупантів гинуть інженери Романов та Сиченко, проректор Київської політехніки, учасник визвольних змагань 1917–1919 років Тодот Черидниченко. Голову Київської облспоживспілки Бондаренка німці розстріляли разом із дружиною та дітьми. Лицарською смертю загинув провідний член ОУН Домазар-Діброва, який на
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
