Проект «Великі українці» наробив багато галасу. Думаю, недаремно. Звичайно, на парканах про проект не пишуть, та чуток вистачає. Щоправда, є й інший рівень популярності, коли є зацікавленість суспільства і медіа, є протиріччя, є непряма пропаганда в різних колах. Це свідчить про те, що проект живий. Як живий наш соціум, для якого головним культурним принципом досі залишається «моя хата скраю…». Тим не менше, ажіотаж під час голосування був: Україна з головою поринула у написання sms-повідомлень. Країна обирала «Великих українців».

 

Не за горами оприлюднення того одного, який най-най-най… Хто це буде – поки що невідомо. І всі прогнози залишаються існувати в категоріальному вимірі припущення. Проте достеменно відомо, хто став лідером серед студентів університету імені Михайла Драгоманова за результатами попереднього голосування. Отже, топ-5 великих українців для студентів-драгоманівців виглядає так:

 

1.Шевченко Тарас – 84 голоси.

2.Костенко Ліна – 48 голосів.

3.Ступка Богдан – 46 голосів.

4.Франко Іван – 39 голосів.

5.Українка Леся (Косач Лариса) – 34 голоси.

 

Сказати, що неочікувано – не можу. Говорити про абсолютну передбачуваність картини – теж язик не повертається. Отже, як казав один українець (великий?), «маємо те, що маємо». Результати, як на мене, неоднозначні, і ставлять перед соціумом немало запитань. Спробую їх сформулювати і проаналізувати.

 

Першу п’ятірку в переважній більшості сформували письменники. Чому?

 

Це запитання виникло найперше. Нагадаю, що кандидатура Тараса Шевченка вже не раз обговорювалася як можливий переможець проекту «Великі українці». Це було б досить закономірно, зважаючи на менталітет українців. «Шевченко – видатний письменник, патріот, громадянин тощо» – про це дитині говорять ще з пелюшок. Просто в різні епохи список Шевченківських чеснот модифікується: від революціонера-демократа до філософа, від сина мужика до генія. А як Франко, то другий після Шевченка, як Леся Українка, то все рівно ПІСЛЯ… Що не кажіть, а образ Шевченка містифікований. Ще й Олесь Бузина підливає масла у вогонь, називаючи Тараса Шевченка «п’яницею…» і далі за текстом. Такий собі піар. Щоправда чорний. Тим не менше, постать Шевченка … нейтральна. І для різних політичних сил, і для різних соціальних верств, і для різних вікових категорій. Якщо його назвуть «великим українцем», то ніхто не здивується, не обуриться. А головне (тобто найбільш прикре у цій ситуації), ніхто не зверне уваги.

 

Після Шевченка у списку, сформованому студентами, Богдан Ступка й Ліна Костенко – наші сучасники, потім Франко й Леся Українка. 4 з 5 – представники красного письменства, та й актор Ступка фактично не йде з ними у розріз. Дозволю собі дати кілька версій. По-перше, серед студентів, які брали участь у голосуванні, більшість складали філологи та політологи, тобто гуманітарії. Можна думати, що професія наклала свій відбиток на формування списку. Але одразу виникає запитання: чому ж тоді в п’ятірці нема політиків?! По-друге, згадую слова Євгена Маланюка: «Як в нації вождів нема, тоді вожді її - поети». ХІХ століття пройшло під егідою літераторів, які були за сумісництвом і політиками, і громадськими діячами, і науковцями. Чи не тому список вийшов такий … одноманітний?

 

Чи мають право називатися «великими українцями» зірки сучасної естради: Quest Pistols, Віталій Козловський та Андрій Кузьменко («Скрябін»)? Їхні прізвища розташовані за вищезгаданими титанами (не побоюся цього слова). Коли я побачила в списку Quest Pistols, подумала, що хтось пожартував. Але коли виявила Ірину Білик, Ані Лорак, Євгена Кошового, Валерія Харчишина і ще низку сучасних «зірок», просто розчарувалася. В студентах. Не подумайте, що я не люблю чи (боронь Боже) засуджую сучасну естраду, просто ставлю запитання про доцільність голосування за них як за великих українців. Бо, як відомо, величина оцінюється часом… А раптом (це лише припущення), хтось із них через рік утне щось таке, що соромно буде не лише нам як сучасникам, а і нашим нащадкам?!

 

Очевидно, що студенти голосували за ті прізвища, які вони щодня чують. Прикро, що серед них не так багато справді великих. Але будемо сподіватись, цей проект змусить суспільство призадуматися і оцінити (а в деяких випадках – переоцінити) внесок конкретних особистостей у розвиток нації, її культури, історії, державотворення, виходу на європейські простори.

 

Іще одним фактом, який здивував, стало часте називання себе у когорті великих. Що це: бажання самовираження чи відсутність достойних кандидатур в історії?

 

Не буду називати кількість, але N-у частину голосів складали невідомі пересічному громадянинові прізвища. Хто це? «Я», «студент», «подруга» або «водій» – ось ці «великі українці». Пояснити тенденцію важко. Найбільш вірогідно, це закономірне бажання заявити про себе. Якщо не на цілий світ, то бодай на всю Україну! І добре, коли студенти справді планують зробити щось, за що вони й потраплять у список «Великих українців». Але вже наступного сезону.

 

«Великими» студенти вважають викладачів НПУ: їх у списку виявилось семеро. Приємно, звичайно, але ж часовий відрізок не витримано. Це, знов-таки, наші сучасники. І тут важливо не помилитися. Бо надто вже ця ситуація нагадує зведення гранітного (бронзового, мармурового чи навіть з позолотою - це вже хто на що заслужив!) пам’ятника за життя героя.

 

Серед претендентів на звання «великого» - ректор НПУ імені Драгоманова – Віктор Андрущенко. За нього віддано (аж) 1 голос. Багато це чи мало? Тут уже входить в дію закон відносності Ейнштейна. Зважаючи на те, що студенти КНУ імені Тараса Шевченка жодним голосом не згадали свого ректора, а натомість представники Острозької академії вивели пана Пасічника в лідери, варто задуматися.

 

***

 

Українцям притаманний егоїзм, егоїзм як ментальна риса. Вибрати гетьмана, полководця, президента завжди було нелегко ще й через те, що це означало визнати його кращим за себе. А це неабиякий вияв сили волі. У випадку з «Великими українцями» - це вияв інтелектуального та культурного рівня нації. Це визнання свого минулого і вибір стратегічного майбутнього. А від кого воно залежить – це всім відомо. Отже, якщо не ми, то...