У липні в ефірі телеканалу «2+2», а також у рамках телемарафону «Єдині новини» на каналі «1+1» відбулася прем’єра документального фільму «Воля або смерть». Він присвячений воїнам 110-ї окремої механізованої бригади (ОМБр), що обороняють Авдіївку в Донецькій області.

Фільм зняв режисер «ТСН» Іван Сєкач, який після початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на війну. Ще рік тому в інтерв’ю «ТСН» Іван сказав, що хоче зняти фільм, щоб розповісти, «як воно насправді». Йшлося про художній проєкт, але він, напевно, буде пізніше. Зараз режисер і очевидець цілком виправдано обрав документальний жанр. Документалка позбавляє глядачів будь-яких рятівних ілюзій щодо реальності подій і дозволяє віддати шану всім героям — живим і загиблим. 

Головна мета фільму «Воля або смерть» — розповісти про людей, які опинилися в м’ясорубці війни: хто вони, чому пішли на фронт, як воюють і що думають про ворога. Герої фільму зі 110-ї ОМБр, на чиїх інтерв’ю побудований сюжет, представлені винятково за позивними: Павук, Борода, Кузьма, Петрович, Тихий, Чак, Сіфон та інші. За 40 хвилин фільму справжні імена бійців прозвучали лише декілька разів — коли йшлося про загиблих. До речі, позивний Івана Сєкача — Харон, тобто давньогрецький бог,  перевізник померлих у царство Аїда. Адже режисер вивозить тіла загиблих із зони бойових дій.

Думати про те, чи всі герої дожили до прем’єри, починаєш із перших хвилин. Навіть якщо раптом забути, де вони перебувають, про смертельну небезпеку нагадають снаряди, що час від часу пролітають над головами хлопців прямо під час інтерв’ю. Відповідь з’являється ближче до фіналу фільму. «Якщо ти повинен померти — ти помреш. Якщо повинен жити — будеш, що б не трапилося. Я потім звик і не хвилююся ні про що», — каже військовий за позивним Буйний. А далі повідомляється, що наступного дня після інтерв’ю Олексій — так його звали насправді — загинув під час порятунку пораненого побратима. Ховатися за думку, що Буйний був професійним військовим і уклав «контракт зі смертю», не варто. В мирному житті хлопець був наладчиком обладнання на заводі.

Переважна більшість героїв фільму — представники цілковито цивільних професій, які до великої війни не мали бойового досвіду. В 110-й ОМБр воюють геймдизайнери, будівельники, електрики, кухарі, підприємці, студенти та художники. Це добровольці з різних регіонів України — помітна частка розмовляє російською. Багато хто повернувся після 24 лютого з-за кордону, щоби потрапити на фронт.

«Війна вирівняла нас усіх. Усі стали як один, усі пішли на війну, всі знають, для чого ми тут і що ми тут робимо», — розповідає військовий за позивним Борода.

Щодо мотивації, то її яскравіше за всіх переказав герой за позивним Кузьма:

«Люди прийшли захищати свою землю, бо лізуть… Прийшли в наш дім, тривожать старих, не дають маленьким дітям народитися та побачити життя таким, яке воно повинно було бути».

110-ту ОМБр відправили на оборону Авдіївки в березні 2022 року лише за два тижні після формування, багато хто опинився під обстрілом уперше.

«Першій бій ми прийняли фактично в перші п’ять хвилин після нашого приїзду», — розповідає військовий за позивним Адепт.

Чи було їм страшно? Так.

«Ми тільки виставили міномет, як по нас почав працювати танчик. Незабутні враження», — ділиться герой за позивним Яша.

Чи впоралися вони зі своїми почуттями? Так.

«Вони розуміють, що не безсмертні. Переламують свій характер, страх, моральну втому. І стають більш упевнені, навчені. Люди на очах росли», — каже представник командного складу за позивним Грант.

Чи вважають вони смерть побратимів буденністю? Ні.

«Тут усі найкращі люди, яких я знав і знаю. Вимкни [камеру], у мене сльози біжать. Б…ь, вимкни», — плаче боєць, який відгукується на позивний Кураж.

Скільки загинуло та було поранено військових зі 110-ї ОМБр за весь час — невідомо. До кінця війни ці дані, як і загальні втрати українських військових, закриті. Один із героїв фільму згадує найзапекліший бій, коли за десять хвилин бригада втратила вбитими та пораненими десятьох хлопців. Та навіть якби йшлося про одного бійця за всю війну, це все одно для когось непоправна втрата.

«Я — найменший син. Папа на вухо мене запитав: “А ти на війні не помреш?” Я йому пообіцяв, що не помру», — згадує військовий із позивним Борода.

Кожна коротенька фраза у фільмі відкриває купу сенсів. Але, звісно, «Воля або смерть» містить не лише інтерв’ю з військовими. Є там і кадри бою, і відео з побутом на нулі, і зйомки евакуації поранених, і розвідка ворожих позицій із дронів, і уривки з особистого архіву бійців. Так, один із військових випадково зафільмував на телефон, як через обстріл дістав поранення місцевий собака. Це чи не найважчий момент у всьому фільмі, навіть попри те, що собака вижив, а стрічка містить і інші важкі кадри, як-от поранення бійця. Але пес, на відміну від людини, не стримується — він кричить від страху та болю, як дитина. Цей кадр миттєво показує глядачам весь жах того, що відбувається.

Втрати серед своїх — то один бік війни. На іншому — знищення ворога. Режисер відверто питає героїв, як це — вбивати?

— Ворога вбивав?

— Так, — відповідає мовчазний боєць на позивний Чорний.

— Багато?

— Я їх не рахую. Це просто ворог.

Військовий Адепт, який до великого вторгнення мав бойовий досвід, помічає різницю у ставленні до агресорів.

«Колись у 2014 році я дивився у приціл на сепара та бачив чийогось батька, сина, брата. Зараз уже не бачу. Я бачу окупанта. У мене жалю тепер немає до нього».

Іван Сєкач планував розповісти, «як воно насправді» — і це йому вдалося. «В ХХІ столітті війна — це дуже нецивілізовано. Гинуть люди», — зітхає боєць із позивним Чак, який у мирному житті утеплював будинки. Але окупанти залишили українцям не дуже великий вибір. «Воля або смерть», — як наголошує історичне гасло, яке дало назву всьому проєкту. Воно є на прапорі 110-ї ОМБр.