«Україна зрадила мешканців Донбасу», «українська армія обстрілює цивільні об’єкти на окупованих частинах Донеччини і Луганщини», «драмтеатр у Маріуполі підірвали зсередини». Це повідомлення, які лише протягом липня поширювало російськомовне латвійське онлайн-видання Meduza, яке багато хто у світі загалом і в Україні зокрема вважає незалежним і вартим довіри. 

Це видання називає війну війною, в більшості своїх публікацій засуджує російське вторгнення в Україну, проводить власні журналістські розслідування з невтішними для Кремля результатами. Проте кремлівські наративи в публікаціях Meduza з’являються вільно. Авжеж, тут не побачиш трешу на кшталт біолабораторій. Проте твердження кремлівської пропаганди редакція подає як повноправні версії, а часом і як факти — тож дають Росії змогу виправдовувати свої воєнні злочини. А часом автори видання самі підливають оливи у вогонь, розповідаючи, що мешканці Донеччини й Луганщини в Україні є «людьми другого сорту», або стверджуючи, що «неможливо оперативно перевірити», хто обстрілює ракетами цивільні об’єкти в Україні.

Інститут демократії імені Пилипа Орлика віддавна вивчає російську пропаганду. Дотепер ми переважно звертали увагу на кремлівські маніпуляції, що поширювались в українських медіа. Але оскільки чимало українців досі звертаються по новини до російських джерел, ми вирішили дослідити і їх, аби з’ясувати, наскільки ці джерела є якісними та працюють за стандартами. Meduza — перше з досліджених ЗМІ, які в нас заведено вважати ліберальними. За допомогою програми «Краля», створеної виданням «ІзбірКом» у рамках проєкту, спрямованого на протидію кремлівській дезінформації та політиці маніпулятивного впливу на громадян за підтримки The Black Sea Trust for Regional Cooperation, ми проаналізували публікації Meduza за 1–21 липня. За ключовими словами «Україна», «український», «українська» програма знайшла 84 тексти різних жанрів: від новин та фотосвідчень до інтерв'ю та аналітики. У кожному з матеріалів ми шукали проросійські наративи, і в 47 публікаціях (понад 55%) вони знайшлися. 

Звісно, інтенсивність пропагандистського впливу була різною. Наприклад, факти завдання ракетних ударів по цивільних об’єктах «балансували» виправданнями російської влади, що ці об’єкти насправді військові. Час від часу в публікаціях ішлося про «Донецьку й Луганську народні республіки», наче вони справді існують і є державами, а не терористичними організаціями, які контролюють частину окупованих Росією територій. Відтворювали й заяви російської влади про «превентивний удар по НАТО» та наратив «не тільки Путін, а й західні політики винні у війні».

Факти чи версії?

Із точки зору російської пропаганди фактам можна протиставляти «альтернативні версії», які переконують аудиторію, що «не все так однозначно». Тому в пропагандистській реальності російських ЗМІ спокійно співіснують повідомлення, які суперечать одне одному. Наприклад: 

• Росія влучними ракетними ударами по порту в Одесі знищила склади західної зброї;
• українці виміняли ракети в росіян і обстріляли самі себе;
• не було ніяких ракетних обстрілів, це все інсценування «київського режиму».

Зрозуміло, що всі такі суперечливі повідомлення не можуть усі бути правдивими — принаймні частина з них є брехнею. Брехню росіяни можуть поширювати на правах «точки зору» або «версії» без спроб її перевірити. Схоже, в цій парадигмі існує й Meduza. Найяскравіше це видно з фотографій війни в Україні, які видання публікує щодня. Ось, наприклад: 

Світлину, як ми бачимо, зняв фотограф російської державної інформагенції ТАСС, яка є цілком підконтрольною владі. Який шанс, що фото не є постановочним і це справді українські діти, які ховаються від обстрілів української армії? У підписі до фото використано посилання на ще одне державне пропагандистське джерело — «РИА Новости», яке стверджує, що українська армія пошкодила «ринок, лікарню та житлові будинки». Українські військові справді обстрілювали Нову Каховку в липні, однак цілями були склади боєприпасів. Із підпису ж випливає, що українська армія б’є по мирних цілях. Фактів про ці обстріли (наприклад, що після влучання щось довго детонувало — такого зазвичай не буває, коли влучають у ринок) у підписі катма.

Ще одна світлина, де ніби подані обидві сторони. Але твердження обох сторін не можуть бути правдивими — вони взаємовиключні. Meduza в таких випадках умиває руки й дозволяє читачам вирішувати, кому вірити. 

Зауважмо, що читачам пропонують не факти, а «версії». Таким чином російське повідомлення про обстріл «цехів заводу, де вироблялись ракети» та повідомлення українських офіційних джерел, що під час обстрілу постраждали житлові будинки, школа та училище, стають рівноправними. 

Уявімо, як мешканці Росії чи російські емігранти, читаючи Meduza, намагаються зрозуміти, що відбувається в Україні. Вони дійдуть висновку: «І ті, й ті винні — обидві сторони вбивають мирних людей». І ось уже російський напад на Україну та воєнні злочини російської армії — обстріли торгівельних центрів, вишів, лікарень, житлових будинків — винесені за дужки.

Авжеж, під час війни перевіряти факти нелегко. Особливо важко це зробити в зоні бойових дій або на окупованих територіях. Проте журналісти не можуть обмежуватися просто озвученням «версій двох сторін конфлікту», зважаючи на те, що одна з них — агресор і інтервент на чужій землі, а також чемпіон із пропаганди та брехні. 

Окрім фотодобірок, такий підхід використовують і в деяких новинах. Наприклад, нам повідомляють: Україна хоче, аби під санкції потрапляли родичі російських окупантів. 

У тексті цитують голову Офісу президента України Андрія Єрмака… І тут же попереджають, що треба обережно ставитися до інформації, яку поширюють офіційні представники сторін конфлікту. 

У цьому повідомленні йдеться про намір української влади, який озвучує її офіційний представник; при цьому він сам визнає, що досягти поставленої мети нелегко. Що саме тут має викликати сумнів у читачів?

Такою самою плашкою супроводжували в липні новини про обстріл українськими військами бази російських окупантів у Херсоні, і про удар по складу боєприпасів у Новій Каховці, і навіть про заяви ватажків організації «Луганська народна республіка» про нібито захоплення Сіверська (хоча вони не є офіційними представниками ніяких сторін). А ще — до заяв Міністерства оборони Великої Британії, хоча вона стороною конфлікту не є. 

Здавалось би, попередження, що під час війни до інформації треба ставитись обережно, не зайве й навіть сприяє критичному мисленню. Але коли його додають до фактів або тверджень, які можна перевірити або які не викликають сумніву, це спонукає читачів не вірити нікому й нічому. А людям, які не вірять в існування фактів, легко згодовувати «версії» про українців, які обстрілюють самі себе. Таким чином Meduza долучається до розмивання правди, якою російська пропаганда займається не одне десятиліття. А також знімає із себе відповідальність за перевірку фактів.

«Аби тільки не стріляли» та «Ми хочемо вбивати»: голоси жертв і голоси катів

Журналісти Meduza працюють і на вільній, і на окупованій території України. У липні видання публікувало розмови з мешканцями нещодавно загарбаного Маріуполя та давніше окупованого Донецька. І що ж вони кажуть? 

По-перше, що змирились із  окупацією. У матеріалі під заголовком  «"Если еще раз будет такая война — либо мы уедем, либо умрем, третьего не дано". В конце мая Россия объявила о взятии Мариуполя. Вот как теперь живет почти уничтоженный город — Meduza» один із мешканців Маріуполя каже: «За нас усе вирішили “нагорі”. Ми просто пристосовуємося до нових умов – хочемо жити спокійно, працювати, ростити дітей». Інша співрозмовниця додає: «Зараз мені не все одно, яка влада, але мені все одно, хто буде в Маріуполі, – аби тільки не стріляли».

Ще один текст із заголовком «"Какой смысл думать, кто сейчас спускает курок?" До начала российского вторжения боевые действия в Донбассе почти прекратились. Теперь Донецк обстреливают постоянно. Вот что рассказывают его жители» транслює схожий меседж щодо мешканців Донецька. «Ми зрозуміли, що у людей в Україні є сорт. І якщо ти живеш на окупованій території, то у тебе він другий», – говорить одна з них. «Мешканців Донбасу зрадила і Україна, і Росія, – додає друга співрозмовниця видання і продовжує. – Який сенс думати, хто зараз спускає курок, якщо руки по лікоть у крові у всіх?».

Meduza залишається в тій самій парадигмі кремлівської пропаганди, згідно з якою оповідь учасника події є також «однією з правд», адже істини для пропагандистів не існує. Якщо хтось у Донецьку каже, що Україна «зрадила» мешканців регіону, отже такою є одна з версій правди. Без сумніву, на окупованих територіях є люди, які так вважають; є ті, хто вважає інакше або взагалі не має ніякої позиції, а лише намагається вижити. Проте російські журналісти Meduza з матеріалу в матеріал поширюють тези про «зраду», «тільки б не було війни» як типову позицію мешканців окупованих територій. І це також впливає на них самих та уявлення про них у світі та у вільній частині України. 

Окрім розповідей жертв, Meduza поширювала й розповіді окупантів — у двох текстах видання в липні йшлося про найманців російських приватних військових компаній та російських неонацистів, які воюють в Україні. Meduza розкриває важливі питання: як набирають у російські ПВК, хто за цим стоїть тощо — проте тут же цитує загарбників, які виправдовують війну або озвучують свої погляди з мовою ненависті (що, до слова, заборонено професійними стандартами журналістики). 

«Коли ти вбиваєш людину, відчуваєш мисливський азарт. Хто не був на полюванні – спробуйте. Цікаво», — говорить один із героїв. Ще один персонаж цього ж матеріалу закликає «бити укро-більшовистську мразь» та «вбивати українців». Видання не просто відтворює ці заклики, а бере в нього інтерв’ю, дозволяючи йому обґрунтувати свої погляди та розповісти про «місію російського народу у світі» та інші нісенітниці. Звісно, важливо писати, що в російській армії, яка нібито займається «денацифікацією» України, воюють неонацисти; однак при цьому видання не мало би ставати майданчиком для неонацистської пропаганди, якщо воно — якісне. 

Легітимізація псевдореспублік

«Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» — організації, які існують на окупованих Росією у 2014-2015 роках частинах Донецької і Луганської області. Російська влада вважає їх державами, а також стверджує, що територіями цих «держав» є вся територія відповідно Донецької та Луганської областей. Meduza зазвичай називає ці «республіки» самопроголошеними або бере слово «республіка» в лапки, але часом лапки ігнорує. До того ж, як ми вже бачили, ватажкам цих організацій дають слово як «офіційним» представникам влади, якими вони не є. Видання посилається на маніпулятивні твердження представників «ДНР» і «ЛНР» про нібито українські обстріли лікарень, шкіл, дитячих садочків тощо. Таким чином ці люди постають як рівноправні учасники політичних процесів (хоча насправді є лише призначеними Росією керівниками органів окупаційної влади, часто фіктивних), а їхні слова подають як варті довіри. Наприклад, у підписі під фото обстрілу Алчевська, взятим у ТАСС, подали тільки версію представників так званої «ЛНР».

Meduza повідомляє з посиланнями на представників «ДНР» і «ЛНР» про «взяття Авдіївки в напівкільце», анонсує, що «ЛНР» нібито скоро «звільнить» певні території. Наводять і слова колаборантів із Херсонщини, що українські обстріли пошкодили лікарню. А найцинічнішою була публікація з «версією» самозваного  «начальника слідчого управління генеральної прокуратури ДНР», що драмтеатр у Маріуполі висадили в повітря зсередини. 

При цьому увага в заголовку зосереджена не на спростуванні, а на озвученій українською стороною кількості жертв. Далі в тексті брехню «начальника з ДНР» подають розлого, з цитатами. В кінці новини — бекґраунд у вигляді списку. В першому пункті знову дають дві «версії». Після цього наведено бекґраунд у формі списку. У першому пункті знову дають дві «версії». Цікаве формулювання щодо України: «Українська влада назвала те, що сталося, російським авіаударом». І твердження міністерства оборони Росії, що нібито бійці полку «Азов» замінували й висадили в повітря театр із цивільними. Знов-таки: є дві правди, хочете — вірте, хочете — ні. В решті пунктів цитують ОБСЄ, Amnesty International, які говорять про те, що насправді сталося: Росія скинула на театр авіабомби. Але в такому контексті це теж виглядає як «версія».

Залежність від російського офіційного дискурсу

Попри заклик до читачів ставитися до інформації з офіційних джерел держав — сторін конфлікту «з обережністю», сама редакція Meduza не дуже-то дотримується цього принципу, коли йдеться про заяви російських політиків і воєнних злочинців. Брехня росіян, висновки західних експертів, заяви чиновників Євросоюзу та української влади подаються як рівноцінні версії.

Наприклад, повідомлення про «знищення» реактивних систем залпового вогню HIMARS. Росія регулярно заявляє, що знищила чергову установку; це заперечують і в Україні, й на Заході, а доказів знищення ніхто не бачив. Здавалося б: доказів нема — навіщо поширювати? Але в Meduza інший підхід: 

Нічим не підтверджені заяви міністерства оборони Росії про нібито знищення HIMARS Meduza публікувала двічі — 6 та 17 липня. Тексти побудовані ідентично: спершу заява міністерства оборони Росії про знищення «в Україні ракетну систему залпового вогню HIMARS». Потім — повідомлення редакції, що цю інформацію неможливо перевірити. У бекґраунді — довідка про HIMARS і цитата Путіна, що поставки Україні РСЗВ «нічого не змінюють». Цей вислів російського президента Meduza протягом липня процитувала чотири рази. Тим часом і українські, й зарубіжні джерела не раз писали, що застосування HIMARS помітно впливає на хід війни, змушуючи росіян змінювати логістику постачання своїх військ на значно менш зручну. Проте ці думки, на відміну від цитати Путіна, в новини про «знищення HIMARS» не потрапили.

Заяви російських політиків подаються у виданні за такою ж схемою; часом вони взагалі не балансуються українською чи ще якось точкою зору, часом позиції Росії відводиться набагато більше місця, ніж реакції України чи світової спільноти. 

В одній із публікацій Meduza зосередилась на переказі рекомендацій «Единой России» для кандидатів під час виборів. Серед цих рекомендацій — виправдання війни та брехня, що Росія насправді дбає про українців. Логічно було б, відтворюючи цю брехню та маніпуляції, відразу розвінчувати їх або, принаймні, давати експертні коментарі.

Отже, латвійська Meduza, маючи змогу бути справді незалежним виданням, все одно залежить від російського офіційного дискурсу, надаючи сказаному в Кремлі набагато більше значення та приділяючи позиції Кремля більше уваги. Часом тут публікують цілковиті нісенітниці зі світу російської пропаганди — наприклад, ролик з актором, загримованим під Зеленського, та Кадировим.  При цьому твердження офіційних джерел не перевіряють, а просто пишуть, що під час війни їх «важко або неможливо перевірити». У результаті до ліберальної аудиторії доходять ті самі наративи російської пропаганди, що й до аудиторії російських державних медіа, хіба що в менш трешовій подачі.

21 липня Meduza опублікувала інтерв’ю з американським філософом Ноамом Хомським, який послідовно критикує надання американської зброї Україні та звинувачує у війні не лише Путіна, а й західних політиків. Саме небажання Заходу розв’язати конфлікт дипломатичним шляхом — головний посил тексту. Журналіст Олексій Ковальов ставив американському науковцю гострі запитання. З них очевидно, що автор засуджує війну та не поділяє думок свого співрозмовника. Але навіщо публікувати, та ще й так розлого, думку американського мислителя — захисника Росії? Вона є аж ніяк не типовою для західних лідерів думок, а в читача може скластися враження, що Хомський, звинувачуючи Америку і фактично заохочуючи Україну капітулювати, представляє позицію «наукових еліт».

Чи можлива справжня незалежна і якісна російська журналістика?

Росія віддавна поступово відмовлялася від прав і свобод людини, зокрема від свободи слова, вільної та якісної журналістики. Російські ЗМІ, які називали себе незалежними, йшли на дедалі більші поступки режиму. Це не врятувало більшість із них від закриття чи еміграції, однак водночас вони непомітно для себе опинилися в одній парадигмі з російськими пропагандистами. І, здається, розучилися відрізняти факт від «версії». 

Саме відданість фактам — суть журналістики. У ситуаціях, коли є чимало сторін, зацікавлених збити журналіста з пантелику й використати його для пропаганди й дезінформації, або ж приховати від нього правду, факти є особливо важливими. Журналіст повинен зробити все, аби наблизитись до правди. Про це дуже писали провідні американські журналісти Біл Ковач та Том Розенстіл у своїй книжці «Елементи журналістики»: «Журналістська правда – це процес, який починається з професійної дисципліни збирання та перевірки фактів. Після цього журналісти намагаються чесно й достовірно викласти їхнє значення, що підлягає подальшому дослідженню».

Натомість журналісти Meduza обмежуються збиранням інформації — навіть не фактів, а тверджень і версій. Вони повідомляють, що ці твердження й версії «важко або неможливо» перевірити, але невідомо, чи вони бодай намагалися.

Перебуваючи за межами Росії, журналісти Meduza мають доступ до всіх можливих світових джерел, можуть спілкуватися з експертами, активістами, політиками, не боячись репресій із боку російської влади. Проте не припиняють переказувати заяви Путіна, Лаврова, Шойгу та інших російських політиків так, ніби це «офіційна версія правди». Таким чином вони — свідомо чи мимоволі — допомагають воєнним злочинцям виправдовувати їхні злочини. А в очах ліберальної аудиторії російська агресія постає як «війна, де обидві сторони винні». 

Якщо російські журналісти, опинившись за межами Росії, зможуть подолати гіпноз російської постправди й почати шукати та повідомляти правду, а брехню й маніпуляції припинять називати «версіями», тоді, можливо, незалежна і якісна російська журналістика має шанс. А отже, можливо, в росіян є шанс на майбутнє в адекватній демократичній державі. 

Наталя Стеблина, аналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика