Україна у світовому кіно. Культура не без політики

Україна у світовому кіно. Культура не без політики

19 Червня 2021
7860
19 Червня 2021
11:00

Україна у світовому кіно. Культура не без політики

7860
Після скандалу з намаганням заборонити українській збірній із футболу на чемпіонаті Євро-2020 мати напис на формі «Героям слава!» й офіційну карту країни Україна знову повертається в топновини у світі. Але не скандалами єдиними – у світовому кіно Україна теж з’являється, від музикантів, акторів і тем до локацій, культури й навіть міфології.
Україна у світовому кіно. Культура не без політики
Україна у світовому кіно. Культура не без політики

Цілком можливо, що певним читачам (і глядачам) буде звучати загучно і не надто доречно для пропонованої теми «Україна в кіно» згадка про відомого канадського музиканта Любомира Мельника, чия фортепіанна композиція «Pockets of light (excerpt)» завершує першу серію американського мінісеріалу кабельного каналу НВО «Мейр з Істтауну» (Mare of Easttown), ефір якого добіг кінця наприкінці травня.

Так, Мельник не є українцем за народженням – має канадське громадянство, але є сином українців-іммігрантів. Втім, він має стосунок до України не менший, аніж українці, що мешкають тут. Крім того, що він говорить українською, Мельник пов'язує свою фортепіанну техніку з національною ідентичністю. «Моєї музики взагалі не існувало б, – каже він, – якби я не був українцем».

Свій світовий тур 18-го року він навмисно завершував у Києві, таким чином підкреслюючи свої зв’язки з домом, символічно повертаючись до нього в творчості. Тим важливіше, що його композиція звучить у такому серіалі, як «Мейр...», одному з найбільш імовірних лауреатів майбутніх американських премій «Еммі» та «Золотий глобус», прекрасної кримінальної драми з Кейт Вінслет у головній ролі.

Якщо згадувати про власне українських акторів у світовому кіно, то ідеально буде сказати про Марину Мазепу, яка зіграла специфічну і ключову роль у голлівудському містичному фільмі жахів «Нечестивий» (The Unholy) – духа злочинно вбитої дівчини, що прагне помститися. Специфіка ролі не тільки в її майже повній безмовності та відсутності обличчя артистки в кадрі, а в потребі пластичного вирішення руху цього духа, через що українку, власне, й запросили: 6 років тому вона заявила про себе в нашому шоу «Танцюють всі», а вже 2019 року підтвердила свої талани в America's Got Talent і France's Got Talent.

Особливість її пластики впала в око продюсеру замовленого компанією Sony «Нечестивого» Сему Реймі, який є стовпом горорів у Голлівуді, творцем уже класичних «Зловісних мерців», але, разом із тим, і родоначальником переможного піднесення марвелівських коміксів, чиї перші три екранізації «Людини-павука» незбагненно, але переконливо стали блокбастерами з мільярдними зборами.

Можливо, магія Реймі спрацювала й цього разу, бо цілком посередній і малобюджетний жахливчик, випущений у квітні й демонстрований у карантинний час, в обмеженому світовому прокаті та із соціальною дистанцією в кінотеатрах, окупився й дав прибуток. Прибуток отримала й Марина: її відразу запросили у два нові проєкти, й вона обидва реалізувала, спочатку знявшись у фільмі «Злоякісний» (Malignant) від сучасного горрор- та екшен-гуру Джеймса Вана («Пила», «Форсаж 7»), а потім у перезапуску франшизи «Оселя зла» Пола Андерсона, чоловіка іншої українки, Міли Йовович.

Цікаво, що дороги ведуть не тільки «з України», а й «до України», як в авторській малобюджетній, але шалено кумедній і водночас мудрій комедії «Розмови з Богом» (Talking to God) американки Маї Баташ, що наприкінці 2020 року була викладена на VOD-платформі Amazon. Головна героїня страждає через відсутність сенсу в житті, а тут ще й біль у спині та безсоння. «Тобі сумно? Просто знайди собі гарного хлопця!» – казали їй у синагозі. «Спробуй голколікування», – радила їй подруга-афроамериканка. «Купіть новий матрац!» – наполегливо пропонував покупець-індієць.

Поки одного разу вона не віддалась на волю Божу й наступного дня, почувши від подруги про поїздку до України, що змінює всіх і вся, полетіла в Умань у складі групи паломників на могилу рабина Нахмана. У всій «красі» фільм демонструє розвалені уманські дороги, повні бродячих псів і нічного гавкоту, обмальовані під’їзди захаращених будинків, кімнати з двоярусними ліжками й один туалет на 20 жінок. «Як ми одне одного не повбивали», – риторичним питанням резюмує героїня своє враження від перших «українських днів».

Але при всьому цьому героїня має нагоду послухати розмови з Богом від інших, побачити сни про Бога, і з часом отримує відповідь на головні питання «для чого я тут?», «в чому сенс життя?» і «що мені робити далі?» – одне просте правило для щастя – говорити з Богом щодня... Тільки якщо не хочете нарватися на шовіністську інтерпретацію, не дивіться фільм у російському перекладі – в англомовному оригіналі він є на amazon.com.  

Подібні щасливі історії у стосунку до України – рідкість. Власне, як і до будь-якої країни світу. Втім, українські питання загалом стосуються геополітики, й так ведеться вже тисячоліття, з часів доленосних рішень князя Володимира й положення на карті Київської Русі. Не дивними є й віддзеркалення цих процесів у кіно. І це може бути навіть без називання предметів своїми іменами, без гостро направленої історії з України, через Україну чи в Україну – схоже, багато доріг просто пов’язані з Україною, яка є точкою в просторі і часі, точкою перетину ідей, думок і прагнень.

Таким, шпигунсько-детективним із серйозним меседжем, є 8-серійний шведсько-британський серіал «Макс Анґер: З одним розплющеним оком» (Max Anger - With One Eye Open), що вийшов 6 червня на стримінгу ViaPlay. Мова про 1996 рік і президентські вибори в РФ, паралельно з якими ведуться перемовини щодо купівлі росіянами найбільшої в Швеції телефонної компанії Telefonera. Викрадення секретної інформації зі шведської компанії, шантаж і вимога росіян дати доступ до всієї системи ще до купівлі відбуваються разом зі зникненням у Санкт-Петербурзі журналістки на ім’я Ельза Коваленко.

І герой серіалу, колишній військовий, а тепер програміст Макс Анґер летить до Росії в пошуках журналістки, за сумісництвом його коханої. Тут важливо навіть не те, що частково серіал знімався в Києві і в кадр потрапляють станція метро «Палац Україна», бібліотека Вернадського і Михайлівська площа з пам’ятником княгині Ользі по ліву руку і Михайлівським Золотоверхим по праву. А те, до чого врешті призводить сюжет.

Коли головний антигерой, Нестор Лазарев, великий чин у КҐБ, на виступі перед своїми посіпаками промовляє пафосну промову, яка ідеально співвідноситься із сьогоденням: «Товарищи! Советский Союз, который мы создавали десятилетиями, ценой невероятных усилий, ценой множества жертв, рушится прямо сейчас. Усилия Запада по дестабилизации нашей страны и навязыванию нам так называемой, хваленой, демократии, не увенчается успехом. Насколько я помню, демократия никогда не являлась альтернативой для России. Когда Ельцин победит на выборах – а Ельцин победит – это будет и нашей победой тоже. И вот тогда мы начнем продвигать лидера, который никогда не уступит своей власти». Ніби фарсова сцена випивання після промови за «отця народів» Сталіна по факту того, що робиться в Росії, перестає бути фарсом.

Втікаючи від «російського ведмедя», можемо доречно перенестися на інший бік планети, де п’ята за величиною у світі країна, Бразилія, зробила найбільшу презентацію саме української культури через 10-серійний містичний серіал «Дезалма» (Desalma). І це зробили не українці, як у випадку фільмів американки українського походження Роксі Топоровичу «Фолк» і Julia Blue, а власне бразильці, використовуючи історію і фольклор українців, на кшталт використання язичницьких культів Швеції у сенсаційному «Сонцестоянні» Арі Астера.

Вже на самому початку лунає закадрова пісня «Пливе кача», а герой, власник свиноферми, в діалозі промовляє: «Тато завжди казав: українці все можуть пережити – Росію, Чорнобиль, дві світові війни...». Вся справа в містечку, взятому за основу, збудованому українськими іммігрантами. Саме тому тут живуть Івани й Романи, Петри й Анатолії. Тут готують голубці, кінотеатр називається «Україна», в магазині висять українські прапори, а постійним особливим клієнтам наливають горілку з перцем, привезену конкретно з України. ЗМІ представлені двомовною португальсько-українською «Газетою Poslannyk». В Школі Святої Бригіди на дошці оголошень висить портрет Шевченка, школярі читають його «Причинну», вивчають українську міфологію, зокрема духів під назвою «мавка», які схожі на русалок. «Мавки – це невтішені, неупокоєні душі, які живуть в лісах, озерах та водоспадах. Вони можуть впокоїтися тільки після того, як за їх смерть хтось помститься», – пояснює вчитель. «Українська міфологія – це не казки для дітей, друзі», – завершує урок він, ніби промовляючи до глядача. Про це і йдеться: про таємницю трагічної загибелі дівчини 1988 року на святі Івана Купала і про душі та людей, що хочуть помсти 30 років потому.

Для серіалу українська міфологія виглядає настільки вдало вжитою, що, здається, ось воно, ось приклад, як можна використовувати Україну – як бездонний колодязь минулого й реальне черпання з нього в теперішньому: зі співами за кадром і танцями в кадрі, зі святкуванням Івана Купала на кшталт поєднання концерту Devid Guetta і дискотеки зі світло- і піроефектами. Не надто стрункий виклад сюжету, з періодичними божевільними ідеями про переселення душ, перелицьованими кадрами з «Полтергейста» 1982 року, прямолінійною апеляцією до Біблії і часом із бразильськими пристрастями, колись вкарбованими «Рабинею Ізаурою» – виряченими очима, заламуванням рук і тупим стовбиченням в кадрі, – серіал усе ж є самобутній, незвичний, красиво знятий і з оригінальною міфотворчістю в основі. І з видатною роллю відьми, виконаною відомою бразильською актрисою угорського походження Касьою Кіс.

Безпрецедентна «українськість» у такому розлогому вигляді ще не бачена за межами самої України. Таке стало можливим завдяки фактам та прагненням: до пів мільйона українців наразі живе в Бразилії, куди переїжджали наші співвітчизники чотирма хвилями протягом останніх 150 років, і тепер вони мають одну з найбільших діаспор, про що навіть зазначав президент країни у своїй щорічній доповіді. Значущості серіалу додає ще й той факт, що це не просто телепродукт – це флагман найбільшого бразильського стримінгу Globoplay, і він не тільки добре конкурує із зазіханнями потужних загарбників усередині країни, Netflix і Amazon, а й на території «ворога», в січні вийшовши на північноамериканський ринок.

Зрештою, не політикою єдиною Україна може бути цікавою за своїми межами (про Чорнобиль не говоримо – це штамп у нашому паспорті, і змити його зможе тільки час). Це тішить. Але більше – це наштовхує на роздуми про наш незнищенний комплекс меншовартість, що камінням на шиї тягне додолу. Маємо, хоч і небагато, живемо з цим і помножуємо. Живемо далі.

Фото: скриншот

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
7860
Читайте також
07.07.2021 13:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
5 826
31.07.2020 11:30
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 786
30.05.2020 11:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
8 812
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду