«Люди Зони»: новий старий чорнобильський формат

«Люди Зони»: новий старий чорнобильський формат

28 Квітня 2021
3786
28 Квітня 2021
11:30

«Люди Зони»: новий старий чорнобильський формат

3786
У «Людях Зони» («UA: Перший») зафільмовано експеримент — спробу зробити кілька кроків убік від перевірених місць. Дозиметр відразу зашкалює.
«Люди Зони»: новий старий чорнобильський формат
«Люди Зони»: новий старий чорнобильський формат

Незвичний погляд на Чорнобильську зону відчуження. Таку характеристику проєкту «Люди Зони» дав Олександр Солонько, анонсуючи прем'єру в ефірі «UA: Першого». Зрозуміло, що готували документальну стрічку до 35-х роковин сумнозвісної аварії, з якою Україна дотепер у світі асоціюється найперше. Але насправді автори пропонують якраз звичний, якщо можна так сказати, найзвичніший погляд на Зону. Бо іншого погляду, окрім як очима тих, хто тісно контактує із Зоною, в цей час доби бути просто не може.

Підтвердження тому — власний проєкт сайта каналу ICTV із розлогою назвою «Чорнобиль 1986–2021. Невідомі історії очевидців та ліквідаторів аварії на ЧАЕС». Навіть по назвах ясно: говоритимуть люди й мова піде не про Чорнобиль, а, власне, про людей, чиї життя він раз і назавжди змінив. Більшість фільмів «під дату», якої неможливо оминути, — документальні. З художніх — хіба чотирисерійні «Метелики» Віталія Воробйова (2013), перший і єдиний серіал українського виробництва на цю тему після 1991 року. Ну й куди ж без сумнозвісної «Аврори» Оксани Байрак (2006). Так ось, кілька останніх років кожен, хто хоче або має завдання створити документальну стрічку до чергових чорнобильських роковин, насамперед шукає очевидців і фільм у результаті відсотків на 85 % складається з інтерв’ю на камеру.

Інших рішень просто не існує, хіба котрогось продюсера чи автора справді вдовольнить формат «на відчепись». Річ у тім, що причини аварії вже років десять як мало цікавлять телевізійну аудиторію. Навіть різні її версії зі штучним присмаком сенсаційності. Зацікавлені давно знають усе та про все, і при бажанні розкажуть на камеру, дадуть повний розклад буквально на пальцях. Уже стало моветоном повторювати з року в рік, хто винен, чому Чорнобиль прискорив розвал СРСР і як героїчно гинули ліквідатори. Зараз значно важливіше, що з усім цим робити 35 років потому, чи має Зона бодай якісь перспективи, окрім туристичних. Адже чорнобильська проблема комплексна й далека від вирішення.

Отже, дозволю собі повторитися: погляд у «Людях Зони» якраз дуже звичний. Навіть запропонована композиція доволі прогнозована. Героїв п`ятеро, в кожного з цих реальних людей — доволі типажна арка персонажа. Є колишній провідник Андрій Панасенко, він відповідає за «сталкерську» лінію. Є науковець Денис Вишневський, охоронець відновленої дикої природи, той, хто знає все про легендарних чорнобильських мутантів (або їхню відсутність). Є відповідальний за порятунок поліської спадщини — етнограф Ростислав Омеляшко, і його місія чи не найскладніша: знайти приміщення, точніше — простір для її збереження. З’являється й відповідальний за саму станцію — провідний інженер Артем Сірий. Справді, про цю команду хоч серіал знімай, настільки типове, очікуване, десь навіть пізнаване представництво.

Самопоселенці — окрема тема. За цю лінію у «Людях Зони» відповідає подружжя Маркевичів, де в парі більше говорить чоловік, а жінка подає чай та піддакує. До речі, обоє дуже нагадують або екопоселенців, або дауншифтерів. Показово, що без мешканців Зони не обійшлися й журналісти ICTV у згаданому вище проєкті — серед інших дає інтерв’ю самосел Василь Антипович, йому теж подобається жити далеко від гамірних міст. Немолоді мешканці зони відчуження давно перетворилися на окремий «чорнобильський сегмент». Про них знімають фільми британці, а український тренд — п’єса Павла Ар’є «На початку й наприкінці часів», трансформована у фільм Володимира Тихого «Брама». Також чорнобильські аборигени стали чимось на кшталт особистої покути для культової української письменниці Ліни Костенко, про що теж є окремий документальний фільм «Чорнобиль горить». Словом, тамтешні «робінзони» чимдалі більше стають не відкриттям, а мейнстримом, чимось на кшталт туристичних об’єктів, тільки для телевізійників-документалістів. Як бачите, навіть дуже звичний погляд на Зону — бо іншого справді вже не буде.

Хто відстежує тематичні стрічки, може погодитися зі мною. Для інших поділюся відкриттям: той маршрут, яким дозволено возити туристів і з якого заборонено сходити знімальним групам, уже візуально не цікавий. У «Людях Зони» зафільмовано експеримент — спробу зробити кілька кроків убік від перевірених місць. Дозиметр одразу зашкалює, отже необережний крок наразить на смертельну небезпеку. Але ж чим бере Чорнобиль? Отією самою небезпекою! Поки котрийсь зухвалець не ризикне заради хайпу, нічого, крім живих людей, котрі говорять одне й те саме, камера оператора не зафіксує. Оскільки ризикувати немає дурних, глядачам і далі покажуть саркофаг, «Дугу», розтиражоване на десятках тисяч фото мертве «чортове колесо». І ще кадри мертвого міста Прип’ять. За прогнозами сталкера Андрія Панасенка, років за п’ять тут уже нічого не буде.

А тепер — те, що багато хто бачить із року в рік по всіх каналах 26 квітня, та не хоче говорити. Прип’ять від самого початку, від дня, коли почалося проєктування, була приречена. Це дуже некрасиве місто, розташоване в дуже гарному місці. По суті, це вирок радянському містобудуванню, нинішні київські мікрорайони-новобуди виглядають значно краще, хай навіть про архітектурне обличчя столиці забудовники не дбають. Тепер, коли 35 років у Прип’яті нема життя й вона повільно помирає, вирок однотипній, сірій, безбарвній радянській архітектурі як обличчю всієї системи очевидний. Навіть Славутич, наймолодше місто України, виглядає веселіше, бо там квартали зводили креативніше.

Таким чином, знімати в Зоні відчуження справді нема чого. Окрім у якийсь спосіб причетних до неї людей. Байдуже, живуть вони в покинутих селах, Києві чи інших місцях. А отже наступні роковини телевізійники знову побудують свої проєкти переважно на інтерв’ю. Звісно, людські історії цінні так чи інакше. Проте сам Чорнобиль як картинка цікавий дедалі менше.

Фото: Суспільне

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3786
Читайте також
01.05.2021 10:00
Борис Бахтєєв
«Детектор медіа»
6 421
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду