У серпні Денис Вергун став шеф-редактором і головним редактором об’єднаної редакції трьох видань медіагрупи «Диджитал економіка» — Speka, MC: Money & Career і The Page. Серед ключових векторів розвитку трьох видань Денис Вергун назвав авторські матеріали, ексклюзивні інтерв’ю, аналітику та спецпроєкти. Окремо, за його словами, розвиватимуть формат інтерв’ю з людьми, які впливають на український бізнес, технології й економіку.

Кадрові зміни в медіагрупі пов’язані, зокрема, з мобілізацією головного операційного директора «Диджитал економіка» Віталія Новака та головного редактора The Page Олексія Батуріна.

Денис Вергун долучився до Сил оборони України у лютому 2022 року, але влітку 2025 року звільнився зі служби за станом здоров’я. Після реабілітації повернувся до журналістики.

«Детектор медіа» розпитав Дениса про об’єднання редакцій і монетизацію «Диджитал економіка», нові технології, ШІ-інструменти та про досвід повернення ветеранів у журналістику.

— Денисе, з серпня ви — шеф-редактор трьох видань медіагрупи «Диджитал економіка»: Speka, The Page і MC.today. Які завдання поставив перед вами власник Сергій Охріменко? Чому ви вирішили прийняти цю пропозицію? І як бачите розвиток видань після об’єднання?

— Головне завдання — щоб редакції підсилювали одна одну, а читачі нам більше довіряли й частіше поверталися.

Прийняти пропозицію мене підштовхнули дві речі. Перша — масштаб і різноманітність аудиторії. Друга — журналістика зараз переживає трансформацію. З’явилося багато ШІ-інструментів, які можна використовувати не лише в роботі з матеріалами та спецпроєктами, а й для планування власної роботи і навіть життя. Це був один із приводів повернутися у професію: мені захотілося не спостерігати за цими змінами збоку, а бути всередині.

У групі п’ять видань: ITC.ua, The Page, MC, Speka та Highload. Я відповідаю за три з них. Разом нас читає понад 6,4 мільйона користувачів на місяць. Це майже 11,8 мільйона переглядів сторінок, а ще 515 тисяч підписників у соцмережах і на ютубі. Але для мене важливий не масштаб, а те, що ми охоплюємо практично всю економічно активну аудиторію країни: від власників бізнесу до розробників і молодих професіоналів. ITC.ua — найбільше за нашими даними технологічне видання України. The Page — про економіку, фінанси й управління. MC — про гроші та кар’єру. Speka — про бізнес-технології для підприємців і менеджерів. Highload — для розробників та інженерів. Наше завдання — стати для цієї аудиторії джерелом, якому довіряють і до якого повертаються.

Об’єднання — це передусім синергія. Окремо кожне видання витрачало б ресурси на ті самі процеси: продажі, розробку, дистрибуцію, аналітику. Разом ми ділимося експертизою, швидше запускаємо нові формати й працюємо з партнерами: один спецпроєкт може вийти на кількох майданчиках і дійти до різних сегментів аудиторії. При цьому ми свідомо не робимо з п’яти медіа одне: кожна редакція зберігає свій голос, стиль і аудиторію.

— Створення медіагрупи — це консолідація ІТ- та бізнес-медіа, які раніше конкурували між собою. На які аудиторії націлені видання зараз? Наскільки вони різні? І чи дає це можливість створювати ціннісну пропозицію для рекламодавців?

— Наші аудиторії перетинаються, але не дублюються, і в цьому наша сила. Спільне ядро — активні жителі великих міст, переважно віком від 25 до 45 років, але в кожного видання свій профіль. The Page читають топменеджери, власники малого й середнього бізнесу та HR-директори, здебільшого 35—54 років. Speka — технологічні підприємці й стартапери, і не лише з Києва: кияни становлять 26%, а ще є Львів, Дніпро, Одеса й Харків. MC.today має майже рівний баланс чоловіків і жінок — 51,5% і 48,5%, що для ділового видання рідкість.

Для рекламодавця це «єдине вікно»: від HR-бренду до прямих продажів у межах однієї групи. Один проєкт можна запустити на кількох виданнях і дістатися різних сегментів. А про результативність найкраще говорять цифри: мультимедійний спецпроєкт Visa «30 років українського підприємництва» на MC.today зібрав майже 3 мільйони переглядів.

Як працює наша стратегія, добре видно на прикладі Speka. Влітку ми вперше перетнули позначку в 400 тисяч користувачів на місяць, а у вересні нас прочитали 533 тисячі людей — це приблизно на третину більше. Переглядів сторінок було майже 780 тисяч, теж приблизно на третину більше, ніж улітку. Зріс і час, який люди проводять на сторінці.

Але є виклик, про який ми говоримо відкрито: нові читачі часто приходять на один текст і йдуть. Це видно й за цифрами: на одного користувача припадає трохи менше ніж півтора перегляду. Наше наступне завдання — щоб людина знаходила в нас другий і третій матеріал і залишалася на сайті довше.

— Які KPI ви ставите перед собою та які бачите виклики?

— Я дивлюся не лише на зростання аудиторії, а передусім на її якість: скільки людей повертаються і скільки матеріалів читають за один візит. Ще один показник — розвиток спільноти авторів, і ще один — кількість і результативність спецпроєктів.

Перший ключовий напрямок — наша спільнота, UGC-платформа на Speka. Блоги є майже на кожному нашому виданні, але саме на Speka розвиток спільноти — один із пріоритетів. Там блоги ведуть підприємці, айтівці, юристи, маркетологи й навіть політики. Для цього ми найняли окремого менеджера з UGC. У вересні майже кожен п’ятий текст на Speka написав не журналіст, а автор спільноти: приблизно 200 матеріалів із тисячі на місяць, тобто 40—50 нових колонок щотижня. А читацька аудиторія спільноти за два місяці зросла більше ніж на третину. Людина, яка після робочого дня чесно описує власний досвід і кейси, для читача буває не менш важлива, ніж сама редакція. Тому ми започаткували премію Speka Community Awards — невеличкий приз і визнання від спільноти. Перші автори вже отримали нагороду, і ми хочемо зробити її постійною.

Другий напрямок — спецпроєкти, рейтинги та конкурси. Зараз завершується один із найбільших проєктів на Speka — Super Board 2026, дослідження українського C-level менеджменту, до якого долучилися 125 провідних керівників. На The Page стартують рейтинги найкращих роботодавців і топдрайверів українського бізнесу. На 2027 рік календар спецпроєктів уже сформований: у ньому повоєнні технології, освіта і ринок праці майбутнього.

У найближчих планах — розвиток відео й подкастів, офлайн-події для бізнесу та регулярні зустрічі з UGC-спільнотою. Відео вже зараз дає вагому частину нашої аудиторії: ютуб-канал ITC.ua має 153 тисячі підписників, це близько 30% усіх підписників групи.

— Як вас знаходять автори, які хочуть писати в спільноту Speka? І чи є ця платформа частиною монетизації?

— Поки що ні. Є окремий розділ корпоративних блогів: компанія може зареєструватися й опублікувати там матеріал на комерційних умовах, і такі публікації маркуються. Якщо ж це не реклама, а корисний контент, людина може сама зареєструватися, завантажити текст, зверстати й опублікувати його без попередньої модерації. Нас знаходять здебільшого в соцмережах, на бізнес-івентах і зустрічах із підприємцями. Звичайні блоги ми поки не плануємо монетизувати: вони з самого початку задумані не заради грошей, а щоб збудувати велику спільноту людей, які діляться кейсами одне з одним і з читачами.

— На місяць у вас дуже багато матеріалів від спільноти. Як ви їх редагуєте? Чи перевіряєте інформацію? Що саме модеруєте?

— Блогінг передбачає відповідальність автора за власну колонку, тож фактчекінг — на його боці. Speka, The Page чи MC дають платформу, щоб люди ділилися думками й кейсами з читачами. З нашого боку є базові правила: матеріали з очевидною брехнею чи прихованою рекламою ми прибираємо, зокрема й за скаргами читачів. При такому обсязі перевіряти кожен текст самотужки нереально, тому згодом ми, можливо, залучимо до першого скринінгу ШІ. Але остаточне рішення лишатиметься за людиною.

— Чи самоокупні ваші медіа зараз? І які основні джерела монетизації?

— Ми не покладаємося на одне джерело доходу. Наша основа — партнерські проєкти та спецпроєкти з брендами, які хочуть говорити з діловою аудиторією не рекламою, а корисним контентом: нативними лонгридами, репортажами, оглядами, HR-історіями, мультимедійними проєктами. Є й банерна реклама. Серед партнерів — великі банки, технологічні й агрокомпанії, міжнародні бренди. Завдяки об’єднанню редакцій партнер може запустити один проєкт на кількох виданнях групи. Ключовий принцип: партнерський контент завжди чітко маркований і відповідає нашим репутаційним стандартам. Довіра аудиторії — наш головний актив, і монетизація не може йти за її рахунок.

— Тобто це вже дає змогу медіа бути самоокупним, чи ви лише на шляху до цього?

— Так, модель дозволяє нам бути самоокупними. Я відповідаю передусім за редакційну складову, тому конкретних цифр не називатиму. Але ми постійно спілкуємося в команді, і я розумію головне: цього року в групі збудовано бізнес-модель, яка дає підстави говорити про операційну самоокупність. Звісно, є й інвестиційні складові: зокрема, ми вклали кошти в ШІ-інструменти.

— Для українських медіа монетизація зараз — складний шлях. Реклама не покриває всього, донорська підтримка не безмежна, і багато хто йде до читацької підтримки. Найяскравіший приклад — «Українська правда». Чи рекламна монетизація для групи пріоритетна? Чи плануєте ви монетизувати читацьку підтримку?

— Читацька підтримка — один із можливих варіантів: люди люблять і поважають якісну журналістику, а під час війни хочуть медіа, яке близьке за духом і яке вони читають щодня. Питання в тому, наскільки широкою така підтримка може бути. Тому спершу треба наростити велике стабільне ядро читачів, не втративши репутації й довіри, і вже потім звертатися до людей із закликом підтримати. Підсумую: спочатку довіра й ядро аудиторії, а вже потім розмова про підтримку.

— А що для вас найскладніше в побудові довіри?

— Не скотитися в клікбейт. Гугл часто оновлює алгоритми, і в багатьох медіа можуть опускатися руки: починається «клепання» новин і заголовків під алгоритм. Від цього страждає якість матеріалів, і це головний ризик.

— ШІ змінює пошукові алгоритми, а це впливає на монетизацію. У редакціях зростає значення нішевого контенту й ексклюзивів. Як ви з цим працюєте?

— Ви маєте рацію, ексклюзиви стають ключовими. У нас є окрема новинна редакція трьох видань. ШІ допомагає швидко шукати інфоприводи: аналізувати західні видання за конкретними темами, збирати добірки, готувати «рибу» новини, проставляти теги й посилання. А новинар перевіряє факти й доводить текст до публікації. Журналістська робота дедалі більше зміщується до того, що машина не замінить: ексклюзивів, живого спілкування, інтерв’ю, заходів, нових контактів та інсайтів. Тобто класична журналістика, коли треба надіслати запит, зустрітися, додзвонитися, поговорити, поєднується з допомогою ШІ в рутині. Ми бачимо саме такий поділ праці.

— Яка у вас стратегія впровадження ШІ в редакціях? За якими принципами ви ним користуєтеся?

— Для нас ШІ — це інструмент, а не автор. У новинних редакціях він допомагає швидше моніторити джерела, знаходити інформацію, готувати чернетки й обробляти великі обсяги даних. Але рішення, що публікувати, перевірка фактів і відповідальність за текст завжди залишаються за редактором. Цього року ми опублікували на наших виданнях окремі публічні політики використання ШІ: читач має право знати, як ми працюємо.

Я часто кажу, що з ШІ робота стала швидшою, а не легшою. Головні ризики — помилки та «галюцинації» моделей, однаковість текстів і спокуса підмінити журналістику генерацією. Тому ШІ звільняє час для того, чого машина не зробить: живих розмов із людьми, які дають ексклюзивну інформацію; аналізу, тобто вміння пояснити, що стоїть за подією і що вона означає для бізнесу й читача; і редакційного судження, тобто розуміння, яка тема справді важлива, що варто перевірити ще раз, де бракує контексту і про що зараз ніхто не пише. Саме це відрізняє професійне медіа від стрічки згенерованих текстів.

— Ви згадали ШІ-інструмент, яким користуються редакції. Хто його розробляв?

— Це зовнішнє рішення, його створила зовнішня команда розробників.

— Ваші видання часто пишуть про нові технології. Як ви самі їх використовуєте? Як ІТ-тематика впливає на технологічний розвиток редакції?

— Це накладає на нас відповідальність іти в ногу з часом і стежити за інструментами, які допомагають розвиватися швидше. Якщо ми цього не робитимемо, діє просте правило: або розвивайся й адаптуйся, або занепадеш і вмреш. Окрім аналітики, ШІ у нас робить транскрибацію та розшифровку аудіо й відео, переклади відео й текстів, допомагає з тегами та посиланнями до матеріалів. Є й боти, які моніторять інформаційний простір і допомагають із новинами чи трохи більшими матеріалами. А ще ШІ-інструменти дуже допомагають у плануванні власного робочого дня й задач: наприклад, розкласти великий проєкт на кроки чи нічого не забути.

— Крім ШІ й алгоритмів, текстові сайти втрачають трафік через розвиток телеграм-каналів, тіктоку та ютубу. Як ви бачите споживання бізнес-контенту найближчим часом і як на це реагувати?

— У кожного формату своя аудиторія. Ютуб — це довге відео, тікток — короткі формати, телеграм — швидкі новини. Але в телеграмі є велика різниця між каналами медіа з іменем і анонімними каналами, за якість яких ніхто не відповідає. Ділові медіа — це передусім про довіру. Конкуренція за увагу аудиторії загострюватиметься, адже вона колосальна. І читач має обрати для себе, що головне: швидкий інформаційний «фастфуд» без відповідальності за якість чи якісна редакторська робота й довіра до конкретного медіа.

— Розкажіть про команду: як вона змінилася після об’єднання, які нові напрями з’явилися, хто прийшов? Яких спеціалістів бракує?

— Цього року ми закрили вакансії. Трохи розширилися: найняли нових журналістів і редакторів, а також менеджера UGC. Команда сформована, але наступного року плануємо розширюватися далі. Відкриті й до співпраці з фрилансерами.

— Чи розглядаєте ви придбання нових видань до групи?

— Якщо з’являться цікаві пропозиції, ми їх розглянемо, але це не означає, що ми в активному пошуку, кого б ще купити. Зараз здебільшого генеруємо ідеї всередині колективу. Ми точно активніше тестуватимемо ШІ-інструменти, які допоможуть працювати оперативніше й якісніше та вивільнять час, а цей час спрямуємо на спецпроєкти й сильні інтерв’ю.

— Денисе, трохи поговоримо про вас. Стиль видання напряму залежить від шеф-редактора. Який ви шеф-редактор і як це впливає на видання?

— Служба в армії змінила мій погляд на медіа. Там чітко відчуваєш ціну інформації: неперевірене повідомлення чи гучний заголовок можуть мати реальні наслідки. Тому, демобілізувавшись, я ще більше ціную точність, відповідальність і користь, а не гонитву за кліками.

Другий важливий момент — розуміння, що таке команда і стійкість. Протягом останніх двох років кількох ключових людей із медіагрупи мобілізували. Редакціям довелося швидко перебудовувати роботу, перерозподіляти ролі, процеси й навантаження. Я знаю цю проблему з обох боків: сам пішов служити, а тепер як керівник бачу, чого коштує втримати редакцію, поки колеги у війську.

І третє: ділові медіа мають говорити про майбутнє країни, відбудову економіки, воєнні технології, повернення ветеранів у бізнес і на ринок праці. Ці теми ми свідомо закладаємо в редакційні плани.

— Що змінилося в медіа, коли ви повернулися зі служби?

— Найбільша зміна — велика кількість ШІ-інструментів. За кілька років ШІ розвинувся до справді корисного інструмента. Це було перше, що треба було оперативно наздогнати: зрозуміти, що з’явилося на ринку, як це працює, як із цим правильно взаємодіяти, піти до колег по консультації й надолужити розрив.

Друге — дуже загострилася конкуренція між класичними медіа й телеграм-каналами. Це боротьба за увагу кожного читача, за кожен клік, і класичним медіа варто думати про нові формати, щоб утримувати аудиторію. Але потреба в якісному контенті нікуди не зникла.

Важливо й те, що медіа мають пояснювати ризики споживання неперевіреного контенту. Ворог теж не спить: він використовує ботів і будь-які можливості, щоб розсилати дезінформацію. Тому ризик, що з’являться якісь обмеження для телеграму, залишається: анонімні канали — це середовище, де неперевірена інформація поширюється найшвидше, і вагомий інструмент розгойдування суспільної думки. Ставитися до цього відповідальніше мають і читачі, і медіа, і влада, і власники каналів. А класичним медіа варто підсилювати свої позиції й працювати на довіру читача.

— Чому ви вирішили після служби повернутися саме в журналістику? Не всі медійники повертаються.

— Звісно, були думки, що в журналістику я не повернуся. Життя вносить свої корективи. Я пам’ятаю вислів: хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани. Після війська мені було і цікавіше, і легше адаптуватися в сфері, яку я розумію, і в роботі, яку вмію робити добре. Крім того, під час війни та з появою нових інструментів і форматів в українську журналістику вдихнули нове життя. Вона переживає трансформацію, і тут є чого навчатися та куди розвиватися. Можливо, колись із журналістикою буде покінчено, але поки що це не на часі.

— У якому підрозділі ви служили та як адаптувалися до цивільного життя? Наскільки складним був цей шлях?

— Я пішов у військо в лютому 2022 року, на самому початку повномасштабного вторгнення. Спершу ми обороняли Київ, потім воювали на сході, на Луганщині та Донеччині, зокрема під Сіверськодонецьком і Бахмутом. У проміжках між бойовими виїздами в складі мобільних груп ППО захищали київське небо. Під час одного з бойових завдань мене поранило. Після реабілітації я повернувся на службу, але вже в тилу: у відділі комунікацій Командування Сил територіальної оборони ЗСУ. Службу в ТрО починав у київській бригаді. У 2025 році мене звільнили зі служби за станом здоров’я. Приблизно пів року знадобилося, щоб пройти реабілітацію й повернутися до роботи.

Чи було важко? Так. Але велику роль відіграє оточення. У мене, слава Богу, воно розуміюче й патріотичне: і під час служби, і після мене підтримували друзі, сім’я, батьки, колеги. Комусь після повернення легше, комусь важче. Цей процес непростий і тривалий, бо слід від пережитого на війні так чи так лишається в кожному.

— Медійники повертатимуться з війни в професію. Що з вашого досвіду потрібно, щоб адаптація була природною і не травмувала ветеранів?

— Дуже важливе питання. Я б виділив два етапи. Перший: держава має розробити окремі програми повернення й адаптації ветеранів не лише в суспільство, а й у робочі процеси економіки. На мій особистий погляд, перш ніж повертатися, людині треба відпочити, акліматизуватися, скинути напругу. Для цього потрібні реабілітаційні центри, де вона зможе якийсь час побути серед побратимів, колишніх військових чи тих, хто дотичний до війська. Не можна одразу кидати людину в суспільство зі словами «далі як хочеш». Цей шлях має бути плавним і поетапним.

Другий етап — курси перекваліфікації чи підвищення кваліфікації. Наприклад, якщо журналіст випав із професії на три-чотири роки, йому варто показати, що змінилося за цей час і які нові інструменти з’явилися. Тут можуть допомогти медіаспільнота й самі медіа: брати людей на стажування чи курси, адже хто, як не редакція, знає, які інструменти потрібні журналістам. Така синергія роботодавців із медіа, державної політики й громадського сектору, зокрема ветеранських центрів, має спрацювати.

На ринку загалом, не лише в медіа, є велика проблема з кваліфікованими кадрами. У нас мало журналістів і редакторів, бо люди йдуть служити. Ті, хто повертатиметься, можуть зіграти велику позитивну роль. Якщо медіа бракує кадрів, чому б не залучати ветеранів і не розробляти для них програми навчання й стажування? Це не безвихідна допомога, а взаємна вигода, win-win.

Моя порада колегам, які повертаються в редакцію: не поспішати, у перші тижні знайти в редакції наставника й починати з невеликих завдань, щоб поступово наздоганяти нові інструменти.

 Фото надані Денисом Вергуном