Мама у ворожому тилу

Мама у ворожому тилу

25 Лютого 2021
9066
25 Лютого 2021
14:00

Мама у ворожому тилу

9066
Серіал «Мама» (СТБ) зруйнував одразу кілька стереотипів щодо потреб широкого українського глядача.
Мама у ворожому тилу
Мама у ворожому тилу

Чотирисерійна драма Тараса Ткаченка «Мама» 19 лютого в день прем’єри підвищила показники п’ятничного вечірнього слоту СТБ. На перший погляд, чудовий привід для проукраїнськи налаштованої аудиторії відкривати шампанське. Адже даний математичний факт — високі цифри — б’є прямою наводкою по існуючих стереотипах щодо потреб широкого українського глядача. Тож спершу поясню, які саме упередження руйнуються. А вже потім — зітхну, чому радіти зарано.

«Мама» — історія про сучасну війну, яких за сім років від початку російської агресії мало би бути більше. Війна та щоденні втрати — те, з чим і в чому українські громадяни живуть. Те, що, на жаль, задає порядок денний. Те, з чим мільйони нас не змирилися й миритися не хочуть — не тому що з війною неможливо змиритися, а через уперте небажання бачити війну та чути про неї. Агресія ззовні викликає напади агресії всередині країни. Сусід ненавидить сусіда за те, що на Україну напала не Польща, не Німеччина, навіть не Америка — Росія. Антиросійські настрої гойдалками провокують антиукраїнські.

Тому інформаційна та загалом програмна політика всіх великих українських медіагруп спрямована на зниження градусу суспільної агресії. Не приховуються й методи зниження: максимально уникати тем, котрі викликають неприйняття однієї з частин суспільства. Тобто якщо можна не говорити про війну, точніше про агресора, краще не говорити. Відповідно, не знімати фільмів, тим більше — серіалів на дражливу тему.

З огляду на це «Мама» здобула невеличку перемогу. Героїня стрічки — житомирська лікарка Ніна Швидченко (Олеся Жураківська) потайки їде на окуповану територію Луганщини, аби розшукати свого полоненого сина Віталія (Олександр Божко) і викупити його з полону сепаратистів. Її одіссея розказана й показана з максимально можливою некоректністю для тих, хто не помічає війни й не хоче знати, хто ворог України. Найманці — «ополченці» прямо називаються проросійськими. Їхні куратори — росіянами. Місцевому мирному населенню автори теж не лишають жодного шансу. Всі вони, від дітей до дорослих, не просто повторюють російську пропаганду про хижих «укропів», бо так треба для виживання. Барига-невдаха Бодя (Костянтин Корецький), його дружина Люся (Тамара Антропова), єдина медсестра на всю містечкову лікарню Катя (Поліна Снісаренко-Кульчицька), син-школяр коменданта Олег (Максим Боряк) — щирі, мотивовані в своїй ненависті до України. Нехай у хлопчика мізки промиті, але ж інші можуть мислити критично. Вони й мислять — критично стосовно України.

Перемога мінісеріалу в тому, що, виявляється, актуальних, гострих, дражливих тем можна не уникати. Не боятися, що люди перемкнуть канал на мелодраму, танцювальне шоу чи взагалі вимкнуть «ящик». Менеджмент наших телеканалів погано знає як глядачів, так і їхні реальні потреби в драматичних історіях, сюжети яких можна проектувати на себе, на нашу дійсність, наше життя.

Є ще один зламаний стереотип: українська мова годиться лише для комедій. Із цього приводу минулого року навіть відбулася локальна медійна війна. Її спровокувала продюсерка серіалів і фільмів «1+1» Олена Єремеєва, заявивши, що мелодрами українською дивляться гірше, ніж комедії. «Мама» пішла далі. Маючи сильні мелодраматичні елементи, передусім — материнське горе, хлопчика-сироту, розбиту війною родину — все ж тяжіє до повноцінної гостросюжетної драми.

Фінал якої залишається відкритим. Буквально — останній кадр завмирає на розчахнутому люкові літака, з якого має вийти до матері звільнений Віталій. Проте автори не дарують глядачам різдвяної казочки, у фіналі якої прилітає чарівник на блакитному гелікоптері й усе буде добре для кожного з нас. Ні, добре не є й не буде, поки матері змушені визволяти з ворожого полону дітей самотужки, витрачаючи власні благенькі ресурси й ризикуючи життям щогодини.

З огляду на цільову аудиторію, СТБ пропонує за формою суто жіночу історію. Але й тут є незвичний нюанс. Ніна від самого початку не збиралася їхати на пошуки сина. Місію вирішив виконати її чоловік Анатолій (Микола Боклан). Проте він зчепився із сусідою, який обізвав його сина «майданутим». Так-так, це не ЛДНР, це Житомир, і таких сусідів напевне є в кожному будинку, в кожному під`їзді навіть на заході України. Результат конфлікту — серцевий напад, тож Ніна не має іншого виходу, як брати справу в свої руки. Отже, жодного героїзму, лише поклик серця й потреба щось робити.

Ніна протягом усієї історії виглядає не так сильною, феміністично підкутою діловою харизматкою, як звичайною собі жінкою, котра діє за обставинами й раз по раз зазнає поразки. Спершу її кидають на половину з великими труднощами зібраних грошей. Далі вона знаходить спосіб дістатися на окуповану територію — але потрапляє під опіку нікчемних людей, котрі намагаються на ній заробити, не вирішують ніде нічого й усього бояться.

Бодя і Люся теж ламають сценарний шаблон, котрий вимагає від нікчемних пристосуванців під кінець історії переосмислити свою позицію та помінятися в кращий бік, перейти на сторону Світла. Їхня мета — чимшвидше позбутися Ніни, яку самі ж прихистили, дозволивши собі на мить виявити співчуття. Обоє швидко зрозуміли: переймаючись проблемами «бандерівки» з Житомира, вони створюють проблеми собі. І вперто не бажають розуміти, хто саме створив  ці проблеми їм та всій окупованій Луганщині насправді.

Комендант окупованого містечка, колишній міліціонер Санич (Михайло Кришталь) заслуговує окремого абзацу. Він мотивований, сам, із його слів, обрав свою сторону і ненавидить «укропів» люто. Аби йшлося про мелодраму, Санич почав би міняти свою думку після того, як Ніна врятувала його сина Олега. Проте й тут рветься шаблон: Саничу байдуже. Син сином, а Ніну він усе одно готовий арештувати й кинути «на яму». Домовитися з ним неможливо, внутрішній злам не відбудеться. Єдиний драматургійний хід, котрий дозволяє «дограти» персонажа, — вбити його руками своїх же п’яних «ополченців».

Таким чином, ані вигадана Ніна, ані будь-яка інша реальна мама на її місці не мають жодних шансів виконати місію й врятувати сина. Офіцер СБУ теж безсилий, бо його «кидають»  колишні колеги з «тієї сторони». Єдине, що він може, — відстежити телефон Ніни до якоїсь точки, зробити невтішні висновки — вона «там», і розвести руками.

Тепер — про те, чому радіти появі такого потрібного, актуального і, як бачите, глядацького серіального продукту ранувато. «Мама» створена за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики, проєкт — переможець PITCHUA 2. Отже, без підтримки донорів, без державного замовлення, медіагрупи не готові виробляти такі стрічки власним коштом та власними зусиллями. Повторюся: рейтинг досить високий. Якщо телебачення нехтує рейтингами — отже хтось там сидить не на своєму місці. І поки так є, доведеться стукатися в державні двері на «патріотичні» пітчинги. А ці двері відчиняються не надто широко…

Відповідно, якщо Мінкульт чи УКФ створення продукту не підтримали в якийсь спосіб, зазвичай матеріально — українського контексту годі чекати. Починаючи з української мови як робочої для більшості персонажів (хоча зараз із цим трошки простіше) і завершуючи назвами українських міст. Підтримав Мінкульт — згадаємо Житомир, Київ, Миргород, Львів. Не підтримав — нате вам місто без назви, автівки з російськими номерами, незрозумілі шеврони на рукавах силовиків, жодного національного прапора в кадрі.

Дивно, але доведеться згадати й мовне питання. Нібито все гаразд. Російською оперують у ворожому тилу, українською — на території держави Україна. Проте Ніна Швидченко волею авторів повторює ту саму помилку, яка вже помічалася в фільмах «Забуті» та «Мати апостолів» — повнометражні стрічки, були в минулорічному прокаті. В обох згаданих випадках героїні, знаходячись на окупованій території, вільно спілкуються українською — і їм за це нічого нема. Хоча всякий раз попереджається: за українську тут саджають «на підвал» як шпигунів. Ніна теж не переходить на російську, чудово розуміючи своє становище. Я за україномовний продукт, тим більше рейтинговий і якісний. Але подібні деталі конфліктують із реальністю, адже саме на ній акцентується драматична історія.

У загальному підсумку серіал «Мама» по суті своїй критично налаштований не так до Росії як агресора та її посіпак — що з них візьмеш! — як до слабких, майже не діючих українських інституцій. Жодна мама, жоден батько не повинні вирішувати подібні питання самотужки й ризикувати собою, пробираючись у ворожий тил. Ніна з чоловіком намагаються підмінити державу собою, на що нема ані ресурсів, ані повноважень. Захищати інтереси громадян, тим більше — своїх захисників, мусить усе ж таки держава.

Для розуміння того подібних стрічок варто було б знімати більше. З акцентом на драму, пригодницьке й детективне кіно, мелодраму. Це працює в просвітницькому плані краще та ефективніше, ніж комедія.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
9066
Читайте також
24.04.2021 11:00
Андрій Кокотюха
«Детектор медіа»
4 830
18.03.2021 17:00
Андрій Кокотюха
«Детектор медіа»
6 046
04.03.2021 15:30
Андрій Кокотюха
«Детектор медіа»
5 158
01.03.2021 16:30
Марія Спалєк
«Детектор медіа»
25 420
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду