Неcподівано, що в контенті Netflix уже вдруге за січень мова заходить про Україну. Першим був ігровий науково-фантастичний екшн «Смертельна зона», а другим став документальний науково-пізнавальний серіал «Шпигунське ремесло». Навіть елемент переходу в них є спільний: у «Смертельній зоні» йдеться про пілота дронів, а в «Шпигунському ремеслі», зокрема, розповідається про стеження спецслужбами за допомогою безпілотних літальних апаратів. Чого б це виникала така увага?

Звісно, «український слід» на Netflix з’явився не вперше. Уже був документальний серіал «Диявол по сусідству» про українця Івана Дем’янюка, якого половину його життя підозрювали та звинувачували в суді у причетності до нацистських злочинів часів Другої світової війни. А минулого року для Netflix у Києві знімали фільм із Жан-Клодом Ван Даммом у головній ролі. Проте нині частота згадок збільшилася (випадково?), а (гео)політичний момент відіграє важливу роль. Можливо, тому, що у світовій геополітиці, Україна – «гаряча точка», вона перебуває в стані війни, провадженої РФ, як би цю війну не називали, навмисно чи безграмотно плутаючи з «громадянським конфліктом». Будучи споконвічною кісткою в горлі Росії, Україна не дає їй відчути себе комфортно й повноцінною, зважаючи на вкрадену назву країни, її переписану історію, чисельні винаходи та винахідників, художників і політичних діячів українського походження, а не російського. Тож не дивне продовження агресії РФ, і з такого погляду не дивна увага цивілізованого світу до варварських вчинків цього агресора, небезпечного, бо безконтрольного і зверхнього. Зокрема, коли російські спецслужби вбивали противників свого тоталітарного режиму – чи це робилося в Німеччині, чи в Британії, чи в Україні.

У восьми 30-хвилинних серіях творці серіалу «Шпигунське ремесло» зосереджуються на різних спецслужбах, але, зрозуміло, більше згадуючи російські злочинні дії – банально, через їх масовість, зухвалість та різноманітність, дії, направлені і проти України також. Письменник, історик і експерт у сфері шпигунських пристроїв та технологій Кіт Мелтон, один з авторів книжки, написаної ним 2008-го року у співпраці з Робертом Воллесом і Генрі Р. Шлезінгером і покладеної в основу серіалу, у другій серії, «Смертельні отрути», розповідає, як хімікі та інженери КДБ розробили, а агент Богдан Сташинський використав пістолет з отруйним газом, аби 12 жовтня 1957 в Мюнхені його ціллю «став антирадянський активіст, знаний український національний лідер доктор Лев Ребет». Цікаво, що стосовно Ребета тут вжитий його науковий ступінь, «доктор», хоча вбили ж його не за викладацьку практику в Українському вільному університеті, де він був професором, а за його політичну діяльність і лідерство в ОУНЗ. Але творців цікавить сам факт убивства – специфіка отрути, розробка механізму і метод. І приналежність жертви до України аж ніяку не педалюється, а використовується тільки як географічне прикметникове означення. Так само, як і у випадку вбивства Сташинським іншого «українського радикального політика», Степана Бандери, з використанням щодо нього «покращеної версії газового пістолета».

У цьому випадку важливо саме це НЕпедалювання. Інакше можна було б значно розширити оповідь про вбивства, про їх причини, згадати визвольні змагання всієї України, починаючи, скажімо, з 1918 року, про терористичну діяльність ЧК, потім НКВС і, звісно, КДБ. Це би вписувалося в ідею «спецслужб», утім, творці це оминули, обрізали всілякі «національні» моменти, чим, нібито, обмежили себе від заангажованості. Та все одно на IMDB, найбільшому кіносервері світу, принаймні, один з коментаторів висловився критично про серіал, бо, мовляв, він «виглядає як політична пропаганда».

Натомість «Шпигунське ремесло» приділяє максимум уваги саме «шпигунським штучкам». Конкретизує думку, наприклад, колишнього директора технологічного відділу ЦРУ («ви не в змозі і кроку зробити, аби не залишити по собі “цифрового пороху” про те, хто ви і де ви були») або думку того ж таки Кіта Мелтона («секс і шпигунство так само нероздільні, як секс і життя»). Тут згадується фантастична історія прокладання совітами кабелю дном Охотського моря і під’єднання до нього американців. Або як американці встановили мікрофон у трубу водостоку посольства СРСР у Вашингтоні, а всі дроти провели крізь каналізацію. Або як розвідка Чехословаччини запхала мікрофони в каблуки черевиків американського посла. Чи як легко російська шпигунка, використовуючи секс, вербувала американців, бо, зізналися завербовані, в сексі «вона не знала слова “ні”». Чи як Сноуден вивіз на накопичувачі 1 мільйон секретних документів...

Утім, українці згадуються лише в другій серії з восьми. Після Ребета і Бандери в серіалі говорять про замах на Віктора Ющенка 2004 року, Ющенка, який «не був другом Росії», «він був прем’єр-міністром України... сильним кандидатом і впевнено йшов у президенти». Та на вечері, «організованій СБУ», «йому домішали в їжу діоксин, який його спотворив, але не вбив».

Після цього йде вже конкретніша ремарка – «2006 рік розпочав новий вид агресії з боку Росії». І це не просто кинуті слова, бо вони передують більшому, шокуючому випадку – замаху та вбивству офіцера ФСБ Олександра Литвиненка (теж українця за походженням), а шокуючому не через вбивство, а через місце його здійснення – в Лондоні, саме 2006 року. Втім, і це був не найбільший шок. Наступний замах, 2018 року, і знову в Лондоні, тепер на агента ГРУ, Сергія Скрипаля та його доньку, мав «супутні жертви», примусив британський уряд витратити мільйони фунтів стерлінгів на знезараження великої території після методу замаху і, врешті, призвів до офіційного звинувачення РФ Великою Британією. У цьому контексті дивним (чи закономірним?) виявилося знову ж таки українське походження цілі нападу.

Тобто, у підсумку, в серіалі йшлося про п’ятьох людей з прямим чи непрямим стосунком до України, чиї життя були обірвані чи мали на меті бути обірваними за участі Росії та її спецслужб... І варто ще раз підкреслити відсутність звинувачувального характеру загалом серіалу і конкретно наведених вище випадків – лише історичні факти, з фото й відео, картами й документами, коментарями спеціалістів і свідченнями причетних, факти, що, мов пазли, складають розлогу картину діяльності різних країн та її агентів під час двох світових, однієї холодної та різноманітних локальних, оголошених чи ні воєн. Секс-шпигунства, кібератаки, вербування, стеження і вбивства отрутами, парасольками, дронами чи бомбами. Дикий паноптикум людського свавілля та злочинної фантазії. Ідеальна заготовка до майбутніх судових розслідувань і таврування замовників та виконавців. Що ж зробиш – українці в цьому суді з ознаками злочинів проти людяності можуть бути свідками.