Тузловські лимани, розташовані на території Білгород-Дністровського району, у приморській частині Бессарабії — група солоних лиманів-лагун в Україні. З 1996 року є частиною Рамсарських угідь, що мають статус природоохоронної території та включені до Національного природного парку «Тузловські лимани». Загальна площа становить 206 км² (для порівняння: площа Тернополя — 72 км²), глибини коливаються від 1,6 до 2,5 м, від моря відмежовані піщаною косою завдовжки майже 30 км. Обширні заболочені території, зарослі солестійкою рослинністю, є ідеальним місцем не тільки для нересту риб, а й для гніздування сотень видів птахів, серед них і червонокнижних. На сьогодні Тузловські лимани — єдиний неокупований заповідник півдня України.

Головний герой фільму, створеного на Суспільному — науковець і єгер Іван, якого всі називають «Трофимович». Володимир Бакум спостерігає за його щоденними клопотами протягом чотирьох сезонів, відповідно розбиваючи фільм на глави: «Весна. Мілина», «Літо. Фламінго», «Осінь. Міграція птахів», «Зима. Тиша».

До речі, попередній фільм Бакума «Бартка» (2023) побудований за схожим принципом. Правда, там за простір оповіді правили Карпати, а в центрі історії був дільничний лісівник Василь Павлович, який керував лісозаготівельними бригадами, таким чином перебуваючи з лісом у суперечливих стосунках: і беріг, й експлуатував.

Краєвид Трофимовича — море, піщані дюни і загублені посеред них маленькі будиночки його заповідного господарства. Задача в нього одна: охороняти, дбати. Це позначено просто з першого кадру, де він зворушливо намагається нагодувати недужого лелеку, що сидить у ящику. Трофимович розʼїжджає тракторцем по пісках і стежить за порядком. Збирає браконьєрські сітки. Перепиняє і самих браконьєрів. Виловлює, окільцьовує і випускає птахів, самі назви яких звучать як магічні закликання: побережник чорногрудий, коловодник звичайний, мартини жовтоногі. А ще виявляє викинуті хвилями на берег міни, уламки «Шахедів» та іншу гидоту, якою окупанти засмічують нашу землю.

Іван — філософ. Для нього природа — більше ніж обʼєкт піклування: «Дика природа для мене божественне явище». Людина в такому світогляді — чи не головна загроза: «Ми — єдиний вид, який перевищив свою чисельність… Якщо ми чогось не знаємо, то не маємо права це знищувати». А втім, із порушниками розмовляє не надто суворо, хоча діє при цьому строго за законом: сценка з місцевим браконьєром, таким собі Часником, сповнена мʼякого гумору, що являє собою особливий контраст на тлі попередніх реплік у єгерському трейлері, що, виявляється, в Конго заповідник охороняють кулеметники з собаками, натренованими тих браконьєрів просто розривати. IUCN (Міжнародна спілка збереження природи) на своєму щорічному конгресі в Абу-Дабі присудила конголезцям першу премію, а «Тузловським лиманам» другу; мабуть, не дуже усвідомлювали, що нашим природоохоронцям доводиться мати справу з масштабнішими небезпеками, які самим лише кулеметами не відвернеш.

Звісно, що Бакум разом з оператором Аленом-Олександром Анісімовим не втомлюється милуватися Лиманами, по максимуму заповнює кадр їхньою гіпнотичною красою. Тут дійсно тихо; в цю тишу вплетені електронні структури композитора Данила Волоха, але інколи її розривають вибухи мін, настирливе дзижчання ворожих безпілотників.

Отакі труди і дні. Дивлячись цей фільм, розумієш, наскільки наша земля красива. І цю красу варто боронити — від найпотворніших створінь планети.

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).