Днями «Детектор медіа» опублікував матеріал члена Наглядової ради Суспільної телерадіокомпанії Олексія Панича, який критично розібрав розслідування Михайла Ткача про Петра Порошенка та Віктора Медведчука у програмі «Схеми: корупція в деталях». На думку Олексія Панича, автори сюжету порушили журналістські стандарти й редакційні настанови Суспільного мовлення. Текст, який ми публікуємо сьогодні, не про стандарти, а про сам дух розслідування й підхід, який застосували його творці, шукаючи зв’язків між Порошенком і Медведчуком. Ми готові опублікувати інші думки, а також пропонуємо команді «Схем» пояснити свою позицію й відповісти на критику авторів цих матеріалів.

Знак запитання в заголовку журналістського матеріалу — поганий тон. Зазвичай він означає, що самі журналісти не знають відповіді на запитання, яке ставлять, і лише тупцяються довкола нього. Або гірший варіант: знають відповідь, але не наважуються озвучити її ствердно, тому ховаються за невизначеністю запитального речення. Або пропонують читачам повірити в одну з версій, якщо вона вписується в читацьку картину світу. (Наприклад, якщо стаття зватиметься не «Державний переворот», а «Державний переворот?», це вже ніби й не звинувачення, а пропозиція обдумати такий спосіб бачення ситуації.) У сюжеті «Спільники? Таємні зустрічі Порошенка та Медведчука» журналісти програми «Схеми: корупція в деталях» пропонують повірити у версію, побудовану на припущеннях, спостереженнях за автомобілями та логічних конструкціях, які подекуди геть не тримаються купи.

Тема, як любили колись писати у темниках соратники Віктора Медведчука, «важлива й актуальна». Справді ж не зрозуміло, хто нам такий Медведчук. Як на політика, який прагне зруйнувати постмайданні порядки й відновити васальну залежність України від Росії, він отримує від української влади забагато сприяння й нуль спротиву. Якщо він справді безальтернативний переговірник-посередник, нав’язаний Кремлем, то в чому полягає його роль у цьому процесі й чому він поєднує її з політичною діяльністю в Україні? Чому йому, представникові країни-агресора, дозволено брати під контроль телеканали й запускати на них неприховану кремлівську пропаганду? Відповідь «він допомагає визволяти наших хлопців, тому йому все можна» давно не звучить переконливо: обмін полонених росіян і затриманих сепаратистів на українських заручників не відбувається. «Свої їх не цікавлять, наших вони не віддають», — пояснила Ірина Геращенко. Тоді в чому ефективність Медведчука? А Путін прямо сказав, що домовлятиметься вже з «новою владою». Отже, Кремль ставить на зміну керівництва держави. Тоді навіщо чинній владі плекати могутнього проросійського політика, який допомагає Кремлю втілити план із її, цієї влади, демонтажу? Є багато запитань без відповіді. Повторюючи стару тезу про незамінність Медведчука, але не пояснюючи її справжніх причин, влада (й Петро Порошенко зокрема) спонукає дошукуватися цих причин самотужки.

Але спроба дошукатись їх, яку зробила програма «Схеми», містить більше натяжок, ніж доказів.

Творчий метод журналіста «Схем» Михайла Ткача — не просто зробити, а зняти розслідування. Це значить особливий акцент на відеодоказах, які роблять матеріал видовищним. Цього разу є два масиви відеодоказів. Перший — відеозаписи автомобілів, які мають засвідчити часті таємні зустрічі Порошенка з Медведчуком.

Подібні розслідування є мистецтвом можливого у квадраті: перед камерою «Схем» ніхто не позує, тож зняти щось однозначне й переконливе вдається рідко. Глядач мусить брати на віру пояснення журналіста. Наприклад, що всі автомобілі, які рухаються в темряві на відео, справді є «автомобілями супроводу Медведчука». І що в них пересувається сам Медведчук, хоча ні його, ні жодної іншої людини на цих кадрах немає. «За позашляховиком бачимо, як із кута президентського паркану виїжджає мерседес», — каже журналіст, хоча бачимо ми насправді тільки два вогники.

Все б нічого, — зрештою, Медведчук сам не заперечує, що часто зустрічається з Президентом, — якби з блимання фар у темряві не випливала скандальна гіпотеза про те, що Медведчук і Порошенко узгоджували санкційний список Кремля. У текстовій версії розслідування ця частина скорочена й виглядає невинно, зате на відео перехід до санкційного списку справляє ефект бомби на глядача, приспаного кількахвилинним описом автомобільних маневрів:

Ткач: «Схоже, ми зафіксували, як протягом одного тижня Порошенко та Віктор Медведчук зустрічалися щонайменше двічі — в АП та вдома у Порошенка. А вже наступного тижня Росія ввела санкції проти 322 громадян України та 68 компаній».

Порошенко (фрагмент з ефіру Прямого каналу): «За невеликим винятком це список із дуже достойних людей, включно з моїм сином, включно з половиною моєї адміністрації та великою кількістю народних депутатів, здебільшого членів коаліції».

Максим Каменєв, журналіст «Громадського»: «Важко сказати, чи Медведчук погоджував цей список із Порошенком. Якщо він продовжує їздити до Порошенка, то він мав таку можливість. Президент і його команда спробували отримати для себе максимальні дивіденди і використали це для того, щоб показати, що вони патріоти і Росія вважає їх своїми ворогами».

Підкреслено моменти, які доволі промовисто засвідчують, що прив’язка до списку зроблена на порожньому місці. Жодних доказів того, що Порошенко й Медведчук обговорювали чи узгоджували список, у «Схем» немає: це припущення робиться виключно з того, що вони зустрічались у попередній тиждень («напередодні», як написано в розслідуванні, звучить поважніше). Журналіст Максим Каменєв у сюжеті — такий собі «аватар» Михайла Ткача: він озвучує суб’єктивні твердження, яких сам автор не може собі дозволити. Пояснення експертності Каменєва в цій темі обмежується тим, що його титрують як «політичного оглядача». Гаразд, він справді писав про Медведчука. Але більшість речей, які журналіст «Громадського» сказав у сюжеті «Схем», є не фактами чи інсайдерською інформацією, а суб’єктивними припущеннями аналітика-спостерігача. Які дозволяють зроблені з натяжкою висновки автора звучати переконливіше.

Другий козир розслідувачів — зйомки в аеропорту. Вони показують власне відео дворічної давнини, а також нове, яке засвідчує, що Медведчук віддавна, користуючись ексклюзивним правом літати в Росію просто з Києва, бере з собою на борт літака політичних поплічників і бізнесменів.

Говорячи про те, скільки разів Медведчук брав із собою в літак свого соратника та формального власника каналу NewsOne Тараса Козака, Михайло Ткач посилається на «моніторинг пасажирів приватного літака». Не зрозуміло, що мається на увазі під моніторингом; інформація про те, хто літає приватними літаками, навряд чи є загальнодоступною. Але слово «моніторинг» звучить поважно і створює відчуття достовірності озвучених цифр. Далі, говорячи про перельоти разом із бізнес-партнеркою Наталією Лавренюк, Ткач посилається вже на неназвані «джерела».

Далі починається те саме, що з автівками на темних вулицях Києва й Козина, тільки замість світла фар — дані про перельоти. Із яких Михайло Ткач робить чергове припущення: «Можливо, спільний переліт з Москви депутата і бізнесмена є простим збігом? Можливо, після того, як Медведчук остаточно занурився в українську політику, його бізнес-питаннями став опікуватися давній соратник Тарас Козак? Саме про це можуть свідчити як їх спільні вояжі до Росію, так і спільні перельоти Козака з бізнесменом Нісаном Моісеєвим…» Далі ще одне припущення: Моісеєв є підставним власником нафтогазового бізнесу, який належить Медведчуку. І далі: «Паралельно з успіхом на ринку нафтопродуктів компанії Моїсеєва отримали перемогу на українському ринку скрапленого газу. А саме, монополізували поставки газу з Росії до України. І в цьому, схоже, їм теж “допомогла” українська спецслужба».

Усі ці «можливо» і «схоже» мають приблизно такий самий стосунок до журналістських стандартів, як легендарне вже «Совпадение? Не думаю» Дмитра Кисельова. Тим часом звинувачення на адресу Служби безпеки України лунають дуже серйозні; переважно це твердження з розслідування «Схем» 2017 року, в якому йдеться не тільки про підзвітне Президентові СБУ, але також про митницю і Міністерство економічного розвитку, які начебто теж брали участь у «зачистці». Міністром економрозвитку і торгівлі в описаний час був Степан Кубів (квота «Народного фронту»), а перед ним Айварас Абромавичус. Державну фіскальну службу, якій підпорядкована митниця, очолював Роман Насіров. Виходить, у Медведчука є й інші «спільники», не тільки Порошенко?

Деякі коментарі в цій частині нові. Наприклад, записаний щонайменше кілька місяців тому (судячи з погоди) коментар Леоніда Косянчука, тогочасного голови Об’єднання операторів ринку нафтопродуктів: «Під яку людину могли бути такі синхронні дії і з того і з цього боку? Ну, крім як прізвище Медведчук, у мене ніяких асоціацій не було».

В асоціаціях уся сила цього розслідування. В інфографіці на екрані, що зображає зв’язки між компаніями, розібратись нелегко, але простому смертному глядачеві вистачить зрозуміти: російський газ і нафту імпортують в Україну люди, за якими стоїть Медведчук (хоча вони самі це заперечують і визнають лише «дружні стосунки»), й цю схему допомогла організувати українська влада. Слабкість цієї конструкції в тому, що Медведчукова причетність до бізнесу Моісеєва нічим не доведена, крім спільних перельотів. «Схеми», говорячи про близькість цього бізнесу до Медведчука, посилаються на матеріал Liga.net від квітня 2016 року, але там джерелом цієї інформації є анонімні «гравці ринку».

Але тут напохваті Максим Каменєв зі своїм поясненням відсутності слідів Медведчука у структурі власності: «… Він за можливість допомоги у вирішенні якихось питань може ставати партнером певних бізнесменів. Проте йому, як людині, яка прямо асоціюється в Україні з Володимиром Путіним, немає сенсу легалізувати це, тому що якщо влада зміниться, наприклад, то зрозуміло, що у цієї компанії можуть виникнути проблеми. А так, якщо офіційної компанії немає, то і, напевне, що проблем у цієї компанії не буде. Тому він і не поспішає легалізовувати принаймні ті компанії, які пов’язують із ним». За цією логікою відсутність доказів, яка мала би знімати з Медведчука підозру, навпаки, свідчить про його особливу підступність.

Нагадує старий анекдот про англійця і француза, які сперечаються, чия нація має давнішу культуру:

— Археологи знайшли в руїнах давньої англійської столиці шматок дроту, отже, вже тисячу років тому в нас був дротовий телеграф!

— А в руїнах давньої французької столиці не знайшли нічого, отже, тисячу років тому в нас уже був бездротовий телеграф!

Ще більше сугестії та ще менше фактів у фіналі, де Ткач переконливо нагадує, чим поганий Медведчук (повторюючи те, що було на початку програми): «І все це — під акомпанемент майже щотижневих прямих авіаперельотів до Росії та регулярних кількогодинних відвідин Адміністрації президента України Петра Порошенка». Далі ще один коментар Максима Каменєва: «Я думаю, що ці люди, вони просто підігрують один одному. Тобто, Порошенко не заважає Медведчуку, а Медведчук досягає певних своїх цілей, в тому числі, і завдяки тому, що президент не заважає йому це робити». Стривайте, але ж щойно ми з’ясували, що українська влада створила для начебто Медведчукового бізнесу умови для заробляння величезних грошей. А тепер уже «не заважає»?

«Схеми» чемно звернулися до Адміністрації Президента по коментар. У сюжеті наведено його повністю, в текстовій версії частково. Ось він:

Коментареві вочевидь бракує щирості. «Провів кілька зустрічей з Медведчуком», — це не зовсім та картина, яку нам показали в сюжеті «Схеми», і у цьому випадку більше віриться журналістам, а не прес-службі, яка захищає свого шефа. Але до чого тут «спільні бізнес-інтереси чи бізнеси»? Адже ніяких свідчень чи бодай натяків на те, що Петро Порошенко має спільний бізнес чи бізнес-інтереси з Медведчуком, у розслідуванні немає. Чи була згадка про спільний бізнес у запитанні «Схем»? Чи якийсь інший їхній запит неправильно зрозуміли? В усякому разі, хоча перед тим у програмі не йшлося про бізнес-партнерство Порошенка й Медведчука, ця теза, нехай у форматі спростування, в ній таки з’явилася.

Отже, в сухому підсумку розслідування:

• «Схеми» знають, що Порошенко наполіг на долученні Медведчука до переговорів і намагався прикритися Валентином Наливайченком;
• «Схеми» знають, що Медведчук часто буває в Порошенка, але не знають, про що вони говорять;
• «Схеми» знають, що Медведчук часто возить із собою в літаку Козака й Моісеєва, але не мають доказів, що їхній бізнес насправді належить йому;
• «Схеми» отримали формальну відписку від Порошенка й не отримали коментарів Медведчука, Козака або Моісеєва, хоча зверталися.

Величезні проміжки між нечисленними фактами й доказами на картині взаємодії Медведчука з Порошенком, змальованій Михайлом Ткачем, заповнені припущеннями, здогадками, «схоже» й «можливо», емоційними описами причетності Медведчука та його посіпак до початку російської агресії, ефектними кадрами спроб силовиків перешкодити журналістам знімати кортежі й тому подібним малоцінним матеріалом.

У заголовку свого розслідування Михайло Ткач питає глядачів: «Спільники?». Хоча насправді правильне запитання тут: «Розслідування?».

Фото: скріншот