Жінка на війні, або Україна спонукає до роздумів. Про фільм-відкриття 9-го Одеського кінофестивалю

Жінка на війні, або Україна спонукає до роздумів. Про фільм-відкриття 9-го Одеського кінофестивалю

14 Липня 2018
4178
14 Липня 2018
11:00

Жінка на війні, або Україна спонукає до роздумів. Про фільм-відкриття 9-го Одеського кінофестивалю

4178
Фільм-відкриття 9-го Одеського кінофестивалю, «Жінка на війні» — це найкраща стрічка для початку форуму за всі роки, з часів першої Одеси, коли показали «Артиста». І в даному випадку річ ще й у тому, що до творення фільму долучилась Україна і що очікуване артхаусне, складне кіно виявилося дуже навіть глядацьким, легким і швидким.
Жінка на війні, або Україна спонукає до роздумів. Про фільм-відкриття 9-го Одеського кінофестивалю
Жінка на війні, або Україна спонукає до роздумів. Про фільм-відкриття 9-го Одеського кінофестивалю

Звісно, «Жінка…» не є звичайним кіно, та й легкість її дуже відносна: порівняно із середньостатистичною американською комедією, вона — мов граніт, але в порівнянні з новою провокацією Ларса фон Трієра — не важча за пір’їнку. Кажучи про фільм Бенедикта Ерлінгссона, ведемо мову про чудове кіно, яке, в принципі, не може бути дуже простим чи, навпаки, зарозумілим. Ісландському режисерові вдалося сполучити драму однієї людини з проблемами людства, потім продовжити її трилером з абсурдиськими вставками, додати комедійності та ліричності й завершити таким філософським фіналом, що за голову від задоволення берешся — і є про що подумати, і є від чого разово отримати задоволення, яким хочеться поділитися з іншими.

Тож подвійно важливо, що цей фільм отримав фінансування від Держкіно України як лауреат 10-го конкурсного відбору, що його продюсував український продюсер Сергій Лавренюк, що його частково знімали у нас і, не забуваймо, що він був представлений у конкурсі Каннського кінофестивалю. Попри це трохи жаба душить через усе ж немалу суму, виділену з нашого бюджету на фільм, зроблений загалом в Ісландії. Майже 11 мільйонів гривень на кіно, де кілька разів згадується Україна, куди залучені три українські співачки, одна дівчинка-не-акторка, одна жінка-акторка, тобто дружина Лавренюка, і 5–10 хвилин української натури. Та жабу — геть! Бо зроблене ісландцями із французами й побачене на одеському екрані вартує кожної витраченої гривні та хвилини. Причому це стосується й «кількох згадок України» також, адже те, як це згадувалося, заслуговує на винесення за дужки. Хоча без опису сюжету контекст не буде зрозумілий.

Отже, жінка Хелла (Халлдора Гейхадсдоттір) — активістка руху за екологію й порятунок країни й усієї планети від парникових газів, самотужки веде натуральну війну проти алюмінієвого заводу. Вона саботує електропостачання, підриває ЛЕП, розповсюджує маніфест ековійни, а паралельно дізнається, що її заявка-прохання на всиновлення дитини ухвалена й чотирирічна українська дівчинка Ніка чекає на узгодження всіх формальностей. А дівчинка не проста — її батьки загинули на війні, а її саму знайшли в хаті біля бабусі, що вже кілька днів як померла. Про свою радість Хелла розказує і в своєму хорі, де працює диригенткою, і своїй сестрі-близнючці, й навіть сторонньому чоловікові, котрий, зрештою, її врятував і дав прихисток у скрутному становищі — й усі реагують на Україну з розумінням і відвертим знанням, не перепитуючи «де це?», а таксист навіть чудується: «А що, в нас є прямі рейси до України?». І коли Хелла приїздить по Ніку, то починає говорити з нею українською — косо-криво, очевидно не літературно й розлого, а промовляючи кілька зрозумілих слів, аби налаштувати контакт. Усі герої знають про Україну, певно, через російсько-українську війну, й усі розуміють гостроту ситуації, мужність жінки і трагічну долю дівчинки. Це вражає з одного боку, а з іншого — це надихає, — там, у Європі, у Скандинавії, — за межами, — знають про наші біди й часом можуть допомогти, й навіть так, героїчно, даруючи не гречку, тортик, гроші, а ціле життя, цілу нову долю.

І було би, звісно, неправильно звеличувати «Жінку…» лише за рахунок близькості своєї сорочки до тіла, й тішитися так егоїстично й поверхово, мовляв, «нас помітили!». Насправді, гадаю, це лише наш такий погляд, до того ж цілком банальний. У той час, як нова робота доброго режисера Ерлінгссона — найкраща його робота, що, мов кран, який піднімає великі блоки на будівництві, довжиною в життя, перенесла його з одного рівня на інший. Він примудрився зробити історію всебічно вагомою — і в соціальному плані, і в політичному, і в кінематографічному, і в глядацькому. Торкаючись проблематики довкілля, й так експресивно, терористично, він так само добре вставляє її в життя людини, а це життя таке багате на нюанси й деталі, що відірватися немає коли, бо зчитуєш щохвилини нове й показове. Наприклад, у квартирі Хелли висять фотографії махатми Ганді та Нельсона Мандели, у своїх актах проти заводу вона використовує лук, із якого доволі вправно стріляє (влучила у квадрокоптер!), а втікаючи від переслідування поліції, показує гідні овацій фізичні й інтелектуальні дані. У неї вже є дитяче ліжечко, заповнене іграшками, що підказує про можливу трагедію в минулому. Її сестра займається йогою і східними практиками, й навіть отримує запрошення від ашраму в Індії. А сама Хелла має однодумця в уряді, хоч і крикливого та постійно переляканого. Вся «Жінка на війні» збита зграбно і вміло, й немає ніякого «провисання» уваги чи цікавості. А цим, до речі, можна було б дорікнути попередньому фільмові Ерлінґссона, «Про людей і коней». Можна сказати каламбуром: як у «Жінці…» вирує життя, так жінка і стрічка про неї палають енергією, захоплюючи пристрастю, невпинним рухом до цілі й емпатією.

Ледь не найпомітнішим прийомом режисера — і в звуковому, і в зображальному розумінні — є сенсовно абсурдиське й водночас формально новаторське використання музикантів у кадрі. Тобто музику ми чуємо не поза кадром, а бачимо, як її виконують буквально перед нашими очима. Тріо чоловіків — туба, фортепіано й акордеон — озвучують рухи героїні, ніби акомпанемент їй, і присутні вони повсюдно, як духи — і в ісландській квартирі, й на даху, і в полі попід заводом, і в українському дитячому будинку. І хоча цей прийом є чіткою відсилкою до абсурду, нагадуючи фільми шведа Роя Андерссона, він виглядає максимально доречним, а головне — яскравим і художнім, щоразу змушуючи глядача до реакції, й реакції позитивної, чи то сміхом, чи словом із посмішкою партнерові поруч. Так само в кадрі з’являється й українська музика, як тільки заходить мова про сироту з Донбасу. Троє дівчат у національних строях акапельно співають народних пісень, перебуваючи або біля героїні, або на дорозі, або ще в інших місцях. Чоловік із сусіднього, ісландського тріо може навіть підставити їм парасольку, коли починається злива. І, що цікаво, їхні пісні стосуються фільмових подій по факту: якщо Хелла говорить про дівчинку — лунає пісня про пташеня, що кличе маму, якщо Хелла їде кудись — пісня про дорогу й очікування. Гадаю, саме через такий неординарний спосіб озвучення фільму «Жінка…» і здобула приз Консорціуму письменників та композиторів на Каннському кінофестивалі.

Як Тесей, маючи ниточку Аріадни, «Жінка на війні», доволі глибоко занурюючись у хитро переплетені життєві коридори, знаходить вихід, не напружуючись і при цьому не напружуючи глядача мудруваннями в мистецькому плані. Одне за одним, одне за одним, доволі стрімко, події летять гіркою й наприкінці, трохи пригальмовуючи, видають новий аспект у вигляді неочікуваного й зовсім уже не елементарного питання — «подумай гарненько, куди ці люди йдуть?». І ти так і залишаєшся — думати. Та попереднє задоволення спонукає це робити з радістю.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4178
Читайте також
21.08.2018 12:30
Ігор Грабович
для «Детектора медіа»
3 807
23.07.2018 16:30
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 688
20.07.2018 10:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
4 831
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду