Коли відпускаєш себе… Сьогодні на «Берлінале» — фільм Марисі Нікітюк

Коли відпускаєш себе… Сьогодні на «Берлінале» — фільм Марисі Нікітюк

20 Лютого 2018
5305
20 Лютого 2018
12:01

Коли відпускаєш себе… Сьогодні на «Берлінале» — фільм Марисі Нікітюк

5305
Сьогодні в одній із головних програм конкурсу Берлінського кінофестивалю показують український фільм «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк, фільм незвичний для України, оскільки дуже підходящий для світу.
Коли відпускаєш себе… Сьогодні на «Берлінале» — фільм Марисі Нікітюк
Коли відпускаєш себе… Сьогодні на «Берлінале» — фільм Марисі Нікітюк

Після «Казки про гроші» Олесі Моргунець-Ісаєнко будь-який фільм може видатися шедевром. Але «Коли падають дерева», здається, взагалі був створений в іншому всесвіті, де «Казки про гроші» неможливі, причому в усіх сенсах — і як фільм, і як поняття. Такого відвертого й живого кіно, як «Коли падають дерева», загалом важко було очікувати від доволі консервативного українського кінематографа, наразі спраглого саме за повноводною і буремною річкою, що знесе все попереднє нашарування. Очищення від старого уявлення й наповнення новим — це фільм Марисі Нікітюк.

Фільмова історія про любов Лариски (Анастасія Пустовіт) і Шрама (Максим Самчик) — це історія універсальна — в ній багато хто може побачити себе, а одночасно класична, як «Ромео і Джульєтта». Сенсовно в ній головним є момент актуалізації під моральні, суспільні реалії-проблеми України — любов дівчини до неправильного в очах суспільства хлопця і її небажання слідувати в межах прокладеного течією русла. І смерть батька героїні — каталізатор негайних дій, коли донька втрачає свого патріарха, а дівчина отримує шанс знайти свого чоловіка. І її щастя повною мірою виражається у її відданості йому — вона кохається пристрасно, без сорому, і залюбки бере й віддає. І Марися це показує вправно, що є неабиякою майстерністю з огляду на складність фільмування подібного процесу і правильного його сприйняття глядачем.

Звісно, це все романтично, і Марися ідеалізує форму: Лариска — красива і шалена, Шрам —  мужній і переконливий. Але ця ідеалізація є необхідним позитивом, протиставленим негативу суспільного осуду — бубоніння сусідів, нарікання матері і бабусі. «Ти мене позориш!», «Що скажуть сусіди?!», «Кажуть, що ти проститутка!» — яскравий меседж, промовисто і зло кинутий Нікітюк-режисеркою (вона ж і сценаристка) в обличчя нашого соціуму, з його застарілими стандартами і виразно «несучасними» правилами життя. Та це все не лише протест, виражений у так само стандартному максималізмі. По-перше, історія Лариски — складна п’єса, і за першим, «щасливим» актом іде сумне і трагічне продовження бандитської діяльності Шрама, і, як наслідок, драматичний фінал участі самої Лариски, яка так і не змогла вирватися з лещат побутового сексизму і тупих правил, де людина — гвинтик і не має права мати власну думку і власне «я». А по-друге, за очевидним злетом і падінням прямолінійних дівчачих бажань Лариски ховаються тонкі матерії іншої сюжетної лінії, молодшої сестри, 5-річної Вітки (Соня Халаімова). І тут нам відкривається небачений світ дитячої фантазії та її загостреного відчуття, що формує чудернацькі візії, з уявного переводячи їх у реальність. Хто знає, що таке насправді реальність…

Білий кінь, величезні фрукти — і навпростець крізь хмари до сонця! — нас занурюють у простір казковості та вигадливості, таким чином Марися наштовхує дорослих на згадку про себе маленьких. Десь це поетично, десь наївно, але воно працює — ти віриш: і в світ дитини, і в жах дівчини, і в морок матері. Розкладений багато і грамотно, фільм розкриває дуже своєрідну картину світу, дуже кінематографічну картину. Це справжнє кіно! І воно не заражене українським вірусом театральності, штучності — й загалом скутості уяви і страху вийти за межі вже відомого, тисячі разів пройденого, за межі забронзовілого.

Це живе кіно, в ньому вирує молода енергія, енергія творення, сучасна енергія. І саме тому його можна назвати доволі «берлінським» фільмом, адже за своїми внутрішніми і зовнішніми якостями він чудово пасує «Берлінале» з його болючими уподобаннями щодо гендерних питань та протесту: особи — загалу, жінки — чоловікові, сучасного — патріархальному. Втім, «Коли падають дерева» не є таким реакційним, як люблять у Берліні, він не займається пропагандою, не закликає старі гріхи зробити новими правами, про що говорив герой минулорічного шедевра «Молодий папа». Він у свій спосіб, використовуючи око класного польського оператора Міхала Енглерта («Анатомія зла», «Тіло») та український екстрім Марисі Нікітюк, цілком проявлений у її короткометражках «В деревах» та «Сказі», показує нам всім своє неповторне і безпосереднє єство, ситуаційно нам знайоме, але якесь таке нове. Він добре балансує на вістрі ножа в більшості своїх аспектів: дебютний показовий фільм; відповідальність перед партнерами по копродукції з Польщі та Македонії; входить у еротичне, але не опускається до непристойного; зачіпає насильство, але не впадає в натуралізм. І лише у фіналі відпускає свій нестримний потяг до дива. В голові зринають сцени із «Нескінченної історії» Вольфганга Петерсена, «Арієля» Олександра Бєляєва, навіть із «Науки сну» Мішеля Гондрі, але так відверто, сміливо і по-дитячому захопливо ще ніде не було... Дерева не падають, якщо ми їх не рубаємо, а рожеві замки не зникають, якщо їх не руйнувати. Краще з дзвінким сміхом і повними радості очима літати в хмарах. І ця фантазія має право на життя.

Фото: facebook.com/pg/whenthetreesfall

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5305
Читайте також
31.05.2019 17:49
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 761
19.09.2018 13:30
Ігор Грабович
для «Детектора медіа»
3 776
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду