Із часу зміни керівництва Перший національний канал помітно помолодшав. У тому, що гряде велике перезавантаження так званого офіційного або державного телеканалу, мало хто сумнівався. Цей процес повинен остаточно видушити з нашої свідомості поняття УТ-1, із яким Перший національний асоціювався так само, як містер Хайд - із доктором Джекілом. Тобто, всередині того, що дотепер іменувалося Першим національним, сиділо і час від часу нахабніло, витикаючись назовні, оте саме УТ-1, український радянський монстр, улюблений об'єкт критики авторів «Детектор медіа».

Тепер же нові мітли вимітають старе сміття, гучно і з небувалим для державного телебачення креативним розмахом презентуючи майже три десятки нових проектів у новому телевізійному сезоні. Одночасно молода команда збирається серйозно боротися з комерційними каналами за рейтинги і вийти в п'ятірку лідерів.

Подібних завдань Перший національний ніколи перед собою не ставив і, чесно кажучи, не хотів. Бо попереднє керівництво вустами Василя Ілащука гордо озвучило тезу про те, що канал може собі дозволити не ганятися за рейтингами, ні з ким не змагатися і таким чином бути вільним від усієї цієї суєти, коли проект, що дає цифру, розвивається, навіть якщо він бездарний і бездуховний, а обдаровані і духовні втрачають ефір через бездушні низькі показники.

Ту небачену активність, яка відбувається нині на Першому національному, вже названо не більше ні менше, як революційними змінами. Причому в поняття «революція» вкладається дуже позитивний зміст. І все б воно нічого, якби не одне «але»: зі своїми змінами «младотелереформатори» на чолі з тандемом Єгор Бенкендрорф - Валід Арфуш прийшли... як би це делікатніше сказати... словом, революція відбувається хоча й у правильному напрямку, але не на тому каналі. Не той телевізійний сегмент ці, поза сумнівом, професійні люди взялися реформувати.

Спробую пояснити, що маю на увазі. Є такий прекрасний і досить повчальний для кризових менеджерів та простих бізнесменів фільм часів пізньої перебудови - «Джек Восьмьоркін - американець». За сюжетом російський юнак Яшка Восьмьоркін в часи громадянської війни потрапляє в Америку, набирається там фермерського уму-розуму і повертається в радянську Росію часів непу - першого і єдиного «більшовицького капіталізму». Доклавши чималих зусиль, несучи фінансові та моральні втрати, підприємливий Яшка вирощує в Нечорнозем'ї листя тютюну і робить справжні, високоякісні американські сигари. Проте в його селі та повіті проживає, так би мовити, інша цільова аудиторія. Тут не звикли курити американські сигари. Ковбой із сигарами їх відлякує. Зате коли місцевий куркуль перетер ці сигари на більш звичну їм махорку, споживачі охоче розбирали такий товар, ще й переплачуючи.

Думаю, аналогія зрозуміла: постійна цільова аудиторія Першого національного збереглася ще з часів, коли він був УТ-1. Скажімо, ідеальна фокус-група для нього - вулиця в приватному секторі районного центру, де живе моя бабуся, якій 86 років і в якої телевізор приймає тільки два канали, один із них - Перший національний. Так ось, і вона, і її сусідки використовують його альтернативу - «1+1» - для перегляду серіалів про любов. А коли серіал закінчується, перемикаються на Перший національний. Де до цього часу говорили про зрозумілі їм, глядачам віком від 50 і старше, речі у звичній та зрозумілій для них манері. Їм треба пропонувати не принципово новий продукт, а вже звичний, проте в новій сучасній упаковці і такому ж сучасному виконанні.

Натомість шановний Валід Арфуш, демонструючи приклад небаченої дотепер чесності, зізнався: на цьому каналі в новинах відтепер офіційно будуть... брехати. Звісно, так прямо він не заявив. Але щире переконання першого заступника президента НТКУ в тому, що канал, на якому він працює, повинен бути провладним і висвітлювати діяльність чинної влади, зокрема в новинах, тільки з єдиного, однозначно позитивного боку, автоматично означає: нам брехатимуть. Так або приблизно так, як брехала програма «Время». Точніше, з часів «Времени» ситуація трошки змінилася: тоді радянські люди жили за залізною завісою в інформаційному вакуумі. Альтернативою були «ворожі голоси», проте слухала їх переважна меншість населення. Тепер же задекларована паном Арфушем провладна орієнтація НТКУ не отримала заперечень з боку президента компанії пана Бенкендорфа, а отже, Єгор Андрійович згоден із підлеглим. І автоматично мусить погодитися: похвала владі апріорі підриває довіру до того, хто хвалить у часи, коли відомо: владу хвалити нема за що.

Проте можна прогнозувати, що випуски новин у виконанні НТКУ перетворяться на звіти з Адміністрації та Кабміну та інші «вєсті с полєй». Але за межами провладних новин існуватиме реальна правда і, сподіваюся, реальна критика влади. Невже випуски новин Першого національного та інші суспільно-політичні програму будуть спростовувати «ворожі голоси», які тепер уже нічим не заглушиш? Як би там не було, відверто прогинаючись під владу, НТКУ брехатиме старшим людям, своїй цільовій аудиторії, про те, що жити стало краще, жити стало веселіше.

Між тим урівноважувати можливий дефіцит у країні хліба, що не суперечить генеральній лінії Партії регіонів, на Першому національному всерйоз збираються видовищами. Зокрема, робиться чималий крен у бік шоу-бізнесу, в якому згаданий Валід Арфуш є безсумнівним професіоналом. Проте шоу-бізнес навіть у такому вигляді, яким він є в Україні, давно освоєний каналами, традиційно іменованими комерційними: Новим, М1, «1+1», ICTV та іншими, до яких аудиторія, молодша за 30 років, уже давно приросла.

Тож відтягнути цю аудиторію на себе Першому національному не вдасться. Навіть якщо революція там переможе настільки, що він стане Першим розважальним. Тому що, повторюся, глядачі шукають там модернізований «Сільський час» і оновлений «Катрусин кінозал», і аж ніяк не «Зірковий ранок», «Кліп дня», «Національну двадцятку». А тим більше - програму про «Євробачення»: дивитися, як українські політики і українські ж співаки інтригують та істерять довкола цього пересічного пісенного конкурсу, не цікавіше, ніж трансляцію власне концертів.

Я вважаю і Валіда Арфуша, і тим більше його шефа Єгора Бенкендорфа професіоналами своєї справи. Навіть якщо Єгор Андрійович знімає пропагандистське кіно про Януковича, це така ж сама його особиста справа, як справа Лені Рифеншталь знімати стрічки про свого кумира, прізвище якого відоме, тому не називається всує. Причому її ніхто не змушував - вона була щирою в своїх переконаннях. Бенкендорф теж визнав авторство панегірика Януковичу, що, на мою думку, робить творцю честь, це серйозно: він не ховався і стрілок не переводив (так само чесно за Януковича співали Кузьма Скрябін і Таїсія Повалій, а вже яким чесним виявився Віктор Павлік!). Але ці двоє згаданих професіоналів не можуть не розуміти, що розважальні проекти - це не той сегмент, який повинен освоювати Перший національний. Бо, повторюся, люди передпенсійного та пенсійного віку по селах та райцентрах цього не дивитимуться і не розумітимуть! А інша аудиторія до Першого національного ніколи не перекинеться.

Так само і з рейтингами: відсутність потреби боротися за цифри в телеканалу, який фінансується з бюджету та декларативно вилизує язиком доріжку перед будь-якими кроками влади, апріорі виводить НТКУ за рамки конкурентної боротьби як такої. Канал не може жити за законами джунглів, бо в силу свого статусу перебуває не в джунглях, а в VIP-зоні наближених до влади ретрансляторів її ідей. Значить, у заявлених телевізійних розвагах немає прагнень рейтингу як кінцевої мети.

А отже, розважальні проекти Першого національного потрібні не далекій від них сформованій аудиторії цього каналу і не є викликом конкурентам. В існуванні подібних проектів бачить якийсь свій, поки що незрозумілий інтерес, особисто пан Арфуш.

Правда, не все так непевно. Наприклад, багатообіцяючим є проект «Нащадки піонерів» хоча б через вдалу назву: все, що пов'язано з піонерами, перебуває у сталій системі координат цільової аудиторії Першого національного. Або - обіцяне повернення «Книги UA»: оті самі жіночки з вулиці, де живе моя бабуся, дуже цю програму любили, бо попри те, що проектів про книжкове життя в нашому телевізорі і так дуже мало, книжка як така теж ще лишається в системі цінностей аудиторії 50+. До речі, як і кіно - «Кіно UA» теж варто відновити. Між іншим, саме «Книга UA», а не «Зірковий ранок» здатна розширити цільову аудиторію Першого національного: книга як така, на щастя, так само є в поки що в системі цінностей молодої людини. До того ж на користь цьому проекту те, що про зірок і шоу-біз кругом є, а ось про книжку та її популяризацію нема ніде.

Як на мене, Перший національний - це насамперед навіть не критика влади (Табачника, наприклад, нема смислу критикувати, йому просто треба придумати іншу посаду), а такі важливі для всіх нас і зазвичай такі нерейтингові соціальні проекти. Але маємо замкнене коло: нормальне існування саме таких проектів неможливе на каналі, чия інформаційна політика, як ми вже знаємо, налаштована на свідому брехню та замовчування цих самих актуальних проблем. Бо владі, в обслуговуванні якої бачить своє покликання революційно налаштоване молоде керівництво каналу, якраз і краще, щоби на державному телеканалі замість серйозної соціалки, авторських соціокультурних проектів та претензій на незалежну аналітику, яка присутня, наприклад, на російському «Совершенно секретно», виходили кулінарні шоу, билися боксери і рестлери, формувалися «гарячі двадцятки» та запрошував своїх одноманітно-радянських гостей Дмитро Гордон.