Вельми цікаву тенденцію помітила шановна Інна Долженкова: «Таке враження, що їм (журналістам. - Б.Б.) хтось дав команду "фас!", скерувавши їх на міліцію».

Утім, дивуватися тут немає чого. Варто лише придивитися до російського телебачення, до випусків новин на російських, зокрема й державних, телеканалах. І при тому не забувати: російська дійсність є взірцем для наслідування й для нинішньої української влади, й для ангажованих нею ЗМІ.

Якщо хтось, хто давно вже не бачив російських випусків теленовин, раптом натрапить на них, він буде дуже здивований. Бо випуски ці найменшою мірою не нагадують радянської програми «Время» з її «вістями з полів» і суцільною апологетикою. Ні, аж ніяк!

Російські випуски теленовин постійно повідомляють про кричущі неподобства. Факти хабарництва, зокрема й із боку дуже високих чиновників, порушень прав громадян, зловживань і звичайного нехлюйства - усього цього на російському телебаченні повно. Найвищі керівники цілих галузей і регіонів - навіть вони час від часу опиняються під прицілом, та ще й яким прицілом!

Отут і починаються уточнення. Передусім, негативу в російських новинах не буває занадто багато. Той самий радянський принцип «если кто-то кое-где у нас порой» - він діє, тільки вже не так у лоба, не так відверто. Глядачі мають виносити враження: хоч би якими кричущими були порушення - а держава (читай: Владимир Путін) із ними бореться. От прийде цар і все владнає.

А ще гострі критичні матеріали неодмінно сусідять із відверто позитивними - цілком за принципом Євгенія Кисельова: «... нужно, чтобы следующий сюжет в некотором смысле был по драматургии и по эмоциональному заряду неожиданным, с противоположным вкусом, цветом, запахом, знаком, чем предыдущий». Тож після сюжету про сваволю якогось чиновника або про марне шукання простими громадянами захисту їхніх прав неодмінно йде сюжет про те, як Російська держава (її найвища влада) успішно розв'язує яку-небудь гостру проблему, або от-от почне розв'язувати, або оголосила про наміри розв'язати. У крайньому разі, про те, якого чергового зовнішньополітичного успіху найвища російська влада досягла, і як увесь світ Росію поважає й боїться.

Подеколи залишається враження штучної резонансності - ніби телеканали навмисне педалюють увагу до тієї чи іншої кричущої події, аби якомога подовжити в часі суспільну увагу до неї. І протягом усього цього часу така от суперрезонансна подія затуляє собою всі дрібніші негативні новини, відвертає від них увагу. І в цьому є резон: хай навіть гранично негативна, але поодинока подія сприймається «позитивніше», ніж безперервна низка негативу звідусіль і в усьому.

Головне ж, найвища влада ніколи не стає об'єктом журналістської критики - навіть найменшої. Навіть сумнівів журналістів у тому, що президент і прем'єр демонструють самі лише взірці державної мудрості, в російських випусках новин ви не побачите. Хай би якими поганими були «бояри», хай би які неподобства вони витворяли, а цар однаково добрий.

У глядачів залишається дуже дивне враження: хай неподобства є скрізь і в усьому, але однаково вони не мають системного характеру. Хай би якими кричущими були порушення, а вони виглядають як окремі недоліки й не кидають тіні на найвищу владу. Так, ніби повсякденне життя громадян та діяльність найвищої влади - то геть різні речі, які не мають між собою найменшого причинно-наслідкового зв'язку.

У цілому ж у російського глядача має залишатися ілюзія демократії, ілюзія свободи слова. Ілюзія того, що державу й державні установи в Росії цілком можна критикувати й навіть викривати, й така критика - от вона, у безлічі прикладів.

«Хоч би що відбувалося довкола, а Путін хороший», - так можна сформулювати принцип російського інформаційного телебачення.

То чи не бачимо ми в історії з раптовою тотальною критикою міліції на українському телебаченні того самого підходу? Адже в усій цій критиці міліції якось за кадром залишається один факт: міліція - то владний інститут. То, зрештою, зв'язкова ланка між владою й суспільством. І ставлення міліції до громадян - то дуже значною мірою показник ставлення до громадян державної влади.

Але чи не проглядає в нищівній критиці міліції звичного: «Бояри погані, цар добрий»? Чи не створюють нам ту саму ілюзію свободи слова?

Соціологічні дослідження переконують: рівень довіри українців до міліції - практично нульовий. Жодні піар-зусилля тут уже не допоможуть. Тож виглядає так, що міліцію вирішили просто злити. Зробити її цапом-відбувайлом. Хай українці щосили таврують ту міліцію - аби лише найвищої влади не чіпали.

Спроба каналізувати суспільне невдоволення у відносно безпечне для влади річище - от що вбачається вашому автору за раптовим «прозрінням» телевізійних новин щодо міліції. А що ж міліція? А вона є якраз тим владним інститутом, який від громадської думки про себе не залежить ані найменшою мірою. Важелів упливу на міліцію суспільство не має. Тож їй до всієї цієї телевізійної критики, як тепер кажуть, глибоко фіолетово.

Фото - tsn.ua