Ситуація з дотриманням прав журналістів однозначно погіршилася в 2011 році, впевнені опитані «Детектор медіаю» експерти. Точніше, на законодавчому рівні вона покращилась, оскільки набув чинності закон про доступ до інформації, міністр внутрішніх прав видав наказ «Про сприяння роботі журналістів», але на практиці суттєво зросла кількість перешкоджань журналістській діяльності.

Конфлікти з представниками державної охорони, беркутівцями тощо стали ледь не звичною справою для представників ЗМІ. І жоден випадок - включно з найгучнішим, за участі кореспондента СТБ Сергія Андрушка - ще не завершився на користь журналіста.

На противагу владі, самі журналісти досягли певного прогресу у відстоюванні своїх прав на отримання інформації і висвітлення публічних подій. У цьому році журналістська спільнота консолідувалася: було багато заяв, акцій і кампаній, пов'язаних із доступом до інформації. Були прохання-вимоги до президента стати відкритішим, розслідувати й покарати винних у перешкоджанні роботі журналістів і фізичній розправі над ними тощо.

Попереду ще багато роботи: журналістській спільноті потрібно домовитися між собою про ідентифікацію, з правоохоронними структурами - про визнання прес-карти.

Такі основні думки й тези щодо прав журналістів і перешкоджання журналістській діяльності висловили опитані «Детектор медіаю» експерти. На наші питання відповіли Наталя Соколенко, Оксана Романюк, Вікторія Сюмар, Ігор Лубченко та Юрій Луканов.

Ми поставили експертам такі запитання:

1. На ваш погляд, покращилася чи погіршала ситуація з правами журналістів в 2011 році? Чому?

2. Які зміни (нормативні, законодавчі тощо) потрібні для того, щоб журналісти, фотографи, знімальні групи в Україні були захищеними під час виконання професійних обов'язків?

3. Про що свідчать численні інциденти за участі УДО, «Беркута» та інших державних охоронців із журналістами? Чи може влада запобігти таким інцидентам, чи це питання поза юридичною площиною і залежить від волі і свідомості охоронців?

4. Як ви оцінюєте ситуацію з правами журналістів і громадян загалом на доступ до інформації, на свободу вираження думки? Покращилася чи погіршилася вона цього року, чому?

5. Будь ласка, дайте оцінку захищеності журналістів як найманих працівників. Чи помічаєте ви зрушення в цьому питанні (офіційне працевлаштування, соціальні гарантії, рівень заробітної платні, профспілкові осередки і готовність роботодавців рахуватися з ними тощо)?

Наталя Соколенко, кореспондент СТБ:

1. З одного боку, в журналістів з'явився дуже хороший інструмент для того, щоб отримувати інформацію, - Закон України «Про доступ до публічної інформації». Він відкриває ширші двері (зрозуміло, що не всі двері на всіх рівнях відчиняються перед нами). Треба віддати належне тим людям з партії влади й опозиції, а також журналістам, які добилися імплементації цього закону.

З іншого боку, якщо винести за дужки цей закон, то ситуація не змінилася на краще - це точно.

2. Ясно, що потрібні формальні речі - такі, як внутрішні накази Міністерства внутрішніх справ, наприклад. Наскільки відомо, ця справа зрушилася з місця за пропозицією кількох журналістських організацій і рухів, у тому числі «Стоп цензурі!», Української медіа-асоціації, «Репортерів без кордонів»: такі інструкції (про сприяння і неперешкоджання журналістам) від свого керівництва мали отримати працівники МВС і Управління державної охорони. Але я поки не бачу очевидного ефекту від цих документів. Щойно після того, як було затверджено наказ МВС, трапився інцидент з Богданом Кутєповим, коли йому ДАІвець забороняв його знімати, тому що камера випромінює радіацію - це повна нісенітниця. Можливо, до цього ДАІвця цей наказ не дійшов, будемо сподіватися, що дійде.

Але тут проблема більше не в документах, а усних установках, які правоохоронці отримують від своїх керівників. Адже, як слушно зауважив на зустрічі з міністром внутрішніх справ Єгор Соболєв, більша частина особового складу правоохоронних підрозділів не змінилася. Шість останніх років (з кінця 2004-го до кінця 2010 року) ті самі правоохоронці не застосовували силу до журналістів, а тут раптом - кричущі випадок за випадком. Очевидно, справа в головах тих, хто дає установки своїм підлеглим бити чи не бити журналістів, і не тільки журналістів, а й громадян загалом.

3. Невже ви думаєте, що правоохоронці та працівники інших спеціальних структур діють на власний розсуд? Це структури, де прямо виконуються накази керівництва. Тож питання виключно до влади, чому вона робить установки бити журналістів, чому вона не карає винних. Взяти інцидент з Андрушком: хіба було покарано як належить представника УДО, який так брутально застосував силу до журналіста? Чи були покарані силовики з «Грифону» і «Беркуту», які поранили кількох журналістів і операторів під час розгляду справи Тимошенко в Печерському суді? Зокрема, постраждав мій оператор Костянтин Богуславський. Ми писали заяву, а результату жодного.

Це свідчить і про культуру влади, і про нерозуміння того, що журналісти за своєю природою лише передають інформацію про те, що вони бачать. Ця влада (я маю на увазі президента і прем'єр-міністра) є пострадянською, посткомуністичною, і мені здається, що в їхніх головах не вкладається, як можна проти влади перти і критикувати. Тому й відповідне ставлення до журналістів: немає поваги, немає розуміння природи журналістської діяльності, природи медіа. І, чесно кажучи, ситуація майже тупікова: їх не переробиш у 60 років. Але нам боротися за свої права треба, і журналістам треба солідаризуватися.

4. Ситуація з правом на доступ до інформації поліпшилася завдяки закону. Якби ще всі ним активно користувалися, напрацьовували судову практику (не сподобалося, як відповіли, невчасно відповіли - одразу в суд), було б добре. Не всі ще осягнули можливості цього закону. Ще має сформуватися культура його використання.

А от ситуація з правом на свободу вираження надзвичайно погіршилася. Свобода вираження полягає не тільки в тому, що журналіст може щось написати або не написати чи зробити або не зробити сюжет. Наведу приклад. Я бачила новину, що один американець у США почав випускати презервативи, на обгортці яких був портрет президента Обами. Представники влади спробували йому завадити це робити, на що він сказав: це моє право на свободу вираження моїх поглядів. І його лишили у спокої, він випускає свої презервативи з портретом президента на обгортці. У нас уявити собі таку ситуацію просто неможливо. Згадайте історію з футболками «Спасибо жителям Донбасса...». Люди так самовиражаються. Очевидно, ті, до кого звернено цей лозунг, щось таке робили, що викликало таку народну творчість.

З мітингами, які є важливою формою висловлення своїх поглядів, просто жахлива ситуація. Цілі міста протягом року були закритими для мітингів. Наприклад, скандальні рішення полтавської місцевої влади, які через суд забороняли «Демократичному альянсу» мітингувати навіть на п'ятачку перед стандіоном (якщо в цей день футбольний матч - значить, ніде не можна мітингувати). Спроба така була і в Житомирі. У Києві, коли був з'їзд міністрів освіти, студенти хотіли висловити, з чим вони не згодні в політиці міністра освіти Табачника, їхня мета була донести свою позицію до іноземних гостей. Цих студентів брутально розганяли, їх били. Це абсолютно ні в які ворота не лізе!. Я вже не кажу про «чорнобильців», яким забороняли на лавці перед Кабміном спати і сідати на неї.

Усе це, на мою думку, призведе тільки до сильнішого вибуху.

Я навіть не припускала, що може настільки погіршитися ситуація з правом на свободу вираження думки. Адже люди, які зараз при владі, місяцями жили в Маріїнському парку, витоптуючи траву, і на Майдані вони жили. І їх ніхто не розганяв. Те, що вони зараз роблять, - це не по-джентльменськи.

5. Усе стало набагато гірше з працевлаштуванням, але не цього року, а ще тоді, як почалася світова фінансова криза. Закрилося багато видань, чимало журналістів опинилися на вулиці. Ринок не відновився й близько до докризового рівня. І роботодавці користуються надлишком робочої сили на медіаринку і пропонують невигідні умови праці, у тому числі без офіційного оформлення або оформлення на мінімальну зарплату. А далі не дуже веселе майбутнє для журналістів, які потрапили в таку ситуацію й погодилися на такі умови праці, тому що вони не отримають пенсії, як сказав у відеоблозі на «Відеотеці» Андрій Яніцький. Та й зараз морально некомфортно працювати на «чорну» зарплату».

Що стосується сприйняття профспілок - я не думаю, що роботодавці в будь-якій країні будуть вітати створення профспілок. Це антагоністичні суб'єкти, і в цій царині нічого не змінилося.

Оксана Романюк, представник «Репортерів без кордонів» в Україні:

1. Ситуація, безумовно, погіршилась. Якщо у 2010 році ми зафіксували 20 випадків побиттів, то в цьому році вже було 25 випадків, в яких як мінімум постраждали 35 журналістів. Це ще не беручи до уваги масове побиття в Печерському суді у липні, коли постраждало більше 30 працівників ЗМІ. Більше 10 журналістів було побито під час акцій протесту в Києві у жовтні - грудні. Тобто, однозначно ситуація з перешкоджанням журналістській діяльності погіршилася, а що стосується прав журналістів, то на законодавчому рівні ситуація покращилась, оскільки вступили в силу «Закон про доступ до інформації», прийнято зміни до «Закону про інформацію», міністр МВС видав наказ «Про сприяння роботі журналістів». Теоретично в нас з'явилося більше можливостей у захисті своїх справ, але на практиці в той же час відбувається збільшення кількості перешкоджань, як не дивно.

2. Я думаю, перш за все, потрібно домовитися між собою журналістській спільноті про правила ідентифікації журналістів під час виконання ними професійних обов'язків і домовитися з правоохоронними структурами, щоб вони визнавали нашу прес-карту. Якщо людина з прес-картою - вона є журналістом, і це має бути основою, базою у взаємовідносинах між правоохоронними органами і ЗМІ, від цього треба відштовхуватися і розробляти стосунки на основі українського законодавства, розробляти певні інструкції. Основне - це політична воля, якщо в державі буде політична воля, то це, звісно, сприятиме і свободі слова.

3. Це свідчить про те, що наші беркутівці та інші державні охоронці вороже налаштовані до журналістів. У нас справою журналістів є відкривати інформацію для суспільства, а справою міліціє є якось її обмежувати, не допускати журналістів до інформації та її володарів. Зрозуміло, що в цьому питанні потрібно знайти якийсь баланс, але однозначно побиття, перешкоджання абсолютно недопустимі.

Я думаю, що це також питання освіти - як журналістів, щодо того, як їм слід поводитися у конфліктних ситуаціях, під час масових акцій, заворушень тощо, так і освіти правоохоронців. Потрібно проводити тренінги, привертати до цього увагу, щоб покращити ситуацію. Однозначно - влада може запобігти таким інцидентам. Скажімо, МВС - це вертикальна структура, там слухають інструкції, укази, і якщо міністр видав якийсь указ і є інструкція, є якесь дисциплінарне покарання за порушення інструкції, то це вже буде механізм захисту прав журналістів. Звісно, це теж залежить від волі і свідомості всіх правоохоронців, але все-таки більше залежить від керівництва МВС.

4. Взагалі, ситуація в законодавчому, в теоретичному плані в нас позитивна. Наше інформаційне законодавство - одне з найкращих у Європі, але в нас є проблеми з його практичним застосуванням. Та це питання також і до журналістської спільноти, яка повинна боротися за те, щоб закони застосовувалися на практиці. Я думаю, що в цьому плані є досить позитивний розвиток, оскільки в нас у цьому році журналістська спільнота консолідувалася (рух «Стоп цензурі!», створення Української медійної асоціації, об'єднання профспілок - КНМП та НМПУ), було дуже багато акцій, кампаній, пов'язаних із доступом до інформації. У нас є база, основа, від якої потрібно відштовхуватися, і від нас самих залежить, наскільки ми зможемо це просунути.

5. Журналісти в нас не дуже захищені у соціальному плані. Зокрема тому, що існують чорні зарплати в конвертах і замовні матеріали. Яскравим прикладом незахищеності журналістів була ситуація в «Газеті по-київські», коли журналісти сиділи без зарплати чотири місяці, і це одна із найпопулярніших газет України. Мабуть, однією з основних проблем є те, що в нашій країні відсутній нормальний медіаринок, і видання просто не можуть бути прибутковими. Але це також питання і до профспілок, потрібно, щоб вони консолідували журналістський рух і боролися за права журналістів, щоб підвищували їхню самосвідомість. Поки що позитивних зрушень я в цьому плані взагалі не бачу.

Ігор Лубченко, голова Спілки журналістів України:

- Ситуація з правами журналістів, на жаль, цього року не покращилася, як того слід було чекати. Здавалося б, набуття чинності Законом про доступ до публічної інформації мало відкрити дорогу нашим колегам до посадових осіб, джерел інформації тощо. Однак психологічно чиновники не можуть швидко перебудуватися, та й їхні знання змін у законодавстві далекі від ідеального. Аби відбулися суттєві зміни, треба постійно працювати над удосконаленням і законодавства, і практики його застосування.

Сьогодні журналістська спільнота вже привернула увагу передусім правоохоронних органів до створення належних умов для безпеки діяльності працівників мас-медіа. Нам треба наполегливо працювати в цьому напрямку.

Щодо інцидентів між «Беркутом» та іншими державними охоронцями й журналістами становище стає прозорішим. Спільна наполеглива робота дасть, переконаний, ефективні результати.

Проблема захищеності журналістів як найманих працівників - це велика ділянка майбутньої роботи. Думаю, Незалежна медіа-профспілка України, яка набирає обертів, зуміє поєднати її з іншими галузевими профспілками, на обліку в яких перебувають наші колеги, і зробити захист трудових прав працівників мас-медіа ефективнішими.

Юрій Луканов, голова комітету Київської незалежної медіа-профспілки:

1. Погіршилася. Вона погіршилася не лише сама по собі, але у контексті загального погіршення ситуації в Україні з правами людини. Відбувається згортання таких прав. В тому числі і прав журналістів.

2. Триває обговорення інструкції для міліції про те, як поводитися з журналістами. Це важлива річ. Але дозволю собі висловити сумнів, що вона матиме вирішальний вплив. Загалом у сфері законодавчого забезпечення в галузі медіа в нас все більш-менш нормально. Питання лише в політичній волі для дотримання законів. А наша верхівка порушує закони, і тому написання нових інструкцій і законів позбавлене сенсу. Хоча є виняток - закон про доступ до публічної інформації. За тиску громадянського суспільства він більш-менш працює.

3. Це залежить і від волі самих охоронців. Але це чинник другорядний. В першу чергу, це залежить від волі керівництва держави. Оскільки воно не дуже дбає про дотримання законів, то й охорона й міліція не дбають про це.

4. Погіршилася. А чому - про це я казав вище. Вона погіршилася в контексті загального погіршення ситуації з правами людини.

5. Більшість ЗМІ працюють значною мірою в тіні, з усіма наслідками, що звідси випливають. Тіньова зарплата означає, що журналіста можуть звільнити і не виплатити йому такої суми, яку б він мав за легального влаштування і легальних зарплат. Продовжуються конфлікти між власниками та колективами ЗМІ. Мабуть, причина в тому, що власники не хочуть конфліктів через висвітлення гострих тем, яке може псувати їхні стосунки з владою.

Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації:

1.Ситуація постійно погіршується, і 2011-й, на жаль, не став винятком. Ситуація стала ще гіршою, ніж у 2010 році. В першу чергу, впадає в очі зростання застосування насилля до журналістів, зокрема побиття, до того ж, побиття з боку людей, які утримуються за гроші платників податків - це правоохоронці та інші. Це свідчить про серйозне погіршення клімату в інформаційному середовищі, адже йдеться про право суспільства на інформацію. Коли журналістів на масових акціях протестів б'ють, це свідчить, що хтось не хоче, щоби суспільство мало повну інформацію про те, що відбувається в країні. Те ж саме стосується й певного тиску на редакції ЗМІ щодо їхньої редакційної політики, факти якого, на жаль, не завжди стають публічними. Проте, як ми бачимо і по контенту, і по свідченням деяких журналістів, такий тиск від політиків, державних чиновників стабільно присутній.

2. Проблема комплексна. З одного боку, потрібна політична воля для того, щоб забезпечити право суспільства на інформацію, а відповідно, й адекватні умови роботи для журналістів. І такої політичної волі сьогодні, вочевидь, немає, є, навпаки, воля стосовно контролю над ЗМІ. З іншого боку, звісно, є велике питання є щодо можливості журналістів чинити спротив. Нині ми бачимо досить активні рухи від самих працівників ЗМІ. Це такий рух у двох напрямках: що більший тиск, то більше ми бачимо спроб відповідей з боку журналістської спільноти.

3. Це залежить від клімату в державі. Якщо жодного міліціонера не було покарано за це, то, звісно, він розуміє, що так діяти можна і йому нічого за це не буде. І в цьому сенсі є дуже серйозна політична відповідальність. Ми всі пам'ятаємо помаранчеві роки, які тепер так любить критикувати влада, але коли депутат Калашніков застосував силу проти журналістів, він перестав бути депутатом. Тепер люди, які роблять те ж саме, продовжують працювати на своїх місцях. І це є яскравий доказ того, що політичний клімат у країні змінився, і змінився він у гірший бік у контексті прав журналістів, у контексті права суспільства на інформацію.

4. Звісно, питання свободи слова - це не лише проблема журналістів. Це питання суспільства загалом. Оскільки умови роботи журналістів погіршилися, то і право людей на інформацію також не забезпечене до кінця. В цьому контексті потрібно сказати, що це та тенденція, яка стосується й інших прав людини, таких як: право на мирні збори, право на незалежне судочинство та, зрештою, й право на життя, адже ми знаємо про справу з пенсіонером у Донецьку. Я думаю, що є досить справедлива критика, що загалом у контексті демократії, в контексті прав людини Україна зробила суттєвий крок назад.

5. У цьому позитивних зрушень, звісно, немає. Тому що економічний тиск як був, так і є, а це найсерйозніший засіб впливу на журналістів з боку влади. Під загрозою звільнення, зменшення зарплат люди роблять те, що їм кажуть. Хоча і конфліктів яскраво-показових теж немає. Тобто очевидно, що певні попередні домовленості виконуються. Поки що ще залишається альтернатива, майданчики, куди люди можуть іти працювати. Ми бачили цілу низку звільнень за останні два роки, але люди влаштовувалися в різні інтернет-видання, на ТВі.

Опитування провела Надія Якубець

Фото Павла Довганя, Руслана Новосьола, Яни Новосьолової, Korrespondent.net, Donbass.ua

Про медійні підсумки 2011 року від «Детектор медіа» читайте також в матеріалах «Коштовна цифра "Зеонбуду"», «Медіаправо: наслідки законодавчих змін та ініціатив 2011 року», «Підсумки підсумків та кінець світу», «Рік звикання», «Рік перевиробництва», «Журналістика "епохи невизначеності"», «Українська "віртуальна реальність" - 2011», «Теленовини нині розповідають про інакшу, ніж є, реальність».