Прес-конференцію, проведену для представників регіональних ЗМІ, Віктор Янукович назвав звітом за 50 днів перебування на посаді президента. Поза сумнівом, цей захід і спосіб, у який він відбувався, став безпосереднім свідченням того, якими бачить свої взаємини з журналістами новий президент і до якої міри він готовий бути публічним політиком.

Перш ніж ділитися враженнями від трансляції прес-конференції Першим національним каналом 22 квітня о 12:00, дозволю собі зізнання: коли Віктор Янукович став президентом, я особисто для себе вирішив обнулити своє ставлення до нього, почати з чистого аркуша - побачимо, що й як воно буде. Що ж ми побачили, наприклад,  22 квітня?

Впадало в око прагнення президента надати прес-конференції такого собі неформального, домашнього забарвлення. Завершивши вступне слово, Янукович сказав: «Дозволю собі сісти, щоб ми з вами були в однаковому становищі». Декілька разів  він повідомляв про бажання й готовність зустрічатися з журналістами й надалі. Враження діалогу рівних - от чого прагнув президент. Чи вийшло це? Ні. Ці коротенькі репліки так і залишилися окремими епізодами, чужорідними вкрапленнями. Вони дисонували з загальним стилем прес-конференції, що була надмірно монологічною й навіть дидактичною. Атмосфери приязної бесіди не склалося. Варто зазначити: Янукович тут - не винахідник. І Владимир Путін, і Дмитрій Медведєв поводяться саме в такій манері (щоправда, значно краще відрепетируваній): довірливий, буцімто діалогічний, тон - і  водночас зміст висловленого, що не припускає найменших заперечень. Так батьки незрідка розмовляють із дітьми молодшого шкільного віку.

Розпочалася прес-конференція так само, як  усе розпочиналося в попереднього президента. Віктор Янукович запізнився десь на 15 хвилин і не вибачився. Тож, схоже, в українській владі й надалі домінуватиме «етика царів»: «підданці почекають». У передмові президент пояснив, що «50 днів пройшло з того часу, як я почав працювати у цьому будинку на Банковій і виконувати те, що довірив мені народ». (Тут і далі всі цитати занотовано з голосу.) А отже, «зараз день іде за два», й президент «прийняв рішення відзвітувати перед громадянами України», не чекаючи на хрестоматійні 100 днів.

Про що ж звітував Янукович? «Мені та моїм колегам з коаліції» вдалося «завершити формування вертикалі влади», що «дозволило стабілізувати політичну ситуацію». Останнє твердження було, власне, оціночним судженням, оскільки ніяких об'єктивних критеріїв стабільності не існує. Коли президент називає парламентарів «колегами», це теж є промовистим. Хоч би там як, а до питання про сформування вертикалі влади президент повертався й наприкінці прес-конференції. За словами Януковича, різко поліпшилося ставлення до України та зросла довіра до неї у світі, як на Заході, так і на Сході. Це теж було суто оціночне судження, ані довести, ані спростувати яке в принципі неможливо, тим більше коли йдеться про такий короткий проміжок часу. Іншими словами, це не було об'єктивним досягненням, оскільки взагалі не було об'єктивним.

«Є структура, - вів далі президент, - яка реагує на кожен крок влади. Так і повинно бути, це є цілком нормальним», - переконував присутніх президент, нібито самі журналісти досі сумніваються, чи є нормальною наявність опозиції. Слова «опозиція», до речі, Янукович так і не вимовив, обмежившись «структурою». Можна довго гадати, чому він учинив саме так, навіщо було замінювати евфемізмом цілком нейтральне слово, й про що це свідчить. Але мова не про те.

Далі президент повів мову про те, в якому стані отримав він країну. Тут  він не шкодував ані часу, ані емоцій, ані епітетів: «Ми прийняли країну в жахливому стані», дії попереднього уряду «призвели (sic!) країну до фактичного руйнування», йдеться про «знищення економічної системи України», тимошенківський «Кабінет Міністрів обслуговував інтереси однієї фракції та її лідерки» та «не підпорядковувався ані президенту, ані Верховній Раді» (за Конституцією, він і не мусив підпорядковуватися президенту, але хіба такі деталі є важливими?) тощо. Перелік «злодіянь» попереднього уряду був довгим і вміло вибудуваним: траплялися як загальноочевидні, так і небезсумнівні твердження, а то й суб'єктивні оцінки, перемішані поміж собою. Янукович навів цифри падіння ВВП протягом минулого року в Україні, Польщі, Росії та Білорусі. «У нас економіка впала в рази... У порівнянні з Польщею - у 15 разів», - підсумував президент. Тільки перед тим він казав, що ВВП Польщі взагалі не впав, а зріс на 1% із гаком. В Україні - велике падіння, у Польщі - зростання. Закінчивши свого часу фізико-математичну школу, я так і не можу збагнути, за якою формулою виходять оті 15 разів.

Протягом прес-конференції президент наводив багато цифр. Іноді навіть здавалося, що забагато. Іноді це були абсолютні показники, іноді - рази та відсотки. Переважна більшість цих цифр мала одну спільну характеристику: не лише перевірити, а й порівняти їх нефахівці не могли. Нефахівцям вони нічого по суті не казали. «Податкове навантаження зросло більше, ніж в останні десять років», - це як? Абсолютний розмір податків? Частка податків у доходах? Сукупний дохід бюджету від податків? Про що саме йшлося? Мільйони, мільярди, десятки та сотні відсотків - позбувшись гіпнотичного впливу магії великих цифр, пересіний слухач не міг сказати: багато це чи мало, добре чи погано. Неможливо було позбутися єдиного враження: коли йшлося не про обіцянки та далекі перспективи, а про реальний стан речей, Янукович говорив явно менш упевнено.

Змальовуючи діяння попереднього уряду, президент наводив надто вже дрібні - якщо йдеться не про виступ, присвячений саме аналізові дій попередників, - деталі. «Родовід-банк», інші банки, конкретика, яка в одне вухо влетіла - в інше вилетіла, бо її не було узагальнено. Що ще відзначало прес-конференцію - то це задовгі репліки, коли президент по декілька разів у різний спосіб повторював одне й те саме. Жвавості це не додавало, розуміння змісту так само, але час від часу залишало враження певної гіпнотичності. Інше враження, що виникало від президента, - це порівняння зі студентом, який не надто добре знає предмет і прагне або затягнути час, або кількістю слів компенсувати недостатнє володіння матеріалом.

На тему газу Янукович  говорив  дуже довго. І знову - далеко не завжди можна було вловити окрім переможної тональності ще й зміст. «Зняли всі питання по штрафам (sic!), що були між країнами». Як зняли, у який спосіб? «Ми значно додали впевненості в майбутньому», - що це, як не чистісіньке рекламне гасло? І тут була ілюзія конкретики: нібито з трибуни лунали цифри та факти, а розібратися в них, звести поміж собою не виходило. Утім, була репліка, яка відверто сподобалася: Янукович вибудував логічний ланцюжок «ціна на газ - конкурентоспроможність українських товарів - зростання податків - зростання зарплат». Ніякого відкриття в цьому не було, але й важко було не пригадати, коли востаннє представники найвищої влади вибудовували такі от логічні ланцюжки, намагалися пояснити взаємозв'язок між фактами та їхні наслідки, а не лише провіщували істину в останній інстанції.

Далі Янукович зупинився на зовнішній політиці: «Україна має відшукати свій інтерес у трикутнику "Європа - Росія - США"». Одне слово, багатовекторність, та ще й без урахування того факту, що трикутник цей є не таким уже й трикутним: переважна більшість країн Європи та США є членами НАТО. «Україна знову повернулася до політики добросусідства», - це було сказано не в контексті відносин із Росією, а взагалі; лишалося тільки гадати, що ж було раніше.

Далі пішло довге й детальне змалювання райдужних перспектив і амбітних планів. «Політичний діалог, соціальний мир, нова гуманітарна політика, позаблокова політика», - так підсумував Янукович власну діяльність. Ані за формою, ані за змістом усе це не відрізнялося від його виступів під час виборчої кампанії. Жодного разу, до речі, не пролунали під час прес-конференції слова «демократія» та «свобода слова» - та, власне, й просто «свобода». Виходять із моди?

Ото було й усе вступне слово. Чи був це звіт? Ні, не був. Можна справедливо стверджувати: 50 днів - не той строк, протягом якого можна зробити щось осяжне, окрім як вибудувати вертикаль влади, від якої самої по собі громадянам ані холодно, ані жарко. Можна не менш справедливо стверджувати: зібрати журналістів, щоб поділитися з ними своїми намірами, - захід, що викликав би лише захват. От тільки навіщо було видавати його за звіт і, в такий спосіб, наміри - за реальні досягнення? Чи не перетвориться це на тенденцію?

А потім були запитання журналістів. Найпершою була журналістка «з мальовничої Славуччини». Янукович недочув її представлення, й вона повторила слово у слово, немов за вивченим, те, що сказала першого разу, й про «мальовничу Славуччину» зокрема. А запитання її було таке: яку ціну на газ закладено в договорі з Росією? Мабуть, немає на «мальовничій Славуччині» ані інтернету, ані телевізорів, ані газет, і окрім як із перших вуст, дізнатися про ціну на газ нема звідки. Але й справді: коли пролунало це запитання, не пригадалося, щоби президент називав конкретну ціну під час свого аж ніяк не короткого пасажу про газові угоди у вступному слові. Невже знав запитання заздалегідь і відповідно вибудував промову?

А «мальовнича славуччанка» в запитанні розповіла про цукрозавод та спиртзавод, які «лежать». Навіть двічі повторила.

Журналістка з Кіровограда розповіла, що їхня область «стоїть на урані», й запитала про плани нової влади стосовно цього. Президент розповів про переговори з Росією стосовно створення спільного (50 на 50%) заводу з виробництва твелів. Розповідаючи про те, що нині український, як і європейський, ринок твелів повністю належить Росії, президент розповів про їхній експорт з РФ «на Україну». Варто зазначити: українська мова Януковича цього разу була зовсім не схожа на звичну, майже взірцево правильну. Безліч русизмів та інших помилок (як-от неодноразово повторений «збагачувальний уран») стали несподіванкою. На запитання російською мовою Янукович відповідав так само російською.

На запитання про те, навіщо було подовжено термін перебування в Україні російського флоту, Янукович розповідав довго, явно понад 5 хвилин.  «Ми отримали найдорожчий у Європі газ», - підсумував він дії попередників так, ніби саме від їхньої волі й лише від неї залежала та ціна, а неприховано недружнього ставлення Росії до попередньої української влади й не було ніколи. Президент змальовував економічні вигоди, які отримала Україна внаслідок зниження цін на газ, скільки коштів вона отримає цього року, наступного та через десять років. Чого не було - то це відповіді на запитання. Хто не чув запитання, ніколи не здогадався б, що воно стосувалося російського флоту, а не газових перспектив.

Не було й натяку на те, що економічна ефективність - то далеко не універсальне мірило. Можна, наприклад, узагалі скасувати вибори й підраховувати економічну ефективність: мовляв, економія бюджетних коштів величезна. Державна гідність, як і демократія - речі взагалі витратні. От тільки якщо ними нехтувати, віддалені втрати виходять незрівнянно більшими. Чого хотілося б почути від президента - то це публічного зважування суто політичних (та стратегічно-економічних) плюсів та мінусів його неоднозначного кроку. Ще хотілося б почути аргументацію: чому він надав перевагу саме такому рішенню, чим плюси переважують мінуси, і як він планує нівелювати ті мінуси. Ні, про це й мови не було.

Журналіст із Миколаєва запитав про громадські ради при Міністерстві внутрішніх справ і про те, як домогтися, щоб у них були загальновідомі люди. Ніби поради питав. Надто загальне запитання здобуло таку ж загальну відповідь, у якій, утім, пролунало, що завданням влади є «забезпечити максимальний захист прав людини».

«Які країни світу ви хочете відвідати найближчим часом?» - таким було наступне запитання. Саме по собі воно нагадувало радше запитання для телепрограми на кшталт «Позаочі» й не надто пасувало звітній прес-конференції. А от у відповіді пролунало про те, що Україна прагне до Євросоюзу - щоправда, «наскільки до цього буде готовий Європейський Союз». Україна, треба розуміти, готова на всі 100%, і всі непорозуміння між Києвом та Брюсселем - лише з вини останнього. Може, то вже зайва підозріливість, але з таким підходом можна хоч століттями твердити, що нібито ЄС ще не готовий прийняти Україну, а тим часом тихенько зняти питання про євроінтеграцію з порядку денного.

«Я проводжу відкриту політику», - сказав президент та додав, що найближчим часом відвідає Страсбург. Саме запитання, неінформативне й малозмістовне, видалося - випадковою чи невипадковою - підводкою до зовнішньополітичного блоку відповідей Януковича. Такими самим підводками до тематичних блоків видавалися й попередні запитання. Випадково чи ні, але наступне запитання також стосувалося зовнішньої політики. Що на прес-конференціях із «живою чергою» журналістів із не затвердженими заздалегідь запитаннями є украй малоймовірним. Камера, до речі, дуже нечасто показувала зал - лише під час запитань. Черг біля мікрофонів не було помітно.

«За такий короткий час ви встигли зробити два прориви - вашингтонський та харківський», - так розпочалося запитання наступного журналіста. Саме запитання - розповісти про вашингтонський візит - як видалося, вже не мало значення й не потребувало відповіді. Тим більше, що й про це ЗМІ повідомляли. Вступ до запитання вже був самодостатнім.

Ще одне запитання стосувалося того, чи будуть такі зустрічі «системними». Як для прес-конференції, анонсованої як звіт нового президента, дуже вже змістовне запитання.

Наступне запитання стосувалося тарифів на комунальні послуги та «провокаційних» закликів не платити за них. Сказавши: «Я хорошо знаю жилищно-коммунальное хозяйство», президент розповів про Бердянськ, де після введення в експлуатацію водогону з Дніпра ціна на воду зросла уп'ятеро, бо до неї включили вартість будівництва та експлуатації всього водогону. «Справделива влада розбереться», - таким мало бути враження глядачів. А ще Янукович розповів про наміри влади зробити комунальні тарифи однаковими для мешканців усіх міст (привіт місцевому самоврядуванню як політичній категорії!) і підсумував: має існувати «рівність прав кожної людини». У контексті тарифів на комунальні послуги це пролунало ледь не карикатурно.

А далі стався такий епізод. Журналістка поставила своє запитання про те, чи не буде референдуму про перебування в Україні російського флоту, та про причини призначення Раїси Богатирьової головою РНБОУ. От, гадалося, нарешті гостре запитання, гідне прес-конференції президента. Відповідь була цікавою такими словами президента: у його команді чимало представників «не тих політичних сил, із якими я йшов на вибори». З його слів випливало: з утворенням коаліції все гаразд, індивідуальні коаліціанти були й залишаються представниками політичних сил, із якими вони пройшли до парламенту. Так само під час створення «індивідуальної» коаліції 2007 року (тієї, що призвела до дострокових виборів) думку Сергія Головатого представляли як думку «Нашої України». Це вже була неприхована маніпуляція.

Коли ж журналістка ставила запитання, воно лунало не так, як попередні. Надто сильним був «загальний гамір». Невже заглушували? Усе виявилося простіше. Відповідаючи, президент раптом сказав: «От бачите, й у мене вимкнувся мікрофон. Трапляється». Віктор Янукович швиденько завершив відповідь, подякував присутнім, пообіцяв подальші зустрічі й попрощався.

Усе це було дуже схоже на правду: відведений час сплив, електрики вимкнули мікрофони, й президентові не лишалося нічого, як виконати волю тих електриків.

Отже, це не був звіт. Це не була прес-конференція в оригінальному значенні цього слова: запитання видавалися адресованими глядачам, а не президентові. Вони органічно доповнювали його виступ і чарівним чином акцентували увагу глядачів на тому, на чому треба було її закцентувати. Це не були запитання до президента - радше до прем'єр-міністра. Важко повірити в те, що, всупереч міцно вкоріненій традицієї, ніхто не цікавився призначеннями та персоналіями президентського оточення. Так само важко повірити, що лише в однієї журналістки виникло запитання конкретно-політичного характеру. Що ж, керована демократія a la rus починає діяти?

Фото - freedom.sumy.ua