Попри прогнози наступного року, так і не відбудеться роздержавлення і реорганізація державних і комунальних ЗМІ. Про це йшлося на круглому столі «Детектор медіа» «У чому полягає реальна необхідність жителів Києва та інших міст України в муніципальних ЗМІ», який відбувся 28 листопада в ресторані «Велюр». Учасники заходу розглянули перспективи роздержавлення, фінансування муніципальних ЗМІ та їх існування під час економічної кризи тощо.

 

- Комунальні київські ЗМІ нині є великою проблемою, де взагалі незрозуміло, з якого боку підійти. На одній з останніх сесій Київради Олесь Довгий заявив, що вже навіть йому соромно за тенденційність київських комунальних ЗМІ. На підтвердження своїх слів Довгий продемонстрував заголовки комунальних газет. Депутати Київради майже одноголосно (крім мене і ще двох моїх колег) вирішили включити в порядок денний наступної сесії звіт виконуючого обов’язки головного редактора «Вечірнього Києва» Романа Костриці. Я поясню, чому не голосував. Зрозуміло, що виступ Довгого ліг на підготовлений ґрунт. Якщо такі настрої уже навіть у Блоці Леоніда Черновецького, то зрозуміло, які вони в інших фракціях. Я вважаю, що депутати не мають права викликати для звіту на сесію Київради виконуючого обов’язки редактора газети, яким би він не був. Я голосував проти, тому що розумію, що проблема не в Костриці, це цап-відбувайло. Якщо вже викликати, то керівника відповідного управління Київської міськдержадміністрації по роботі зі ЗМІ. Ми, до речі, плануємо обговорити ситуацію в київських комунальних ЗМІ на засіданні комісії. Може, варто викликати Казбека Бектурсунова (звіт заслухано 12 грудня, в результаті було прийнято рішення з’ясувати формально-юридичний статус пана Бектурсунова, надіславши депутатський запит меру, а також установити новий порядок призначення голів муніципальних ЗМІ. – «ТК»). Зрозуміло, що реально цим господарством керує саме ця людина, але знову ж таки офіційно немає жодних підстав його запрошувати і ставити якісь запитання. Ми маємо на сьогодні абсолютно не ясну структуру цього господарства. Ніхто навіть не може сказати, чи є медіахолдинг, як він організований. У нас уже більше ніж два роки фактично немає керівників жодного комунального ЗМІ, призначених у легітимний спосіб. Було рішення про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад редакторів, конкурс не провели, нового рішення про його проведення не прийнято. Я так розумію, що КМДА така ситуація влаштовує. Виконуючі обов’язків знаходяться в абсолютно ручному управлінні і є достатньо безправними. Виявляється, що вони навіть не мають права прийти сьогодні на нашу дискусію, на круглий стіл.

 

 

- Чи взагалі потрібна ця дискусія з огляду на те, що, очевидно, реальний вплив, реальні наклади цих видань, судячи з їх якості, є далекими від тих, які задекларовані. Виникає питання, чи вони потрібні, і в якій кількості потрібні. Якщо Києву потрібна комунальна газета, то для чого фінансувати і утримувати три погані газети, якщо краще вже було б мати одну, але хорошу. Зараз ми вступаємо в бюджетний процес. Принаймні та фракція, до якої належу я, збирається ставити питання про недоцільність фінансування цих видань з огляду на те, що комунальні видання, які фінансуються з комунального бюджету, перетворилися на піарівські листки однієї політичної сили. В принципі, кожен, хто має гроші, має право витрачатися на піар. Але виникає питання, чому за піар Черновецького і його блоку має платити вся громада міста Києва? Я, до речі, вчора спеціально, готуючись до нашої розмови, поцікавився щодо виконання міського бюджету. З’ясувалося, що єдина стаття бюджету, виконання якої на сьогодні йде понад планом – це фінансування «Вечірнього Києва», «Хрещатика» й «Української столиці». Я чесно зізнаюся, що це питання, на які я особисто не знаю відповіді.

 

 

- Я би дивився на цю проблему дещо ширше. Після прийнятої резолюції ПАРЄ щодо роздержавлення засобів масової інформації, та розробленої у лютому 2005 року урядом Юлії Тимошенко програми роздержавлення ЗМІ, нами були розроблені концепція і певний план роздержавлення комунальних ЗМІ. На жаль, вони не були реалізовані, в тому числі й через вибори. Черновецький цей план відкинув, але говорив про необхідність продажу комунальних ЗМІ і навіть особисто хотів їх купити. На сьогодні комунальні ЗМІ не виконують покладену на них функцію, їх існування взагалі суперечить Конституції. Це можна назвати недобросовісною конкуренцією. Беру «Газету по-київськи» і «Вечірку». За першу газету кияни голосують своїми грошима, за другу платять нашими ж грошима, не запитавши у нас на те дозволу. Тобто сама ідеологія існування комунальних ЗМІ, на мій погляд, ганебна. Це рудимент радянських часів. Тому рішення лежить у площині зміни законодавчих актів. Приміром Закон «Про місцеве самоврядування», п. 8, ст. 26, де місцеві ради виключно на сесійних засіданнях утворюють ці ЗМІ і призначають або звільняють редакторів. На сьогодні ми не маємо легітимних редакторів столичних комунальних ЗМІ. Насправді це директори комунальних підприємств.

 

- Ви це говорите на підставі їх статутів?

 

- На підставі Закону «Про місцеве самоврядування», який передбачає призначення редакторів Київрадою, вони не призначені. Вони призначені розпорядженням голови, який, знову-таки за законом, має право призначити директора комунального підприємства. Різниця між директором комунального підприємства і редактором надзвичайно велика.

 

- Це не зовсім так.

 

- Головне – що потрібно киянам. Киянам потрібна інформація про рішення, які організують життя киян. Ці рішення вони не отримують. Згідно з регламентом, протягом 30 днів рішення і стенограми мають розміщуватися на офіційному веб-порталі і бути надрукованими в офіційній газеті «Хрещатик», тоді вони офіційно вступають у силу. В «Хрещатику» рішення можуть бути опубліковані майже через рік. Я думаю, що для цієї мети краще всі ці рішення просто розміщувати на веб-порталі. Але нічого не зміниться, поки законодавець не змінить Закон «Про місцеве самоврядування», бо все інше – похідне від нього.

 

- Як можуть закон про інформацію та закон про ЗМІ бути додатками до Закону «Про місцеве самоврядування»?

 

- Мова йде не про ЗМІ взагалі, а про комунальні.

 

- Навіть якщо про комунальні ЗМІ, в будь-якому випадку Закон «Про місцеве самоврядування» якраз діє на підставі ст. 19 Конституції України. Тобто, кожен орган державної влади, місцевого самоврядування має право діяти лише в тих межах і в тих повноваженнях, які визначені законом. Закон визначає, в яких межах і повноваженнях може діяти орган місцевого самоврядування, в даному випадку щодо ЗМІ. Але базовими якраз є закон про ЗМІ і закон про інформацію. І саме в цьому ваша головна помилка в розумінні того, хто є редактором чи директором. Будь-який ЗМІ, державний чи комунальний, діє передусім на підставі Закону України «Про друковані ЗМІ і пресу в Україні». І якраз там визначається, яким вимогам повинен відповідати статут друкованого ЗМІ, хто є керівником друкованого ЗМІ, яка установа може випускати друкований ЗМІ, хто може підписувати до виходу в світ друкований ЗМІ. Бо на посадову, службову особу, яка здійснює підписання друкованого ЗМІ у світ, покладається відповідальність за зміст. У випадку, якщо поширена недостовірна інформація, то саме ця особа разом із журналістом будуть відповідальні за поширену інформацію. Тому не можна говорити, що це є просто якийсь завгосп, який не має ніякого стосунку до редакторської політики. Він безпосередньо відповідальний за неї, як би його посада не називалась.

 

- Я підтримую Тетяну, але хочу зауважити, що це одна точка зору. Відповідно до закону про друковані ЗМІ, випуск друкованого засобу масової інформації здійснює редакція або інша уповноважена установа, яка виконує її функції. Тому комунальне підприємство, відповідно до закону про друковані ЗМІ, також може виконувати функції редакції комунального ЗМІ. Тобто, тут протиріччя немає.

 

- Правильно, але як редакція воно, все одно, має відповідати статуту редакції.

 

- У будь-якому разі статут редакції повинен відповідати законодавству України. Щодо того, що керівник комунального ЗМІ також відповідає за інформацію у газеті – це дійсно так. Тому викликати на сесію можна, але знову-таки саме як керівника підприємства.

 

Щодо роздержавлення ЗМІ. 2003 року Українська асоціація видавців періодичної преси почала розробку свого варіанту закону про роздержавлення друкованих ЗМІ, в якому передбачалося роздержавлення державних і комунальних ЗМІ, в першу чергу друкованих. Саме тому, що друковані ЗМІ, на наш погляд, було простіше роздержавити. На сьогодні комунальні ЗМІ виявилися поза конкуренцією. Ми провели багато круглих столів у регіонах і з’ясували, що в деяких із них районні газети випускаються накладом 500 екземплярів, а всі бюджетні асигнування йдуть виключно на зарплату. Такі ЗМІ не виконують своїх функцій. Комерційні ж, не використовуючи бюджетних коштів, виконують функцію інформування громади значно краще.

 

 

- Я розумію так, що пропозиція зводиться до того, що проблему треба вирішувати шляхом її ліквідації. Тобто, йдеться про роздержавлення комунальних ЗМІ. Правильно? Все-таки, їх треба роздержавити чи залишити хоча б одну комунальну газету, а решту приватизувати?

 

- Свого часу, коли в наші села прийшов трактор, а ми ще користувались кіньми, то була така сама проблема. Один трактор заміняв 30-40 коней, і треба було думати, що робити зі старими кіньми. Так от, комунальні ЗМІ задумувались як інформатори, перш за все, рішень комунальних органів влади. Я думаю, що Інтернет, сайти або інформаційні бюлетені набагато ефективніше і легше виконують цю функцію, коштують дешевше і не потребують таких зусиль, виключають можливість політичної маніпуляції.

 

Стосовно київського випадку. Я сьогодні переконався ще раз, що не тільки мер, а й Київрада, її керівництво перебувають у позазаконодавчому космосі. Тому що викликати керівника комунального ЗМІ як керівника комунального підприємства можна, але не з тієї причини, про яку йшлося. Викликати за те, що Довгому не сподобався зміст «Вечірнього Києва» – це скандал у будь-якому суспільстві, тому що це суперечить всім законам про заборону цензури. Київська влада у даному випадку захотіла втрутитись у редакційну політику «Вечірнього Києва». Але кожна телепрограма ТРК «Київ» і кожен випуск цієї газети – це так само є приклад цензури, це так само є приклад втручання мера у зміст ЗМІ.

 

Тут я не можу не погодитися з паном Черніковим, тому що проблема ширша, ніж просто законодавство про ЗМІ і роздержавлення. Це проблема закону про столицю. Це проблема позаконтрольності мера Києва або мерів інших міст, які просто не звертають уваги на такі речі. Звичайно, можна подавати до суду, вигравати ці суди. Але, здається, що таким людям, як Леонід Михайлович, рішення судів будуть навіть не обов’язковими.

 

Тому, на мій погляд, у Київради є тільки один спосіб впливу на цю ситуацію. Це його величність бюджет. Як керівник підкомітету я, наприклад, не міг впливати на зміст «Урядового кур’єра» чи «Голосу України», але коли ми розглядали проект бюджету на 2008 рік, зміни до якого не були прийняті, ми дуже чітко контролювали кожну статтю. І редактори приходили і звітувалися. В даному випадку, я думаю, проблема стоїть ширше: чи потрібно Києву стільки комунальних ЗМІ? Чи не варто обмежитись Київраді якимсь одним інформаційним бюлетенем? Але тоді виникає питання, що робити з тими трьома газетами, телеканалом і радіо. Надзвичайно просто: провести приватизаційний конкурс, аукціон, знайти інвестора. Київ має на цьому заробляти.

 

Я думаю, якщо ми вирішимо проблему управління і роздержавлення цих ЗМІ, одразу зміниться їхній контент. Так, як це відбувається на приватних телеканалах. Приміром, як би ви не хотіли покритикувати Ахметова на ТРК «Україна», вам цього не вдасться. Бо ТРК «Україна» існує на гроші тільки Ахметова, а не з державного бюджету. Нас не пустять покритикувати Черновецького на ТРК «Київ». А хіба цей канал вже належить Леоніду Михайловичу? Він існує на гроші міського бюджету. Черновецький далеко не бідна людина. Хай бере участь у конкурсі і приватизує.

 

 

- Я екс-директор телекомпанії «Київ», тому що до сих пір судова тяганина з Черновецьким триває. Я практик, майже вісім років керував телеканалом. Багато хто намагався нами «покерувати». Я не погоджуюсь із тезою, яка пролунала сьогодні не раз, що комунальні ЗМІ потрібно роздержавити. Вважаю, що передавати їх у приватні руки передчасно. Сьогодні суспільство ще не готове до цього.

 

Довгий сердиться за те, що заголовки не такі? Але в комунальних ЗМІ обличчя тільки  Черновецького, Довгого, Кільчицької. Вибачте, а де тоді депутати Київради? Вони мають загальмувати це. Вони цього сьогодні не роблять. Я вважаю, що на сьогоднішній день депутатського корпусу як такого у Київраді немає. Вони переймаються виключно своїми власними проблемами і нічим іншим.

 

Є європейська практика. Мюнхен має свій муніципальний канал. Берлін також. Відень та Париж також мають свої муніципальні канали. Муніципалітет замовляє для себе ефірний час, виділяє для цього гроші.

 

 

- А Нью-Йорк та Вашингтон не мають своїх муніципальних каналів.

 

- Я вважаю, що потрібно міняти систему. Інакше нічого не зміниться, кого б ви не обрали в Київраду чи міським головою. Треба змінювати закони про місцеве самоврядування, про Київ. Це просто аморально, що сьогодні існують комунальні ЗМІ. Людина за інформаційний продукт має голосувати власними коштами.

 

- Я сьогодні вперше почув про те, що депутат Київради переймається цими питаннями. Я чув про створення медіахолдингу, а що це за медіахолдинг – ніхто не знає. Хто з депутатів поцікавився, що Черновецький практично звільнив усіх колишніх працівників з ТРК «Київ», я маю на увазі журналістів? Це що, були погані журналісти? Ні, вони сьогодні працюють на 5-му, на «Інтері», на СТБ, на НТН, на «Україні».

 

Сергій Гузь, заступник голови Незалежної медіапрофспілки України:

- Коли Джангіров прийшов у «Хрещатик» і почав звільняти звідти колектив, голова профспілки за квартиру, яку йому пообіцяли від Київради, підписав згоду від профспілки на звільнення працівників. Ці профспілки були сформовані ще при вас. Це були кишенькові, зручні для вас профспілки.

 

 

- Я хотіла би коротко розповісти про ті напрацювання, які зробила Національна спілка журналістів, починаючи з 2003 року, коли АВПП представила свій законопроект про роздержавлення державних та комунальних ЗМІ. В цьому законопроекті ми побачили слово «приватизація». Приватизація інформаційної сфери зараз заборонена законодавством. Давайте на цьому поставимо крапку. Будь-яке перепрофілювання будь-яких приміщень, які займають підприємства інформаційної сфери, заборонено законодавством. Це прямо прописано Законом України «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів». І коли намагалися приватизувати, наприклад, газету Автономної республіки Крим, її співзасновниками були трудовий колектив редакції і Верховна рада республіки. Вищий господарський суд цю приватизацію зупинив, заборонив, приміщення повернув. Як правило, про приватизацію державних та комунальних ЗМІ говорять, коли потрібні приміщення. АВПП лобіювала ці питання. Але центральним є питання не місцевого самоврядування, не приміщень і не бюджет, а забезпечення свободи слова, права на інформацію. У селах мало в кого є можливість переглядати Інтернет, і залишається дуже високим рівень довіри до місцевої преси, набагато вищий, ніж до центральної. У середньому наклади комунальних газет 3,5 тисячі.

 

 

- Ви виходите з точки зору захисту прав журналістів, а треба виходити з точки зору захисту споживача інформації.

 

- Правильно, давайте якраз виходити з цієї точки зору. В чому зацікавленість громадян отримувати інформацію, все-таки, у місцевих ЗМІ? Безумовно, ці ЗМІ не повинні бути державними чи комунальними. НСЖУ пропонує зовсім інший шлях, ніж приватизація. Ми не пропонуємо їх на продаж, тому що передбачаємо, що таким чином у них заберуть приміщення і закриють. Ми передбачаємо реформування: передачу цих ЗМІ трудовим колективам без права перепродажу і розподілу. Це залишається саме газета. Якщо вона змінює профіль, то відповідно все майно і приміщення переходять назад у комунальну власність. Це складний механізм, але ми вважаємо, що це буде набагато краще, ніж просто їх приватизувати. Можу сказати, що за весь час своєї співпраці з комунальними ЗМІ ми їх запитуємо, чи носять вони матеріали на вичитку до представників влади. Простежується така тенденція, яка залежить від редактора: якщо один раз прогнувся, потім будуть прогинати до скону. А якщо ти один раз сказав: «Не буду носити на вичитки», то ніхто вже тебе і не змусить. У нас по Дніпропетровській області є справа в суді по кримінальному звинуваченню голови районної ради в цензурі.

 

- НСЖУ, насколько я помню, является лоббистом всех государственных медиа. Государственные и коммунальные медиа сами по себе неэффективны, потому что уже все признали, что государство не может быть эффективным собственником. Если мы начинаем сегодня разговор о том, что реорганизуем районные газеты, давайте начнем это с «Голоса Украины» и «Урядового курьера». Потому что самые большие бюджеты идут на содержание именно этих СМИ. Давайте примем закон один для всех. Реформа, которую предлагает НСЖУ – это тот же путь, только более долгий, выживут те, кто и сейчас выживает. А остальные… Чем дальше от Киева, тем грустнее, особенно в глубинке.

 

- Успешные газеты уже давно отказались от дотаций. Они перешли на оплату за освещенную деятельность.

 

 

- Наразі на черзі у Верховній Раді 56 законопроектів, готових до розгляду в другому читанні. В тому числі і цей. Але нестабільність роботи парламенту не дає змоги проголосувати за нього.

Тут прозвучало, що найвартісніша газета «Голос України». За 2008 рік ця газета коштувала 6,5 млн гривень, журнал «Віче» – 2,5 млн, «Урядовий кур’єр» – 4,5 млн. Тобто, все-таки, лідери по фінансуванню – це київські ЗМІ. Дотягнутися до бюджету Києва навіть державному бюджету далеко. Але є тут одне питання. Це питання лицемірства. Хоча засновником державного ЗМІ є трудовий колектив, реальний власник ховається. Всі ми зацікавлені в тому, щоби була об’єктивна інформація і щоби не було одного визначального політичного впливу. Ця логіка закріплена у законодавстві, що ЗМІ – це особливий вид бізнесу, де власник має право розраховувати на прибуток, але не може контролювати зміст видання. В світі це все нормально працює. Я розумію, що в Мюнхені є муніципальне телебачення, так само, як воно є у Відні. Але це країни з великими демократичними традиціями. Ви бачите, на що перетворилося муніципальне телебачення в Києві. Треба зламати сам принцип. Ми вступаємо в рік фінансово-економічної кризи. Величезні проблеми будуть і з київським бюджетом, і з державним. Я не виключаю, що ми будемо розглядати питання закриття деяких парламентських видань. Хочу ще раз поставити питання про закриття журналу «Віче», який фактично нікому в парламенті не потрібен і який поїдає величезні кошти.

 

 

- Если у редакторов коммунальных изданий будет возможность и дальше снимать помещения в центре города по одной гривне в год, это будет золотой запас, потому что они будут их сдавать в субаренду. Именно поэтому им надо бесплатно получить эти помещения. Они не собираются зарабатывать на выпуске печатных средств массовой информации, потому что для этого надо очень тяжело и много работать. Когда разрабатывался законопроект, мы столкнулись с вопросом, что трудовой коллектив имел очень серьезные преференции при приватизации. Если трудовой коллектив не выкупает помещение, то оно выставляется на торги. Весь смысл был в том, чтобы информационный ресурс достался тому, кто умеет им распоряжаться.

 

- У них нет имущества и не может быть. Как коммунальные предприятия они только пользуются коммунальной собственностью.

 

- Вы это говорите по киевскому опыту. Я могу сказать по опыту Украины. В 1991 году эти СМИ были в основном в собственности Компартии. Сейчас по поводу помещений существует разное мнение как у судов, так и у Фонда госимущества. То ли они государственные, то ли коммунальные. Есть газеты, у которых есть свидетельство на право собственности. Есть СМИ, у которых помещение на балансе.

 

- Я досліджував тематику і проблематику фінансування інформаційної діяльності органів державної влади місцевими адміністраціями. Звучала тема, що дуже багато органів зараз практикують те, що на комерційних умовах оплачують свої матеріали. Є обласні ради, які за такою схемою працюють. Є приклад того, коли колишнє комунальне видання вже зараз є прибутковим бізнесом. Наприклад, «Мелітопольські відомості». Колись на семінарі для редакторів комунальних ЗМІ американський тренер, переглядаючи видання, запитав у редактора: «Це хто на фотографії?». «Це мер», – почув у відповідь. Він перегортає шпальту: «Це хто?». А там той самий мер, тільки вже знятий у профіль. Перегортає третю сторінку – там знову мер. Він каже: «Слухайте, я не хочу витрачати свій бакс на те, щоб купувати вісім фотографій мера. Це не є міська газета». Моя особиста позиція полягає в тому, що має бути сильний інтернет-ресурс і бюлетень з офіційними матеріалами. Решту інформації хай купують люди за свою власну гривню і не будуть мати 15 фотокарток Черновецького або його заступників.

 

Остання теза щодо Київського медіахолдингу. Я роздрукував розпорядження, за якими він, начебто, має бути створений. Тут є кілька назв: Управління комунальної власності, Управління з питань взаємодії із засобами масової інформації, Комісія з питань власності. Я звернувся до всіх, у жодному управлінні мені не дали відповіді, на якому етапі створення перебуває КМХ.

 

- Мені здається, що найближчим часом комунальні ЗМІ, зокрема, чекають досить складні часи. Наступного року будуть величезні затримки із виплатою фінансування. Якби ми були мудрими в кожному місті, в кожному районі, то нам би треба було шукати якісь компроміси, як реформувати цю сферу, щоб її зберегти, застосувавши оптимізацію витрат. Це менше стосується місцевих газет із тиражем три-п’ять тисяч, а більше таких монстрів, як інформаційна сфера Києва, яка з’їдає більше грошей, ніж всі державні ЗМІ разом. Я рекомендую Києву при розгляді бюджету скоротити витрати на цю сферу.

 

- Фінансова криза буде стосуватися не тільки комунальних і державних ЗМІ. Рекламний ринок впав, і тому приватні ЗМІ впадуть так само. І вони вже до цього готуються і закриваються. Тому падати будуть всі.

 

Ще одна маленька репліка стосовно пілотного проекту НСЖУ, тому що це було озвучено і так і не прозвучало. Пілотний проект НСЖУ означає, що ми зібрали тих редакторів, ЗМІ які хочуть йти першими на реформування. Не на приватизацію, а на реформування. Спочатку їх було 15, зараз їх 65. І, безумовно, є ЗМІ, які цього не хочуть. Наступне слово за Верховною Радою.

 

Я думаю, що наступний рік буде показовий. І багато експериментів пройдуть самі по собі. Комунальну пресу в регіонах будуть фінансувати по залишковому принципу. І кредитних коштів також не буде, банки припиняють великі кредитні програми. Почекаємо червня.