1. Очевидно, що у нас висвітлення кризи чомусь зосередилося тільки на питаннях валютного курсу. Немає глибших матеріалів, які би дійсно давали рекомендації, що безпосередньо робити або пояснювали, чому, наприклад, нафта дешевшає майже у три рази, а бензин при цьому на наших заправках – всього на гривню... З одного боку, навіть у контексті висвітлення цього курсу ми маємо повідомлення про напружений стан на ринку, коли багато людей хочуть купити валюту; з іншого боку – закиди про те, що це тільки поширює паніку і дестабілізує ситуацію. Немає фахових розслідувань, рекомендацій щодо того, як безпосередньо людям діяти – а це питання і до журналістів, і, очевидно, до політиків, які також не дають відповіді на питання: «А що ж буде?».

 

У всіх складається враження грабунку, коли депозити у гривнях заморожені, і водночас гривня на 50% дешевшає. Очевидно, що довіра в такій ситуації не залежатиме від журналістів, довіра залежатиме від влади, від її дій. А влада так само нічого не пояснює. Хоча треба сказати, що влада дуже часто поводиться непрофесійно – так, як це було із заявами Нацбанку. І очевидно, що журналісти мали б усе-таки з’ясувати причини цієї непрофесійності і ставити питання про відставку окремих осіб, які своїми заявами фактично провокують паніку на валютному ринку. В цьому пункті журналісти так само недопрацювали.

 

2. Я думаю, що абсолютно ні. Серйозних робіт на цю тему немає, серйозних аналізів немає, і поки що журналісти не особливо знайшли експертів, котрі могли би пояснити, що відбувається. Очевидно, що у політиків цього розуміння немає. Вони збилися на досить банальні пояснення і як завжди звинувачують один одного в чомусь.

 

На днях Юлія Тимошенко виступила зі своїми публікаціями у кількох західних виданнях; в принципі вони були справедливі і показували ситуацію, у якій опинилася Україна. Це, звісно, дуже правильно – працювати із західною громадськістю, але коли нарешті українська влада почне працювати з українською громадськістю? Або вона не розуміє і є абсолютно некваліфікованою – тоді питання, чи має така влада право на існування; або вона просто вводить своїх людей в оману, нічого їм не пояснюючи.

 

Журналісти теж цього не роблять – не намагаються щось пояснити, не шукають експертів навіть українських, а тим паче міжнародних. Без цього країна опиняється у дуже складній ситуації, бо якщо ми не розуміємо природу цієї кризи, то очевидно, що ми не можемо виробити шляхів подолання її наслідків, структурної перебудови економіки. Тобто відповідальність журналістів у такому випадку надзвичайно висока. Я знаю, коли наші колеги з «Главреда» спромоглися організувати круглий стіл із експертами-економістами й опублікувати більш-менш фаховий звіт – але це все-таки звіт, можливо, варто було би з того зробити більше публікацій. А от всі інші де? Де телебачення, яке мало би займатися цією просвітницькою функцією? Питання…

 

3. Я би радила користуватися безпосередньо статистичними даними і цифрами. Шукати ці дані варто не тільки в українській статистиці, але й у різних абсолютно доступних показниках, фондових індексах, які журналісти, що висвітлюють ці теми, мають знати дуже добре. Є показники ціни на нафту, є показники ціни на газ, є показники того, які їх обсяги продаються сьогодні у світі – і це прямі показники, які свідчать про стан економіки. Бо якщо продається мало нафти – очевидно, припиняється виробництво, все це взаємозалежні речі.

 

Потрібно користуватися дуже конкретними джерелами, щоб розуміти, що відбувається насправді, а не заявами на кшталт того, виходимо ми з кризи чи ні. І звичайно, побільше іноземних джерел, побільше документів – оцінки того ж Міжнародного валютного фонду, інших інституцій – і щодо української економіки, і щодо економіки світу. Бо якщо ми будемо лише ретранслювати заяви некваліфікованих і малоосвічених українських політиків – у нас у найкращому випадку складеться враження шизофренії, і ніколи не буде хоча би приблизного уявлення, в якому стані сьогодні перебуває світова економіка та економіка України.

1, 2. Якби медіа допомагали мені зрозуміти – я не був би консультантом. Мені медіа допомагають лише в одному: кожного дня в новинах я дізнаюся, які нові дурниці зробила влада. Оце єдина допомога. Майже за професором Преображенським: якщо ви хочете знати, що робиться в країні, не читайте газету «Дзеркало тижня» і не дивіться, будь ласка, «Свободу слова» у всіх її трьох іпостасях – на «Інтері», на ICTV і на «Україні». І у вас буде шанс розуміти, що відбувається в країні, що робиться з кризою… Це не означає, що ви зможете – але буде шанс.

 

Наприклад, ціни в магазинах. На продукти ціни не підвищилися, а на товари довгострокового вжитку – взуття, одяг – зросли. Адже це те, на що люди витрачають гроші. А телебачення не повідомляє про такі нюанси, тому воно мені не допомагає. Воно щодня повідомляє мені, які дурниці робить Нацбанк із курсом валюти, а уряд – у політиці регулювання різних ринків. Оце, що телебачення допомагає мені зрозуміти. Воно не каже мені як пересічному громадянину, що відбувається з цінами на продукти, взуття й одяг, нерухомість, як працюють ринки простих та інтелектуальних послуг… Про це ніхто не розповідає. Це експертна рамка, а на телебаченні, як правило, перш за все звільняють експертів – то звідки ж вони будуть щось знати?

 

В інтернеті криза теж висвітлюється на експертному рівні; широкі маси з нею не зіткнулися, з нею зіткнулися ті, для кого актуально, куди діти гроші, заощадження. А от коли криза торкнеться людей бюджетних сфер, пенсіонерів – отоді почнеться справжній ґвалт. Про кризу говорять у тих верствах, котрі приймають рішення і мають справу з грошима непрямого споживання: кредити, корпоративні гроші.

 

3. Я не можу навіть виокремити те джерело, якому безсумнівно можна довіряти. Я можу сказати, якими джерелами точно не можна користуватися. Нині точна не можна користуватися інформацією «1+1», «Інтера». Більш-менш можна користуватися інформацією ICTV, НТН, СТБ, взагалі каналів, які працюють на молодіжну аудиторію. Точно не треба читати газету «Дзеркало тижня» і більшість інтернет-видань – окрім деяких, але я їх вам не назву, оскільки хочу уникнути прямої реклами.

1. Так, але недостатньо. Є занадто багато інформації, у якій без пляшки горілки не розберешся, і дуже багато інформаційного шуму у вигляді коментарів незрозумілих аналітиків. Є видання, які намагаються продуктивно і конструктивно висвітлювати теми, але зараз уже очевидно, що журналісти не мають баз нормальних експертів, яким можна довіряти і які можуть сказати щось конструктивне. Аналітики інвестиційних компаній, яких цитували раніше, великою мірою дискредитовані, бо ніхто з них ані навесні, ані влітку цієї кризи не передбачив. Виник великий дефіцит авторитетних експертів, на яких можна посилатися. А власну аналітику (журналістську) в нас ніхто не вміє робити. У виданнях, на жаль, немає журналістів, які могли б аналізувати і робити власні прогнози. Нині всі, кому не лінь, мають свою думку стосовно кризи і перекваліфікувалися на фахівців із макроекономіки. А журналісти з великою радістю це все тиражують. Їх цікавить здебільшого негативна інформація: чим гірший прогноз, тим більше він тиражується. Частково «зерно» є в ділових виданнях. Але зазвичай це нагнітання.

 

2. Усе залежить від читача. Якщо він поінформований або має здоровий глузд, він здатен відсіяти інформаційний шум і скласти якусь картинку. Але немає видання, яке узяло б на себе відповідальність і сказало б собі: «Ми паніку не поширюємо». Зараз усі розуміють, що чим більш кричущий заголовок, чим негативніша інформація, тим швидше на цю новину клікнуть або цей журнал куплять і прочитають.

 

3. Я в силу своїх обов’язків опрацьовую велику кількість ЗМІ, і в мене є ця навичка. Тому я би сказала: чим більше джерел інформації, тим краще. Але не все слід сприймати буквально, а страшні прогнози варто ділити, скажімо, на десять. Не треба впадати в панічний стан. А от людині, яка не має навичок опрацьовувати велику кількість джерел, я б не бралася рекомендувати одне джерело. Тому що не бачу зараз жодного інформаційного каналу, на який можна послатися й отримати з нього всю об’єктивну інформацію.

 

1. Загалом, якби не українські медіа, то я б і не знав, що тільки зараз почалася ця криза, я думав, що вона була весь час і не припинялася ніколи. А з порад найрозумніша і найконкретніша – бери мотузку і вішайся. Для мене, незалежно від порад медіа, завжди існувало правило: брати будь-яку роботу і завжди працювати. І не розраховувати на один банк, як і на одну роботу. Тобто я перестраховувався завжди.

 

2. Інформація, звичайно, є. Якщо написано, що банк «здох», то він таки «здох», і це не викликає сумнівів. Водночас аналітичні статті, з моєї точки зору, виглядають як прогнози сейсмологів: вони завжди кажуть, що буде землетрус, але де і коли – не кажуть, бо не можуть вгадати.

 

3. Табло на обмінному пункті – ось найкраще джерело інформації. А якщо говорити про ЗМІ, то з їхніх публікацій здається, що живих людей в Україні вже немає чи скоро не буде. Агонія, агонія, агонія… Я розумію, що чорнуху писати простіше, але це погано. Я все ж таки оптиміст: живий сьогодні – вже добре.

 

 

1. Інформації в українських ЗМІ щодо кризи і її можливих наслідків останнім часом більш ніж достатньо. Стежачи за основними телеканалами та інтернет-виданнями, загалом можна скласти адекватну дійсності картинку. Проблемою залишається підхід ЗМІ до підбору експертів. У першу чергу йдеться про рівень їх компетенції та заангажованість.

 

Бракує також фахових дискусійних студій, де би про кризу говорили не політики, а, власне, експерти в сфері економіки. Звичайно, такі програми не завжди дають рейтинг, але вони багатьом зацікавленим давали б розуміння процесів.

 

2. Зі зрозумілих мотивів ЗМІ більше приділяють уваги тим проблемам, які безпосередньо стосуються простих громадян (кредити, депозити, нерухомість). Практично відсутні спроби проаналізувати глобальні тенденції й оцінити рівень загрози і те, яким буде світ і Україна бодай через рік.

 

3. Як завжди, найбільш зручним, оперативним залишається інтернет (маю на увазі авторитетні сайти з репутацією). Не хочу образити ділові аналітичні видання, але саме там спостерігається найбільша кількість «замовних» матеріалів і коментарів на бізнес-тематику. Варто загадати, що саме завдяки коментарям «експертів» у цих виданнях довгий час утримувалися (та й утримуються зараз) невиправдано високі ціни на нерухомість.

 

Хоча як позитивний фактор зазначу, що у зв’язку з економічною кризою загальна кількість «бізнес-джинси» у ЗМІ зменшилася.

 

 

1. Криза мала дуже добрі наслідки для українських медіа (а радше для їх глядачів, слухачів, читачів). Мабуть, уперше наші ЗМІ розповіли людям щось важливе – про відсотки, ставки, умови, робочі місця тощо. До кризи журналісти згадували про свою аудиторію лише під час виборів, намагаючись пояснити політикам, чому тим потрібно віддавати свої гроші саме їм.

 

Тепер і бізнесмени зрозуміли, що треба розповідати покупцям своїх товарів про те, чому ці товари подорожчали. Політика відкритості, розумієте? Прес-служби стали значно більш налаштовані на співпрацю...

 

2. А от з інформацією з зовнішнього світу в нас традиційно не дуже. Чи то мовна проблема (незнання англійської), чи то ментальні протиріччя – але у найкращому випадку ми маємо перекручені повідомлення з російського інтернету. Дошукатися до першоджерел, співставити різні точки зору мої колеги в принципі нездатні. Хоча, можливо, просто на такий рівень якості інформації немає попиту.

 

3. Я читаю російські економічні журнали. І передруки в українських із англомовних видань. Хороший ресурс – «Мысль». Із інтернету – економічна NEWSru.com. Українські газети та журнали – «Экономические известия», «Коммерсантъ», бувають хороші тексти в «Економічній правді», «Фінансисті», «Дзеркалі тижня».

 

 

1. Частково. Але я абсолютно не бачу реальних, конкретних аналітичних матеріалів, які б мені допомогали, саме допомогали приймати рішення. Виважених, збалансованих, глибоких матеріалів, які б аналізували не піну, яку сьогодні я й сам бачу, а те, що лежить у фундаменті: чому ми маємо те, що маємо, чому деякі компанії прогнозують кризу на два роки, деякі – на рік, а деякі державні мужі кажуть, що все буде класно вже влітку наступного року, – цього немає.

 

2. В принципі, і дозволяють, і не дозволяють. Знову ж таки, глибокого розуміння в мене немає. Немає ані висновків, ані глибокої аналітики, підґрунтя – тобто розслідувань, порівнянь... Ще ніхто – принаймні, я такого не бачив – не провів детального порівняння ситуації восени цього року з осінню 2004 року. Хоча у приватних бесідах ми доволі часто порівнюємо цю ситуацію. Тобто в принципі щось кажуть, але висновків з того робити не варто.

 

3. Діловою друкованою пресою, спеціалізованою друкованою пресою – вони дають найглибше розуміння і висвітлення. Найменше – новинами телеканалів, бо вони дуже заангажовані. І десь сяк-так, залежно від того, про який саме сайт іде мова – електронними джерелами, бо там теж є багато піни, на яку не варто звертати уваги. До того ж буває стільки передруків, що вже не знайдеш, хто кого передрукує. З іншого боку, є доволі професійні ЗМІ, яких варто слухати. В будь-якому випадку кожна людина сама має приймати свої власні рішення.

 

 

1. На 80% все ж допомагають. Хоча звести докупи все, про що вони говорять, значною мірою допомагає моя економічна освіта. Вони надають мозаїчну картину, яку я можу розуміти. Не знаю, як люди без економічної освіти це розуміють, але для мене цього достатньо.

 

2. В українських медіа дуже мало аналітичних програм, котрі би зводили все докупи. Тому я вважаю, що своє завдання вони не виконують. Потрібна сильна аналітична програма або декілька таких, які би зводили все разом і були нормальним трендом – як-от «Післямова», яка була 1996 року, сильна була програма, зараз я таких не бачу. Зараз виходить якась «попса», вона не дає чіткої оцінки того, що відбувається у країні.

 

3. Складно сказати. Навіть ділова преса в нашій країні, на жаль, не є джерелом інформації. Хоча я би порадив саме її читати – хоч на 50%, але вона відображає те, що реально відбувається в країні, оскільки це «її час».

 

1. Якщо під «допомогою» розуміти надання всебічної інформації для формування власної думки – звісно, допомагають. Якщо йдеться про рішення зробити той чи інший крок – прямого впливу ЗМІ на таке рішення немає і бути не може. Свої подальші кроки я обмірковую і роблю тільки сам. Покладатися в таких справах на медіа – безглуздо. Всілякі «поради» фахівців в основному ігнорую – часто-густо вони полярно протилежні. Кому вірити? Собі, напевно..

 

2. Дозволяють за умов користування декількома різними джерелами паралельно. Порівнюючи, зіставляючи надану ними інформацію, можна дійти власного висновку, власного розуміння ситуації. Головний же помічник – знов-таки власний мозок.

 

3.Всіма доступними джерелами, яким довіряєш. Телебачення (меншим чином), друковані ЗМІ, інтернет (більшим чином). Я цілком згоден із хрестоматійним твердженням: хто поінформований – той озброєний. Звичайно, за умов присутності особистого здорового глузду і внутрішнього розумового фільтру, який дозволяє відділяти тверезий і компетентний аналіз ситуації від істеричного залякування та замовні матеріали від об’єктивних.

 

 

– Мені радше ні. Ми користуємось різними джерелами інформації, перш за все до нас надходить інформація з ринків і від суб’єктів ринку. І в цьому сенсі інформаційне агентство «Інтерфакс» є джерелом інформації для медіа. Тому ми намагаємося допомогти телеканалам зрозуміти, що відбувається, і дати картинку. 70% всієї інформації, яка лунає з екранів, розповідає про кризу та подолання її наслідків.

 

Що стосується глядачів, то ЗМІ і допомагають, і ні. Телебачення багато часу приділяє тому, як людям зберегти свої заощадження. Але вирішити цю проблему, не вирішуючи іншої, неможливо. Тому я б порадив телеканалам більше уваги звертати на незрозумілі для людей макроекономічні речі. Але подати у більш зрозумілому вигляді, щоб люди розуміли, що таке криза, в якому напрямку вона просувається і як впливає на людей. Бо просто зберегти заощадження зараз малоймовірно, до того ж це лише один бік великої проблеми.

 

Ми намагаємось бути тим джерелом інформації, яке надає уявлення про цю ситуацію. Людям треба дивитися всі телеканали і читати пресу, здобути якомога більше інформації, бо час такий. Я розумію, що глядачам важко це зрозуміти та усвідомити, але іншого виходу не має.

 

 

1, 2. Ні. Справа у низькому рівні фаховості журналістів, які просто не розуміють, про що вони пишуть. Я вам скажу, є кілька причин. По-перше, низький фаховий рівень журналістів, які слабко розуміються на темі фінансів, а ця тема не є насправді досить простою – треба піднімати довідкові матеріали, щоби писати на цю тематику. Я певен, що в Україні є не більше шести журналістів, які в принципі можуть досконало пояснити причини нинішньої кризи, пояснити, що ж відбувається (не кажу навіть про те, «що робити», хоч би «що відбувається»). Хоча про це говорять всі газети і телеканали. Очевидно, що коли журналіст, який зазвичай пише на гуманітарну тематику, захоче писати про кризу – він це зробить нефахово.

 

3. Я б радив користуватися закордонними джерелами – Bloomberg, Reuters – для того щоб розуміти, що відбувається на світових фінансових ринках. Бо часто буває, що те, що відбувається у нас в Україні, є наслідком того, що відбувається за кордоном. Коли у липні 2008 року впала ціна на метал – було очевидно, що у нас будуть проблеми в економіці, але про це у нас, на жаль, чомусь не писали. А інформацію отримати з-за кордону важко.

 

 

 1. Я думаю, что нет. Во-первых, медиа не могут выполнять роль, которую должны выполнять государство и правительство. Они преследуют другую цель: формировать мнение. Я не экономист, но общаюсь со многими известными экономистами, политологами – и на мой, и на их взгляд кризиса как такового нового нет. Есть кризис нашей власти – застаревший, нерубцующийся, и этот кризис стал более явным. Для кого-то он стал модной темой, для кого-то очень выгодной – поскольку можно было ничего не делать, отгонять деньги в оффшоры, не вкладывая их в производство, а теперь «ах, как у нас плохо!».

 

2. По-моему, неадекватно, и самое обидное, что они не ставят такую задачу. Они делают из этого информационный повод, чтобы делать то, что делает в последние годы Савик Шустер. Я считаю, сейчас происходит «шустеризация» телевидения и массмедиа в целом. Для Шустера это понятно, он не гражданин этой страны, он достаточно циничный журналист мирового класса и может себе позволить с эдакой тучки наблюдать страну и делать своё дело, зарабатывать деньги. Но в общем мне кажется, что журналисты, которые живут здесь, всё-таки должны несколько иначе освещать события, брать интервью не у Шуфрича или представителей президентской администрации. Потому что есть категория людей, которые никогда не говорят правду – они просто не знают, что такое правда. Они всегда лгут, они могут лгать по-разному. Это наши политики. Я считаю, что в любом обществе, и в нашем также, существует несколько сот узнаваемых людей, скажем так, моральных авторитетов, с которыми можно беседовать на эту тему.

 

3. Менее всего следует обращать внимание на телевидение. Самая опасная информация сейчас там. Оно сеет панику. Телеэкран даёт много эмоций, и что самое страшное – разную информацию, при этом не объясняя ни то, ни другое. Человек, не владеющий хотя бы зачаточным экономическим мышлением, от этого ещё больше растеряется. А кто прав? Ненавистны все, но приходится же выбирать, к какому мнению мне приспособиться. Среди газет всё-таки можно выбрать какие-то более-менее серьёзные, которые не лгут без причины… По крайней мере, не ежедневно. И вероятно, какие-то информационные сайты. Какие – я не такой активный пользователь, не могу сказать.