Созар Субарі: «Населення Грузії позбавляють права знати правду про цю війну»
21 Серпня 2008
Созар Субарі: «Населення Грузії позбавляють права знати правду про цю війну»
Грузинський омбудсман критикує владу за цензуру та блокування доступу до достовірної інформації.
Народний захисник Грузії 43-річний Созар Субарі виявився геть не схожим на чиновника, яким ми собі його уявляємо. Цей високий чоловік чекав мене на ганку свого офісу, сидячи на лавці між підлеглими і біженцями. Він був убраний не в костюм із краваткою, а в смугасту сорочку-безрукавку. Без зайвих слів запропонував піднятися до нього, повів мене сходами, переступаючи через сходинку. Наша розмова відбувалася наступного дня після приїзду до Тбілісі кількох європейських президентів.
– Ви завжди так неформально вбрані?
– Так. Хоча на всяк випадок у мене висить костюм із краваткою, але я віддаю перевагу вільному стилеві.
– Ви були на мітингу, де виступали європейські президенти?
– Ні, я мав багато роботи і вирішив не витрачати час на те стидобисько.
Посада народного захисника в Грузії аналогічна нашому уповноваженому з прав людини, яку в Україні обіймає Ніна Карпачова. За іронією долі правозахисник-посадовець розмістився у будинку, який свого часу облюбував один із найбільших порушників прав людини Лаврентій Берія. Після повалення Берії у будинку розмістився Центральний комітет комсомолу Грузії, потім його віддали Спілці письменників. Під час війни у країні в 1990-х роках тут був розташований штаб тодішнього президента Звіада Гамсахурдіа.
Кабінет Созара Субарі виявився на третьому поверсі старовинного будинку. Звичайне собі приміщення без жодних надмірностей. За кріслом господаря кабінету стояв державний прапор Грузії і прапор Європейського союзу.
– Ви виглядаєте сонним. Багато сьогодні спали?
– У мене ніколи нема часу багато спати, особливо за останні дні.
– Чому ви назвали мітинг за участю президентів стидобиськом?
– Бо там із боку наших звучали суцільні переможні реляції. Після 9 серпня з`явився потік біженців із регіонів. Але на них ніхто не звертав уваги з боку держави. Ми відкрили тут штаб допомоги разом із неурядовими організаціями. Почали шукати приміщення, куди б їх поселити. Займали державні приміщення без згоди уряду. А що було робити в такій ситуації?
Ми намагалися розповсюдити інформацію про наявність притулків через телебачення, радіо, Інтернет. Але по телебаченню ці данні не передали, бо це суперечило офіційній лінії, згідно з якою ми перемагали у війні, тому в нас нема ніяких біженців. Говорили про те, що у нас є кілька убитих, зате ми збили у два рази більше російських літаків. Але при тому мовчали про біженців. Багато з цих людей втратили усе, що мали – будинки, майно. Вони не мали інформації про те, куди їм їхати, що їм їсти, де поспати.
Але все ж таки нам удалося донести дані про наявність притулків і розповісти про те, що в нас гуманітарна катастрофа. Громадяни, які не постраждали, почали допомагати біженцям, приносили речі, ліки, білизну. Було дуже багато таких, хто хотів принести гроші, але ми відмовилися, боячись звинувачень у крадіжках. Ми таким запропонували купувати потрібні речі самостійно. Врешті, ми домоглися того, що відкрили державний штаб допомоги біженцям.
Мій співрозмовник вибачається і відповідає на дзвінок. Потім каже, що телефонували з Горі і казали, наче російські танки ідуть на Тбілісі. «Я не знаю, правда це чи ні, але таке кажуть».
За такої інформаційної політики, яку проводить наша влада, коли ніхто не може зрозуміти, що правда, а що ні, ніхто не знає, скільки вбитих, скільки біженців. Офіційно кажуть, що вісім тисяч біженців. Але в нас є неофіційна інформація, що вже майже сто тисяч біженців. Більшість сіл навколо Горі та інших подібних регіонів уже порожні. А хто залишився, то передають звідти, наче їх там грабують, ґвалтують, убивають.
– Хто вбиває і грабує?
– Якісь бандитські формування, не регулярна армія. Такі формування були на території Південної Осетії і підпорядковувалися одні тамтешньому урядові, а інші – взагалі нікому. Зараз їх дуже багато, бо вони приїхали з різних кавказьких регіонів туди поживитися. Козаки начебто приїхали. Я не можу сказати точно, хто це робить, але російські солдати все бачать і заплющують на це очі.
Три дні тому, коли я робив прес-конференцію на цю тему, то її не показали по телебаченню, бо інформаційна політика була інша. А зараз пішла інформація про те, що грузинська влада подала позов проти Росії до Міжнародного суду до Гааги. Я підтримую такий позов. Але я не розумію: якщо нема біженців, якщо нема мародерства, якщо нема вбитих, то на кого і на основі чого вони подають такий позов?
З іншого боку, Росія також готує позов проти Грузії до Гаазького трибуналу. Я думаю, що цей трибунал повинен всебічно вивчити ситуацію. Для мене не має значення національна приналежність постраждалих – грузини, осетини, росіяни або вірмени, які до нас звернулися по допомогу Всі вони громадяни Грузії. Має значення, від кого вони постраждали – від російських бомб. Від грузинських бомб. Чи то російські миротворці, чи то бандформування, чи то іще якісь бандюки – всі злодіяння мають бути розслідувані, і всі винні повинні бути покарані.
– Ви вважаєте, що і грузини брали участь у подібних речах?
– Я не можу ні стверджувати, ні заперечувати цього. Коли іде війна, то всяке можливе.
– Тобто права людини порушувалися і в Південній Осетії?
– Так. Винні у цьому ті, хто почав цю війну. Але я поки що не буду говорити про винуватців її початку, доки ситуація не врегулюється.
– Ви критикуєте політику уряду в галузі інформування. Але ж це для війни характерна річ, що як одна сторона, так і друга мусять займатися пропагандою. Закон війни такий. Він цього вимагає.
– Коли я кажу, що населення повинно знати правду, то це не значить, що йому треба видавати державну таємницю про дислокацію військових формувань. Але населення має право знати, скільки вбито, що відбувається – аби приймати адекватні рішення, аби вижити. Тим часом громадян цього права позбавляють.
Характерна реакція на писання в Інтернеті. Спершу на форумах схвалювали дії уряду. Але як тільки на тих же форумах почали критикувати уряд, то зразу їх відлучили – ось що робить Саакашвілі. Це при тому що, хоча парламент і президент запровадили військовий стан, але вони не запроваджували цензури й не робили замаху на свободу слова. Але неофіційно існує дуже серйозна цензура. Коли ми не маємо через цензуру точної інформації, то поширюються чутки. І ці чутки можуть містити набагато більше негативної інформації, ніж насправді. Відкрита політика – це краще.
Юрій Луканов, для «Детектор медіа», із Тбілісі
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
3
сергей
5931 дн. тому
Во времена Союза ,я несколько раз был в Грузии. Очень приятно был удивлен, что пишут о народе так оно и есть. Гордый. спокойный, готовый всегда помочь. Обидно. что такие свои черты Вы положили под Буша. При живом то назвали улицу. От сель и началось. Неужели мало грузин действительно достойных чтобы их имена были на глазах у прохожих. Держись Созар. Жму руку!
Для Роми
5936 дн. тому
Рома Ви дурень...
Рома
5936 дн. тому
Следующий раз будете думать кого выбирать во власть,адекватных политиков или продажную марионетку типа Саака который принес войну в ваши дома и все время врет.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
