В’ячеслав Піховшек: Добрий вечір. В ефірі «Епіцентр» на каналі «1+1». Сьогодні, якби це комусь-небудь не здалося дивним, я вибрав як головну подію саме заяву. Партія Регіонів нарешті визначилася – за НАТО вона чи проти. Статтю маніфест лідера партії Віктора Януковича опублікувала газета «Сегодня».

Віктор Янукович, газета «Сегодня», 26 лютого 2008 року: «Позаблоковість ідеально відповідає внутрішньополітичній ситуації в Україні. Підтвердження прихильності цій доктрині з боку влади зняло б наявну напругу не лише у Парламенті, а й у суспільстві. Позаблоковість відкриває широкі можливості перед нашої дипломатією. Вона не суперечить євроінтеграційним прагненням України, і водночас дає змогу виконувати роль містка між Заходом і Росією».

В’ячеслав Піховшек: Отже, позаблоковість країни – така офіційна позиція Партії Регіонів. Однак для мене найважливіше, що одна із найбільших політичних сил країни нарешті визначилась. Тепер ми, як виборці, знаємо, за що вона. Позиція друга – Віктор Федорович Янукович відповів нарешті на питання, коли він пропонує провести референдум щодо НАТО.

Віктор Янукович, газета «Сегодня», 26 лютого 2008 року: «Шлях до істини лежить через референдум. І не після Бухарестського самміту НАТО, а до нього. Наприклад, у Грузії народ сказав свою думку щодо вступу до Альянсу і, відповідно, лист Президента цієї держави щодо ПДЧ ґрунтується на волевиявленні переважної більшості його співгромадян».

В’ячеслав Піховшек: Я б погодився і з іншими аргументами статті Януковича. Він, втім раніше про це сказав інший чільний «регіонал» Андрій Клюєв, справедливо відкидає закид прихильників НАТО щодо громадської думки українців, що живуть на Півдні і на Сході України. Мовляв, зазомбовані вони радянською пропагандою, нічого не знають про НАТО. Янукович цілком слушно каже, що люди Півдня і Сходу просто не хочуть погіршення відносин з Росією, будь-якого погіршення з будь-якою Росією. Але найголовніше, з моєї точки зору, те, що позиції нарешті визначились. «Наша Україна – Народна Самооборона» з Почесним Головою – Президентом Ющенком – та позапартійним членом першої п’ятірки НУ-НС Спікером Яценюком, плюс Блок Юлії Тимошенко на чолі з Прем’єром - за НАТО. «Братство народів, що спілкується англійською», – якщо процитувати промову у Фултоні британського політика Уїнстона Черчеля, який так ідеологічно сформулював статус тоді ще майбутнього НАТО. Партія Регіонів, Компартія – проти НАТО, за позаблоковий статус України. З цього місця може розпочатися дискусія, громадське обговорення статусу України, метою якого має стати формування країною свого бачення місця в світі. В цій дискусії обидві сторони – проНАТОвська, і так, яка за позаблоковий статус – мають можливість просто, доступно і публічно з парламентської трибуни чи на телекамери викласти свої розрахунки, прогнози та аргументи. ПроНАТОвській сторони слід відповісти на наступні запитання: які саме повноваження Україна віддасть Брюсселю; від яких військових загроз нас буде захищати НАТО, від можливої агресії яких країн, російської – так чи ні? Жорсткіше – чи готові ми воювати з росіянами? Якими можуть бути кроки Росії у відповідь на вступ України в НАТО; чи зросте ціна на газ, і як це відіб’ється на нашій промисловості; чи введе Росія візи для українців, і як це вплине на робочі місця українців; яке майбутнє після вступу України в НАТО чекає український військово-промисловий комплекс? І що, а це мене особливо цікавить після останніх переговорів Ющенка і Путіна в Москві, чекає українські підприємства, які, згідно з українсько-російським договором, мають модернізувати російські стратегічні засоби доставки ядерної зброї? ПроНАТОвським політикам потрібно відповісти на запитання – в якій ролі нас хочуть бачити в Альянсі? Хоча я не маю сумніву у щирості слів колишнього посла Сполучених Штатів в Україні Стівена Пайфера.

Стівен Пайфер, «International Herald Tribune», 24 січня 2008 року: «Київ продемонстрував, що має значний військовий потенціал, і політикам слід його використовувати. Останніми роками українські військовики забезпечували Альянс стратегічними повітряними перевезеннями, часто тісно співпрацюючи з військовиками НАТО у миротворчих операціях на Балканах та в інших регіонах. Українські військовики зробили значний внесок у коаліційні наземні сили в Іраку впродовж 2004-2005 років. Якщо дехто побоюється, що підготовка України до членства в НАТО спровокує нове напруження з Росією, то треба бути об’єктивним – Кремль не вітатиме цей крок ні зараз, ні будь-коли в осяжному майбутньому. Але нічого запропонувати, окрім утримуватися від дій, що невідкладно змусять Москву шукати більш прийнятної позиції з таких питань, як Косово».

В’ячеслав Піховшек: Тим, хто за позаблоковий статус України, також треба сформулювати відповіді, наприклад, на наступні запитання: які відносини має побудувати Україна із НАТО та Ташкентським договором про колективну безпеку; чи в стані Україна самостійно гарантувати свою безпеку; скільки грошей потрібно виділяти на армію і на військово-промисловий комплекс; і чи потягне Україна такі гроші? Безумовно, стороні Президента Ющенко зробити свої дії легше, виходячи, наприклад, із оприлюдненого протоколу другого засідання комісії Ющенко – Путін про План «Україна – Росія до 2009 року».

Газета «Коментарі», 15 лютого 2008 року: «Більше половини його змісту завершилися обтічними формулюваннями, які ні до чого не зобов’язують – активізувати, розпочати переговори, сприяти. Ці формулювання торкнутися таких наболілих питань, як розмежування Керченської протоки, Чорного і Азовського морів, умов залучення підприємств України до засновництва міжнародного центру зі збагачення урану в Ангарську. Взаємодії корпорації «Рособоронекспорт» і «Укрспецекспорт» на ринках третіх країн, а також експорту у Російську Федерацію української м’ясо-молочної продукції».

В’ячеслав Піховшек: Погано, але на сьогоднішній день така дискусія і відбувається. Дискусія між прихильниками НАТОвського і позаблокового статусу країни. То вона за межами України. І це досить дивна дискусія. Одночасно в Брюсселі і Спікер Яценюк, якого Банкова, так виглядає, призначила на цей раз відповідальним за НАТОвський напрямок, і лідер опозиції Віктор Янукович, який перший свій візит у статусі цьому – лідера опозиції – зробив до Брюсселя. Така от цікава деталь. Якщо уважно проаналізувати список, протокольно висловлюючись, заходів за участю Януковича и Яценюка, то неможливо не прийти до висновку про їх тотожність. Два «Я» беруть участь у десятому засіданні спільного комітету парламентського співробітництва «Україна - ЄС». В обох зустрічі з Верховним представником ЄС у справах зовнішньої політики і політики безпеки Хав’єром Соланою та з комісаром з питань європейської політики сусідства та зовнішніх відносин Беніта Фереро Вальднер. А, от, Генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер не знайшов часу зустрітися ні з Яценюком, ні з Януковичем. dМої джерела кажуть, що це зовсім не випадково, що європейці вже порядком стомилися від того, як себе ведуть українські політики в середині своєї країни, і що поведінка Схеффера – це сигнал: ви один одного варті. Китайський філософ Конфуцій колись казав: «Починати треба із повернення словам їхнього справжнього змісту». На Заході, і до такого розуміння прийде колись і більшість із нас України, вже давно зрозуміли – розподіл українських політиків на так званих демократичних, і їхню протилежність, тоталітарних – це просто гра словами. Я не можу зрозуміти, чому коаліція, до якої входить БЮТ, де панує більш, ніж військова, фактично, казармена дисципліна, може, навіть з цієї точки зору, називатися демократичною. Чому демократами можуть називатися політики, які відстоюють кріпосне право імперативного мандату? Я не можу зрозуміти, чому демократичною має називатися «Наша Україна», Почесний Голова якої замовляє собі проект тоталітарної Конституції, і дозволяє собі казати: закрийте очі і підніміть руки, і голосуйте. Як може називатися демократичною влада, яка замість суспільної дискусії по НАТО, фактично, організувала нав’язування теми НАТО українському суспільству? Це отакий от варіант більшовицького – загнати залізною рукою нас у щастя? А чому тоді хтось думає, що такий підхід називається європейським і демократичним? Розумію, мета виправдовує засоби – скажуть. Ваші засоби і є ваша мета – відповімо ми. До речі, готуючись до цієї програми, я ще раз уважно прочитав, перечитав передвиборчі програми «Нашої України» і БЮТ. Я розумію, шановні глядачі, це природно, майже ніхто із вас, ніхто із нас перед виборами не читає партійні програми. Але, розумієте, ці документи є фактично єдиними юридично зобов’язуючими для партій після їхньої перемоги на виборах. Так от ні «Наша Україна», ні БЮТ у своїх програмах нічого не сказали про вступ до НАТО. Демократичний підхід, чи не так? А поки до побачення.

Стенограма підготовлена компанією Sourcer.