В’ячеслав Піховшек: Добрий вечір. В ефірі «Епіцентр» на канала «1+1». Сьогодні маємо можливість поговорити про так званий федералізм. Привід для розмови, найважливіша подія на сьогодні в світі - проголошення незалежності Косово і українська реакція на це. «Федералізм» - слово, яке давно стало страшилкою для одних і цукеркою – для інших. Нас взагалі привчають лякатися чи шанувати слова і символи замість того, щоб привчати аналізувати дії. Найбільше стурбувала сьогоднішня реакція лідера Партії Регіонів Віктора Януковича, інакше як безвідповідальними ці його слова назвати не можна.

Віктор Янукович, офіційний сайт Партії Регіонів, 18 лютого 2008 року: Світ дістав серйозний прецедент зі знищення гельсенських угод. І які давали гарантії непорушності державних кордонів. Це небезпечно і для Європи, і для світу в цілому. Ми так само усвідомлюємо, що прецедент може підштовхнути ті виклики і ризики, які нині, ми знаємо про це, існують для України.

В’ячеслав Піховшек: Відповідальна політична сила, а Партія Регіонів позиціонує себе саме так, не має права ставити крапку там, де її поставили у цій заяві. Слова Януковича про прецедент Косово може підштовхнути виклики і ризики, які існують для України, та ще і в контексті постійно анонсованого на весну з’їзду депутатів Северодонецьку, може оцінюватися політичними противниками Партії Регіонів як прямий шантаж центральної влади у Києві. Відповідальна політична сила обов’язково мала б додати – усвідомлюючи всі ризики і виклики, які існують для країни, Партія Регіонів готова зробити все задля збереження територіальної цілісності України. Власне, це б і було сигналом і для Центру України, і для Києва, що Партія Регіонів є державницькою політичною силою, яка проте більше, ніж праві партії, відстоює права регіонів. І була б переконливою відповіддю тим політичним опонентам Партії Регіонів, які її звинувачують у намірах розвалити Україну і обожнюють федералізм і сепаратизм. Перед нами чергова політична помилка Партії Регіонів, яка, сподіваюся, ґрунтується і на тому, що її лідер підписує тексти заяв, не читаючи їх, і що є хтось, хто ці заяви пише. Помилку, яку фактично спробував виправити своєю заявою Спікер українського Парламенту.

«Українська правда», 18 лютого 2008 року: Голова Верховної Ради Криму Анатолій Гриценко не вважає, що ситуація, пов’язана з одностороннім проголошенням незалежності Косово, може проектуватися на Крим, і заявляє, що не існує ніякої загрози відокремлення Криму від України.

В’ячеслав Піховшек: Як нам в Україні ставитися до проголошення незалежності Косово? Та, власне, так, як усюди в світі, виходити із своїх національних інтересів. А в світі немає якоїсь однозначної реакції на косівську незалежність. Різні країни і різні політичні сили використовують ситуацію в своїх інтересах. Франція, Німеччина вже заявили, наприклад, що мають намір визнати незалежність Косово, а Штати її вже визнали. Натомість Іспанія заявила, що її не визнає з огляду на сепаратистські настрої в країні Басків та в Каталонії. Росія устами Спікера Ради федерації Миронова заявила, що його країна має переглянути відношення до так званих невизнаних територій на пострадянському просторі. Неначе у відповідь відомий чеченський політик Ахмет Закаєв в інтерв’ю газеті «Гардіан» заявив, що незалежність Косово є прецедентом для Чечні. Використовують незалежність Косово як прецедент і готують заяви про свою незалежність Абхазія, Південна Осетія та Придністров’я. А це вже зовсім поруч з Україною. Доведеться щодо Косово робити свій вибір і Україні. Президент Ющенко сьогодні не зробив ніякої заяви щодо проголошення незалежності Косово. А сьогоднішня заява українського міністерства закордонних справ - фактично боягузливе уникання рішення, яке все одно доведеться зробити.

Заява МЗС України, 18 лютого 2008 року: 17 лютого цього року проголошено незалежність Косово. Майбутнє Косово і регіону в цілому у європейській перспективі. Тільки у такий спосіб можна гарантувати збереження стабільності, недопущення насильства та забезпечення громадянського миру. Як і більшість країн, вважаємо, що ситуація навколо Косово не може бути прецедентом.

В’ячеслав Піховшек: У заяві МЗС України немає відповіді на головне питання. Визнає чи не визнає офіційний Київ незалежність Косово. І зрозуміло, чому. Якщо визнає, то це створить небезпечний момент визнання вже неефективного федералізму, а ефективного сепаратизму відносно іншої країни. Ну, а не визнає – іде проти американо-європейської лінії у балканському питанні. На мій погляд, мовчазне невизнання незалежності Косово було б найкращою політичною лінією для Києва з огляду на внутрішньополітичні обставини і на можливий розвиток подій в середині країни. Я маю на увазі зокрема зустрічі і переговори представників певних російських організацій з деякими лідерами кримських татар. З огляду на інформацію, яку я досить регулярно отримую від своїх джерел в середовищі самих кримських татар, ідеться про сприяння автономізації Криму за більшу сепаратність від Києва. Власне, про це вирішив сказати у своїй заяві щодо незалежності Косово голова Меджлизу кримсько-татарського народу Мустафа Джемілєв.

Мустафа Джемілєв, «Інтерфакс-Україна», 18 лютого 2008 року: У Криму існують сепаратистські тенденції, але вони виходять далеко не від кримських татар. І тут, звичайно. Україна має вживати дієвих заходів, щоб зберегти інтегральність своєї держави. Кримські татари бачать своє майбутнє лише у складі незалежної України, і не можна проводити паралелі між ситуацією в Косові та ситуацією у Криму.

В’ячеслав Піховшек: Можливий розвиток подій в середині країни – це і майбутнє дискусії про федералізм в Україні. Передусім давайте відповімо на питання – для чого потрібна така дискусія в Україні. Для початку наведу дві статті нашої Конституції, від яких слід відштовхуватися.

Стаття 2, 3 Конституції Україниˆ Суверенітет України поширюється на всю її територією. Україна є унітарною державою. Територія України в межах нинішнього кордону є цілісною і недоторканною. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст, спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

В’ячеслав Піховшек: Здавалося б, конфлікту між цими статями немає. Україна унітарна держава, яка має своїм головним обов’язком утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Але якщо частина політичної еліти, а під її впливом і частина виборців, бажають не унітарного, а федеративного устрою України, то як тут бути? По-перше, не треба боятися слова «федералізм», якщо воно не означає сепаратизм, а є лише варіантом забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Якщо воно означає дискусію. Отут могла б пригодитися справжня, а не декларативна робота Партії Регіонів. Робота для пояснення – а що таке федералізм у розумінні цієї партії, чим є в такому баченні Україна як федеральна держава. П’ять політичних функцій зарезервованих за центральною владою – фінанси, національна безпека, оборона, охорона кордонів, зовнішня політика. А все решта повинно бути передано на рівень регіонів. Що таке ці регіони, у які передається влада? Це сумнозвісна Південно-Східна українська республіка чи є області? Чи це райони в областях? Немає поки відповіді на ці запитання від Партії Регіонів. Чи повинен бюджет України формуватися знизу догори і тоді центральна влада не буде вказувати кожному регіону України, скільки і на які потреби йому витрачати. Чи, власне, гасло федералізму як кроком, за яким плануються і інші кроки? Розвіювати це побоювання потрібно не з огляду на внутрішній страх людей, які дотримуються протилежних із Партією Регіонів політичних поглядів. Я не думаю, що цей страх взагалі можна розвіяти. А з метою внесення ясності для виборців, тобто, сказати чітко, про які межі федералізму ідеться. А взагалі починати треба не з цього. З огляду на те, що Україна формувалася не як Німеччина, Бісмарка, що об’єднав князівства, не колонізацією територій, як Росія, а об’єднанням в різні часи різних етнічних українських земель. Зокрема пактом Рібентропа-Молотова і післявоєнним приєднанням Закарпаття. Враховуючи надзвичайну чутливість цього питання для виборців, не тільки Заходу, але і Центру України, варто піти не від федералізму, а від місцевого самоврядування. І при цьому доказово довести, як такий підхід не приведе до консервації влади місцевих кланів, що може виявитися ще набагато гіршим від узурпації тієї з бюджетної політики офіційним Києвом. Кого із місцевих керівників обиратимуть, а кого – призначатимуть. І, звичайно, розробити таке бачення набагато важче, ніж лякати людей тим, що прецедент Косово може підштовхнути ті виклики і ризики, які існують для України. А поки до побачення.

Стенограма підготовлена компанією Sourcer.