Україна не самотня у своїх медійних проблемах. Хай деякі з її основних проблем – роздержавлення друкованих ЗМІ, питання прозорості медіавласності тощо – для інших країн або вже давно забуті, або взагалі незрозумілі. Та в європейських медіа є свої. Наприклад, у Німеччині та Франції -  зниження накладів друкованих ЗМІ та «шоуїзація» журналістики. У Франції, до того ж, ЗМІ, вийшовши з-під контролю політичних патронів, потрапили під вплив найбільших економічних та фінансових власників. У Польщі створено таку кількість громадських медіа, що ніхто тепер не знає, як їх утримати. Про все це йшлося на Міжнародній конференції «Професійні медіа в демократичних суспільствах», яку 23 листопада провела Академії української преси (Київ) за сприяння посольств так званого «Веймарського трикутника»: Польщі, Німеччини та Франції.

 

Учасники конференції планували розглянути дві найболючіші для сьогодення України медійні проблеми: приватизацію ЗМІ та прозорість медіавласності. Але доповідачі – переважно журналісти з Польщі, Німеччини та Франції – значно розширили обговорювану тему, намалювавши присутнім ландшафт сучасного стану медіа своїх країн.

 

Беата Шнайдер, професор комунікативних та медійних наук на факультеті журналістики та комунікативних досліджень Інституту музики й театру Ганновера, зокрема, зазначила, що Німеччина, поряд із країнами Скандинавії, належить до країн із найпопулярнішим газетним ринком. Понад дві третини німців щоденно читають газети. На щоденні газети припадає 21 млн примірників, на місцеві –15 млн, ще 5 млн продають на вулицях. У мешканців Німеччини дуже велика прив’язаність до місцевих видань – у країні, приміром, виходить 336 щоденних місцевих газет. Немає жодного району, де б не виходила хоча б одна газета.

 

300 незалежних приватних прибуткових видавництв забезпечують великою кількістю локальних видань усі райони та землі. У світ виходить приблизно 1600 місцевих видань, які передплачуються, що є стабільним фактором їхньої діяльності. Один примірник газети коштує понад 1 євро, а передплата – понад 20 євро. Газети загалом існують за рахунок передплати, вільного продажу і реклами. Понад 4 млрд марок щороку видання отримують від реклами. Але останніми роками наклади друкованих ЗМІ скорочуються через конкуренцію з боку інтернет-видань та через зниження рівня політичних інтересів громадян. Крім того, очікується велика конкуренція з боку безкоштовних видань, які незабаром можуть з’явитися на німецькому медійному ринку.

 

У Німеччині дотримуються принципу, що держава має триматися якнайдалі від ЗМІ. Владні інституції видають лише безкоштовні вісники, в яких друкують свої рішення та інформацію про свою діяльність. Ці видання не є засобом масової інформації.

 

У Німеччині ще на пам’яті відміна окупаційною владою державної цензури наприкінці 40-х років та приватизація ЗМІ колишньої НДР. Після Другої світової війни союзники запровадили на території Німеччини політику ліцензування, яка була припинена з початком приватизації. Пані Беата поділилася досвідом роздержавлення партійних державних ЗМІ Східної Німеччини вже у 80-их роках минулого століття: «Мета приватизації – якнайшвидше продати партійну і державну власність за якомога вищу ціну. Під час приватизації до газет ставилися як і до заводів чи фабрик. До речі, інтерес до видавництв, як і до готелів, був дуже високим». За словами Беати Шнайдер, наклади друкованих ЗМІ Східної Німеччини, які роздержавлювалися, становили загалом 85% накладів усієї преси країни. Вони мали свої друкарні, територію, якою поширювалися, і картотеку передплатників. Деякі мали наклади близько 500 тисяч примірників. Тож після приватизації партійні видання були у вигідніших умовах, аніж нові видання. І це, на думку доповідачки, було неправильно, поза законами ринку. Внаслідок такої приватизації посилилася концентрація на ринку преси. «Нині у двох третинах районів Східної Німеччини не існує конкуренції. Результати створення нових газет невтішні. З 80-ти місцевих нових газет лише одна залишилася самостійною. Отже, привілеї треба скасувати перед приватизацією. Бо нові газети неспроможні змагатися, якщо не можуть подолати домінуючу владу на ринку», – зазначила пані Беата.

 

Монопольне становище впливає на якість журналістських матеріалів. Згідно з опитуванням, населення районів, де виходить одна газета, низько оцінює якість монопольних видань.

 

Ще один нюанс. Під час приватизації на Сході журналістські профспілки були відкинуті як непотрібний баласт, що, у свою чергу, тепер позначається на низьких заробітних платах та неналагодженій системі підвищення кваліфікації журналістів.

 

Водночас, доповідачка впевнена, що газети цікавитимуть інвесторів навіть у часи інтернету. Вільний ринок преси служить найкращим гарантом для збереження демократії, вільного висловлення думок. Однак він може розвиватися лише за умови рівності шансів у конкурентній боротьбі та  жорсткого нагляду антимонопольних структур.

 

Після об’єднання Німеччини наклади в Східній Німеччині зменшилися вдвічі. Як зазначив кореспондент «Франкфуртер Рундшау» доктор Кнут Крон, це наслідки криз 90-х років та останньої, що розпочалася 2001 року: «Хоча німецький бюргер щодня виконує певний ритуал: читає газету після ранкової кави, та все ж передплачувати пресу стали менше. Багато споживачів відмовилися від щоденних газет, оскільки інформацію отримують з інтернету. Крім того, обсяг оголошень скоротився на 36%. Як наслідок – скоротилися штати редакцій».

 

У медійний ринок Німеччини інвестовано англійський капітал. Англійських власників цікавить тільки отримання якомога більших прибутків, а не якість матеріалів, тому вони скорочують витрати на персонал. У таких умовах, каже пан Кнут, під сумнівом питання незалежного журналізму.

 

У свою чергу, німецькі інвестори йдуть на стабільно правовий польський ринок. Нині вже 50-60% медійного ринку Польщі під впливом німецьких концернів. «Ми зайняли нішу жіночих, автомобільних журналів. Видавництво “Шпігель”увійшло в Польщу з газетами “Факт”(наклад 500 тисяч), “Денник”. Унаслідок конкуренції “Газета Виборча” знизила вартість примірника з 2,8 злотого до 1,5», – зауважив Кнут Крон.

 

За словами доповідачів, не справдилися побоювання, що німецькі газети стануть рупором Німеччини в Польщі. Інвесторів цікавить тільки бізнес. «В Україні громадськість боїться іноземних інвесторів, – сказав журналіст «Радіо міста Жешова» Марек Цинкар. – У Польщі газетний ринок у руках іноземного капіталу. Ми ще жодного разу не зіткнулися з тим, щоб іноземний власник впливав на редакційну політику, втручався в зміст інформації. Немає жодної загрози національній ідентичності, це все казки. Газета в ринкових умовах сама вирішує, якою темою зацікавити читача. Ми сьогодні відчуваємо виклик лише  від інтернет-видань».

 

Наші сусіди бачать, що українські журналісти певною мірою перелякані процесом приватизації. Вони постійно нас переконують у необхідності трансформації. Треба врешті-решт зробити вибір: або ти хочеш бути професіоналом, кажуть вони, або відмовляєшся бути незалежним журналістом. Самі вони наразі переконалися, що ЗМІ від влади потрібно триматися якнайдалі. «Ми сподівалися, що наглядові ради, які здійснюють керівництво громадським радіо та телебаченням, будуть аполітичними. Але сталося не так, як гадалося. Наглядові ради на сьогодні представляють політичні сили, особливо на телебаченні. Доходило до парадоксальног: , у Познані на радіо “Меркурій” до керівництва наглядовою радою було рекомендовано певною політичною силою… кондитера, що викликало протест журналістів», – зазначила Ніна Новаковська, керівник відділу публіцистики Радіо Меркурій в Познані. На сьогодні, за словами пані Ніни, деполітизація наглядових рад суспільних мовників разом зі скороченям їхньої кількості та завдяки цьому поліпшення якості їхнього продукту – насущні питання польського інформаціного простору

 

Представники Польщі впевнені, що їхні громадські ЗМІ на порозі реформ.

 

 

Тимчасом французькі ЗМІ сьогодні опинилися під впливом великого капіталу і це не додало їм незалежності. Фактично після 60 років існування відомого закону Біше, який сприяв видавничому плюралізму та незалежності від політичної та фінансової влади, протягом останніх років спостерігається присутність в медіа великого капіталу, тісно пов’язаного з політичною владою (Lagardere, Bouygues, LVMH, PPR, Dassaul). Це зазначив автор курсу лекцій у Центрі з підготовки журналістів CTLSA при Сорбоні Вінсен Сульє. Він, зокрема, сказав, що збільшується залежність ЗМІ від великих промислових груп, а після президентських виборів посилився їхній зв’язок із президентом країни. Тобто, четверта влада фактично опинилася в руках економічної та політичної влади, поступово втрачаються завоювання свободи преси. 2007 року практично втрачено незалежність від економічної влади. Щоденна преса Франції служить державі і капіталу, а не суспільству, - вважає Вінсен Сульс (виняток становлять поодинокі видання).

 

Пан Вінсен представив огляд французького ринку преси, на якому декілька груп представляють великий капітал та державу. Більшість їх керівників тим чи іншим чином зазначають близькість до президента. Хтось називає його своїм братом або найкращим другом, хтось згадує, що був свідком на його весіллі… Відомо вже декілька конфліктних ситуацій, пов’язаних із оприлюдненням інформації, яка якимось чином ганьбить президента. Наприклад, після друку фото  дружини  Ніколя Саркозі з коханцем, власник видання отримав наказ звільнити редактора. Але протест 120 журналістів захистили редактора. Коли ж журналісти іншого видання хотіли надрукували реєстр виборців, з якого видно, що Сесіль Саркозі не голосувала в другому турі президентських виборів, цей документ одразу став забороненим. Журналісти змушені були написали лист власникові, у якому зазначили, що його стосунки з президентом не повинні заважати працювати журналістам.

 

Під час обговорення питання прозорості медіавласності, репортер Патрік де Сент-Екзюпері впевнено заявив: головне для ЗМІ - не власник, а редакція. За ефективного управління газета буде прибутковою. Але власники, вважаючи, що зараз можна легко отримати інформацію з інтернету, інвестують переважно в технічне переоснащення видань. Журналістам немає потреби їхати на місце події і розбиратися в ситуації, кошти на відрядження майже не виділяються. Це шкодить власне професії журналістів. Все це відбивається на накладах видань. Наприклад, тираж «Фігаро» з 800 тисяч знизився до 150 тисяч, тимчасом як у Франції найменша кількість читачів у Європі.

 

Під загрозою опинилася усталена економічна модель існування преси у Франції (50% від реклами, 50% від накладу). Ця рівновага зламалася з появою безкоштовних газет. Через індустріальний підхід до преси французька система медіа стала близькою до ситуації в Росії, де олігархи розділили ринок. Нині перед французькими медіа стоять дві основні проблеми: технологічні виклики та монополізація.

 

Керівник відділу публіцистики «Радіо Меркурій» (Польща) Ніна Новаковська не погодилася з Патріком де Сент-Екзюпері, що питання прозорості медіавласності не важливе. Особливо воно актуальне для України, де інколи навіть працівники ЗМІ не знають, хто власник їхнього видання. «ЗМІ повинні приносити прибуток. В Україні цей прибуток характеризується політичним або економічним впливом. Коли у Польщі проходила приватизація, то ЗМІ опинилися у  двох  власників: олігархів (не такими за масштабами, як в Україні) та журналістських кооперативів чи громадських організацій. Але журналістські організації не витримали конкурнеції, тільки тижневик “Політика”, що був приватизований журналістським кооперативом, існує й зараз. Решта збанкрутіли», – сказала пані Новаковська.

 

Ніна Новаковська переконана, що журналісти повинні хапати владу за руку, а не робити постановочних розслідувань, тим самим продукуючи фальшивих журналістських зірок. Вона впевнена, що в системі громадських медіа Польща мусить «скинути жирок», вона не може витримати наявної кількості громадських медіа.

 

Україну на конференції представляли член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Тетяна Лебедєва, президент Академії української преси Валерій Іванов, шеф-редактор «Детектор медіа» Наталія Лигачова, директор із правових питань «Інтерньюз Україна» Павло Моїсеєв, гості з регіонів.

 

У ході дискусії учасники конференції дійшли декількох висновків: прихід іноземного інвестора не зашкодить національним інтересам; схему прозорості медіавласності та систему існування суспільного мовлення Україна повинна скласти самостійно. Європа нас не втомлюється переконувати, що ЗМІ повинні триматися якомога далі від влади, тому роздержавлення необхідне. А також, передаючи свій досвід, закордонні колеги зазначають, що і європейський журналізм не позбавлений проблем. Серед яких є й проблеми зі свободою слова, втрата журналістських стандартів, тиск фінансово-промислових груп, зменшення накладів друкованих ЗМІ тощо.