Україна досі не має достатньої кількості інструментів для системної комунікації з людьми на тимчасово окупованих територіях. Водночас доступ до українського інформаційного простору там дедалі більше обмежується Росією. Інформаційна політика щодо тимчасово окупованих територій залишається розподіленою між різними державними структурами, а органу, який відповідав би безпосередньо за комунікацію з людьми в окупації, немає. Водночас російська влада посилює інформаційну ізоляцію окупованих територій, блокуючи доступ до українських медіа та міжнародних платформ.

Народна депутатка, заступниця голови парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук в інтерв’ю «Детектору медіа» розповідає про необхідність розвивати нові канали комунікації з жителями окупованих територій, зокрема через соціальні мережі, та підтримувати релоковані медіа, які продовжують працювати зі своєю аудиторією. Вона також пояснює, чому державна співпраця з громадськими ініціативами у цій сфері поки не є системною і чого, на її думку, бракує Україні для повноцінної інформаційної політики щодо окупованих територій.

— Євгеніє, які органи влади відповідають за формування державної інформаційної політики щодо окупованих територій? Чи існує єдина інформаційна політика щодо захоплених Росією земель і хто координує зусилля з її створення та впровадження?

— Тут спочатку варто розрізнити інформаційну політику та стратегічні комунікації. Інформаційна політика — це, зокрема, законодавство у сфері медіа. Щодо стратегічних комунікацій, то функцію, яка раніше була в Міністерстві культури, виокремили й передали Держкомтелерадіо, підпорядкувавши її безпосередньо Кабінету Міністрів. Поки що це радше експеримент, результатів якого ми не бачимо, оскільки якихось конкретних змін поки не відбулося.

Водночас стратегію інформаційної безпеки готує Міністерство культури, адже загалом ця сфера залишається закріпленою за ним.

Якщо говорити саме про окуповані території, ситуація ще складніша. Ми не маємо достатньої кількості інструментів, щоб проводити інформаційну політику чи комунікацію, спрямовану на людей в окупації. Це велика сучасна проблема.

Читайте також: Альона Луньова: «За території ми боремося, а готовності боротися за людей я не бачу»

Я як депутатка і голова підкомітету інформаційної політики порушувала це питання на багатьох робочих групах.

Зараз ми також намагаємося порушити тему комунікації з людьми на окупованих територіях у межах координаційної групи з питань ідентичності, яку координує Міністерство молоді та спорту. Зокрема, йдеться про спілкування з молоддю.

У вересні має відбутися засідання, присвячене інформаційній політиці та протидії російській дезінформації, пропаганді й наративам.

Є також міжвідомча координаційна робоча група при РНБО з питань інформаційної стійкості. До неї входять, зокрема, представники спецслужб.

Наш Тимчасовий слідчий комітет, який займається розслідуванням злочинів Росії проти медіа та журналістів, кілька тижнів тому провів спільне засідання з цією робочою групою. Ми також окремо порушували тему протидії російській пропаганді.

Це питання стосується і роботи спецслужб, які можуть використовувати канали комунікації, що не є офіційними. Є також Представництво Президента в Автономній Республіці Крим, яке проводить свою роботу.

Але якщо говорити про конкретний державний орган, який системно займається зв’язком із тимчасово окупованими територіями, комунікацією з людьми там і отриманням інформації звідти, то такого органу зараз немає.

— Чи співпрацює держава з громадськими та волонтерськими ініціативами, які підтримують зв’язок із людьми в окупації та проводять інформаційні кампанії?

— Я сама як депутатка, а також наш Тимчасовий слідчий комітет співпрацюємо з громадськими ініціативами. Але якщо говорити про центральні органи виконавчої влади, це питання вже до них. Я бачу, що певна співпраця є, але вона не є системною.

— Чого, на вашу думку, зараз найбільше не вистачає державі, щоб ефективно сформувати та впроваджувати інформаційну політику щодо окупованих територій? Чи може це питання бути відкладене до закінчення війни?

— Насамперед нам не вистачає інструментів для комунікації з жителями окупованих територій. Це одна з головних проблем.

Ми фактично бачимо, як окуповані території перетворюються на своєрідну «чорну діру» з точки зору доступу до інформації. Українські медіа, які були релоковані, намагаються зберігати зв’язок зі своєю аудиторією. Ця аудиторія може перебувати як в окупації, так і на підконтрольній Україні території чи за кордоном, але люди все одно хочуть знати, що відбувається в їхньому рідному місті.

Ми на кількох засіданнях ТСК запрошували представників релокованих медіа і слухали про ці проблеми. Вони говорять про те, що працювати з аудиторією на окупованих територіях стає дедалі складніше: доступ до інформації блокується, використовувати звичні канали комунікації стає важче.

Читайте також: Олександр Носок: «Ми все ще недостатньо знаємо про те, що відбувається на окупованих територіях»

Тому це питання точно не можна відкладати до завершення війни. Навпаки, потрібно вже зараз шукати й розвивати інструменти, які дозволятимуть підтримувати зв’язок із людьми в окупації.

— Чи достатньо українські медіа висвітлюють тему окупації? Чи потрібно державним медіа приділяти цій темі більше уваги?

— Тут важливо розрізняти різні типи медіа. Якщо говорити про загальноукраїнські медіа, вони, звичайно, не можуть присвячувати весь свій ефірний час темі окупації. Але очевидно, що вони мають працювати з цією темою правильно, а не звертатися до неї лише до якихось дат, річниць окупації чи інших подій.

Не має бути так, що про людей, які залишаються в окупації, згадують лише під час якоїсь річниці чи державного свята. Це має бути системна робота.

Окремо є регіональні медіа, орієнтовані на конкретні території, зокрема релоковані медіа з окупованих територій. Це дуже важливий кластер. І тут, безумовно, вони повинні відчувати підтримку не лише грантових організацій, але й якихось лотів від держави, наприклад, УКФ. Можливо, треба буде якраз попрацювати над умовами наступної «Тисячовесни», щоб більше коштів було доступні якраз медіа, які роблять важливий, специфічний контент.

Наприклад, якщо говорити про Крим, є кілька медіа, які продовжують працювати з людьми, що виїхали з окупованої території, та підтримувати зв’язок із цією аудиторією. Таких медіа не так багато, але їхня робота дуже важлива.

— Які зусилля держава може докласти, щоб інформація з України потрапляла на окуповані території?

— Якщо говорити про інформаційну роботу з людьми на окупованих територіях, держава має використовувати доступні канали комунікації. Особливо важливо враховувати молодь, яка намагається отримувати інформацію через VPN, соціальні мережі, інстаграм чи тікток.

Очевидно, що ці канали потрібно використовувати для комунікації з аудиторією в окупації. Водночас тут важливо говорити саме про інформаційну політику та комунікацію, а не просто про формальне поширення повідомлень.

Потрібно використовувати ті канали, до яких жителі окупованих територій ще мають доступ. Зокрема, йдеться про соціальні мережі й інші цифрові інструменти.