Але пару новин і спостережень з конференції «Євроінтеграція під час війни: виклики для свободи слова та роль Суспільного Мовлення» є:

• Хтось дуже спритний в процесі немедійної законотворчості повернув юстування рішень Нацради;
• якби хтось вольовим рішенням консолідував усі гроші, що їх держава виділяє на медіа, і спрямував значну частку від них на виробництво контенту, то виявилося б, що грошей є чимало. Але ми ж знаємо, що заважає: держава хоче контрольовані медіа, західні партнери хочуть Суспільне. Традиційне «давайте після свят» перетворюється на «давайте після виборів». Тобто, можливо, не всі з нас уже це й побачать;
• дуже теоретично Україна могла б стати регіональним лідером у виробництві розважального контенту, в тому числі копродукційного, для регіону пост-СРСР, який хоче зістрибнути з голки російського кіносеріального продукту — Молдова, Вірменія, Середня Азія. Але Україна не має навичок нав'язування свого лідерства іншим державам, а інші держави хочуть мати свій городик. Тут хіба якщо втрутяться консолідуючі зусилля якоїсь держави з давніми навичками метрополії (і я знаю такі проєкти співпраці, але не кіносеріальні);
• дуже незрозуміло, чи забезпечені генераторами всі передавачі радіосигналу.

Тобто виробники контенту можуть зробити свою роботу, але аудиторія все одно може її не почути.

Галина Петренко, директорка ГО «Детектор медіа»  

Фото: Галина Петренко/фейсбук