До судової влади в Україні традиційно є багато запитань: і щодо справедливого правосуддя, і щодо корупції, і щодо відкритості. Реформування судів іде дуже важко та повільно. Та все ж є певні зрушення щодо відкритості. Після Революції гідності у судах з’явилися судді-спікери та прессекретарі, а загалом судова влада створила свій пресцентр.

Члени ГО «Вектор прав людини», отримавши досвід під час розгляду справ Майдану, почали працювати над тим, щоб суди активніше застосовували такий механізм як трансляція засідань. Тепер такі трансляції можна побачити і на ютуб-каналі, і на сайті судової влади України. Згодом ГО започаткувала проєкт «Суд людською мовою», який мав на меті допомогти суспільству отримати якомога більше інформації про судові процеси більш зрозумілою мовою.

Після повномасштабного вторгнення «Вектор прав людини» хоче допомогти судовій владі забезпечити використання механізму транслювання відкритих судових засідань у справах про воєнні й інші міжнародні злочини у ютубі, на офіційні канали та вебпортал судової влади України. Також працює над розробкою та забезпеченням додаткового механізму повідомлення у справах in absentia (спеціальна процедура кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого в Україні). За словами Валерії Рибак, у планах також є підвищення якості висвітлення судових справ про воєнні й інші міжнародні злочини судами, медіа та громадськими організаціями шляхом проведення навчання та конкурсу «Суд людською мовою».

— Валеріє, ГО «Вектор прав людини» стала першою громадською організацією, яка підписала меморандум з Радою суддів України. У чому полягала співпраця?

— Ми розпочали свою роботу ще в 2015 році. Для нас була важлива відкритість, гласність, публічність, щоб людям було зрозуміло судочинство.

Мій особистий бекграунд: я працювала в Центрі громадянських свобод, координувала групу громадського спостереження ОЗОН. Це волонтери, які спостерігали за мирними зібраннями. Ми працювали з поліцією як нейтральна сторона, яка може зафіксувати те, що відбувалося. Потім ми працювали з судами, і стало очевидним, що питання відкритості, гласності, публічності стали ще більш важливими після Революції гідності, коли сформувався великий запит суспільства на відновлення справедливості та притягнення до відповідальності винних. Під час розгляду справ убивств на Майдані в 2015 році судочинство було у вкрай негативному становищі в плані довіри.

Валерія Рибак

— Це була найзакритіша гілка влади…

— Так. На практиці тільки в 2015 році почалися рухи до відкритості суду. Власне, у справі Майдану було дуже багато учасників судового процесу. Наприклад, коли ця справа розглядалася в Святошинському районному суді міста Києва, то там мали бути потерпілі, їхні адвокати, сторона обвинувачення, представники суду, фізично людей у цьому процесі було понад 220. А приміщення там як звичайний шкільний клас. Фізично вмістити всіх було неможливо. Ми говорили про те, що важливо, щоб за процесом спостерігали всі зацікавлені. А вони просто фізично не мали доступу.

Моя ідея була в тому, щоб транслювати це судове засідання. Коли звертаєшся до будь-якого державного органу, завжди постає три питання: доцільності, готовності реалізувати ідею та фінансове. Тоді у нас усе зійшлося. Судова влада розуміла, якщо вона в 2015 році не почне якісь рухи назустріч громадськості, то рівень довіри до неї впаде до нуля. Тому представники судових органів почали діалог із громадським сектором і прийняли нашу пропозицію.

Як виявилося, в цьому судовому процесі можна було зробити трансляцію, тому що це не заборонено законом, трансляція судового засідання дозволена законодавством за рішенням суду. Разом із тим у кожному суді вже були на той час камери для  відеоконференцзв’язку. Він використовувався, коли в судовому процесі брала участь людина, яка перебувала, наприклад, у СІЗО або в лікарні та не могла фізично бути присутня на засіданні суду. Камери вже були встановлені, тобто фінансове питання розвʼязувати не треба було.

Тоді на першій пресконференції в пресцентрі судової влади (створений Радою суддів України та на той час координований цим органом) ми вийшли всі разом, тобто сторона обвинувачення, сторона захисту, судова влада та громадськість, і сказали, що будемо організовувати трансляцію. Ми звернулися до журналістів з пропозицією стежити за нею і попросили звільнити залу судового засідання для учасників процесу. Ми чекали, що нас закидають гнилими помідорами, адже вони тільки отримали набагато вільніший доступ до судових засідань, порівняно з попередніми роками. Але журналісти бачили, що з великими камерами, штативами там фізично просто було не проштовхнутися, що складно в таких умовах працювати сторонам захисту, обвинувачення і власне самому суду. І погодилися. Єдине — лише попросили залишити одну професійну відеокамеру, щоб можна було потім зробити якісні сюжети.

Таким чином максимальна кількість людей отримала доступ до судового засідання, на якому розглядали суспільно важливу справу. Нагадаю, це був 15-й рік. Тоді відбулася співпраця і громадського сектору, і судової влади, і медіа.

Далі ми працювали над тим, щоб продовжити розвиток цього механізму, і пресцентр судової влади ініціював трансляції в ютубі. Тепер судові засідання є на ютуб-каналі судової влади України, можете дивитися.

Потім ми працювали над тим, щоб трансляції засідань були і на сайті судової влади України. І тепер вони там є.

Власне меморандум був укладений із Радою суддів України вже в 2016 році, коли була зареєстрована наша організація (громадська організація «Вектор прав людини» зареєстрована офіційно 31 березня 2016 року — «ДМ»). Ми передбачали спільну роботу над питаннями відкритості суду. Трансляція засідань — це був окремий напрям роботи, разом із тим був і освітній компонент. Загалом ішлося про захист права громадян на справедливий суд. Тоді вже тривала війна, і потім у нас ще була активна робота над подоланням наслідків війни. Але перша наша масивна робота — це розвиток комунікації в судах.

Ще хочу згадати про прессекретарів у судах, які в 2013 році фактично існували лише на папері. Якщо з 2015 року судова влада робила вже певні кроки, щоб запровадити у судах інститут суддів-спікерів, то прессекретарів узагалі не було. Тому ми підхопили цей напрям формування комунікаційної команди суду. Наприклад, у офлайнових тренінгах «Комунікативні інструменти в роботі судів: діалог суду та громади» протягом 2016-2018 років взяли участь представники(-ці) 323 судів із 20 областей України (серед них по представнику(-ці) з кожного суду Луганської та Донецької областей), що становить 48% усіх судів України. Так ми почали працювати над проєктом «Суд людською мовою».

Валерія Рибак

— «Суд людською мовою» і зараз залишається вашим основним напрямом роботи?

— Так. 2016 року ми спільно з Радою суддів України вже проводили спільні заходи. Тоді ми розповідали, як важлива комунікація, чому взагалі варто говорити з людьми, медіа, відвідувачами суду, яка від цього користь судовій владі та суспільству загалом. Сьогодні вже самі суди про це говорять, і вже потроху стають проактивними акторами в цьому процесі. Очевидно, цього ще недостатньо, ще тут є дуже багато над чим працювати, але в цьому напрямі зрушення є.

Трансляції на початку повномасштабного вторгнення були призупинені, але зараз знову відновлені. Можна приходити журналістам, можна співпрацювати з комунікаційними командами суду, вони вже є в судах. Хоч повномасштабна війна і загострила кадрові проблеми, суди шукають шляхи продовжувати комунікаційну роботу.

— Що означає суд людською мовою? Чому з’явилася така назва?

— Коли розпочалися трансляції судових засідань, наша ідея була в тому, щоб пояснювати, що в них відбувається. Ми почали готувати судових коментаторів. Це здебільшого адвокати, які розуміють, як відбувається процес. Вони не є учасниками процесу, але можуть за ним стежити і пояснювати, що відбувається. Наприклад, у справі про вбивство 20 лютого 2014 року був не один суддя, а три. Що це означає? Що справи такого штибу будуть дуже довго розглядатися. І щоб не припинявся процес, потрібні ці запасні судді.

Судових коментаторів ми жартома називали прапроєктом сучасного блогінгу, коли всі все пояснюють. Тепер вже пояснюють різні речі, а тоді це був тільки початок цього ютуб-руху. І це насправді було дуже складно просувати адвокатам. Це було волонтерство.

Судовий процес може бути дуже довгий, а громадськості треба розуміти, що в ньому відбувається. Судові коментатори могли детально пояснити суть вчинених процесуальних дій. Якщо сам суд міг повідомляти якусь загальну інформацію — етапи процесу, які відбулися дії тощо, або якщо в якихось судах така інформація не надавалася, судові коментатори могли заповнити цю інформаційну прогалину Але суддя-спікер чи хтось із прессекретарів чи судових коментаторів не будуть пояснювати, з яких міркувань суддя прийняв певне рішення. Можуть сказати, що були такі й такі докази, такі обставини, але не будуть оцінювати рішення судді чи аналізувати. Важливо дивитися на судовий процес і справу комплексно, розбиратись, як діяли сторони обвинувачення і захисту, як було проведено слідство, чи якісна була ця робота, чи у процесі були представлені всі докази та інформація, які дозволяли б вирішити справу так, а не інакше. 

— А проєкт «Суд людською мовою» передбачав, що судді-спікери мають говорити з людьми доступною мовою?

— Так. Це про те, щоб сама судова влада та її представники говорили з суспільством доступною і зрозумілою мовою.

— Чи триває у вас зараз співпраця з судовими органами України? Яким чином? З якими?

— Нині ми співпрацюємо з усіма судовими органами. Фундаментом нашої співпраці стало налагодження судових трансляцій. Потім додалися освітні компоненти співпраці з суддями.

Тобто, так чи так, кожен судовий орган і його спеціалісти залучені до певних наших активностей. Яких саме? Це тренінги, дослідження, які ми постійно проводимо. У нас щороку виходило дослідження «Медіавідкритість судів України». Це спільна розробка інформаційних продуктів. Наприклад, у нас були зйомки різних відеороликів про розʼяснення, як працює судова влада, інфографіки різних матеріалів, де ми можемо людською мовою, простими словами розʼяснювати якісь професійні речі для того, щоб розуміти, чим узагалі займається судова влада, як захистити свої права в умовах війни.

Ми були в команді громадських організацій, які першими провели дослідження спроможності судової системи забезпечувати правосуддя в умовах війни. І там були різні аспекти: аналіз законодавства, нормативних актів апарату, які є в самій судовій владі, судової практики, статистики щодо функціонування системи правосуддя, аналіз медіа поля, відвідування приміщень судів, проведення інтерв’ю з особами, які були залучені до процесу здійснення кримінального, адміністративного та цивільного судочинства. Бо з'явилися нові категорії справ, певні протоколи безпеки. Деякі люди не змогли виїхати з  непідконтрольних українському уряду територій, не вивезені архіви, розбомблені або не підготовлені для судових засідань приміщення тощо. Тоді ми намагалися дати відповіді на запитання як збройний конфлікт вплинув на українську систему правосуддя та її спроможність забезпечувати справедливість у фактичних умовах війни? Наскільки країна була готова до таких викликів? І чи спроможна вона давати раду з цими викликами сьогодні? Які проблеми були розв'язані, а які ще потребують додаткової уваги? Які проблеми можуть виникнути в майбутньому і як їм запобігти? Ці запитання виникають і зараз, оскільки щоразу додаються нові виклики. Тож ми продовжуємо роботу в цьому напрямі. Ми практично щороку проводимо різні дослідження, зараз більше з точки зору здійснення комунікацій в умовах війни, зокрема і як працювати з різними цільовими аудиторіями, а також забезпечення окремих аспектів здійснення судочинства.

Постійно співпрацюємо і в контакті з представниками судової влади.

— А в регіонах ви працюєте? Чи більше в центрі?

— Офіс у нас у Києві, але ми працюємо з різними судами. Тобто в нас немає офісів по Україні, але ми дуже багато працюємо онлайн. Багато освітніх заходів для працівників судів та інших цільових аудиторій відбувається в онлайн-форматі.

— Чи підвищився рівень комунікації судів із суспільством після Революції гідності?

— Так, очевидно. Це навіть підтверджується кількісними показниками з нашого дослідження про медіавідкритість судів, яке було розпочато 2017-го. Ми там рахували кількість новин на сайті, повідомлень у соцмережах. У судів почали з'являтися сторінки в соцмережах. На сьогодні практично у всіх судів є сторінка в фейсбуці.

Знову ж таки, ми багато працювали над тим, щоб у судах були окремі посади прессекретарів, а не поєднувалися з іншими посадами. У багатьох судів з'явилися прессекретарі, іноді це дуже ідейні люди. Дуже цікаво, що в певний момент почали приходити навіть журналісти працювати в суд.

— А здебільшого хто був прессекретарем суду?

— На початку це була дуже сумна історія. Частіше всього це були люди, які працювали в цей момент у суді, з юридичною освітою без спеціальної журналістської або присвяченої комунікаціям. Бо суддею-спікером призначали когось із суддів. А прессекретарем міг бути будь-який працівник із апарату суду. Крім того для розширення структури судам бракувало коштів. І це зараз одна з основних проблем.

— Так що зараз у всіх судах в Україні є прессекретарі?

— Так, але не у всіх це окрема посада. Зазвичай суміщаються обов’язки.

— Тобто тепер у судах є і судді-спікери, і прессекретарі?

— Так. Просто на сьогоднішній день є проблеми з фінансуванням, в апараті суду досить низькі зарплати, якщо порівняти із зарплатами суддів. Але щороку бюджет має переглядатися. Суд може скеровувати свої потреби до Державної судової адміністрації, написавши, що бачить доцільність у виділенні фінансів на посаду прессекретаря.

— Чи правда, що судді бояться спілкуватися з журналістами в медіа?

— Деякі — так. Вони мають страх, що в медіа буде все негативно висвітлено. Відсутність досвіду комунікацій із медіа. Часто судді використовують свою професійну мову, коли спілкуються з журналістом, і йому самому тоді доводиться пояснювати так, як він це зрозуміє. Інтерпретація може трохи спотворити зміст, і тоді є нарікання від суддів. Є побоювання, що слова суддів будуть перекручені, і потім це буде якось використано проти них. На мою думку, треба більше співпрацювати і комунікувати з медіа, тоді ситуацію можна виправити.

Але є судді, які розуміють важливість комунікації, особливо зараз в умовах війни, коли треба пояснювати, що відбувається в судах, які справи розглядаються, які виносяться рішення. Україна перебуває в унікальному становищі, коли в умовах війни, бойових дій уже розглядають судові справи про воєнні злочини. Бо міжнародний досвід свідчить, що такі справи розглядали по завершенню війни.

— На вашому сайті написано, що ГО «Вектор прав людини» активно працювала над розвитком судової журналістики у контексті правопросвітницької діяльності та налагодженні діалогу судової влади. У який спосіб ви це робили?

—По-перше, це всі проєкти, про які вище розповіла, які стосуються трансляцій, їх роз'яснення тощо. А також конкурс журналістських робіт «Суд людською мовою».

— Медіа беруть участь у ньому? Хто оцінює?

— Так, активно. До журі входили викладачі університету Тараса Шевченка, журналісти і правозахисники. Наприклад, членом журі був Максим Буткевич, який зараз перебуває в ув’язненні в Росії.

— Що отримував переможець конкурсу?

— Диплом і невеликий подарунок. Ми сподіваємося залучати до організації конкурсу спонсорів, які допомогли би підтримати журналістів. Цього року ми хотіли би розширити цей конкурс. Додати освітню програму, присвячену конкурсу. У нас насправді проходить багато заходів для журналістів, не лише для суддів. Ми зацікавлені у розвитку судової журналістики. Говорили з університетами про важливість судової тематики, проводили заняття, де пояснювали, як розповідати про судовий процес.

І цього року ми би хотіли запросити не тільки журналістів, але і представників судів, і громадських організацій до конкурсу медіаробіт.

Переможниця конкурсу «Суд людською мовою»-2019 Вікторія Матола

— Що змінилося у роботі ГО з початку повномасштабного вторгнення?

— У 2022 році у нас було дуже багато планів. 24 лютого у нас мав по обіді відбуватися круглий стіл. І як думаєте, чому він був присвячений? Тому, що суспільство вже не цікавиться судовими справами, пов'язаними з війною, до цього дуже згас інтерес. І тоді це мав бути круглий стіл для представників судової влади, прокуратури, органів безпеки, громадських організацій, медіа.

У нас були дослідження на цю тему, громадськість не дуже вже цікавилася цими процесами, комунікація в цьому плані велася складно. Але сталося зовсім інше. Ми, очевидно, цей напрям не покинули. А ще почали працювати з психологічною допомогою, тому що люди продовжували працювати і мали адаптуватися до нових умов.

— Це не тільки суддів стосувалося?

— Це для широкого кола, але і для тих, з ким ми працювали раніше. Перші закриті заходи, де ми проговорювали, як люди себе відчувають в умовах різких змін, ми розпочали ще під час пандемії COVID-19. Такі групи підтримки. Після цього вже в умовах повномасштабної війни ми зв'язалися з партнерами, у нас був проєкт, присвячений судам. Але тоді пріоритет донорів був у наданні фінансування на розв'язання гуманітарних проблем, тож ці кошти могли бути перескеровані на це.  Ми продовжували працювати як волонтери. А завдяки отриманим грошам створили лінію підтримки людей з інвалідністю, яка надалі стала допомагати загалом всім потерпілим, які заерталися до нас за допомогою. І в нас працювала команда психологів. Ми забезпечували досить тривалу підтримку. Домовлялися з психологом на 10-15 консультацій, які фактично підтримували людину до трьох місяців у перший особливо тривожний період, коли взагалі все життя руйнувалося. Це допомагало людині вийти на рівень, коли вона вже сама спроможна була з цим упоратися.

Ми також провели опитування разом із колегами про потреби психологів, психотерапевтів і тих, хто надає іншу допомогу. Власне, ми підготували публікацію про різні ініціативи, які є в Україні. Щоб ті, хто надає допомогу, знали, що роблять колеги. А люди мали інформацію, до кого можна звертатися. У той момент ми зрозуміли, що дуже потрібна підтримка й тим, хто надає допомогу. Тепер це ще один наш напрям роботи — допомога тим, хто допомагає. Це, власне, люди різних спеціальностей, які надають психологічну або юридичну допомогу тощо.

Тобто ми говоримо про психологів, психотерапевтів, психіатрів, лікарів-реабілітологів, соціальних працівників, юристів державних і недержавних установ. Ми навіть говорили з суддями, щоб їм надавалася психологічна допомога. Ця ідея в мене вже дуже багато років, але оскільки ми через закритість суддів взагалі почали говорити про комунікацію, психологічна допомога — це був ще один дуже чутливий момент. Зараз вже почали про це говорити. Треба психологам працювати не тільки з потерпілими, а й із самими спеціалістами, які з ними працюють під час судового процесу. Щоб вони вміли спілкуватися з людьми, які пережили страшні події. Іноді самим працівникам суду це дуже потрібно. Бо, якщо ти сам не в ресурсі, то, очевидно, іншим не допоможеш. Ти не зможеш бути відкритим, не зможеш виконувати свої функції належним чином. Тому це дуже важливо.

— Чи будуть українські суди використовувати механізм транслювання відкритих судових засідань у справах про воєнні та інші міжнародні злочини у ютубі, на офіційні канали та вебпортал судової влади України?

— Ми хочемо допомогти судовій владі забезпечити використання цього механізму. На мій погляд, трансляції дуже актуальні для справ, пов'язаних із війною, і в широкому контексті, і прицільно щодо воєнних злочинів для тих, хто їх скоїв. Здебільшого — це публічні відкриті справи.

Також працюємо над розробкою та забезпеченням додаткового механізму повідомлення у справах in absentia. Також плануємо підвищувати якість висвітлення судових справ про воєнні та інші міжнародні злочини судами, медіа та громадськими організаціями шляхом проведення навчання, діалогових зустрічей та конкурсу медіаматеріалів на судову тематику «Суд людською мовою».

— А зараз судові справи про воєнні злочини взагалі не транслюють?

— Далеко не всі. Це залежить від потерпілих і суддів, які оцінюють всі фактори. Трансляція відбувається у будь-якому випадку за рішенням суду. Зараз у самих суддів є ще трохи острах. Приміром, щодо фізичної безпеки: якщо буде транслюватися, то чи їм не прилетить? Але насправді цього ніхто не може точно передбачити і сказати, чи це взаємозалежно. З іншого боку, якби хтось хотів знайти конкретний судовий процес, то він би його знайшов. Тому що ця інформація в будь-якому випадку публічна.

— Добре, а яка ваша участь у цьому?

— Ми хочемо домогтися трансляції максимальної кількості справ. І хочемо допомогти у справах in absentia — це коли обвинувачений не може бути в суді, він не є в судовому процесі учасником фізично. У нас дуже багато таких справ. Ми тут говоримо про воєнні злочини як категорію справ, над якою ми можемо працювати. Справ, повʼязаних із війною, дуже  багато. У великій кількості справ обвинувачені не беруть участь у засіданні. Але їх треба якось повідомити про нього. У національному законодавстві є прописані інструменти таких повідомлень, проте вони можуть бути вдосконалені й розширені, над чим ми спільно з державними органами плануємо працювати. 

Валерія Рибак

Є дуже цікавий момент, із яким ми ще би хотіли працювати спільно з судами і медіа. Міжнародні експерти радять обраховувати загальне охоплення такого повідомлення, як, наприклад, було зроблено у Спеціальному трибуналі для Лівану. Вони туди долучають соціальні мережі, наприклад, фейсбук, твітер, повідомлення в медіа (приміром в релізі), що така-то людина обвинувачується в такому-то процесі. Вони рахують охоплення місцевих медіа, загальнодержавних, міжнародних. І роблять висновок, що потенційно ця людина могла бути ознайомлена з цим повідомленням.

— Чи транслюються під час повномасштабної війни судові засідання?

— Так, транслюються. Тобто на сьогодні існує трансляція судових засідань технічними засобами. Трансляцій стало зараз менше. Нагадаю, трансляція можлива тільки за рішенням судді. І тому наша задача — працювати з судами, обговорювати з медіа доцільність трансляцій.

Нещодавно за ініціативою Вищої ради правосуддя була організована з литовськими партнерами, Програмою USAID «Справедливість для всіх» та іншими конференція, де теж говорили про комунікацію. І цікаво, що самі судді згадали, що трансляції є важливими, і будуть їм помічним інструментом. Бо фактично це не тільки інструмент повідомлення інформації суспільству, а й захисту суддів. Тому що їх дії  будуть зафіксовані. Це як доказ певних дій учасників судового процесу і самого судді. Тому це теж важливо використовувати. Тим паче в час засилля ворожої пропаганди.

На конференції також медіа казали для них дуже важливі судові трансляції, тому що зараз фізично не всі мають можливість доїхати у регіони, щоб виконувати завдання, які стоять перед журналістами. Трансляції економлять їм час. Крім того, добре, що вони зберігаються, і її завжди можна переглянути у зручний час.

—Ви проводите також дослідження, зокрема в 2022 році на основі одного з досліджень підготували звіт «Комунікація судовою владою справ, пов’язаних з війною: 10 питань-відповідей». А торік ви підготували ще один звіт «Моніторинг медіа та аналіз сайтів судів щодо висвітлення справ про воєнні злочини». Як поставилася до цих звітів судова влада?

— Вони, тобто рекомендації, затверджені рішеннями Ради суддів України. Це більш ніж позитивно, це успіх нашої праці, це продукт, яким користуються.

— У чому полягає співпраця з навчальними закладами?

— Раніше це була більш активна робота. Ми співпрацювали в основному з юридичними факультетами, а також і з журналістськими. Ми говорили про різні інструменти, які допоможуть зробити освіту більш інтерактивною. У нас розроблені посібники, присвячені інтерактивним методам освіти. Ми проводили заняття з викладачами, де вони були в ролі судових коментаторів, а студенти вже з професійної точки зору розбиралися. Це було дуже цікаво. Бо не завжди у студентів є можливість попрактикуватися в судах. Одна справа — розібрати з викладачем судовий процес, відновивши його по памʼяті. Інша, коли є відео засідання, і вони по ньому розбирають повністю цей судовий процес. Іноді студенти дивилися і казали: «Це ж якась нудьга. Ми дивилися у фільмах, як відбуваються судові процеси. Там за півтори години все відбувається. А тут одне судове засідання триває набагато довше!». Так, довго, і щоб ухвалити остаточне рішення, суддя може провести кілька довгих засідань! Але студентам варто розуміти, як це все відбувається, чого очікувати морально і до чого професійно готуватися.

Ми співпрацювали з Національним університетом імені Тараса Шевченка, у нас підписані меморандуми з Академією адвокатури, Сумським національним аграрним університетом, Донецьким національним університетом ім. Василя Стуса тощо.

Фото: Світлани Остапи, «Детектор медіа», та з архіву ГО «Вектор прав людини»