Юрій Бєлоусов, Офіс Генпрокурора: Пропагандисти мають нести таку ж відповідальність, як і ті, хто вчиняє воєнні злочини

Юрій Бєлоусов, Офіс Генпрокурора: Пропагандисти мають нести таку ж відповідальність, як і ті, хто вчиняє воєнні злочини

3 Листопада 2023
1537
3 Листопада 2023
11:00

Юрій Бєлоусов, Офіс Генпрокурора: Пропагандисти мають нести таку ж відповідальність, як і ті, хто вчиняє воєнні злочини

1537
Начальник департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу генерального прокурора — про покарання російських пропагандистів і співпрацю з журналістами у розслідуваннях воєнних злочинів.
Юрій Бєлоусов, Офіс Генпрокурора: Пропагандисти мають нести таку ж відповідальність, як і ті, хто вчиняє воєнні злочини
Юрій Бєлоусов, Офіс Генпрокурора: Пропагандисти мають нести таку ж відповідальність, як і ті, хто вчиняє воєнні злочини

Юрій Бєлоусов каже, що вірить у справедливе покарання воєнних злочинців, зокрема й російських пропагандистів. «Якби не вірив, то не займався б цим», — розповів він «Детектору медіа». Але відразу додав, що це буде нешвидко. Хорватія вже 30 років цим займається. Але, за його словами, в українських прокурорів і слідчих є перевага в тому, що з’явилися нові пристрої та технології, які допомагають у роботі, як-от ЗD-сканери та дрони, які швидко та якісно можуть зафіксувати руйнування будінку, зробити його 3D модель, що в подальшому може бути продемонстрована в суді як доказ.

З початком повномасштабної агресії в Офісі генпрокурора змінилася структура, тепер понад 100 осіб займаються воєнними злочинами. Самі прокурори свій підрозділ називають «департамент війни». І ще стільки ж їхніх колег займаються цим в обласних прокуратурах.

Є окремі прокурори, які займаються тільки провадженнями щодо пропаганди. За словами Юрія Бєлоусова, це надзвичайно складне провадження. Бо треба проаналізувати не тільки те, що говорять пропагандисти, а й організаційну структуру ЗМІ, хто приймає рішення, хто їх фінансує, оцінити вплив на російську аудиторію. Проаналізувати кожне повідомлення. За кожним із них провести лінгвістичну експертизу.

Є вже дев’ять підозрюваних, серед них — Скабєєва, Соловйов, Кисельов, до яких застосована заочна процедура. Але розслідування дозволяє вже зараз шукати їхнє майно й активи за кордоном, накладати арешт на це майно. «Бо ці ж пропагандисти насправді не дуже-то й патріоти Росії. Все своє майно вони мають не в Росії. І всі свої кошти тримають на рахунках іноземних банків. Наші розслідування дозволяють принаймні фінансово створювати їм проблеми», — каже Юрій Бєлоусов.

Зараз офіційно тільки за воєнними злочинами є 446 підозрюваних, щодо 267 із них справи — в наших судах. Є 63 вироки, з яких 15 — це вже реальні вироки (це ті люди, які в Україні). Решта — за заочною процедурою, але відомо, хто ці люди, що вони вчинили, і щодо них є вироки.

Для розслідування такої великої кількості справ ОГП співпрацює з СБУ, громадськими організаціями, журналістами. «Для нас важливі журналістські розслідування, бо ми там можемо побачити те, на що не звернули увагу. Або побачити людей, які дають свідчення, а ми їх не допитали», — каже Юрій, додаючи, що прокурори поважають і цінують усе, що роблять журналісти для нашої країни.

— Юрію, чи існує можливість покарати російських пропагандистів, таких як Соловйов, Скабєєва, Кисельов, за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, фактично війни?

— Ми розглядаємо пропаганду як складову агресії. Виділяємо кілька складових агресії проти нашої країни, інформаційна — це один із її великих блоків. Треба розуміти, чи виправдовує особа агресію, чи підготувала громадську думку про агресію всередині Росії, чи багатьох із росіян штовхнула йти в Україну зі зброєю в руках через різного роду сюжети та пропагування війни. З моєї суб’єктивної точки зору, ті люди, які займаються пропагандою, мають нести таку ж відповідальність, як і ті, які вчиняють воєнні злочини. Бо їхній вплив надзвичайно великий.

Ми маємо окремий блок із цього напряму, є вже дев’ять підозрюваних, серед них Скабєєва, Соловйов, Кисельов. Поки вони не в наших руках, щодо них застосована заочна процедура. Але таке розслідування дозволяє нам уже зараз шукати їхнє майно й активи за кордоном, накладати арешт на це майно. Бо ці ж пропагандисти насправді не дуже-то й патріоти Росії. Все своє майно вони мають не в Росії. І всі свої кошти тримають на рахунках іноземних банків. Наші розслідування дозволяють принаймні фінансово створювати їм проблеми. А пізніше ситуація зміниться, і ми сподіваємося, що вони понесуть реальне покарання.

— Чи є можливість побачити їх у Гаазькому суді? Яке це може бути покарання?

— Важливо зазначити, що Гаазький суд, а точніше Міжнародний кримінальний суд (бо в Гаазі ціла низка судів), має свою в’язницю, реально засуджує людей, фокусується на найвищому військово-політичному керівництві. Його завдання — зробити ту роботу, яку не може зробити наша національна система. Наприклад, ми не можемо засудити Путіна, Лаврова чи голову уряду Росії в наших судах. Це буде порушення міжнародного права з боку України. Бо ці особи мають певний імунітет, який може зняти тільки міжнародний суд. Решту можемо засудити тут. Ми сподіваємося, що Міжнародний кримінальний суд візьме якомога більше представників військово-політичного керівництва Росії, для того, щоб показати їхню роль на весь світ. Мені важко сказати, скільки це буде, думаю, максимум два десятки людей. І є кого туди посадити. Пропагандисти для нас — це головомовці, за ними ж хтось стоїть. Насправді ж вони не транслюють свої думки. Забагато честі, щоб їхні справи розглядали в Гаазі. Думаю, наші суди й в’язниці підійдуть їм краще. А от тих, хто формує інформаційну політику, хто сприяє фінансуванню пропаганди, — а це представники вищого політичного керівництва, які безпосередньо наближені до президента Росії, — для них непогано було знайти місце в Гаазі.

— А яке може бути покарання пропагандистам відповідно до українського законодавства?

— Ми розглядаємо їх за кількома статтями. Пропаганда агресії — це і виправдання агресії. Виправдання агресії з використанням ЗМІ — покарання до восьми років. Якщо це співучасть в агресії, то інше покарання. Чим вищу вони обіймають посаду, тим більше покарання. Якщо ми побачимо, що вони причетні до воєнних злочинів, то це може бути довічне позбавлення волі.

— Що робить для цього українська влада і безпосередньо Офіс Генпрокуратури? Чи ви співпрацюєте з Нацполіцією, СБУ тощо?

— Ми працюємо дуже плідно за цим напрямом з СБУ. Тобто слідчі в нашому розслідуванні — це представники СБУ, це їхній напрям. У нас є окремі прокурори, які займаються тільки провадженнями щодо пропаганди. Вони дуже добре вже розбираються в цьому питанні. Це надзвичайно складне провадження. Бо треба проаналізувати не тільки те, що говорять ці персонажі, а й власне організаційну структуру ЗМІ, хто приймає рішення, хто їх фінансує, оцінити вплив на російську аудиторію. Проаналізувати кожне повідомлення. За кожним із них провести лінгвістичну експертизу. Нехай нам експерти скажуть, чи те, що він наговорив, призвело до згубних наслідків. Це не наша думка як юристів, а фахівця з цього питання, який вбачає тут ознаки агресії, пропаганди, геноцидної риторики. Ми зараз щодо цього теж окремо працюємо. Ці речі можуть розглядатися і як елементи геноциду. Є приклад міжнародного засудження за геноцид у Руанді. Там якраз ЗМІ та їхні представники були засуджені за геноцид. Бо вони транслювали геноцидну риторику. І в СБУ є слідчі, які тільки цим займаються. Вони мають оперативних працівників, які займаються тільки пропагандою. Це не другорядний для нас напрям. У нас є спеціалізація, і ми тут дуже ефективно працюємо. У нас склалася коаліція партнерів — як державних, починаючи від Держтелерадіо, так і неурядових організацій, які працюють в Україні та фокусуються на цих питаннях. І ми рухаємося дуже плідно.

— Як змінилася структура ОГП після початку повномасштабної війни? Скільки прокурорів зараз займається справами щодо покарання агресора? Яка градація цих проваджень? Скільки їх є наразі?

— Структура, безумовно, змінилася. Якщо ми говоримо про напрям розслідувань воєнних злочинів, то був спеціалізований підрозділ і до відкритого вторгнення Росії. Вони займалися розслідуванням воєнних злочинів на Донбасі та в Криму. Після 24 лютого 2022 року, враховуючи масштаб, виникла необхідність реорганізувати цей підрозділ. Наразі ми маємо 101 людину, яка працює в «департаменті війни», як ми його називаємо. Серед них 80 прокурорів. Ми створили спеціалізовані підрозділи в дев’яти обласних прокуратурах на лінії розмежування (Київській, Миколаївській тощо). Це ще десь 120 працівників. У цілому трохи більш як 200 прокурорів постійно займаються розслідуванням воєнних злочинів. Ми побудували свою роботу за принципом спеціалізації. Бо є величезний діапазон воєнних злочинів. Ми створили підрозділи, які займаються воєнними злочинами вищого керівництва Росії, вони ж займаються і пропагандою (чотири прокурори), інші підрозділи займаються розслідуванням сексуального насильства, обстрілів цивільної інфраструктури, злочином геноциду тощо.

— У вас на сайті є статистика. Станом на 25 жовтня зареєстровано: злочини агресії та воєнні злочини — 111145. Скільки з них за пропаганду війни?

— Річ у тім, що ми їх об’єднуємо в одне величезне так зване магістральне розслідування. Щоб не втратити загальну логіку. Якщо ж у нас з’являються конкретні підозрювані особи, тоді ми можемо виділити за ними провадження й рухатися окремо. Потім спрямовувати цю справу в суд, а магістральне розслідування рухається далі. Загалом у нас вже понад 108 тисяч саме воєнних злочинів і майже стільки ж проваджень. Цифра 111145 містить ще злочини колаборації, державну зраду тощо.

— Також є магістральні справи щодо агресії Росії: 680 підозрюваних — представники військово-політичного керівництва, серед яких є категорія «розпалювачі війни та пропагандисти Кремля». Можете назвати кілька прізвищ саме з цієї категорії?

— У нас були підозри по Симоньян, Кисельову, Соловйову, Скабєєвій, Чичеріній. Є так звані культурні діячі Канделакі, Михалков. Вони всі йдуть за заочною процедурою. Це відкрита інформація — можна прочитати, в чому саме ми їх підозрюємо.

— Чи є окремі прокурори, які займаються справами вбитих представників медіа? Громадських активістів? Чи тих, які наразі перебувають у полоні?

— Тут є кілька напрямів. Якщо ми говоримо саме про представників медіа, то в нас цим навіть кілька підрозділів займається. Якщо є докази, що вони вбиті під час збройної агресії, стали жертвами воєнних злочинів, то це,безумовно, наш напрям. У нас є люди, які ведуть ці справи. Але залучені й інші підрозділи. І ми інформуємо журналістську спільноту про стан цих справ.

Ми цю категорію (журналісти, громадські активісти) розглядаємо як частину проактивного населення, яке росіяни спеціально таргетують, щоб їх убити або закатувати. Тому розглядаємо і під прицілом геноциду. Наш загальний концепт, і ми за ним рухаємося, що росіяни намагаються знищити українців як національну групу, через знищення найбільш активних українців, які є носіями ідентичності. Знищення їх дозволяє знищити всю групу в цілому. І якраз журналісти та громадські активісти, представники місцевої влади, діячі культури — у нас це одна група. Якщо ми бачимо, що на них напали саме за проукраїнську позицію, то виокремлюємо і відносимо до злочинів геноциду. І в нас є прокурори, які спеціалізуються саме на цих питаннях.

— Стратегічний план ОГП переслідування за міжнародні злочини на 2023–2025 роки передбачає взаємодію з громадянським суспільством. Що це за взаємодія?

— Для нас неурядові організації є гарними партнерами. Наприклад, щодо пропагандистів. Це люди, які розумілися на пропаганді ще до того, як ми почали цим займатися. Як правило, це журналісти. Люди, які мають чітке відчуття та розуміння роботи медіа, які проводять різні дослідження, вивчають це явище, структуру медіа, його вплив. Відповідно, їхня допомога для нас є критично важливою. Є багато й інших прикладів співпраці. Наприклад, є організації, які виїжджають на місця і документують воєнні злочини. Намагаються ідентифікувати воєнних злочинців. У них є свої бази даних. До них звертаються люди, які надають інформацію. Ми з ними співпрацюємо. Вони передають інформацію нам. Це і правозахисні організації, які почали документувати злочини. І неурядові організації, які просто займаються документуванням злочинів. Тут не тільки українські, а й міжнародні партнери, які розуміються на розслідуваннях із відкритих джерел. Ми їх також залучаємо до навчання або до розслідування. Без них було б складніше.

— При ОГП створено робочі групи з представниками громадських організацій. Зокрема є група з покарання за правопорушення щодо журналістів, громадських активістів, заручників, полонених та інших. Як триває співпраця з цими робочими групами?

— Ми долучені за конкретними напрямами. Взаємодією з ними займаються інші підрозділи. Якщо ми бачимо, що наші партнери мають унікальний конкретний досвід у певній сфері, то ми з ними працюємо. Наприклад, щодо пропаганди. Зараз, під час війни, ми всі рухаємося набагато швидше, ніж у мирний час. Іде професіоналізація неурядових організацій. Якщо бачимо, що це класні фахівці, які, наприклад, розуміються на міжнародній практиці щодо покарання за геноцид або на практиці конкретних судів колишньої Югославії, по Руанді, знають нюанси з особливостями покарання пропагандистів, то ми з ними тісно співпрацюємо. Бо часу мало, і просто зустрічатися, щоб поговорити, — такої розкоші зараз немає. І слава Богу, в Україні наразі велика кількість дуже професійних неурядових організацій.

— Журналісти часто фіксують злочини окупантів у своїх матеріалах. Чи можна долучити ці матеріали до обвинувачення? Чи є якісь вимоги, щоб ці матеріали стали саме документом, який можна долучити до справи?

— Так, обов’язково. В Україні є проблема, про яку ми говоримо вже другий рік своїм неурядовим партнерам. І вже є позитивні зрушення. Наші стандарти, законодавство дуже відрізняються від стандартів Міжнародного кримінального суду. Бо більшість журналістів і представників неурядових організацій пройшли навчання, як документувати за міжнародними стандартами. Це величезні масиви, сотні тисяч матеріалів, які надсилаються в Міжнародний кримінальний суд. А я всім кажу, що 99% цих справ розглядатимуть українські суди. Міжнародний кримінальний суд створений не для того, щоб робити справу держави. А для того, щоби зробити те, що держава не може зробити. Він не буде розслідувати конкретне вбивство чи факт сексуального насильства. Це не його призначення. Це призначення національної системи. А щодо національної системи, то ці матеріали, які ми отримуємо, мають відповідати нашим стандартам. Однозначно ми можемо використати відеоматеріали, але з дотриманням певної процедури. Якщо журналісти можуть передати нам документи, то ми маємо знати, де вони їх узяли. Бо про це запитають у суді. Ви ж не з музею в Росії витягли ці документи. Якщо ти не скажеш джерело походження, то суд не зможе використати це як доказ. Іноді виникають непорозуміння, коли журналісти не розголошують свої джерела. Тоді виходить ситуація, що ми маємо ці документи, але не можемо їх використати як доказ у суді. Якщо мова про відео чи фото, то тут простіше. Це матеріали, де зафіксовані ознаки злочинів, можуть бути використані в конкретних провадженнях. Є спеціальна процедура оформлення цих матеріалів.

— А ви проводили навчання для наших журналістів, як правильно документувати злочини?

— Ні, ми не проводили, але точно знаю, що такі тренінги проводяться. І точно знаю, що є 100-відсоткова потреба в таких тренінгах. Ми готові прийти на тренінги чи майстер-класи та поділитися досвідом, як це робити.

Зараз унікальна ситуація, коли пропозиція експертизи величезна. Ми стежимо, щоб навчання наших працівників потім допомагало в роботі.

— Були випадки, коли ви використали матеріали журналістських розслідувань?

— Були. Ми співпрацюємо з журналістами, і, до речі, не тільки з українськими. Одне відоме іноземне медіа показало розслідування по Бучі і стверджувало, що конкретні особи вчиняли злочини. Насправді все трохи складніше. Ми пояснюємо, що сам факт перебування російського військового в Україні, навіть якщо він спричиняє шкоду нашим військовим, не є злочином. На жаль. Відповідно до норм гуманітарного міжнародного права, солдати є комбатантами та захищені. Тому не можна їх притягти до відповідальності, якщо вони нападають тільки на військових, а не на цивільних. Тому встановлення конкретних підрозділів, які були в Бучі, де було вбито багато цивільних людей, автоматично не означає, що ми маємо їх притягти до відповідальності. Іноді створюється тиск: ми ж показали, ось їхні обличчя, вони бути там, коли відбувалося вбивство. А нам треба довести: оцей вбив оцього, ось докази. Для нас важливі журналістські розслідування, бо ми там можемо побачити те, на що не звернули увагу. Або побачити людей, які дають свідчення, а ми їх не допитали. Тому тут однозначно дуже важливо, щоб ми взаємодіяли.

Тут ще є нюанс. Кожне провадження щодо воєнного злочину — це травматизація. Потерпілий, який вижив, уже є жертвою, іноді має серйозні психічні травми. І коли його опитують чи допитують десятки разів, то для людини це боляче. Я тут розумію журналістів, вони шукають реальні історії. Вони показують, що відбувається в Україні, щоб привернути увагу до нашої країни. Ми це поважаємо і цінуємо. Але ми просимо знаходити баланс. Міжнародний кримінальний суд завжди уточнює про конкретного свідка, скільки разів його опитували. Якщо 2–3 рази, то вони не слухатимуть його. У нас такого високого стандарту поки немає, але якщо ми допитаємо людину, потім маємо ще раз її допитати в суді. У нас дуже жорсткі стандарти, ми з ними не погоджуємося і намагаємося це змінити. Виходить, те, що людина сказала на досудовому розслідуванні, не має жодного значення? Мало в яких країнах є така вимога. Бо суд може почитати, що сказав свідок, і в суді повторно його не допитувати. Але, на жаль, в Україні склалася інша практика. Як правило, це жертви сексуального насильства, жертви катувань. Їх раз опитали, другий, потім вони ще дали інтерв’ю. А суд може бути через рік-два, це тривалий процес. І людина втрачає бажання свідчити в суді. А основний батл відбувається в суді! Тут критично важливі покази, а людина просто не приходить на судове засідання. І ми опиняємося в ситуації, коли не можемо домогтися справедливості, бо втрачаємо свідків. Варто зазначити, що певні зміни в законодавстві таки відбулися, й за певних умов ми можемо використовувати такі свідчення в суді, сподіваюся, ця практика буде набирати обертів.

Щодо ж до самих допитів постраждалих від насильства — це дуже складна тема, і ми будемо вчити своїх прокурорів серед іншого, як правильно проводити допити, щоб вони не шкодили людині та процесу. Як правильно отримувати спогади людини, як правильно ставити запитання, щоб не завдавати травми. Для українців це доволі нова тема, нова методика.

— Скільки матеріалів журналістських розслідувань ви долучили до проваджень?

— Статистики, скільки залучили журналістських матеріалів, немає.

— Чи допомагають вам міжнародні експерти, організації? Які?

— Допомагають. В Україні при ОГП була створена група міжнародних радників із Британії, США, Євросоюзу, які мають досвід за переслідування саме за міжнародні злочини. Ці радники були колись прокурорами, суддями або адвокатами, які працювали в міжнародних судах. Вони тут практично з першого дня вторгнення, допомагають уникати помилок. У лютому 2022-го вдерлися до нас війська, ми ловили росіян, що з ними треба було робити? За що їх притягати до відповідальності? Він наче незаконно перетинає кордон, а виявляється, він комбатант, і за це його не можна притягати до відповідальності згідно з тими конвенціями, які Україна ж і підписала. Радники нам пояснили, що треба інакше кваліфікувати ці дії. Вони допомагають вивчати документи, наші вироки в суді. І говорять про те, що саме треба змінити, щоб пішла нова практика, й Україна не стала об’єктом критики. Ми ж хочемо бути членами ЄС, у нас мають працювати високі стандарти верховенства права. Маємо доводити на конкретних прикладах, що ми не Росія, що в нас не правовий «беспрєдєл», а ми спираємося на докази.

Ми зі слідчими МКС співпрацюємо на щоденній основі. Це й міжнародна слідча група, яка була створена на початку, і зараз до неї входять уже сім країн: Румунія, Польща, Словаччина та інші. Вони також допомагають нам збирати докази. Це наші партнери з департаменту юстиції США, з правоохоронних органів «Євроюсту», який координує всі прокуратури Євросоюзу, «Європолу». Тобто Україна має багато партнерів, нам треба скористатися цими всіма можливостями. Україна вже має досвід, якого не мала жодна країна світу. Ми цю допомогу бачимо як можливість підсилити нашу спроможність. Щоб ми теж змінювалися на краще. Наприклад, огляд місця події. Станом на 25 жовтня 2023 року ми маємо 130209 зруйнованих об’єктів цивільної інфраструктури. Це навіть важко уявити. Десятки повністю зруйнованих населених пунктів. Їх треба оглядати. Бо їх знесуть, перебудують, і ми втратимо докази, що це росіяни зруйнували. Оглянути це фізично майже неможливо. Ми ніколи не використовували дрони, які будують 3D-моделі зруйнованих будинків. А зараз для нас це майже буденна практика. Ми почали використовувати нові технології, які дозволяють максимально оцифровувати наші матеріали. Ми зараз розробляємо бази даних, які дозволяють робити аналітику. Є готові аналітичні продукти, які нам пропонують наші партнери з Європи, США. Є наші ІТ-компанії, які допомагають нам робити нашу роботу ефективніше. Тому ми точно не можемо скаржитися на відсутність підтримки наших міжнародних партнерів.

— Український народ хоче помсти, а саме покарання агресора. Дехто розуміє, що це може статися не швидко, а дехто взагалі не вірить, що це станеться. Як не вірили, що будуть покарані ті, хто вбивав протестувальників під час Революції гідності. Що ви їм можете сказати?

— Якби я не вірив, то просто би тут не працював. Ця мотивація нас тут тримає. Іноді хочеться садити квіти й вирощувати картоплю. Але ми розуміємо, що якщо ми цього не зробимо, цього ніхто не зробить. Наше завдання — максимально фіксувати все, що відбувається. Зрозуміло, що люди, які постраждали, хочуть справедливості завтра. Досвід інших країн свідчить, що це йде значно довше. Хорватія вже 30 років розслідує те, що сталося в них під час війни в 90-х. Ми не орієнтуємося на 30 років. Технології змінилися. І хорвати не мали можливості документувати так швидко, як зараз. Тому ми хочемо все зробити якомога швидше. Головне — не втратити докази. Встановити, хто це зробив, і чекати, коли відкриється вікно можливостей, коли вони потраплять в наші руки. І це може бути насправді дуже швидко. Ці люди можуть виїхати за кордон відпочивати, не знаючи, що щодо них іде розслідування. Хоча ми маємо їх інформувати через певні органи, що є підозра, обвинувальний акт. Щоб ми не порушили їхнє право на справедливий суд. Бо найгірше, що ми можемо собі уявити, що Україна виплачуватиме компенсації в Європейському суді агресору за порушення його прав. Може змінитися політична ситуація. Воно (Путін. — «ДМ») там помре, і зміниться політична еліта, яка видасть нам усіх, щоб тільки продовжувати працювати із Заходом і США. Нацисти ж теж думали, що вони на коні і їх ніхто ніколи не буде переслідувати. Тому наше завдання — задокументувати, працювати активно і прогресивно. Показувати світу, що тут відбувається. Пам’ятаєте, у 2014–15 роках було інше сприйняття України: «не все так однозначно», «хто винен?», «внутрішній» чи зовнішній конфлікт. Зараз немає сумнівів у прогресивного світу, хто агресор, а хто жертва. Тобто ми збираємо, співпрацюємо з міжнародними судовими інституціями, з іншими країнами. Зокрема, 24 країни почали розслідування воєнних злочинів в Україні. Ми їм передаємо наші докази. Ми їх просимо, щоб вони виносили вироки у своїх судах, а ми готові віддавати їм усі справи та докази, щоб показати, що це не просто Україна і Міжнародний кримінальний суд, а весь світ засуджує і переслідує такі дії.

І можу ще один важливий момент сказати, що це вже не просто ситуація між Україною і Росією, це ситуація на рівні світу. А ми говоримо і наполягаємо на підтримці. Бо на нас дивляться всі потенційні агресори світу. Якщо Росія не буде покарана, то вони завтра почнуть агресію проти своїх сусідів. Бо чого їм тоді боятися? Бо теоретично міжнародне право, засудження, покарання їх стримує. А якщо вони побачать, що це не працює, то чого стримуватися? Тому ми на це також звертаємо увагу. Ми вже зараз офіційно маємо тільки за воєнними злочинами 446 підозрюваних, щодо 267 із них справи — в наших судах. Ми вже маємо 63 вироки, з яких 15 — це вже реальні вироки (це ті люди, які в Україні). Решта — за заочною процедурою, але ми точно знаємо, хто ці люди, що вони вчинили, і щодо них є вироки. Це тільки якщо йдеться про воєнні злочини. Про злочини агресії ми маємо 680 підозрюваних з-поміж вищого політичного керівництва. Їхні прізвища є на нашому сайті та поширені серед наших міжнародних партнерів. Щодо них ми вже маємо 400 справ у суді та 96 вироків. Це вироки щодо депутатів Держдуми Росії, які своїм рішенням «приєднали» частину територій України до Росії. І вони вже знають, що щодо них є вироки. Вони знають, що в Європу чи США вони вже не поїдуть. А ви ж знаєте, вони відпочивали не за Уралом, а в Європі. Вони мають майно в Європі. Ми вже їм створили проблеми. І я впевнений, що справедливість настане. Треба просто розуміти, що це буде не завтра.

Фото: Максим Поліщук / «Детектор медіа»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1537
Читайте також
13.12.2022 10:18
Альона Нестеренко, «Інститут масової інформації»
1 133
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду