Нагадав про цей факт матеріал Марини Крижні, а саме — наведена в ньому цитата Данила Яневського: «Якщо говорити про серпень 91 року, то це було зроблено всупереч волі українського народу, громадян СРСР на території України, які висловилися на загальносоюзному референдумі категорично проти самостійності».

За дуже дивним збігом обставин, таку саму тезу ще з 1991 року невпинно озвучує російська пропаганда, підказуючи три висновки на вибір: а) «українці дурні й самі не знали, чого хотіли»; б) «українцям промили мізки»; й в) «результати референдуму 1 грудня 1991 року були сфальсифікованими».

Чимало хто подробиці тих подій уже забув, та й тим, хто не застав тих подій у свідомому віці, вже за сорок. От тому ця теза не знаходить адекватної відповіді.

Передусім, у ті буремні часи погляди людей реально змінювалися дуже швидко — й не на користь збереження СРСР. Потужний імпульс настроям на користь незалежності дав путч ҐКЧП в Москві. Треба віддати належне: українська влада на чолі з Леонідом Кравчуком усі вимоги путчистів тихо саботувала. У дні путчу рівень свободи, зокрема й свободи медіа, в Україні був незрівнянно вищим, ніж у Росії, де всі демократичні ЗМІ було просто заборонено.

Але це — другорядний факт. Головний полягає в тому, що березневий референдум за збереження СРСР був нечесним і маніпулятивним: його запитання було навмисне складене так, щоб унеможливити відповіді «ні».

Найперше, цей референдум не можна називати загальносоюзним, бо Естонія, Латвія, Литва, Молдова, Грузія та Вірменія проводити його на своїх територіях відмовилися. Що вже означало крах СРСР, бо до цього союзні республіки не мали змоги ігнорувати волю Москви.

А от і запитання того референдуму: «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності?».

А тепер скажіть: що означала би відповідь «ні»? Проти чого голосували б виборці, які дали негативну відповідь? Проти прав і свобод людини? Запитання це насправді містило щонайменше п’ять різних запитань, між якими не існувало жодного причинно-наслідкового зв’язку, й на нього неможливо було дати однозначну відповідь.

А що означало «оновлений союз»? Як саме оновлений? За що конкретно мали голосувати люди? За бла-бла-бла, тільки й усього. І той самий ГКЧП наочно показав і міру оновленості, й права та свободи. Немає сумнівів: юридичних наслідків такий референдум мати не міг і за підставу для історичних висновків правити не може.

І навіть за таких умов три галицькі області та, увага, Київ проголосувати «проти»! Російська пропаганда все це замовчує. Більшість людей не знають або не пам’ятають. Але ж історик Данило Яневський не знати цього не міг!

Та й це ще не головне. Одночасно з союзним референдумом в Україні відбулося всеукраїнське опитування, а фактично референдум — виборцям давали по два бюлетені схожого вигляду: один союзний і один український. Його запитання було теж не ідеальним, але незрівнянно чіткішим і предметнішим: «Чи згодні ви, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?».

Декларація про державний суверенітет, ухвалена 1990 року, за змістом своїм виключала союз як федерацію й таким чином суперечила запитанню союзного референдуму. Але українське опитування здобуло навіть більше голосів «за», ніж союзний референдум, — 80,2% проти 70,2%.

Позитивної відповіді на взаємно суперечливі запитання бути не мусило — але вона була фактом. І через те, що вся ця політична термінологія була новою й невідомою для переважної більшості радянських громадян — на відміну, до речі, від чіткого й однозначного поняття «незалежність». І через крайню розпливчастість і маніпулятивність запитання союзного референдуму.

Російська пропаганда замовчує факт українського опитування-референдуму. Не згадав про нього й історик Яневський. Й українська контрпропаганда не згадує — хіба що самотня публікація «Радіо Свобода» три роки тому.

А отже, закиди російської пропаганди щодо буцімто нелегітимності референдуму за незалежність 1 грудня 1991 року залишаються без відсічі. А так не має бути. Зацикленість наших медіа на сьогоднішніх подіях дає російській пропаганді великий простір для інсинуацій.

Архівне фото: Київ, 25 серпня 1991 року (Getty Images)