Чому росіяни не протестують масово проти війни? Проти вбивства Навального? Чому й досі поважають Радянський Союз, ностальгуючи за минулим? Думаю, схожі питання хоча б одного разу ставив перед собою кожен.

Пояснень цьому може бути багато. І репресивний режим, і реваншистські настрої суспільства, і їхнє телебачення… Проте ми вирішили пошукати своє пояснення в середовищі сучасних російських лідерів думок, які виступають проти війни та рішуче її засуджують.

Що вони говорять про Україну та Росію? Чи закликають росіян протестувати або якось інакше протидіяти режиму? Як пояснюють те, що сталося з Росією? Що говорять про її майбутнє й минуле?

Якщо ви хоча б одним оком стежили за так званими ліберальними російськими «лідерами думок», то знаєте, що вони представлені в медіа. Так, ще до повномасштабного вторгнення радіостанція «Ехо Москви» була одним із майданчиків, де виходили в ефір Дмитро Биков, Юлія Латиніна, Віктор Шендерович, Олександр Невзоров, Станіслав Бєлковський… Після її блокування дехто з цих коментаторів розвиває власні ютуб-канали, дає інтерв’ю іншим «опозиційним» медіа, дехто продовжує співпрацювати з каналом «Живой Гвоздь», що є спадкоємцем «Еха Москви». Декого з них цитують світові медіа та політики, називаючи «незалежними».

Для цієї публікації я вирішила дослідити, які один із представників цих «лібералів» і «опозиціонерів» Дмитро Биков просуває тези, як саме коментує актуальні події. Він щотижня приєднується до ефірів опозиційних каналів «Популярная политика» (програма «Честное слово с Дмитрием Быковим»), «Александр Плющев» («Classic News с Дмитрием Быковим»), «Ходорковский Live» (програма «Навігатор»). Також дає інтерв’ю та виступає як інтерв’юєр: у серпні 2023-го він узяв інтерв’ю в колишнього радника ОП Олексія Арестовича, в листопаді цього ж року дав інтерв’ю російському журналісту Михайлу Козирєву. Вмикається Дмитро Биков і в ефіри деяких українських медіа. Окрім цього, звісно, веде програми на літературну тематику.

Основою цього тексту стали шість обраних випадковим чином ефірів на означених ютуб-каналах, що виходили в грудні–лютому 2023–2024 років, а також інтерв’ю Дмитра Бикова Михайлу Козирєву. Для того, щоб реконструювати позицію цього російського письменника щодо російсько-української війни, російського режиму та суспільства, увагу ми приділяли тезам, які час від часу він повторював — такі собі лейтмотиви, що звучали у програмах незалежно від каналу та подій, які він коментував.

Таким чином Інститут демократії імені Пилипа Орлика продовжує серію публікацій, присвячених аналізу російського ліберального медіаполя. Ми приділяємо увагу медіа й окремим лідерам думок країни-агресорки, які декларують свою «антивоєнну» позицію.

«Розпад СРСР запустив у світі масштабний регрес»

Путін називав розпад Радянського Союзу «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». Для Дмитра Бикова розпад «тюрми народів» теж поганий тим, що «замість свободи й розвитку ми отримали вибух націоналізму», як сказав він в інтерв’ю Козирєву. Російський митець часто говорив, що для нього націоналізм і нацизм — одне й те ж: «Я справді не бачу різниці в цих суфіксах». На його думку, ще Горбачов мав випустити указ про «заборону націоналізму» й «арештувати й показово судити призвідників».

Биков виступає проти націоналістичного підґрунтя протестів і в сучасній Росії. Про нещодавні заворушення в Башкортостані він говорить, що «башкирський протест із національного має перетворитися на соціальний». Понад те, вся ця програма від 21 січня 2024 року присвячена коментуванню цитат Леніна (!). Ведучий Олександр Плющев ставить Бикову питання щодо поточних подій, а той відповідає, як він сам каже, «золотими» або ж «великими словами» колишнього «вождя пролетарів». За допомогою ленінських цитат Биков продовжує розвивати тему «позитивного впливу» Радянського Союзу на національності, які там жили:

«Єдина перемога революції в Росії була досягнута завдяки згуртуванню усіх національностей. Ленін до будь-якого націоналізму — єврейського, українського, польського — ставився вкрай скептично. І в цьому він мав рацію. Я абсолютно впевнений, що розпад Радянського Союзу призвів до дикої архаїзації, наприклад, Середньої Азії».

Таким чином, Биков транслює два колоніальних міфи. Перший — про те, що за часів колонізатора (тобто Радянського Союзу, Радянської Росії) усі жили мирно, а от після цього почалися сварки та війни. Насправді письменник ігнорує політику, яку провадили комуністи щодо національностей. І не бачить, що до воєн призвела саме ця політика постійних депортацій, переселень, перемішувань народів.

Другий колоніальний міф, який час від часу повторює Биков, — це нібито «дикунство», «байство», які виникли у країнах Центральної Азії після розпаду СРСР. Виходить, нібито Радянський Союз їх намагався цивілізувати, а коли припинив свій, знову ж таки «позитивний» вплив, почався той самий «масштабний регрес». Так декларується нерівність між колонізатором (СРСР) і «малими дикими» народами, які й до СРСР мали свої традиції державотворення, а також культури та мови, які СРСР теж утискав.

Звісно, не можна сказати, що ставлення Бикова до Радянського Союзу є цілком позитивним, він говорить, наприклад, що той «був огидним, ніхто ж не сперечається». Але невміння побачити його агресивну природу щодо національностей, які його населяли, намагання реабілітувати в очах у своєї аудиторії кривавого диктатора Леніна (його роботи  «з націоналізму» Биков навіть рекомендує вивчати в школах), свідчить про те, що і цього російського митця можна уналежнити до цілої низки інших «літераторів» цієї країни, що формували, підтримували й оспівували російські колоніальні стереотипи.

«Українці — мої співгромадяни»

Не можна сказати, що Биков дослівно поширює наратив «росіяни й українці — один народ». Він визнає, що це не так: «Я ніколи не проголошував, услід за Володимиром Путіним, росіян та українців одним народом. Це різні народи: етнічно, культурно, філософськи, як завгодно», — каже він на каналі «Ходорковский Live». Та потім продовжує: «Але це частини однієї масштабної країни [СРСР]».

Ось що ще каже Биков на цю ж тему:

• «Українці — теж [як і росіяни] мої співвітчизники… тому що я народився в СРСР і присягу давав СРСР»;
• «Київ — одне з найкращих міст моєї батьківщини»;
• «Кияни, харків’яни, львів’яни — мої співвітчизники. Одесити — мої співвітчизники. Я виріс у цій величезній країні [СРСР]. Я їздив до Києва до однополчан діда, друзів його. І до Тбілісі до його однополчан щоліта. Я виріс у відчутті, що ці люди — мої співвітчизники. І вони ними залишаються, і не тому, що ми один народ. “Один народ” — це спекулятивний термін, що має коріння у фашистській пропаганді: “Один народ, один лідер, одна нація”. Але ми жили в одній країні…».

Биков — не єдиний російський лідер думок, хто вважає прийнятним говорити про якусь спільну батьківщину для українців і росіян саме під час повномасштабного вторгнення Росії, яке має на меті стерти будь-які ознаки української ідентичності й замінити їх російськими.

Так, це його думка, він має на неї право, але тоді виникає декілька питань.

По-перше, етичне. Наскільки правильно, знаючи про справжній характер цієї війни, визнаючи фашистську сутність сучасного російського режиму (Биков неодноразово називає сучасний російський режим саме так) говорити про якусь спільну батьківщину, про якесь спільне громадянство росіян, українців і, до речі, грузинів?

По-друге, якщо українці, грузини та росіяни — не «один народ», але в них одна батьківщина тільки через те, що колись вони були в одній державі, то чим ця позиція відрізняється від концепту «русского міра», в якого теж «немає кордонів»?

«Арестович — мій кумир»

Час від часу російського митця просять прокоментувати й українську політику. І якщо деякі російські коментатори, наприклад, Олександр Невзоров, відмовляються це робити, мовляв, це їхня, українців, справа, то от Биков — не такий.

Він час від часу згадує Арестовича, назвавши його у програмі «Честное слово с Дмитрием Быковым» «барометром», до якого важливо прислухатися, а також власним «кумиром», «героєм» 2023 року поряд із Навальним і Зеленським. Також в інтерв’ю Михайлу Козирєву він сказав, що Арестович міг би бути «лідером опозиції».

Розмовляючи з Ніно Росебашвілі щодо підсумків 2023 року, Биков говорить, що багато в чому з ним не погоджується. Зокрема, в тому, що Україна має йти на перемовини з агресором. Проте ідеї Арестовича він дуже детально переказує. Зокрема, те, що Україні буде проблематично перемогти, а Захід не надто хоче, щоб це сталося:

«На те, щоб Захід дозволив перемогти Україну, якось не дуже схоже. Хоча вони так вписуються дуже в’яло за неї або ж недостатньо активно. На те, щоб Україна могла перемогти, повернути собі кордони минулого року, також якось не дуже схоже».

Також декілька разів він говорить про те, що Зеленський хоче продовжувати війну, що в українському суспільстві нібито відчувається втома від цієї його «упертості»: «Ймовірно, ще пів року війни спричинять серйозну внутрішньополітичну кризу в Україні, і там вже треба дивитися, хто може… Зеленського змінити; ясно, що політичний час його успіху, час його популярності добігає кінця». У цьому ж інтерв’ю Биков говорить, що «американці просувають на це [на місце Зеленського] Єрмака»… Натяк нібито на зовнішнє управління Україною?

Подібні коментарі Бикова свідчать про те, що він не до кінця розуміється в українській політиці, але, звісно, для того, щоб коментувати її на різних каналах, цього й не потрібно. Так, в одному з інтерв’ю він чомусь говорить, що зараз в Україні немає надійної соціології щодо того, чи готові українці до перемовин. Хоча вона є. Як є й соціологія щодо ставлення українців до Арестовича, згідно з даними КМІС, йому не довіряють 76%. Натомість Зеленському довіряють 77%.

«Росія перебуває в лапах диявола… Весь світ не може нічого зробити»

А що відбувається з сучасною Росією? На це питання у Бикова була містична відповідь в інтерв’ю Михайлу Козирєву 27 листопада минулого року — її захопив диявол, всесвітнє зло, «найчорніша у світі сила». Ось як це сталося:

«Путін впустив у себе диявола, і цей диявол надув його зсередини… Ось він лопається від зла, що його переповнює. Там і антисемітизм, ненависть до просвіти, жінофобія. Там будь-які печерні сили. Те, що ми спостерігаємо зараз, це не Путін… Ми бачимо оболонку Путіна, яка надута зсередини всесвітнім злом. І коли питають, чи може Путін натиснути на кнопку — звісно, може. Тому що Путін зараз — це рукавичка, одягнена на копито дуже страшного ляльковода».

Майже те саме про Путіна, якого «розпирає сила не зовсім людської природи» він говорив в інтерв’ю Олександру Плющеву 14 січня, коментуючи поїздку російського диктатора на Чукотку:

«… На зустрічі з ним [із Путіним] не було жодного шамана. Шамани такі штуки добре відчувають. Зустріч із шаманом була б для Володимира Путіна небезпечною. Шаман може відчути присутність в ньому якогось потойбічного духа і чого доброго — почати його виганяти».

Ще одна розмова про Путіна, в якого проникла «найчорніша у світі сила», відбулася у Бикова з ведучою «Популярної політики» Ніно Росебашвілі в день, коли стало відомо про смерть Олексія Навального.

Містичне мислення, подібне трактування подій знімає відповідальність із будь-кого. Що робити з дияволом? З абсолютним злом? Протистояти ж йому неможливо… До того ж, свої уявлення про диявола, який вселився в Путіна, Биков доповнює міркуваннями про «Божественний задум», «Божественний план»: «Якщо Росії потрібно пожертвувати собою, своїм існуванням для того, щоб довести згубність диявольських учень… це плата за знищення диявола».

Важко сперечатися з релігійною свідомістю, а подібне звеличення диктатора до статусу ледве не Антихриста сприяє тому, що й так пасивне російське суспільство знайде додатковий аргумент для того, що нічого робити не треба. А від останньої цитати про те, що Росія жертвує собою, що її пожирає диявол і таким чином знищує себе, навіть трохи віє «народом-богоносцем», тобто все тим же рашизмом.

Тож єдиний вихід у всіх — чекати, доки Росія або ж її нинішній режим:

1. «зробить самовбивчий крок, до цього залишилися секунди»;
2. вступить «у фазу активного аутоімунного самознищення, і залишилося тільки дожити до того моменту, коли вона стане некерованою»;
3. «…вб’є себе об власну стіну»;
4. «якщо добро не може перемогти зло, то зло себе пожирає, це теж один із законів фізичних… Для цього зовсім не потрібна якась масова підтримка в опозиції, для цього навіть не потрібна притомна опозиція; для цього достатньо системи, яка б рила собі яму».

Звісно, дуже хочеться вірити у такі сценарії, за яких російська «опозиція» (притомна чи ні), вслід за героєм російських казок Ємелею сидітиме на пічці, а все якось саме вирішиться: Божий замисел здійсниться, зло зжере саме себе, вириє собі яму, диявол програє тощо…

Але все ж сучасне зло — путінський режим і російське суспільство, що його підтримує — з’явилося, зокрема, через байдужість, невміння ліберальних, демократичних сил протиставити йому хоча б щось. Та й сама демократія, як ми розуміємо в Україні завдяки низці революцій, а тепер і війні — це щоденна відповідальність кожного громадянина. Це контроль і критика влади, боротьба за дотримання прав людини, якісні медіа…

Містичне ж трактування, яке пропонує Биков, як на мене, нічим не допоможе, ані російському, ані українському народу, ані врешті-решт усьому світові. Бо в результаті — навіть якщо здійсниться описаний сценарій — ми отримаємо ту саму Росію, що не здатна буде впоратися сама з собою та чекатиме, доки на голову їй упаде демократія.

«Буде просто хаос кривавий»

Покрокового рецепта перетворень у Бикова немає. Коментуючи майбутнє Росії, він посилається на Ходорковського, який обіцяв, що спочатку буде набагато гірше — російський митець використовує формулювання «хаос кривавий» — але потім буде «набагато краще». Те саме каже він і в інтерв’ю Ніно Росебашвілі, коментуючи смерть Навального:

«Буде смута дуже масштабна, в цій смуті ніхто з його [Путіна] прибічників не вціліє. Вирок собі підписали всі, хто відкрив сьогодні рота, щоб сказати гидоту про Навального… Це закінчиться дуже кривавою, дуже великою, дуже серйозною, російською говорячи, бучею. Бучею завжди називається велика смута. Своя Буча буде обов’язково… Вас порве ваша ж аудиторія. Ви виховали цю аудиторію такою, що у неї немає кордонів, вона не вміє зупинятися. Глядачі сьогоднішніх недільних токшоу будуть зубами рвати учасників сучасних токшоу».

Окрім того, що це взагалі схоже на астропрогноз і передбачення «мольфарів» і «віщунів», незрозуміло, а яку ж роль у цьому «хаосі» виконує російська «опозиція»? Жодної. Очевидно, чекатиме, доки їхні конкуренти — ті, що підтримують путінський режим, тобто комуністи, шовіністи, нацисти — зникнуть самі.

У тому ж інтерв’ю каналу «Популярна політика» Биков веде далі, говорячи, що смерть Навального запустила три сили, які будуть зараз діяти. По-перше, це світова спільнота, яка має нібито стати більш активною. По-друге, це російський народ, який має виходити на вулиці: «Їх будуть хапати, але всіх не перехапаєш». По-третє, це таки російська «опозиція», яка поїхала з Росії. Однак що конкретно вона має робити — теж не говорить.

Замість висновків

Звісно, не можна вимагати від митця якоїсь притомної політичної програми для всієї російської опозиції та суспільства, проте все ж у цих ефірах він виступає як лідер думок, до якого дослухається аудиторія тих росіян, що не підтримують режим Путіна. Та Биков не використовує цю можливість, щоб розповідати їм про те, як бути громадянами своєї держави, а швидше сприяє тому, щоб вони й далі з ностальгією згадували «старі-добрі» радянські часи. При цьому популяризує колоніальні міфи, трактуючи прагнення колишніх пригнічених повернути собі національну ідентичність як «націоналізм-нацизм», а також вмикає якесь магічне мислення й напіврелігійні мантри.

Звісно, чим більше колишні радянські республіки віддалятимуться від Росії, віддаючи перевагу національним мовам, культурам, — тим менше вони звертатимуть увагу на російський культурний продукт і на Бикова зокрема. Уявімо візит Бикова до України після завершення війни або зараз — з усіма цими «поглядами». Чи буде він взагалі можливий?

Одна з причин, яка привела сучасну Росію до диктатури й війни, — це схвальне або нейтральне ставлення до авторитарних режимів. Злочинця важливо назвати злочинцем. Однак Ленін для Бикова радше позитивний герой. Згадуючи про його «золоті слова», письменник мовчить про його численні злочини, зокрема перед російським народом.

Друга причина — це невміння, словами Бикова говорячи, запропонувати своєму народові певний наратив. У російському випадку — наратив опору диктатурі, який призведе до реальних змін. Так, у сучасній Росії є політв’язні, які ризикували собою, протестуючи проти режиму. Але ці протести ні до чого не призвели. Так, вони готові були, за словами того ж Бикова, битися об стіну… Але стіна все одно перемогла. На жаль, ані трактування сучасного стану Росії Биковим (усе скоро закінчиться тим, що «режим зжере сам себе»), ані його прогнози щодо майбутнього («кривавий хаос, який призведе до покращення»), не дають змоги стверджувати, що російський письменник може запропонувати щось конкретне й ефективне, окрім захопливих апокаліптичних метафор.

Скриншот відео: «Ходорковский Live» / ютуб