Британський аналітичний центр Chatham House презентував дослідження «Російська кібер- та інформаційна війна на практиці: уроки війни в Україні». Його автором є старший консультант програми Росія та Євразія Кір Джайлз. Джайлз досліджує російську політику й армію, є автором «Довідника російської інформаційної війни» від Оборонного коледжу НАТО в Римі.

Нове дослідження Джайлза має на меті показати для країн НАТО справжні наміри Росії в інформаційній і кібервійні проти України. Захід має усвідомити, «як ефективно захистити себе від російських загроз у майбутньому», йдеться у дослідженні. Також Джайлз робить наголос на взаємозалежності між кібер- та інформаційними аспектами російської агресії та когнітивним доменом (виміром) і фізичним середовищем.

Одним із чинників, який допоміг Україні успішно чинити опір російським кіберопераціям, Кір Джайлз називає підтримку міжнародних партнерів. Водночас приватний бізнес теж відіграв дуже важливе значення. Поєднання зусиль державних інституцій, партнерів і бізнесу Джайлз вважає пріоритетним завданням у майбутньому.

Дослідження Кіра Джайлза охоплює період від лютого 2022 року до квітня 2023 року. Основним джерелом інформації для аналізу були дані інформаційних і технологічних компаній. Доступ до даних телеметрії є конфіденційним чи засекреченим.

Нині існує 5 основних доменів (вимірів) ведення війни: суходіл, вода, повітря, кіберпростір і космос. На думку Джайлза, країни НАТО недостатньо уваги приділяли тому, як Росія поєднувала під час війни проти України бойові дії на полі бою та інформаційний вплив — особливо це було помітно у 2014–2021 роках. Але після 24 лютого 2022 року питання кібербезпеки й інформаційної війни почали більше вивчати — хоч і менше у порівнянні з конвенційною військовою присутністю Росії в Україні.

Джайлз виокремлює основні види кібер- та інформаційної війни Росії проти України:

• заборона інформації;
• персоналізований цілеспрямований обман, який доставляється на підключені пристрої;
• вибіркове знищення цивільних телекомунікацій та інфраструктури;
• спроби інтеграції кінетичної та кібер/інформаційної діяльності.

Хоча далеко не все, що планувала Росія проти України, вдалося втілити. Тим паче, що Росія розраховувала на швидку «специальную военную операцию», яка стала затяжною війною, до нової природи якої Росія насправді не була готова.

Доказом того, що Росія інформаційно готувалася до війни, був збір даних про ветеранів АТО, активістів, журналістів на територіях, які згодом були окуповані російською армією. Маючи цю інформацію, росіяни знали, кого треба вбити, арештувати та катувати. У дослідженні Джайлз вказує, що ранні етапи війни викрили критичну — і фактично смертоносну — природу персональних даних загалом. Росія спрямувала зусилля на отримання доступу до державних і приватних баз даних, включаючи не тільки державну інформацію, таку як податкові записи та записи про проживання, але також медичні записи та комерційні дані, такі як деталі страхових рахунків. Потім ця інформація використовувалася для ідентифікації осіб, які підлягали затриманню, ув’язненню чи вбивству на окупованих територіях, при цьому особливому ризику наражалися ті, хто проходив військову службу.

Також на початку вторгнення у росіян було відчуття, що українці майже не будуть чинити опору, тому їм удасться досить швидко отримати контроль над інфраструктурою.

Після того, як стало зрозуміло, що це припущення далеке від реальності, пише Джайлз, російські сили опинилися у неочікуваній війні. Тому в наступні місяці російські кібервійська перейшли до тактики, яка вимагала менше планування та була простішою у виконанні: замість потужних кібератак на державні структури вона містила DDoS-атаки та розгортання менш складного та шкідливого програмного забезпечення. Група аналізу загроз Google зазначає, що руйнівний вплив атак на українські мережі під час повномасштабного вторгнення не був таким значним, як попередні російські кіберкампанії проти України, саме через те, що росіяни не очікували спротиву і не готувалися до тривалої війни.

 Кір Джайлз

У дослідженні Chatham House вказано, що час від початку російської окупації Криму до повномасштабного вторгнення було використано Україною задля вивчення російських можливостей і планів, а також розвитку стійкості. Попри те, що Україна розвивала кібероборону, ці процеси були недооцінені у світі — тож Україна виявилася більш готовою до багатьох викликів, ніж очікували й у Росії, і на Заході.

Разом із тим, міжнародна підтримка України в кіберсфері була значною. Так, Кір Джайлз наводить приклад Google, який продовжив захист Protect Shield для сайтів українських медіа (першим було видання «Українська правда») та громадських організацій (усього 2300 сайтів) на початку російського вторгнення. Водночас були проблеми з іншими технологічними компаніями. Як виявила Україна на прикладі Facebook, який  забороняв коментарі щодо дій Росії та не відповідав вчасно на слідчі запити щодо ворожих інформаційних операцій,  платформи соціальних мереж, що працюють за нормами мирного часу, можуть бути дуже некорисними для країни, яка веде війну за національне виживання.

Зусиллям України щодо збереження цілісності власного інформаційного простору, на думку Джайлза, також заважало те, що регіональні штаб-квартири багатьох технологічних компаній були в Росії, а не в Україні. Офіс Google, який приймав рішення щодо контенту, який розміщує YouTube для України, перебував у Санкт-Петербурзі, й українські аналітики відзначили неодноразові випадки просування проросійського контенту на платформі. Вони зазначили, що Apple також керувала своїми українськими операціями з Росії, що означає, що апаратне забезпечення поширювалося через Москву. Дослідники вважають, що ФСБ потенційно мала доступ до смартфонів до того, як вони потрапили на український ринок, і таким чином потенційно могла скомпрометувати їхню безпеку. Такі компанії, як HP і Cisco, також працювали з Україною з Москви, тобто технічні дані для країни направлялися через Росію і, отже, були вразливими для доступу російських спецслужб. Тож, зазначає Джайлз, в Україні неможливо було побудувати мережеву інфраструктуру, яка була б безпечною за своєю суттю.

Попри ці виклики та проблеми, йдеться в дослідженні, асиметрична відповідь України на традиційні підходи Росії, попри її тривалу підготовку до агресії, були ефективні. І особливу роль в інформаційному опорі українців щодо російської агресії відводиться волонтерському руху, який зумів налагодити співпрацю з українською владою, а також численним навчанням і підготовці, які тривали перед війною. Це, зокрема, проявлялося у розбудові мереж, завдяки чому українські державні інституції продовжили функціонувати онлайн попри російські спроби знищити їхню технічну інфраструктуру.

Значну допомогу Україні у сфері кібербезпеки надають США (через програми агенції з міжнародного розвитку USAID) і Канада (супутникові комунікаційні сервіси). Але не лише країни-партнери надають підтримку, а й приватний бізнес. Яскравий приклад цього — надання Україні супутникових знімків із космосу, які дуже допомагають українській розвідці. Також підтримка з боку Amazon та його хмарних сервісів «була вирішальною», пише Джайлз, для евакуації українських урядових даних зі стаціонарних сховищ. Цей захід був застосований в останню хвилину, незадовго до вторгнення в лютому 2022 року.

Такі великі корпорації як Google, Microsoft, Amazon надавали допомогу Україні своїм коштом або завдяки західним урядам. Проблема вартості, здається, ще не зупинила будь-яку технологічну компанію від надання необхідної підтримки Україні, але залишається питання, як довго вона буде тривати. Хоча основні гравці достатньо великі, щоб списати витрати на підтримку без значних фінансових наслідків, це не стосується всієї галузі, особливо якщо підтримка перетворюється на багаторічне зобов’язання. Зрештою, невдоволення акціонерів може мати значний вплив на надання критично важливих послуг 
для України.

Кір Джайлз окремо розглянув ситуацію зі «Старлінком» і ЗСУ, коли є залежність трансферу оборонних можливостей від рішень однієї людини — Ілона Маска. Попри те, що сама технологія «Старлінку» не розроблялася для використання під час війни, вона отримала ефективне застосування українською армією, зокрема «для контролю дронів під час атак на російські війська». Водночас були випадки, коли «Старлінк» був вимкнений під час важливих операцій, і це демонструє небезпечність залежності від однієї приватної компанії, яка може суттєво вплинути на перебіг війни.

І це важливе нагадування від Джайлза, що зараз приватні компанії мають чітко заявити свою позицію у війні, щоб запобігти внутрішнім порушенням, тобто втручанням у систему ззовні. Це стосується не так нинішньої російсько-української війни, як потенційного протистояння Заходу з Китаєм. Також приватні компанії отримали наступний урок від України: потреба розробляти стратегії, де зобов’язання з кібербезпеки будуть набагато тривалішими та більш вартісними.

Росія використовує атаки на комунікаційні системи, щоб позбавити українців доступу до новин та інформації. Такі атаки Росія здійснила на телевізійні вежі та дата-центри. Кір Джайлз також вважає «битву за доступ до інфраструктури мобільної мережі України зразком взаємозалежностей між інформаційними, кібер- і фізичними можливостями».

Аналітик Chatham House повідомляє, що російські війська на початку вторгнення не ставили собі за мету знищення мобільних мереж, адже їхні початкові плани полягали в захопленні, а не знищенні України. І саме цей намір, очевидно, призвів до неочікуваного ефекту.

На початку повномасштабного вторгнення в українських мережах з’явилися тисячі нових мобільних телефонів із російськими SIM-картками, які носили з собою російські солдати — попри багаторічні зусилля російської армії покращити власну операційну безпеку, відмовляючи солдатів від необережного використання звичайних телефонів. Це поставило українських захисників перед дилемою: заблокувати ці телефони та зробити їх непридатними чи дозволити їм продовжувати працювати, щоб Україна могла перехоплювати їхні комунікації. Було прийнято рішення заблокувати всіх вхідних абонентів роумінгу з Росії та Білорусі, що одним ударом призвело до того, що вони не змогли спілкуватися, а також знищило резервну систему зв’язку для російських сил вторгнення. Результатом цього кроку в поєднанні з власне російськими комунікаційними збоями стали численні випадки викрадення російськими військами мобільних телефонів в українських цивільних, часто з застосуванням сили чи вбивств, щоб отримати зв’язок та обізнаність про ситуацію. Це, своєю чергою, сприяло перехопленню Україною дзвінків від російських військових до Росії, які згодом використовувалися, зокрема, шляхом публічного оприлюднення аудіозаписів російських солдатів, які телефонували додому, щоб відкрито обговорювати, а часом і хвалитися своєю причетністю до воєнних злочинів.

Водночас Росія використовує тактику персональних погроз українським військовим за допомогою SMS, а також месенджерів (WhatsApp, Telegram, Signal, Viber). Таку тактику росіяни вже використовували у 2014–2015 роках, але її ефективність достатньо обмежена, вважає Джайлз. 

Росія отримала успіх на локальному рівні з блокування доступу до українських радіо і телебачення на тих територіях, які вона окупувала. І навіть коли ЗСУ звільнили частину територій, Україні дуже складно відновити роботу телебачення та зв’язку на цих територіях через фізичне знищення обладнання. Росія використовує кібероперації задля посилення ефекту від фізичного знищення об’єктів.

Кібервійна мала вимір не лише російських кібератак на Україну, але й української відповіді, коли було виведено з ладу інфраструктуру для використання російського газу й нафти, а також супутникових комунікацій армії Росії.

Левову частку інформаційної війни складає дезінформація та кампанії впливу. На думку Кіра Джайлза, оскільки Росія вже вела інформаційну війну проти України з 2014 року, то українська сторона покращила координацію та розбудовувала стійкість за підтримки партнерів, зокрема Великої Британії у 2015–2021 роках. Відтак, Джайлз вважає, що українці в інформаційному вимірі були готові до російського вторгнення. Зокрема, така підготовка містила заборону проросійських медіа напередодні вторгнення — крок, який на той час вважався досить суперечливим, але згодом був визнаний виправданим, враховуючи їхню роль у спотворенні істини й тим самим перешкоджанню раціональним дебатам і послабленні морального духу, необхідного для підтримки опору та захисту демократичної держави у випадку фізичного нападу. Тим часом українські стратегічні комунікації були зусиллями всього суспільства, у співпраці між урядом, військовими, медіа та громадянським суспільством. Цьому зусиллю значно сприяло переважання кваліфікованих комунікаторів на керівних посадах в українському уряді, що створило гнучкі, проактивні та захопливі стратегічні комунікації з повним використанням сучасних медіаінструментів, що різко контрастує з зусиллями Росії, а іноді й Заходу.

Російська пропаганда та дезінформація, яка поширюється на тимчасово окупованих територіях України, має довготерміновий ефект. І це, на думку Кіра Джайлза, істотний виклик для української влади по роботі з місцевим населенням уже після звільнення від російської окупації.

Поширення інформації серед російського суспільства про наслідки війни залишається одним із головних завдань для України.

Джайлз пише, що Україна була дуже ефективною в інформаційній роботі на Заході, коли поширювалися повідомлення про героїчну оборону держави від агресора. Хоча Росія продовжує використовувати можливості сіяння розколу в західних суспільствах. Так зокрема було, коли спалили Коран у Швеції, щоб дискредитувати державу в очах Туреччини, яка гальмувала процес ратифікації шведського вступу в НАТО.

Попри інформаційний успіх України на Заході, потрібно докласти куди більше зусиль для роботи на Глобальному Півдні (Азія, Африка, Латинська Америка). Роль приватного бізнесу зросла, адже окремий вимір ведення війни (кіберпростір) складається здебільшого з недержавних компаній.

Ілюстрація: pixabay.com