Платформа пам’яті «Меморіал» спільно з регіональними медіа й авторами з різних міст України презентувала спецпроєкт про життя на військових цвинтарях, який розповідає історії українських Героїв і їхніх родин. Проєкт, який складається з серії фоторепортажів, автори назвали «Відвези мене туди, де тато спить». Ці слова, як «Детектор медіа» дізнався з пресрелізу «Меморіалу», належать чотирирічній Мілані Сагайдак — доньці загиблого капітана поліції, бійця штурмового полку Національної поліції України «Сафарі» Віталія
Сагайдака.

Журналісти і фотографи відвідали Алеї Героїв у Сумах, Луцьку, Івано-Франківську, Черкасах і Миколаєві, провели час із рідними та близькими загиблих та зафіксували їхні побачення на кладовищах.

Луцьк. Валентина і Павло Петруки прийшли до могили сина, офіцера-розвідника 100-ї бригади тероборони Віталія Петрука.

Обираючи міста, команда прагнула охопити різні частини України, щоб наочно показати: у кожному куточку держави є ті, хто віддав своє життя за нас.

«Військові кладовища, Алеї Героїв — це особливий, сакральний простір. Тут ми відчуваємо тугу, біль, вдячність, повагу, любов. Тут віддаємо шану тим, хто за нас віддав життя. Могили захисників і захисниць — у квітах. Під прапорами. Туди ідуть із гостинцями або приносять речі, які символізують щось, що людина любила за життя. Усе це жести пам’яті, завдяки яким загиблі герої живуть у наших спогадах. Цим фотопроєктом ми хочемо показати, якою важливою є ця пам’ять», — розповідає Юлія Лозинська, редакторка фотопроєкту.

Серед героїв фоторепортажів: 

• Василь Ковач, тато, який мріє поїхати на місце, де прийняв свій останній бій його син. Віктор Ковач, сержант 109-го окремого батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади, загинув біля Соледару. 
• Юліана Кадол, дружина, яка любить бути біля могили коханого наодинці і мовчати, вслухаючись у шум прапорів. Її чоловік Віталій Кадол був командиром взводу 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Загинув у Бахмутському районі.
• Світлана, Владислава і Ярослава — дружина і доньки Анатолія Півня, загиблого бійця 20-го окремого стрілецького батальйону. 12-річна Ярослава одягла на кладовище татову сорочку і кепку. На могилі вона залишила записку: «Квіти, як і людське тіло, також колись зав'януть, а душа буде квітнути і пахнути вічно». 
• Сергій Щербінін, дядько, який доглядає за могилою племінника Дмитра Щербініна — воїна 79-ї бригади Десантно-штурмових військ, який загинув на Донеччині. Сергій вирощує на цвинтарі павловнію — як символ життя, за яке боровся племінник. 
• Ольга Сагайдак, дружина загиблого на Запоріжжі капітана поліції Віталія Сагайдака. Вона принесла коханому 10 червоних троянд. На кладовищі багато розмовляє з чоловіком. Приходить вітати зі святами. Іноді запитує: чому так сталося? А їхня маленька донька Мілана, яка раніше не любила тут бувати, тепер просить маму: «Відвези мене туди, де тато спить».

Суми. Дружина Олександра Кірсанова, бійця 79-ї десантно-штурмової бригади, Аліна, приїздить на його могилу з Миколаєва, де нині живе.

Над фотопроєктом працювали:

• Суми: Олексій Туча (текст) і Денис Кривопишин (фото) для медіа «Цукр»; 
• Івано-Франківськ: Ольга Суровська (текст) і Олеся Саєнко (фото) для медіа «Репортер»; 
• Луцьк: Іванна Рудишин (текст) і Людмила Герасимюк (фото) для «Волинь.Post»; 
• Черкаси: Наталі Соколан (текст), Катерина Мартиненко (фото) для медіа «18000»;
• Миколаїв: Ігор Арчибісов (текст і фото) для медіа «Інтент».

За словами шефредакторки «Меморіалу» Анастасії Абрамець, команда платформи на постійній основі співпрацює з найбільшими всеукраїнськими виданнями і має досвід співпраці з іноземними медіа. «Але величезну роль для нас мають колеги з регіональних медіа, їхня аудиторія. Саме журналісти, фотографи локальних ЗМІ можуть розповісти про тих людей, про яких всеукраїнські ЗМІ мовчать. А для нас, для нашого проєкту, важливо згадати кожного і кожну, дати слово і увагу усім рідним», — пояснює Анастасія. 

Черкаси. Світлана Півень із доньками Владою та Ярославою прийшли до могили найріднішого — Анатолія Півня, добровольця 20-го окремого стрілецького батальйону.

Учасники спецпроєкту відзначають: робота над такими історіями дуже цінна.

«Похід на кладовище із моїми героїнями був для мене досвідом повного занурення в життя. Найяскравіше запамʼятала, як ми діставали речі із сумки, яку привезли дружині після загибелі чоловіка. Вона так усе і залишила: скло від тактичних окулярів, рукавиці, гаманець… Історії про загиблих дають відчути енергію і посил їхніх життів. Зустрічі на кладовищах, про які я писала, — цілющі. Для живих, і, сподіваюся, для тих, хто дивиться на нас згори», — каже Наталі Соколан, авторка репортажу з Черкас.

Такі проєкти роблять більш видимими втрати на війні, додає головна редакторка івано-франківського видання «Репортер» Ольга Суровська і зауважує: «Дуже важливо фіксувати спогади про тих, хто віддав життя у боротьбі за Україну. І фіксувати те, що українці жили, любили і мріяли, але це все зруйнувало російське вторгнення».

Миколаїв. Юлія Сипко щодня приходить на кладовище, де похований її син, боєць «Азову» Дмитро Сипко

Репортаж із кладовищ у Сумах журналісти з місцевого видання «Цукр» переклали англійською. Цей матеріал презентували під час фотовиставки, що мандрувала Європою. «Так ми хотіли нагадати іноземцям і українцям за кордоном, що війна триває», — наголошує головний редактор «Цукру» Олексій Туча.

Раніше «Детектор медіа» повідомляв про те, що Верховна Рада 8 грудня схвалила новий законопроєкт, необхідний для будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища.

24 березня, на сайті Офісу Президента зібрала необхідні 25 тисяч голосів петиція, яка закликає створити Національний Пантеон Героїв України на території Аскольдової могили в Києві.

• Читайте також: МКІП: Військове меморіальне кладовище в Биківні неможливо побудувати у стислі терміни

На головному фото — Павло Кадол із мамою Юліаною біля могили тата, Віталія Кадола, командира взводу 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» (Івано-Франківськ)

Фото: «Меморіал»