«Детектор медіа» підбиває підсумки медіароку-2023 традиційними оглядами ключових подій і тенденцій у світі медіа. Усі тексти читайте за тегом «#Підсумки року 2023».

Ми також спитали колег про те, як змінилися медіа у 2023 році та які виклики чекають на них у 2024 році. Ми попросили відповісти їх на три запитання:

1. Як змінилися у 2023 році медіатренди  в Україні  та світі? Що на це вплинуло?
2. Які виклики стоять перед медіа України у 2024-му?
3. Однією з найгостріших проблем, з якою ми зараз зіткнулися, є втома світу від війни Росії проти України, зміна ставлення західних суспільств до допомоги Україні тощо. Що мають та можуть зробити, на ваш погляд, українські медіа, влада, західні організації для того, щоб Україна не випадала зі світового геополітичного контексту? Як стукатися та достукатися до суспільств різних частин світу?

Публікуємо першу частину опитування — відповіді Оксани Соколової, Дмитра Хоркіна, Ярослава Юрчишина, Сергія Сидоренка й Ангеліни Карякіної. Колонку головної редакторки «Громадського радіо» Тетяни Трощинської читайте тут.

Оксана Соколова, продюсерка, керівниця творчого об’єднання «Факти тижня» СЛМ «Новини»:

1. Ключовий медіатренд, як на мене, — це поширення цифровізації, посилення диджитал-платформ, масове перетікання туди глядача з ефірних форм телебачення. Це характерно і для світу, і для України. Можливо, у нас телебачення помирає не так швидко. На те є раціональні причини. Але яскраве свідчення тенденції — лідерство телеграм-каналів як джерела інформації для українців.

Це жахливо насправді. Бо телеграм-канали не несуть жодної відповідальності за достовірність інформації. Більшість із них не є медіа, це чистий бізнес-інструмент, для якого ключове правило — давай новину якнайшвидше, потім кинемо спростування. Причому не як вибачення, а як іншу гарячу новину. Тому руйнівні для суспільства «соціологічні дослідження» Безуглої там — реальна картина світу. Пристрасть людей до телеграму, як на мене, лежить десь у площині нейробіології. Мозку просто зручно споживати простий, короткий, розжований контент. Закон збереження енергії.

• Читайте також: Астрологи проти астрономів. Чим телеграм відрізняється від журналістики

Також серед трендів виокремила б поширення застосування штучного інтелекту — у технологічному виробництві медіа. Та втому глядачів, читачів, слухачів від новинного контенту. Точніше від кількості новинного контенту. Більший запит на розважальні формати.

2. Основний виклик, що стоїть перед українськими медіа, — не дати українському суспільству пересратися. Вибачте за простоту мови. Але «срачі» — національна традиція України та наша біда історичного масштабу. Кожного разу, коли вони починалися, ми програвали країну. У 2024 році бачу велику загрозу в цьому плані. І тут відповідальність кожного медіа — втягнутися чи ні? Яку зіграти роль? Виграти тут і зараз чи подбати про завтра? Це дуже складний виклик. В умовах зруйнованого медіаринку та катастрофічної нестачі традиційних надходжень від реклами.

• Читайте також: «Політика почала “їсти” нашу війну», — заступник головреда «УП» Євген Будерацький

3.Як подолати втому світу від України та достукатися до суспільств різних частин світу? Перестати просити й почати щось пропонувати світу. Хай як дивно це не звучало б. Період співчуття минув. Емоції притираються, приглушуються, це звичайний процес для людської психіки. Це вже не є мотивацією для західних суспільств, а тамтешня влада дуже орієнтується на настрої поміж своїх виборців.

Західні лідери, як ми вже зрозуміли, так і не набули рішучості йти до кінця — до поразки Росії. Страхи та ілюзії щодо повернення до передвоєнного статус-кво нікуди не поділися. Це не означає, що українська дипломатія повинна припинити боротись і чинити тиск на західних партнерів. Звісно, ні. Але паралельно варто шукати «плюшки», які можуть бути привабливими для західного суспільства. Україна — як країна можливостей для їхнього бізнесу, для випробування нових технологій, як носій суперсучасних знань про війну та власниця найкращих військових фахівців-практиків. Щось у цей бік. Шукати, в чому наша додана вартість — і намагатися донести її через лідерів думок.

Ярослав Юрчишин, голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова:

1. Головний медіатренд в Україні пов’язаний із ситуацією на фронті та переходом ініціативи від ЗСУ до рашистів після контрнаступу. Це відкрило дискусію про те, що війна надовго, попередні надочікування швидкої перемоги переросли в розчарування та пошук винних. Вплинула на це як невисока ефективність комунікації влади з суспільством, так і велика кількість негативної інформації щодо ефективності роботи влади над ситуацією в Україні.

На світові медіатренди вплинула парламентська криза напередодні президентських виборів у США, збільшення кількості «гарячих точок» (Карабах, напад ХАМАС на Ізраїль, Венесуела та Гаяна тощо), які зменшили увагу до України.

Ми маємо розуміти, що довго тримати пріоритетну увагу світу на одній, навіть критичній для нас проблемі — нереально. Тому важливо посилити наші потуги на міжнародному напрямку, шукати нові сильні теми для міжнародної громади (як приклад, протидія викраденню Росією українських дітей).

2. Війна ускладнює доступ до інформації, створює для влади можливості пояснення «ворог використає це у своїх цілях» та постійно ставить питання етичності: чи етично викладати відео з місця влучань, якщо це може сприяти корегуванню вогню, наприклад. Тут дуже важливе саморегулювання, бо якщо у це втручатиметься влада, то дуже важко буде не вийти за рамки свободи слова й не отримати звинувачення у цензурі.

• Читайте також: Про здоровий глузд, штучний інтелект і професійні стандарти в режимі «подія триває»

Ще один виклик — нерівний доступ до джерел інформації, бо навіть журналісти каналів національного телемарафону, який визначено офіційним джерелом, скаржаться, що «придворні блогери й канали» мають пріоритет на інсайди.

Оперативність і хайповість набагато більші в анонімних каналах у соціальних мережах. Тому люди й далі користуватимуться ними, а традиційним та інтернет-медіа буде складніше втримати аудиторію.

• Читайте також: Наталія Лигачова: «Арестович, Жданов — гарантована велика кількість переглядів. Але ж ми розуміємо, що це не експертність»

Також серед викликів — погіршення ситуації з кількістю полонених, викрадених окупантами журналістів і з перешкоджанням роботі журналістів в Україні через те, що правоохоронні органи, за їхніми словами, більше концентруються на злочинах війни.

Ну, і ще один виклик пов’язаний із початком переговорів про вступ України до ЄС. Це означає винесення свободи слова та якості регулювання медіа на вищий рівень, прийняття правок до Media Freedom Act в ЄС і потреба їхньої імплементації Україною.

3. Для подолання проблеми, пов’язаної з загрозою випадання України зі світового геополітичного контексту, влада має робити наступне:

посилювати присутність на всіх майданчиках;

надавати додаткові ресурси (як матеріальні, так і кадрові, особливо у напрямку підвищення якості) Міністерству закордонних справ та офісу з питань євроінтеграції;

займати проактивну позицію щодо просування не лише інтересу України, а й країн, які постраждали від агресії Росії (Молдова, Грузія, демократична опозиція Білорусі), та народів, які досі перебувають під окупацією (татари, чеченці, інгуші, якутці, башкири, тувинці й інші понад 30% населення так званої федерації).

шукати теми, які можна поширити на проблеми світу, як-от деколонізація та боротьба за права поневолених народів, боротьба з викраденням людей тощо. Нам тоді набагато легше буде себе просувати у світовому контексті, не вимагаючи від світу дивитися лише на нас.

Перед українськими медіа у цьому плані стоять такі завдання:

більш збалансовано подавати інформацію — як про негативні випадки корупції, так і про успіхи реформ.

реалізовувати більше спільних проєктів із колегами за кордоном і більш активно включати в українське інформаційне поле міжнародну тематику й тематику країн-сусідів.

працювати над удосконаленням редакційної політики, підвищенням етичних стандартів. Традиційною стала критика спілкування представників влади з колишніми працівниками медіаімперії Медведчука. Але, як на мене, не дуже ефективно тут працюють механізми цехового самоочищення з боку української журналістики.

Закордонні організації важко спонукати щось робити, бо вони здатні мінятися лише в критичних ситуаціях. Важливо з ними комунікувати максимально широко, доносити й протискати нашу позицію. Дуже важливо системно працювати з українцями — як із діаспори, так і тих, хто змушений був виїхати в час повномасштабного вторгнення. Вони найприродніші амбасадори України у світі. Але для цього їм потрібно пропонувати механізми зв’язку з Україною — множинне громадянство, виборчі права тощо. А в загальносвітовій комунікації треба шукати спільні теми — геноцид для Ірландії, Вірменії, країн Африки та Азії, деколонізація для глобального Півдня тощо.

Але треба розуміти, що достукуватися далі буде ще важче. Тому головне — не розчаровуватися, а мобілізуватися. Ми проявили дуже велику стійкість, зважаючи на десятий рік війни. Ми зберегли демократію та свободу слова. Ми мусимо перемогти, у нас просто немає іншого варіанту.

• Читайте також: Журналістика — це не про тривогу і безнадію

Дмитро Хоркін, член правління Суспільного мовлення, відповідальний за платформи радіо, телебачення та диджитал:

1. Тема дезінформації не втрачає своєї актуальності — як в усьому світі, так і в Україні. Зі свого боку на Суспільному мовленні ми порушуємо цю тему, розвінчуємо фейки, працюємо над медіаграмотністю нашої аудиторії, сприяємо формуванню критичного мислення. Радіопроєкт «Рускій фейк, іди на…», який виходить в ефірі Українського радіо та на подкастингових платформах (і на «Детекторі медіа» теж — «ДМ»), у щоденному режимі розбирає всі фейки. Мені дуже приємно, що ця передача популярна, отримує галузеві подкастингові перемоги, увійшла до різних тренінгових програм, навіть у навчальних закладах.

Другий тренд — це мультиспоживання. За цей рік жоден новий проєкт Суспільного не був вузькоплатформним. Усі проєкти мають відображення і в диджиталі, і візуально, і аудіально — і це дуже важливо, адже сучасний споживач є і глядачем, і слухачем, і читачем. Ми маємо це враховувати, щоб не розпорошувати наші ресурси, використовувати їх максимально ефективно, створюючи той контент, який досягає різних аудиторій різними шляхами дистрибуції.

• Читайте також: «Я не думав, що у XXI столітті радіо як технологія буде настільки стратегічним і життєво важливим», — Дмитро Хоркін

2. Перший виклик, який стоїть перед медіа у 2024 році — це ситуація з кадрами, те, що ми помічаємо на ринку. Здавалося, що через війну багато хто втратив робочі місця. З іншого боку — у креативній індустрії, медіаіндустрії дуже багато висококваліфікованих людей поїхали з країни або несуть службу в ЗСУ. Це відображається на ринку, і брак кадрів буде великим викликом.

Друге — на нас не може не відображатися турбулентність суспільства. Суспільство наелектризоване, втомлене, знервоване, виснажене — ми це відчуваємо в кількості хейтів, скандалів. Для нас виклик у тому, щоб створювати такий контент, що зшиває суспільство. Ми маємо бути розумним арбітром, майданчиком для дискусій, де люди знаходили б правду, а не ворогів.

Наступного року триватиме війна. Також це буде рік «великого десятиліття» важливих подій у нашій історії — складний і відповідальний. Буде 10 років, як відбулися трагічні події на Майдані, завершення Революції гідності — знесення влади Януковича. Десятиріччя анексії Росією Криму. Потім відверта, неприхована агресія на Донеччині та Луганщині. Трагічні події — Дебальцеве, Іловайськ. Іловайський котел, Міусинський котел, Савур-могила, битви, які були у східних районах Донецької області, південно-західних районах Луганської області. Про ці події у нас буде контент. Ми частіше виходимо за межі нашого ефіру, презентуємо, дискутуємо з нашою аудиторією. Ми чуємо, що наш контент потрібен, він спонукає до розмов, рефлексій. Ми цей тренд продовжимо.

Для нас це буде дуже важливий рік. Юридично історію Суспільного мовлення ми починаємо з перших робочих чисел січня 2017 року, але як мовник ми починаємо свою історію, як усі мовники: з першої технології електронних ЗМІ — радіо. 2024-го нам буде 100 років. Ми п’ятий за віком регулярний мовник у світі — це Українське радіо, яке живе у сім’ї Суспільного і на базі якого тут, на Хрещатику, 26, і виникло телебачення, а згодом — диджитал. Зараз ми живемо в еру кросплатформних, мультифункціональних редакцій і команд. Це дуже цікавий час, цікавий виклик. Для нас виклик, як ми проведемо ці паралелі — зі сторічним ювілеєм і сучасною інноваційною компанією.

3. Міжнародні медіа цікавить унікальна інформація, яку можна відзняти на лінії фронту, лінії зіткнення. Для того, щоб міжнародні журналісти більше розповідали про війну в Україні, потрібна більш гнучка система отримання дозволів перебувати у районах бойових дій. Сподіваюся, що військово-політичне командування дослухається, і ми матимемо кращу ситуацію з доступом до лінії фронту.

За ці два роки Суспільне активно поширює контент через Європейську мовну спілку. Нові документальні проєкти Суспільного щонайменше титрують, щонайбільше озвучують англійською мовою.

• Читайте також: «Треба вимірювати не рейтинги, а те, як медіа впливає на зміни в країні». Дискусія про Суспільне

Сергій Сидоренко, редактор «Європейської правди»:

1. Медіатренди в Україні й у світі в цілому — радикально різні. Єдине, що нас, на мою думку, об’єднує, — це те, що і в Україні, й у світі ситуація з медіа змінилася на гірше.

Щодо світових медіа в цілому — вони помітно втратили у якості. Якщо раніше можна було беззастережно довіряти тому, що пише, приміром, Guardian, то зараз цього вже не можна собі дозволити. Чому я згадав саме Guardian? Тому що при всій повазі до цього класного видання, не можна не згадати нещодавній інцидент, який із ним стався. Новина, яку вони опублікували про візит угорських посадовців до США, містила, по-перше, неправду (такого візиту не було), а по-друге, була тенденційно викладена. Потім редакція видалила цю новину, навіть не пояснивши, чому, і не спростувавши інформацію в ній.

Я підкреслюю: в мене немає претензій до Guardian, але це просто один із прикладів загальносвітового медіатренду. І такі приклади можна навести щодо багатьох медіа — від Time до Washington Post. Зараз це є однією з тенденцій — коли ключовим світовим медіа з досі бездоганною репутацією вже не можна довіряти. І це тренд саме цього, 2023 року.

Природу цього я бачу, по-перше, у браку фінансування, а по-друге, у суттєвому збільшенні новинного потоку. З’являється дуже багато новин, у яких медіа губляться.

• Читайте також: «Ми не змогли перевірити інформації, наданої сторонами». Як світові медіа подають знищення росіянами Каховської ГЕС

Якщо говорити про медіатренди саме в Україні, то ці проблеми помножуються вдесятеро і до них ще додаються фактори, пов’язані з війною. Першим чинником, пов’язаним із війною, є надзвичайна популярність швидких месенджерів — таких як телеграм. Проблема, звісно, не в месенджерах, а у тому, який контент вони доносять. Але швидкі месенджери з можливістю створення анонімних каналів створюють можливість подавати оперативну, зручну для читання, однак неперевірену інформацію. І це тренд суто український, тому що у нас потреба в такій інформації значно вища, ніж у суспільствах із більш спокійним інформаційним становищем.

Тут я хочу звернути увагу на один із дописів Вадима Карп’яка (журналіст на «Радіо Культура», ведучий ICTV та телемарафону — «ДМ»), який пояснив: сьогодні ми маємо надто великий обсяг інформації, і люди губляться у навалі новин. Абсолютна більшість людей просто не встигає всі їх аналізувати й робити висновки. Це один із проявів нашої воєнної ситуації, яка, власне й сприяє розквіту телеграм-каналів. Це суто український тренд, який не властивий решті світу у такому обсязі. Але це тренд, який змінює медіа. І що з ним робити — відповіді в мене немає, бо її, здається, немає ні в кого.

2. Усі тренди, які я перерахував як виклики, що стояли перед українськими медіа у 2023 році, перекочують і в наступний рік. Є ще інша проблема, яка зараз тільки почала вимальовуватися, а у 2024 році проявиться більш очевидно. Це питання самоцензури. В умовах війни питання самоцензури, я вважаю, є нормальним. Цензура або самоцензура під час війни — це неуникно. Але мені видається, що зараз ми як медійники стаємо перед викликом, пов’язаним із тим, що робити з цією самоцензурою наступного року? Тому що ситуація на фронті не стає кращою, збільшується кількість, скажімо так, не дуже оптимістичних новин звідти. І я передбачаю, що питання самоцензури стане предметом для непростих цехових рішень. Абсолютно не уявляю, якими вони можуть бути. Але я вже зустрічаю заклики, наприклад, до того, щоб не публікувати не надто приємну правду, яка вже відома та з’явилася, скажімо, у західних медіа.

• Читайте також: Баланс між свободою слова та інфобезпекою має складатися з правди і мовчання, а не з правди і брехні

Я готовий погодитись із закликом не поширювати інформацію, яка ще не є відомою загалу та знання про яку може допомогти ворогу. Але якщо йдеться, припустимо, про те, про що вже написали всі західні медіа, а українцям про це писати забороняють, то до цього в мене є питання. І це питання непростих цехових дискусій. Таким є один із викликів, що стоятимуть перед українськими медіа у наступному році, які я можу передбачити.

3. Те, що Україна не завжди присутня тепер на перших шпальтах світових медіа, не є великою проблемою у стратегічному вимірі. Це нормально. Фокус уваги світу не може постійно триматися на одній державі, яка для суспільств багатьох країн є достатньо далекою. І для мене є доволі передбачуваним і неуникним те, що ми час від часу випадаємо з інформаційного поля світу. Головну проблему в тому, що ми називаємо втомою від війни, я бачу не в зменшенні уваги як такої, а в тому, що часом у деяких суспільствах і деяких політичних силах інших країн ця втома конвертується у заклики типу «Так, вирішуйте вже все самі». Тобто — «Домовляйтеся!». І у цьому я бачу один із небезпечних для нас сценаріїв.

Як боротися з утомою? Передусім, роз’ясненням того, що компроміси або поступки тій державі, яка прагне повністю знищити іншу державу, не є вигідними для того ж Заходу. Багато хто це вже розуміє, але тим, хто ще не зрозумів, потрібно пояснювати. При цьому важливо усвідомити: період, коли ми боролися за український порядок денний у світовому інформпросторі за допомогою емоцій, минув. Зараз ми маємо боротися за це переважно за допомогою раціональних аргументів. Недостатньо того, що Україна права у цій боротьбі. Це вже не допомагає переконувати світ у тому, що він має підтримувати її. Нам потрібно пояснювати, що у цій боротьбі Заходу значно дешевше підтримати Україну, а не йти на поводі в тих, хто шукає легкі шляхи через поступки. Поступки й компроміси обійдуться Заходу суттєво дорожче.

Ці пояснення не є простими. Значно легше апелювати до того, що ми праві, що гинуть наші жінки й діти, і тому нас потрібно рятувати. Так, ця логіка простіша, але вона перестала працювати. І нам потрібно допомагати це розуміти західним журналістам, які приїздять в Україну, західним політикам, західним людям, до яких у багатьох українців тепер є доступ. Це непроста робота. Але іншого шляху немає.

• Читайте також: Про фронт — із пресрелізів і блогів: чому журналістам все складніше висвітлювати війну в Україні

Ангеліна Карякіна, співзасновниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу:

1. В Україні назрів очевидний запит на відверту, чесну дискусію щодо стану справ на війні. Нам бракує дискусійних майданчиків, бракує мовного інструментарію, а в деяких випадках відверто бракує сміливості говорити про болюче — втрати, мобілізацію, соціальну підтримку військових. Ми бачимо з опитувань: попри те, що баланс довіри та недовіри до основного національного медіапродукту, телемарафону, лишається позитивним, кількість людей, що йому довіряє, знижується. Ми всі шукаємо тон, але очевидно, що наступного року він буде гострішим. Супертрендом цього року став штучний інтелект. Поява GPT-чату й інших розробок штучного інтелекту вже змінила медіаландшафт, а наступного року ці зміни будуть ще більш відчутними.

• Читайте також: Штучний інтелект і дезінформація: як російський агітпроп використовує дипфейки у війні з Україною 

2. Крім очевидних економічних викликів — багатьом редакціям елементарно бракує коштів на виживання, а хтось узагалі був змушений закритися чи переформатуватися. На нас чекає серйозна робота з журналістикою війни. Нинішній рік показав, що доступ до фронту не стане кращим, а запит на інформацію навпаки — зростає. На нас чекає більше роботи з болючими темами, про які наразі немає можливості говорити на великих національних майданчиках — я докладніше описала їх у відповіді на перше запитання. 

3. У мене немає відчуття «втоми» світових медіа. Навпаки, за останні два роки кілька представництв великих світових медіа нарешті відкрили бюро в Києві та висвітлюють Україну звідси, а не наїздами з Москви, як було багато років. У глобальних медіа з’явилися глибокі, контекстуалізовані матеріали, до речі, часто завдяки якісній роботі українських авторів, продюсерів, фіксерів. Жодна аудиторія не може довго фокусуватися на насильстві, втратах і трагедіях — це стосується й української аудиторії. Тому важливо тримати баланс у висвітленні життя в Україні, адже воно триває — це і демократичні процеси, і підприємництво, і освіта, і приклади неймовірної винахідливості, солідарності, людяності. Якщо ми говоримо про аудиторії, які мало або практично нічого не знають про Україну — а це й аудиторії так званого Глобального Півдня, Азії, Африки — то тут, звісно, потрібно шукати підходи, допомагати зрозуміти себе через аналогії в історії та суспільних процесах. Тут, як не дивно, нам самим потрібно цікавитися світом і тісніше співпрацювати з країнами, де ми хочемо бути почутими.

Далі буде…