Нікого не забуто, нічого не забуто. Що робити з колишніми проросійськими журналістами

Нікого не забуто, нічого не забуто. Що робити з колишніми проросійськими журналістами

25 Березня 2023
4588
25 Березня 2023
13:00

Нікого не забуто, нічого не забуто. Що робити з колишніми проросійськими журналістами

4588
Хочемо, щоб українські журналісти дотримувалися стандартів чи бути хорошими для тих, хто їх порушив? Медійники розмірковували про відповідальність журналістів, які пропагували «русский мир» на проросійських каналах.
Нікого не забуто, нічого не забуто. Що робити з колишніми проросійськими журналістами
Нікого не забуто, нічого не забуто. Що робити з колишніми проросійськими журналістами

Від початку повномасштабного вторгнення в національному телемарафоні «Єдині новини» і в ефірі платформи іномовлення FreeДом беруть участь журналісти, які донедавна працювали у ЗМІ, що належали проросійським політикам. 

Це і Анастасія Даугуле, яка вела концерти до 9 травня і розповідала «про нацистів в Україні», і Тетяна Гончарова, яка працювала на «Ері» Андрія Деркача, а потім на каналі ZIK Віктора Медведчука і «Київ.LIVE» Вадима Столара.

«Ефірять» також Максим Зборовський із Назаром Довгим, які на ZIKу були співведучими марафону «Тхне Соросом». Донедавна робив це і генпродюсер NewsOne Василь Голованов, який до війни вів токшоу про «український нацизм» та розповідав, що «навіть під час зґвалтування» з Росією потрібно налагоджувати діалог. З'являлася у перші місяці війни в «Єдиних новинах» і Наташа Влащенко, під генпродюсуванням якої ZIK перетворився на найбільший пропагандистський майданчик і в ефір до якої вже пізніше, коли вона перейшла на «Україну 24» Ріната Ахметова, приходила поплічниця Януковича Олена Лукаш та без жодних заперечень із боку ведучої називала окуповані території «та часть Донбасса, которая осталась непокоренной». 

Раніше ці люди просували наративи кремлівські пропаганди — від «громадянської війни» на Донбасі до «дискримінації» російської мови в Україні, від «американських біолабораторій» на території України до правомірності загарбання Росією Криму.

Сьогодні вони розповідають глядачам про боротьбу проти країни-терористки, вдаючи, буцімто багаторічне підігравання ворогу — то не про них. Жоден не визнав публічно своєї причетності до того, що зрештою вилилось у жорстоку воєнну агресію Росії проти України.

Між тим, питання з порядку денного не зникає: чи повинні колишні співробітники проросійських медіа відповідати перед законом, чи можливе їхнє повернення на український медіаринок та які наслідки можуть бути в такого come back? Відповідь на це питання шукали учасники експертної онлайн-дискусії «Відповідальність та повернення у професію колишніх співробітників проросійських медіа», яку організував Центр демократії та верховенства права у співпраці з Незалежною медійною радою.

В онлайн-дискусії взяли участь:

  • Артем Старосєк, CEO OSINT-агенції Molfar;
  • Отар Довженко, голова Незалежної медійної ради (МНР), редактор, журналіст, медіатренер і дослідник медіа;
  • Петро Шуклінов, керівник суспільно-політичної редакції LIGA.net (TBC);
  • Дмитро Тузов, український теле- й радіожурналіст, політичний оглядач, член НМР;
  • Людмила Панкратова, медіаюристка, членкиня НМР;
  • Ольга Гужва, програмна менеджерка проєкту «Голоси України» Інституту дослідження війни та миру.

Модерував дискусію Ярослав Зубченко, оглядач і колумніст «Детектора медіа», член НМР.

Якщо вони перейшли на бік України, отже до того були на боці Росії?

Модератор дискусії Ярослав Зубченко розпочав розмову з метафори: «Мені особисто історія з журналістами-колаборантами чимось нагадує реінтеграцію окупованих територій. Умовний телеканал ZIK, який був не гіршим і не кращим на той час в Україні, у 2018 році “окупував” Віктор Медведчук. Хтось відразу покинув захоплену територію (з каналу пішла майже половина співробітників), хтось очолив місцеву окупаційну адміністрацію, як Наташа Влащенко.

Але між цими двома полюсами була ще купа людей. Хтось вів ранкове шоу, хтось — випуски новин, хтось — праймові ток-шоу, хтось теж звільнився, але не відразу, а згодом. І зараз, після повномасштабного вторгнення, проросійські медіа зникли з українського інформаційного простору, а сотні медійників опинилися без роботи. Тепер вони намагаються реінтегруватися у вітчизняний медіапростір.

Однак правил реінтеграції не існує. Це провокує скандали та перманентні збурення в журналістському цеху. Тож час поговорити про цю проблему та зрозуміти, як її розв’язувати: запровадити заборону на професію для цих людей чи придумати алгоритм, за яким вони можуть себе відбілити, повернутися і знову бути журналістами».   

На думку голови Незалежної медійної ради Отара Довженка, розмову на цю тему потрібно починати з визначення: кого ми називаємо колаборантом. 

«Є велика доказова база, зокрема і в дослідженнях “Детектора медіа”, яка дозволяє стверджувати, що всі так звані токсичні медіа працювали на підготовку російського вторгнення. Разом із тим ми мусимо визнати, що роблячи це, вони не порушували ніяких тогочасних законів. А оскільки закон не має зворотної дії, розраховувати на те, що когось, хто у 2020 році розповідав про вакцину “Спутнік V”, заради якої Україна начебто повинна відновити дружбу з Росією, — марно», — каже медіадослідник.

Отар Довженко, голова Незалежної медійної ради (МНР), редактор, журналіст, медіатренер і дослідник медіа

Тезу про дієвість російської вакцини від ковіду, до речі, просував і канал «Інтер», на якому працювала Анастасія Даугуле — нинішня зірка національного телемарафону «Єдині новини». «Очевидно, що за це ми вже не можемо нікого покарати. Може йтися тільки про репутаційні наслідки. Питання — хто є “ректором” інституту репутації? Хто у нас ці механізми репутації урухомлює?» — каже Довженко.

Зазвичай, на його думку, це робить той, хто бере на себе таку сміливість і вміло формулює. Наприклад, у травні минулого року таку сміливість узяв на себе Медіарух та інші громадські організації, які сформулювали вимогу про відсторонення цих ведучих від марафону. Звернення було адресоване міністру культури та інформаційної політики Олександру Ткаченку, оскільки чимало учасників виробництва марафону повідомляли, що МКІП і особисто Олександр Ткаченко бере безпосередню участь у координації та визначенні порядку денного спільного марафону.

Мінкульт у відповідь на це звернення закликав не «розпалювати ворожнечу» і назвав колишніх проросійських журналістів тими, хто «перейшов на бік України та кожен день доводить свою позицію своєю сумлінною цілодобовою працею».

«Фактично у відповіді Мінкульту визнається, що ці люди до повномасштабного вторгнення не були на боці України. І з цього вже можна починати розбір їхніх справ в інституті репутації», — каже Отар Довженко.

CEO OSINT-агенції Molfar Артем Старосєк розповів про критерії, за якими поповнюється база «Вороги України»: «Що стосується, приміром, чиновників або політиків, які перейшли на бік окупаційної влади, то аби визнати їх колаборантами, ми дивимося на їхні проросійські заяви у соцмережах, публікації у російських ЗМІ, зважаємо на факт отримання російського паспорта. По журналістах і медійниках схема простіша — ми наводимо пруфи, в яких вони впроваджують в інформпростір російські наративи, і моніторимо заяви у публічному просторі. Але ми їх не називаємо колаборантами, а просто показуємо, що вони ретранслюють російську думку».

Артем Старосєк, CEO OSINT-агенції Molfar

Хоча, на думку експерта, можливо, й справді потрібна база для всіх медійних колаборантів, користуючись якою керівники та власники ЗМІ будуть приймати рішення, чи варто з ними співпрацювати.

Карантин для тих, хто ширив проросійські тези

Чи існує колективна відповідальність журналістів, які працювали на проросійських каналах NewsOne, «112», ZIK, «Наш», закритих, як сказав секретар РНБОУ Олексій Данилов, за інформаційний тероризм?

«Так, вони всі підносили патрони та роздмухували антиросійські настрої, а отже вплинули на розв'язування війни. Інша справа — критерії, за якими ми будемо визначати, наскільки старанно вони подавали набої. Треба дивитися, наскільки довго людина працювала у цьому токсичному ЗМІ й можливо, враховувати вік цієї людини. Бо якщо 20-річний хлопець бум SMM-ником, то через свою недосвідченість міг не усвідомлювати ідеологічну спрямованість каналу», — вважає Артем Старосєк.

За його словами, потрібно з’ясувати, чи в людини справжня «росія головного мозку», чи їй потрібні були гроші, скажімо, на навчання або лікування хворого родича, і вона просто ці гроші заробляла. Тобто, на думку Старосєка, у цьому потрібно використовувати індивідуальний підхід, а не загальне правило, за яким репутаційні втрати нестимуть усі, хто працював на каналах проросійських політиків, без розбору.

Погоджується з ним і Отар Довженко. «Наведу такий приклад. Канал "112", який першим став "каналом Медведчука", і до цього мав не надто "сонячних" власників. Він був підозрілим, токсичним і "мутним" від самого свого запуску в 2013 році. Але на цьому каналі до досить пізнього періоду виходили програми "Радіо Свобода", і там були загалом чисті новини, в яких працювали достатньо адекватні люди. До цих новин навіть у моніторингу "Детектора медіа" не було претензій. Ці новини були адекватними — а поруч із новинами в ефірі могло виходити всяке. І потім цього всякого ставало все більше, а з 2018-19 року і новини стали інструментом формування проросійського дискурсу. Але люди, які працювали в цих новинах, постійно говорили: "А що, комусь буде краще, якщо не я тут буду працювати, а який-небудь студент, який буде виконувати всі побажання? Краще я буду займати це місце і зроблю все, що можу". Де межа цього компромісу, коли треба катапультуватися з токсичного середовища, яке працює проти України, а коли ще можна трошки тут побути і позакривати своїм тілом амбразуру — ніхто не скаже. Я думаю, що про людей, які колись працювали на цих каналах, але вчасно пішли і не ганьбилися потім, коли там був Медведчук, ми переважно і позабували, що вони там працювали», — ділиться міркуваннями Довженко.

Він вважає, що записати всіх людей, які будь-коли працювали у проросійських медіа, в перелік тих, хто не має права на професію, можливо, і красиво, але абсолютно не дієво. По-перше, це ніяк не вплине на них та їхні кар’єри — вони продовжать жити й працювати далі. А по-друге, це повністю розмиває ті конкретні претензії, які є до певних журналістів — з доказами та аргументами.

«Щодо тих із них, які сьогодні працюють в ефірі марафону, то, наскільки мені відомо, Тетяна Гончарова категорично відкидає звинувачення в тому, що вона колись була причетна до якоїсь російської пропаганди. Максим Зборовський і Назар Довгий мовчать і ніяк не коментують своє минуле. Анастасія Даугуле колись щось коментувала, але в стилі "Я так багато працюю для України, що в мене немає часу реагувати на весь цей бруд". Звичайно, корисно для всіх було б, якби вони всі проговорили свою позицію та пояснили, як вона змінилася. Але все це стосується нашої журналістики після війни. Бо коли під час російської агресії в кадрі сидить людина, що лише рік-два тому цим самим ротом вимовляла проросійські наративи, а тепер розповідає про підлих рашистів, — це неприйнятно. І щонайменше, такі люди мають стати на карантин до кінця війни. А потім з ними можна буде розбиратися», — каже Отар Довженко.

Навіть якщо людина змінила свою позицію, вона має відповісти за те, що накоїла раніше

Ведучий радіо NV Дмитро Тузов категорично проти реінтеграції медійників, які були причетні до розповсюдження в Україні наративів російської пропаганди, у національний медіапростір.

«Під час другої світової війни один з очільників гітлерівської Німеччини Рудольф Гесс перебіг на бік британців. У 1941 році він перелетів літаком у Велику Британію з тим, щоб переконати британців укласти мир з нацистською Німеччиною. Якщо екстраполювати цей випадок на наші обставини, це був такий собі "хороший русскій", який звернувся з мирними пропозиціями до британської влади. Я думаю, що у нас в Україні подібний персонаж став би героєм усіх ефірів, його б водили по всіх каналах і розповідали б, який він хороший і як він проти Гітлера. Натомість британці Гесса заарештували, і до кінця війни він перебував у в’язниці, а після поразки Німеччини постав перед Нюрнберзьким трибуналом, отримавши вирок і довічне ув’язнення. Його звинуватили в тому, що він сприяв розвитку нацизму в Німеччині, й навіть після того, як змінив свою позицію, має відповідати за те, що зробив», — провів аналогію Дмитро Тузов.

Дмитро Тузов, український теле- й радіожурналіст, політичний оглядач, член НМР

На думку ж керівника суспільно-політичної редакції Liga.net Петра Шуклінова, не треба піддавати осуду абсолютно всіх співробітників телеканалів Медведчука, Мураєва, Деркача та інших проросійських політиків. Адже серед них були й молоді люди, для яких це було першим місцем роботи й вони не дуже орієнтувалися в ситуації.

«Не потрібно знищувати кар’єру таким молодим людям, робити з них якихось дияволів, краще показати їм правильний шлях  — розказати про медіа, дати нормальну роботу. Але в жодному разі ця думка не поширюється на тих, хто обрав таку роботу свідомо, багато років працював на Медведчука і був відомим пропагандистом. На відміну від них, прізвищ молодих людей, про яких я казав, ніхто не знає. Про всіх інших нам відомо. І те, що їх відбілюють, намагаються просунути в ефіри, зробити з них патріотів — це не злочин, а щось більше, ніж злочин. Бо саме ці люди винні в тому, що зараз відбувається з країною», — каже Петро Шуклінов.

Петро Шуклінов, керівник суспільно-політичної редакції LIGA.net 

Утім, Дмитро Тузов із цим не погоджується: «Якими б не були молодими журналісти, вони не можуть не нести відповідальності за свої дії. Людина у 18 років отримує право на користування зброєю, вважається дієздатною. А тут ідеться про зброю, яка впливає на мільйони людей. І якщо вони не розуміли, хто агресор, проти кого він воює і кого вбиває, в мене виникає питання до професійних здібностей таких журналістів. Чи не виграє система, якщо вони перекваліфікуються в управдоми, наприклад? Навіщо намагатися закріпитися в професії, в якій ти повністю провалив тест на профпридатність — не зумів відрізнити біле від чорного? Або ти хотів заробляти гроші й придумав собі зручну концепцію: сьогодні я попрацюю на імперію зла, а потім мені дадуть шанс виправитися, оскільки навколо всі або лохи, або супердемократи, які вибачать будь-яку зраду».

Жодної свободи ворогам свободи

«Алгоритм прощення, спокути — завжди пов’язаний із тим, в якому стані перебуває у цей момент суспільство. Чи актуально взагалі зараз говорити про такі речі? Уявіть, якщо умовний Дубінський розпочне зараз просити вибачення. Та його голими руками задушать тут і зараз, навіть якщо він буде абсолютно щирим. Наразі розмови про спокуту передчасні. Я думаю, що ті, хто справді вважають себе винними або хочуть знайти місце в суспільстві, можуть довести це зараз діями. А вимагати від зраненого, зґвалтованого, побитого суспільства, щоб воно тут і зараз когось пробачило, коли воно єдине, чого бажає, щоб усі причетні до цього зникли, — неправильно. Вибачень замало, я хочу бачити дії, я хочу бачити іншу людину, якій я можу подати руку», — каже Петро Шуклінов.

Інші учасники дискусії — більш категоричні. «Я не розумію, що значить прощення, коли йдеться про конкретних інформаційних злочинців?» — дивується Ольга Гужва, програмна менеджерка проєкту «Голоси України» Інституту дослідження війни та миру.

«Ми хочемо, щоб формувалася суб’єктність української журналістики й український журналіст був тим, хто дотримується певних правил і стандартів? Чи ми хочемо бути хорошими для тих, хто, по суті, скоїв злочин? Адже цих журналістів можна порівняти із закладниками наркотиків — вони також молоді, їм також потрібні гроші й вони самі не вживають. Вони просто заробляють на тому, що поширюють наркотики, які вживають інші. Тому тут важливо розуміти, чи можемо ми розглядати дії таких медійників у юридичній площині питання та говорити про склад злочину. І чи ми можемо їх офіційно притягнути до відповідальності», — каже Ольга Гужва. 

Ольга Гужва, програмна менеджерка проєкту «Голоси України» Інституту дослідження війни та миру

Не менш важливе питання, на її думку, саморегулювання медійної спільноти: ступень її готовності відстоювати професійні стандарти та демонструвати суб’єктність — як свою, так і української журналістики. «І тут не може бути мови про прощення. Оскільки якщо ми вибачаємо комусь те, що вони були молоді, їм потрібні були гроші, вони транслювали позицію керівництва, це означає, що ми свідомо закладаємо на майбутнє оце саме “Можем повторить”. Тобто таким чином ми беремо на себе відповідальність за те, що ситуація може повторитися», — попереджає Ольга Гужва. 

Аби цьому запобігти, вважає вона, потрібна консолідована позиція медіаспільноти та системні дії в різних площинах. Необхідно писати запити в правоохоронні органи, намагаючись розв’язати питання у юридичній площині, і постійно порушувати його публічно. «Суспільство має знати своїх антигероїв. Точно так, як є білі списки медіа, повинні бути списки журналістів із проросійським минулим. Громадяни мають розуміти, чому журналісти почали хейтити цих публічних осіб, які начебто демонструють патріотичну позицію і вже говорять правильні речі», — каже спікерка.  

Такого виду відповідальності, як вибачення, в українському законодавстві немає, наголошує виконавча директорка Інституту розвитку регіональної преси, мадіаюристка Людмила Панкратова. За її словами, є багато рішень Європейського суду з прав людини, в яких вказується на те, що вибачення — це не конституційна вимога.

«Я не знаю, чому Служба безпеки України не відкриває провадження проти конкретних журналістів-колаборантів. Можливо, тому, що ми до неї не зверталися. Хоча СБУ може це робити як за заявою громадян, так і самостійно. Мене надихає ресурс “ДержZзрадники”, створений “Рухом Чесно”. Нещодавно я знайшла там Тетяну Монтян і дізналась про те, що у 2023 році СБУ оголосила їй підозру за кількома статтями Кримінального кодексу. Йдеться, зокрема, про частину 3 статті 109 “Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”, частину 1 та 2 статті 110 “Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України” та частину 1 статті 111 “Колабораційна діяльність”. 

Тобто СБУ змогла оголосити підозру Тетяні Монтян, яка з 2015 року веде антиукраїнську діяльність. Відповідно, якщо за всіма перерахованими статтями можна висунути підозри колишнім проросійським журналістам, то відносно них може бути відкрите кримінальне провадження і розпочато розслідування», — каже Людмила Панкратова.

Людмила Панкратова, медіаюристка, член НМР

Дії медіаспільноти, вважає вона, мають складатися з двох частин. Перша — це публічні заклики та роз'яснення того, що було не так в діях проросійських журналістів, тобто збирання доказів. І друга — це реальне звернення до СБУ із запитом, чи є така справа, і якщо немає, чи не вважає вона за потрібне її відкрити.

«Кримінальний кодекс діє індивідуально, так само як і доведення вини, і так само як і кримінальне покарання. У кожному конкретному випадку для фізичної особи настають наслідки, передбачені Кримінальним кодексом. І для того, щоб ці наслідки настали, слідство, а потім і суд мають довести склад злочину. Без цього не буде ніякого притягнення до відповідальності. Відповідно, якщо немає притягнення до відповідальності, вся наша дискусія — чи можна допускати журналістів-колаборантів до ефіру, чи ні — перетікає в етичну площину. І тут етичний фактор працює дуже потужно. Я не погоджуюся з тими, хто каже, що в Україні не працює інститут репутації журналістів. Ми з вами в Незалежній медійній раді, Комісії з журналістської етики, просто у своїх редакціях намагаємося плекати цю репутацію. І якби мені надіслав резюме медійник, який працював на каналі Медведчука або Мураєва, я б відповіла йому відмовою», — каже медіаюристка.

Однак, уточнює Людмила Панкратова, інститут репутації має діяти окремо, а правові процедури та кримінальні провадження — окремо. «Так, є стаття 10 Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, якою усі в подібних випадках намагаються прикритися, говорячи, що людина має право на свободу вираження своїх думок, переконань. Але в тій же Конвенції є також стаття 17, яку коротко можна сформулювати так: жодної свободи для ворогів свободи. Тобто будь-яка дія, яка може перекреслити права, перелічені в конвенції, повинна бути заборонена. І є практика Європейського суду з прав людини з цього питання. До речі, саме керуючись цією статтею, ЄСПЛ у справі 1976 року заборонив нацистську ідеологію та нацистську символіку», — резюмувала Панкратова.    

Колаж: Микола Шиманський / «Детектор медіа»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4588
Читайте також
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Vitality
454 дн. тому
Почему Детектор никогда не берет комменты второй стороны? Почему молчат про 1+1, акции которого до сих пор на 20% принадлежат Медведчуку? Что делать с журналистами радио Вести, которые работали на беглого Клименко после революции Достоинства? Будем честны, но и Павел Шеремет покойный в том числе?
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду