«NGL.media» випустило розслідування «Кейс Біденка», яке є продовженням попереднього розслідування журналістів під назвою «Гроші на вітер», де йшлося про витрати держави на створення та підтримання англомовної платформи іномовлення «The Gaze».

Після першого розслідування спеціаліст із маркетингу та реклами, керівник Інституту інформаційної безпеки Артем Біденко розповів у блозі на «Українській правді», що є позаштатним консультантом проєкту «The Gaze», і  розказав про проблеми, які долає медіа після запуску. Також відреагувало  МПІУ.

Друге розслідування «NGL.media» присвятило вже конкретно Артему Біденку та компаніям, які є підрядниками ДП «Мультимедійна платформа іномовлення України» (МПІУ). В розслідуванні стверджується, що одна з таких компаній належить родичу Артема Біденка, а також чоловіку його ділової партнерки. Загалом ця компанія, яка має назву «Лайт коммунікейшн», за останні два роки підписала угод на 47,7 млн грн. А загалом компанії, пов’язані з Біденком, за три останні роки отримали 70,5 млн грн від Мінкульту, йдеться в розслідуванні. Всі гроші були отримані після того, як Артем Біденко залишив свою посаду в Міністерстві культури.

«Детектор медіа» звернувся до Артема Біденка з проханням прокоментувати розслідування та відповісти на низку запитань про нього. Публікуємо його відповіді, які отримали письмово.

— Загалом розслідування журналістів видання NGL оперує реальними фактами, які є в публічному доступі, які я не приховував і які є відомими на комунікаційному ринку. Водночас я побачив кілька неточностей, на які хотів би звернути увагу — з метою більшої достовірності та відповідності журналістським стандартам.

Перше, це, звичайно, клікбейтний заголовок, в якому є одна помилка й один літературний прийом, що може привести до хибних висновків. Помилка — це те, що я або ж близькі мені люди отримали від Мінкульту 70 млн грн. Річ у тім, що 15,5 млн грн на два документальних фільми й один серіал не отримані, а можуть бути отримані після їх здачі замовнику. Тобто фактично слово «отримані» можна застосувати винятково до 54,5 млн.

Літературний прийом полягає в тому, що заголовок викликає в читача враження, що нібито я або інші люди отримали 70 млн грн, фактично поклавши їх у кишеню. Причому складається враження, що це відбулося одномоментно, в якийсь короткий період часу, хоча стаття аналізує події трьох років, протягом яких я не працюю на державній службі. І хоча в матеріалі йдеться про те, що всі фільми існують насправді, сайт працює та всі оплачені роботи виконані — все ж коментатори в соціальних мережах обговорюють «вкрадені» в держави гроші.

Посилюють цю думку кінцеві речення розслідування про «непоганий заробіток» родичів і друзів (чому родичів, якщо родич один?), хоча в самій статті немає ані слова про те, яким міг би бути такий заробіток. Можливо, назвати конкретні цифри — скільки може коштувати виробництво фільму в Херсоні про порятунок тварин під час війни — дозволило б зробити матеріал більш збалансованим? Для цього не обов’язково опитувати різні компанії, достатньо проаналізувати тендери й конкурси інших інституцій, наприклад, того ж Суспільного.

Тож більш відповідним стандартам, але, звичайно, менш хайповим був би заголовок «Близькі до Біденка компанії отримали від держави підряди на 70 млн грн».

Сумнівно з точки зору стандартів виглядає фраза про «брак досвіду» засновників компанії, який, утім, не заважав «проводити масштабні рекламні кампанії, знімати ролики» тощо. Можливо, тому, що цією роботою займаються найняті менеджери, режисери, оператори, дизайнери, програмісти, копірайтери, сценаристи?

Понад те, далі в розслідуванні йдеться про певну історію рекламних агенцій — тобто ці самі люди давно працювали на ринку та займалися різними проєктами впродовж десятиліть, а не за останні кілька років, яке це видається в розслідуванні. Так, наприклад, якщо зануритися в мій фейсбук, то можна знайти дописи 2000-х років про проєкти для великих комерційних і державних замовників. І якщо люди, з якими я завершив ділову співпрацю майже десять років тому, продовжують реалізовувати комунікаційні проєкти, то навряд чи правильно писати, що в них немає досвіду.

Не відповідає дійсності фраза «Першим замовленням “Лайт Коммунікейшн” став багатосерійний документальний фільм…», адже самі розслідувачі наводять ютуб-канал компанії, на якому видно, що першими замовленнями були ролики для Мінцифри про цифрову освіту, потім — «Ощадбанк». Оцінювати невелику кількість переглядів у портфоліо компанії роликів чи фільмів, які були створені для ефірного мовлення та були показані на нацканалах, — теж не дуже коректно.

Особисто я навряд чи називав би «бізнес-партнером» людину, з якою в мене було максимум до десяти зустрічей у житті та з якою є один-єдиний договір на здачу в оренду EEG-шоломів за 3000 грн.

І нарешті фраза про тісну співпрацю з Мінкультом є смішною для всіх, хто знає, що з липня 2020 року я був персона нон грата в будинку на вулиці Франка, і це не є секретом на комунікаційному ринку.

Тепер відповіді на запитання «ДМ».

— У матеріалі «NGL.media» стверджується, що компанія вашого родича безпосередньо від МПІУ отримала майже 51 мільйон гривень за три роки, а ще виконувала роботу для інших організації, де ви також працювали. Можете пояснити, чому так склалося? Чи не бачите ви в такому співробітництві конфлікту інтересів? Чи можуть ваші знання про роботу системи допомогти вашим родичам і друзям в отриманні переваг на конкурсі?

— У спілкуванні з журналістами я чітко вказав, що в час, коли я був державним службовцем, жодні компанії, які можна до мене прив’язати, не отримували державних підрядів у структурах, пов’язаних із моєю роботою. Всі описані факти мають місце після мого звільнення, більшість — задовго до мого залучення та взагалі виникнення проєкту «The Gaze». Звичайно ж, це абсолютно логічно, що мої знання про роботу системи можуть допомогти навіть не родичам чи друзям — а мені особисто як ФОП Біденко А.І. — брати участь у тендерах. Але тут ми заходимо в ситуацію, що є первинним — мій досвід роботи із соціальними та державними проєктами, з яким я і прийшов на державну службу, чи державна служба, яка надала мені ці таємні знання, і тепер я їх використовую?

Артем Біденко (фото з фейсбука)

Я публічний діяч, який двадцять років займається соціальною рекламою, інформаційними кампаніями, брендингом територій і менеджментом процесів із багатьма стейкхолдерами. За цей час я набув стільки зв’язків, контактів і можливостей, що за бажання можна багато тендерів і конкурсів прив’язати до мого імені. Звичайно, увагу привертають ті випадки, де фігурують мої колишні партнери, друзі чи родичі. І це порушує переді мною кілька етичних запитань:

Чи маю я якимось чином заборонити цим людям брати участь у процедурах, з урахуванням, що вони є самостійні, давно займаються цим бізнесом і роблять якісний продукт, із ціною часто нижчою за ринкову? При цьому з частиною цих людей я спілкуюся двічі на рік, вітаючи один одного на день народження.

Можливо, мені варто викупити частки в компаніях, щоб моє прізвище фігурувало у співвласниках — і тоді розслідувачам не треба буде шукати зв’язки та все не виглядатиме таким підкилимним?

Щодо переваг на описаних конкурсах — можу лише вчергове зазначити, що я був «тим, кого не можна називати» в МКІП упродовж 2020–2023 років, включно із забороною будь-кому спілкуватися зі мною. Тож, звичайно, я не бачу жодного конфлікту інтересів, навпаки, я радію, що проєкти перемагали саме завдяки своєму змісту та зібраній команді.

• Читайте також: Платформа іномовлення запускає англомовне медіа The Gaze

— Ви надаєте в оренду шоломи для проведення нейромаркетингових досліджень? Якщо так, чи не є конфліктом інтересів спочатку просувати необхідність таких досліджень для державних компаній, а потім надавати послуги оренди обладнання, необхідного для цих досліджень? Можете розповісти про результати цих досліджень у Британії щодо «The Gaze»?

— Шоломи були б здані в оренду будь-якому переможцю тендеру, якби в нього не було своїх аналогів, за мінімальні гроші (3000 грн), якраз із метою забезпечити більш ефективне використання державних коштів — щоби швидко бачити реакції споживачів на показану рекламу, міняти дизайни, меседжі тощо. Це досить простий і доступний інструмент, і я багато про нього розказав журналістам. Прикро, що ці мої коментарі не потрапили в статтю. Якщо скористатися пошуком google, можна знайти мої статті, лекції та виступи ще в далекому 2008 році з просуванням нейромаркетингових досліджень як простого інструменту мінімізації неефективних рекламних витрат.

— У матеріалі «NGL.media» згадується критика конкурсів, які проводить Мінкульт, для створення серіалів — їх називають «непрозорими» та «втаємниченими». Як ви оцінюєте прозорість конкурсів? На вашу думку, компанії, які не мають досвіду у створенні медійного продукту, можуть успішно впоратися з держзамовленням у цій сфері?

— Свою позицію щодо ситуації з конкурсами я публічно озвучував у липні. Вона була критичною щодо роботи МКІП. Я звертав увагу розслідувачів, і хочу звернути вашу увагу: варто розрізняти юридичні особи та команди. Юридична особа може бути новостворена, але в ній може працювати команда режисерів, сценаристів, операторів, яка має значний досвід створення якісного продукту. Звичайно, фраза «компанія Х не мала досвіду, тому дивно, що вона перемогла» більш хайпово виглядає, ніж фраза «компанія Х подала на розгляд комісії проєкти відомого режисера Х, оператора Y, сценариста та інших».

Читайте також:

• Мінкульт замовив зйомки 22 серіалів і фільмів за 200 млн грн — на черзі ще 31 проєкт
• Мистецтво вимагає жертв. Як конкурс серіалів закінчився для Ткаченка відставкою і до чого тут «95 квартал»
• То чи слід витрачатися на фільми під час війни
• Тимчасовий очільник МКіП Ростислав Карандєєв вважає акутальним виробництво телесеріалів під час війни, «всупереч великій критиці»

— Попередній матеріал «NGL.media» стосувався власне «The Gaze». Ви пояснювали в інтерв’ю «Бабелю», що очікувані показники успішності каналу були завищені. Можете розповісти про очікування на наступний рік? Як буде розвиватися платформа? Чи будуть проведені дві з трьох запланованих рекламних кампаній платформи, і якщо так — то коли й де?

— На цей момент я не маю жодних відповідей на ці запитання з чисто технічних причин: бюджет ухвалений кілька днів тому, ліміти ще не доведені, розподіл не затверджений. Щодо рекламних кампаній також іще немає жодних озвучених планів. Принаймні я не володію цією інформацією.

— Головна критика з боку медіа на вашу адресу й на адресу «The Gaze» полягає в тому, що поки платформа виглядає як експеримент без чіткого уявлення про його мету й ефективність. Але на нього пішли суттєві бюджетні гроші під час війни. Чи згодні ви з цією критикою?

— Не згоден, і я багато про це говорив і писав. Є чітка концепція — я надавав її «Бабелю» — є оцінка потенціалу, йде постійний пошук інструментів. Є складне завдання, яке критики вважають неможливим для реалізації. Команда проєкту вважає, що все можливо, якщо системно працювати. Це два різних погляди на світ. Я впевнений, що не виходить у тих, хто не пробує. І так, я був би щасливий, якби це фінансували донори або комерційні спонсори — так, як це робили у 2005 році учасники Асоціації зовнішньої реклами з кампанією «Нас має бути 52 мільйони». Уявімо, що цю кампанію зараз би я провів державним коштом — ото були б розслідування!

• Читайте також: Юлія Островська: «FreeДом» за 18 місяців існування вже має майже 9 мільярдів переглядів на всіх диджитал-майданчиках, які транслюють канал. Стенограма засідання комітету ВР

На жаль, попри публічний розголос — немає ані пропозицій від донорів, ані пропозицій від блогерів чи ютуб-каналів для використання їхньої продукції в роботі видання. Тобто «та таке може робити будь-хто» не перетворилося на «ось у нас уже є набір передач, забирайте, робіть промо на Британію, разом працюємо на Україну».

— В інтерв’ю «Бабелю» ви сказали, що в разі невдачі гроші, спрямовані на «The Gaze», у майбутньому просто повернуть на розвиток інших ресурсів іномовлення. Як би ви схарактеризували можливу невдачу «The Gaze», що би вважали нею? Скільки часу, на вашу думку, може тривати експеримент?

— Я б оперував річним циклом — подивитися в червні на результати й обговорити, що зроблено правильно, а що ні. При цьому я позитивно ставлюся до критики та намагаюся оперативно на неї реагувати. Критика в стилі «у вас нічого не вийшло через три місяці після старту», на мою думку, деконструктивна, причому в прямому сенсі. Критика «пройшов рік, і ви перебуваєте на тих самих показниках, що і в листопаді» — конструктивна. Конкретно зараз буде зміна форматів, підходів — побачимо, як це вплине на результат.

Важливий момент. Державне управління нічим не відрізняється від управління в інших сферах. Тобто ніхто й ніколи не може спрогнозувати, який проєкт «вистрілить», а який ні. Все — результат задуму, роботи команди, оцінки реальності та трохи талану. Держава, в якій культивується страх перед новими проєктами, страх відповідальності — залишатиметься слабкою.

— Як ви ставитеся до розслідування «NGL.media» та публічної критики на вашу адресу? Чи вважаєте ви їхній висновок про те, що отримання компаніями ваших родичів і бізнес-партнерів є наслідком «можливостей і впливів, які можуть мати неофіційні радники чи консультанти державних установ», обґрунтованим?

— До розслідування ставлюся абсолютно позитивно. Оскільки я точно знаю, що грошей не крав і що щиро хочу зробити класний проєкт — просто тому, що це моя репутація. Саме тому я і вийшов публічно, хоча міг би мовчати та залишатися в тіні. Я прекрасно знаю, як працюють медіа, навіщо потрібні клікбейтні заголовки, тож у мене через це немає жодних образ чи агресії. Ми робимо публічний проєкт, із масштабними й амбіційними завданнями, державним коштом — тож логічно, що є мікроскоп, є багато уваги та є багато упереджень.

Також, користуючись можливістю, закликаю авторів писати на The Gaze. Там досить високі гонорари — розслідувачі минулого разу написали, що в рази більші, ніж платять в Україні. На жаль, з того часу в нас немає навали авторів, які б хотіли заробити ці шалені гонорари. Видно, вони все ж ринкові, а не в рази завищені.

Фото: Артем Біденко/фейсбук